Україна vs Жеваго: ні війни, не мирової

План був просто блискучим: аудити фіксують розкрадання в банках-банкрутах; розслідування доводять причетність до цього власників банків; детективи шукають активи власників за кордоном; держава, наступаючи єдиним фронтом, веде ексвласників банків у суди та ставить перед вибором - або мирова угода з поверненням якщо не всього, то більшої частини украденого, або в'язниця. І власники, звичайно ж, готові платити. Першим мав бути Костянтин Жеваго, за ним Олег Бахматюк, а далі торованою доріжкою. Але все пішло не за планом...

У вівторок, 2 червня, Апеляційний суд столиці зняв арешт із акцій компанії Ferrexpo Костянтина Жеваго. Через два дні адвокат бізнесмена повідомив, що цей же суд не виявив підстав і для взяття самого Жеваго під варту, а торішню постанову Печерського райсуду Києва про його арешт скасовано. Справа розвалюється на очах, хоча ще в січні 2020-го здавалося, що викрутитися Жеваго вже не зможе. Ні, проблема не в доказах, а в тих, хто доводить.

Різні розслідування розтрати й розкрадань у банку "Фінанси та кредит" ведуться з 2016-го. Але влітку минулого року в справах намітився очевидний прогрес, а в жовтні директор ДБР Роман Труба повідомив про те, що підозрюваний Жеваго в розшуку в Україні, й готується його оголошення в міжнародний розшук. У грудні 2019-го суд заочно обрав запобіжний захід для Жеваго у вигляді арешту. А в січні 2020 року наклав арешт і на його частку в компанії Ferrexpo.

І от уже в травні суд знімає арешт із самого Жеваго, бо не вважає, що він може переховуватися від слідства, а надані суду матеріали не містять доказів того, що Жеваго було таки оголошено в міжнародний розшук.

Щоб було зрозуміло читачеві, просто так арештувати людину не можна. Підставою для арешту можуть бути підозри слідства, що вона переховуватиметься від правосуддя і має таку можливість, уже переховувалася або переховується, тобто перебуває в розшуку, зокрема в міжнародному. А в матеріалах справи (http://reyestr.court.gov.ua/Review/89514951) ми виявили, що в розшук Жеваго слідчі ДБР оголошували не тому, що він переховувався від правосуддя, а тому що вони не могли встановити його місцезнаходження, що абсолютно різні речі. А ще, що слідчий ДБР справді виносив постанову про оголошення Жеваго в міжнародний розшук, от тільки ні Генеральний секретаріат Інтерполу, ні бюро Інтерполу в Україні його чомусь не одержали. І, здається, винуваті тут не поштова служба, і не Інтерпол.

ДБР свідомо грає на боці Жеваго. Саме завдяки старанням його слідчих Жеваго, згідно з матеріалами справи, не переховується від правосуддя й не оголошений у міжнародний розшук, а в судді Апеляційного суду з'явилися залізобетонні підстави зняти з нього арешт в Україні.

А коли вже сам Жеваго не під арештом і не в розшуку, то й підстав для арешту акцій його компанії теж немає, вирішив той же Апеляційний суд, завдяки ДБР.

Ми не знаємо, які матеріали надавали суду слідчі, і не уявляємо, що вони встановили під час свого розслідування, але готові поділитися з ними інформацією, яка є у редакції, якщо їм бракує доказів у цій справі.

Історія шахрайства в банку "Фінанси та кредит" типова для України: пов'язані з власником банку фірми беруть у нього кредити, частково цими кредитами гасять попередні позики, частину грошей виводять в офшори під виглядом оплати фіктивних поставок. І докази цього є, адже не лише Приватбанку пощастило з forensic-аудитом, їх провели для всіх великих банків, які залишили ринок. Якісь із них більш переконливі, якісь менш. Документ, присвячений схемам у банку Жеваго "Фінанси та кредит" - з гідних. От чому ми не розуміємо, які можуть виникнути проблеми з доказом зловживань у банку в органів слідства. Крім змови з підслідним, звичайно.

