Доля нарешті усміхнулася дітлахам: в них були люблячі тато і мама. Але жила родина дуже скрутно. На жаль, працівники органів опіки не пояснили батькам різниці між опікою (держава щомісяця виплачує фіксовану суму на дитину незалежно від матеріального стану опікуна) і всиновленням (виплачується тільки одноразова сума на дитину), не розповіли про можливість інших сімейних форм виховання — створення прийомної сім'ї або ДБСТ. Порушення були і з боку сім'ї — аби пришвидшити процес всиновлення, батьки подали фіктивну довідку про доходи. Тому, коли спробували звернутися по допомогу, отримали відповідь: «Вам не положено!»

Маленька стара сільська хата — майже ровесниця Другої світової війни. З благ цивілізації — лише електрика. Татова зарплатня— 1400 грн. У поміч — город. Жили скрутно, але у великій любові. Щирі й роботящі батьки самі роботи не цуралися і малечу привчали.

…Прийшла війна, а з нею — постійні обстріли: район, де жила, сім'я, виявився стратегічно важливим. І Оля з дітьми, майже без речей, обхідними шляхами, через Краматорськ і Макіївку, дісталася до Запоріжжя. Дмитро залишився пильнувати дім. Найменшій тоді не було й двох років, старшому виповнилося дев'ять.

В евакуації Оля познайомилася з Оленою, яка прийняла біду цієї сім'ї як власну, і почала допомагати чим могла. Після звільнення рідного селища Оля з дітьми відразу повернулася додому. Виживати стало ще важче: хата пошкоджена осколками, на горищі — міна, у городі — снаряд. Зарплатні Дмитрові майже не платили. Але ж дітлахи мають принаймні харчуватися повноцінно. Олена, добра душа, вирішує питання кардинально — купує корову! «В комплекті» до корови має бути сіно, але його заготувати не встигли.

Влітку 2015-го про сім'ю Любченків дізналися волонтери, які привозили допомогу війську. На кошти християн з Австрії вони купили дві вантажівки сіна! А далі долучалися нові й нові люди: купили кролів, курей, качок, продукти. Хтось передав побутову техніку, хтось — одяг і взуття, рюкзаки й шкільне приладдя, комп'ютер…

Під Новий рік люди переказали родині на банківську картку п'ять тисяч гривень. На частину з них мама купила тканину, декор і своїми руками всім своїм дітям зробила новорічне вбрання. Зазвичай бідно вдягнені діти мали найкращі костюми в школі! Які ж вони були щасливі!

А допомога йшла з різних країв, навіть з Росії. Круті зауральські байкери, відчувши брехню російської пропаганди, приїхали в Україну перевірити, чи це правда. Дісталися аж до Львівщини, фашистів не знайшли, але почули історію родини Любченків і передали кошти на ліжечка для дітей.

Та питання треба було вирішувати глобально: у старій, побитій осколками маленькій хаті всі просто не поміщалися. А діти ж ростуть… Волонтери склали проект і отримали за нього грант від БФ Ginger з далекого Чикаго через МБФ «Львівська освітня фундація». Та виділені гроші покривали лише половину вартості нового житла. Звернувшись по допомогу через соцмережі, волонтери за одну добу зібрали необхідну суму! Кошти надходили не тільки з України, а й з Канади, США, Чехії, Німеччини, Польщі, Іспанії, Данії.

Отак і купили всі гуртом будинок у місті, де і школа хороша, і гуртки для дітей. Військовики СІМІС (Цивільно-військове співробітництво) перевезли родину і всі пожитки в нове помешкання. Тепер, із допомогою волонтерів «Львівської освітньої фундації», закінчують ремонт, облаштовуються в новій оселі, працюють на городі — літній день рік годує… Думають про власний бізнес, щоб ні від кого не залежати..

Ось так навіть невеличкі зусилля сотень незнайомих людей допомогли родині з п'ятьма всиновленими дітьми, яку покинула напризволяще холодна й байдужа держава, не тільки вижити, а й стати на ноги.

Разом ми набагато сильніші, ніж кожен окремо!