Нафтогазова ВІНК: відрядження на війну

Те, що створення вертикально інтегрованої нафтової компанії буде заняттям ненудним, — цілком очевидний факт з урахуванням наближення виборів. Проте дійсність перевершила навіть найсміливіші очікування.

В ході реалізації цілком здорової ідеї збирання активів під єдине управління безпосередні виконавці примудрилися посварити всіх учасників нафторинку без винятку.

І добре, якби скривдженим виявився ініціатор процесу — група «Приват». Зрештою, будь-яка ініціатива (тим паче така) може вилізти боком.

Проблеми в групи «Континіум», що розпочалися на НПК «Галичина», де податкова попросила доплатити 80 млн. дол., теж можна списати на «недоліки реформи». Хоча власники та управлінці НПЗ Ігор Єремєєв і Сергій Слабенко на роль хлопчиків для биття ніколи не підписувалися.

Проте коли під удар потрапив Укрсиббанк Олександра Ярославського й цілком лояльні татари, які раніше не особливо конфліктували з НАК «Нафтогаз України», багато хто став почуватися зле. Фактично не залишилося граблів, на які у своєму великотрудному шляху не наступили б учасники процесу. Невже це було настільки обов’язково?

Хоч що ми казали б, але левова частка — до трьох мільйонів тонн нафти, що переробляється на Кременчуцькому НПЗ, «родом» із Татарстану, ще точніше — з ВАТ «Татнефть». Та й «Галичина» живе зовсім не на українській сировині.

Анонсованої лівійської та калмицької нафти ще доведеться чекати, як мінімум, кілька років. Тим часом дестабілізувати ринок постачання більш ніж просто.

Власне, це вже відбувається: кілька днів тривало протистояння на «Галичині», серйозно ускладнилася ситуація з постачаннями й на кременчуцькому заводі. Не кажучи вже про те, що ситуація з призначенням в.о. голови правління «Укртатнафти» Сергія Глушка набула яскраво вираженого скандального відтінку. Призначення було проведено з порушенням усього, що тільки можна, і багато чого з того, що не можна.

Взагалі за статутом «Укртатнафти» її спостережна рада справді може покласти обов’язки голови правління на іншого члена правління. А от членів правління мають право призначати лише збори акціонерів, і це прямо вказано в новому Цивільному кодексі.

Однак проблема в тому, що Сергій Глушко ніколи не входив до складу правління, отже, не міг стати його головою без рішення зборів акціонерів. Крім того, при призначенні були повністю проігноровані рішення українських же судів, що забороняли проводити засідання спостережної ради й приймати на них рішення про призначення та відкликання членів правління. Зате до уваги прийняли «гарантії» юристів представників НАКу Р.Ахметова (не плутати з Рінатом Леонідовичем!) і Е.Сабірова, які завірили, що такі рішення будуть найближчим часом скасовані.

За словами глави спостережної ради Равіля Муратова, «йде судова гра, щоб зірвати засідання спостережної ради. Подібними діями намагаються йому перешкодити прийняти рішення з виконання волі власників». Вочевидь, у таких умовах чинне визначення суду можна просто ігнорувати. Дивно, що в травні цього року, коли ухвалою одного з районних судів «Укртатнафті» заборонили проводити збори акціонерів, Муратов із ним беззастережно погодився і збори відмінили.

Проблема полягає в тому, що закони треба виконувати навіть у тому випадку, коли особисто вам вони не подобаються. Якщо сторони виконують тільки приємні рішення, і ще заявляють, що з прийняттям судом потрібного вердикту проблем не буде, це вже не правосуддя, а щось інше.

Та й гру розпочали зовсім не суди. Сюжет гри виявився досить несподіваним.

У принципі, не було секрету в тому, що акціонерів із Татарстану, м’яко кажучи, не радувала загроза розмивання власного пакета в Кременчуцькому НПЗ. «Укртатнафта» є закритим акціонерним товариством, і зміна власника в ньому можлива лише за згодою інших акціонерів. Причому будь-який із запропонованих варіантів — незалежно від того, чи приходить «Нафтогаз» чи, як спочатку планувалося, «Укрнафта», — був саме зміною власника.

Аргументи про те, що «Нафтогаз» — державна компанія, і йдеться просто про зміну назви, не дуже переконливі. «Нафтогаз України» — це нормальне господарське товариство, таке саме, як, наприклад, «Татнефть».

Понад те, саме цього тижня Україна успішно довела в Канаді, що держава як така і комерційне державне підприємство — далеко не те саме. Йшлося про багатостраждальний літак «Руслан». Канадці ці аргументи сприйняли, й літак відпустили. Нині наше МЗС збирається застосувати таку саму тактику й щодо другого літака, заарештованого в Бельгії.

Тим часом ситуація з «Укртатнафтою» аналогічна, аж до того, що у випадку скандалу ним займатиметься те саме МЗС. Або для Казані знайдуть іншу версію?

З погляду корпоративного управління, НАК є новим акціонером, і на входження до складу ЗАТ він також має отримати згоду інших. Або ж вони мають відмовитися від свого права на викуп частки акціонера, що йде.

У даному випадку татарська сторона ще на початку серпня наполягала на узгодженні з нею порядку відчуження держпакета в розмірі 43,05% акцій цього ЗАТ при створенні Україною національної вертикально інтегрованої компанії (ВІНК). Про це заявлялося в листі першого заступника прем’єр-міністра Татарстану, голови спостережної ради «Укртатнафти» Равіля Муратова на адресу голів Фонду держмайна України Михайла Чечетова та національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» Юрія Бойка. Було підкреслено, що «Республіка Татарстан та інші акціонери «Укртатнафти» мають право розраховувати на участь у розробленні механізму реалізації названого указу шляхом консультацій та домовленостей у рамках чинного законодавства України й завершити дану роботу підписанням угоди між акціонерами ВАТ «Укрнафта» (йшлося про перший варіант указу Президента, який ще мав на увазі передачу пакета НПЗ до нафтовидобувної компанії. — П.Я.), НАК «Нафтогаз України» і акціонерами «Укртатнафти».

Зверталася увага на «небажаність як для акціонерів, так і для подальшої діяльності компанії порушення інтересів акціонерів «Укртатнафти», що могло б спричинити за собою можливість конфліктів і розглядів.... Відчуження акцій може бути юридично коректним лише в тому випадку, якщо воно буде проведено після повідомлення всіх акціонерів і отримання їх відмови від реалізації переважного права на придбання відчужуваних акцій».

Цікаво, що спочатку ФДМ усе-таки визначився щодо дотримання переважного права інших акціонерів і направив їм відповідні повідомлення. У відповідь на таке повідомлення «Татнефть» заявила про свій намір викупити акції «Укртатнафти», причому за суму, що перевищує оцінку акцій Фондом, — 180 млн. дол. замість фондовських 160 млн. дол.

Не зовсім зрозуміло, що змусило згодом Чечетова заявити, що насправді нікого повідомляти не треба, оскільки не відбувається зміна власника, а Муратова на прес-конференції 16 вересня 2004 року — висловити подяку Президенту України, «забувши» про переважне право на акції та заяву «Татнефти».

ФДМ за звичкою відійшов убік. Раз пакет переданий НАКу, нехай «Нафтогаз» із ним і розбирається: мовляв, ми передали естафетну паличку. Втім, із паличками не все так просто. До кінця не ясно, чи перереєстрований пакет на ім’я НАКу. Зате вже помітні процедурні проблеми. Приміром, як і коли буде збільшений статутний фонд «Нафтогазу» — адже за експертною оцінкою лише кременчуцький пакет «важить» 889,5 млн. грн. За оцінку пакета «Галичини» взагалі потрібно буде поборотися. Отже, не виключено, що на Фонд очікує захоплююча процедура ходіння по судах, зокрема й міжнародних.

Щоправда, у ФДМ може з’явитися і досить-таки несподіваний союзник. Вересень продемонстрував, що практика розмежування інтересів між державою і суб’єктами господарської діяльності діє й у Татарстані. Позиції Равіля Муратова й «Татнефти» стали помітно відрізнятися.

Вже в першій частині скандалу зі звільненням Овчаренка спливли цікаві подробиці. Так, на заявленому в Ялті засіданні спостережної ради «Укртатнафти» від татарської сторони був... лише сам Муратов. У результаті не виявилося кворуму. При цьому представники «Татнефти» заявили, що вони взагалі не знали про проведення в Україні засідання спостережної ради.

Через кілька днів ситуація повторилася. І лише з третьої спроби вдалося зібрати цього вівторка 9 із 11 членів ради в Москві. При цьому знову не оголошували, хто був відсутній. Хоча «Татнефть» не коментувала ситуацію з відстороненням Овчаренка, її юристи, наскільки нам відомо, аналізували ситуацію з погляду законодавства України. І висновки їх не надихнули…

Існування розбіжностей побічно підтвердив і сам Муратов, який заявив, що для затвердження на зборах акціонерів 12 листопада Сергія Глушка голосів вистачить, оскільки держпакет України (без уточнення, у чиїх він руках) — 43%, а пакет, що належить уряду Татарстану, — 28%. Експерти звернули увагу, що фактично вперше високопоставлений чиновник Татарстану публічно розмежував інтереси уряду його республіки та інших акціонерів («Татнефти» і американської SeaGroup International Inc. і швейцарської AmRUZ Trading AG). Тобто за дужками залишилася половина пакета, що традиційно сприймався як консолідований татарський.

У будь-якому разі, уже після прийняття указу Л.Кучми про передачу пакета «Нафтогазу» сторони озвучили заяви, що не дуже співпали. Муратов, як уже зазначалося, його привітав, ну а «Татнефть» підтвердила свою позицію з викупу акцій у зв’язку зі змінами в складі акціонерів. На останню обставину слід звернути увагу. Хоча формально татарським нафтовиробникам належить не дуже великий пакет — 8,63%, саме вони поставляють нафту на завод. Та й обидві компанії, що залишилися ще з матицинсько-демехінських часів, голосують на диво дружно з «Татнефтью», зайвий раз підтверджуючи інформацію, що вони контролюються Татарстаном. Отже, ігнорувати цю позицію, а потенційно — ще й швейцарського та американського суду, навряд чи вийде.

Схоже, що нинішній варіант створення ВІНК виявився путівкою на війну. І якщо західний, «галичанський», фронт був практично неминучий, то з відкриттям східного, «кременчуцького», «Нафтогаз» може себе поздоровити сам. Чи саме це й входило до його планів?

Схід, звичайно, справа тонка, але в даному випадку рвонути може так, що мало не здасться. Йдеться про великий український НПЗ, що відіграє ключову роль у постачаннях дизпалива для осінніх польових робіт. Чи вистачить часу на виправлення помилок, навряд чи хтось скаже й у Казані, і в Києві. Тим паче, що часу залишилося вже небагато...