Згідно з даними аудиторів, банк був збитковим із 2014 року. І реальні збитки, завдані банку його колишніми топ-менеджментом і власником, - це не заявлені 2,5 млрд, а всі 9 млрд грн. Просто довести решту складніше.

Наприклад, банк маніпулював фінансовою звітністю, щоб одержувати стабілізаційні кредити НБУ, а потім ці гроші виводилися через карткові рахунки. Із лютого по вересень 2015-го з кореспондентського рахунку банку в НБУ в цьому напрямку "витекло" 722 млн грн. До речі, про карткові рахунки. На момент виведення банку з ринку найбільша заборгованість за ними була, ви здивуєтеся, в Аліни Жеваго й Костянтина Жеваго - разом понад 10 млн грн і 10 тис. дол. І, звичайно ж, це були не єдині операції з інсайдерами в банку.

Банк хронічно видавав кредити "своїм", точніше, афілійованим із Жеваго компаніям. Зокрема кредитів пов'язані особи одержали приблизно на 3,2 млрд грн, і призначалися вони для погашення раніше взятих кредитів цих компаній. Звичайно, у результаті взагалі нічого не погасили, записавши цю суму в збитки. На 1 жовтня 2015-го обсяг негативно класифікованих кредитних операцій у банку перевищив 17 млрд грн і становив 48,5% усього кредитного портфеля. Банк досягнув максимумів (що погано) за всіма нормативами кредитного ризику НБУ, по суті, в ньому взагалі не було політики управління кредитними ризиками. І не зуміти довести хоча б кілька епізодів із сотень зловживань можна тільки навмисно.

Візьмемо хоча б улюблених валютних позичальників банку - компанії "Схід-Руда", "АвтоКрАЗ", "Затока-Метал", "Стаханівський вагонобудівний завод" і Торговий дім "РендР коммодітіз". Вони всі так чи інакше були пов'язані або з банком, або з його власником. Банк їх використовував для виведення коштів за кордон. Компанії брали кредити, загалом - майже 4 млрд грн, нібито для оплати товарів. Причому отоварювалися всі вони в однієї компанії - Logistic solution international Ltd. з Британських Віргінських Островів. Укладали контракти з обов'язковою передоплатою, перераховували гроші, а потім контракти не виконувалися, а гроші не поверталися. Все це тривало навіть після того, як НБУ відніс банк до категорії проблемних, установивши низку обмежень, зокрема на операції з інсайдерами або пов'язаними з банком особами.

Костянтин Жеваго стверджує, що навіть якщо в банку й були зловживання, то в усьому винуваті менеджери, котрі за спиною у власника, який ні про що не підозрював, грабували банк. Та тільки всі ниточки в схемах банку приводять не до колишнього голови правління В.Хливнюка й не до його заступника В.Голуба, а до самого Жеваго. Logistic solution international Ltd., наприклад, володіє 99% статутного капіталу ТОВ МТК, яке є співвласником ПАТ "Росава" з бізнес-орбіти Жеваго. Крім того, ТОВ МКТ є акціонером компанії "Київмедпрепарат", яка була власником 4,7% банку "Фінанси та кредит". А ще адреса Logistic solution international Ltd. через прекрасний збіг обставин така сама, що й адреса компанії Invertex Ltd., власником якої є сам Костянтин Жеваго.

Щоб зрозуміти, як у банку було організовано кредитну політику й наскільки там геть усе й усі були пов'язані, поглянемо ще на двох позичальників фінустанови. Компанія "Техніка Мрії" уклала з банком 2010-го договір про надання відновлюваної кредитної лінії в розмірі 16 млн дол. Згодом сума кредитної лини зростала, досягнувши максимуму в 65 млн дол. А терміни кредитування і кінцевого погашення подовжувались аж до літа 2015-го. Інша компанія - "Вояж Т" - також домовилася з банком про надання кредитної лінії, тільки вже 2014-го. У неї ліміт кредитування виріс із 27 млн дол. до 58 млн, а термін погашення зсувався до вересня 2015-го, тобто до моменту визнання банку неплатоспроможним. Обидві ці компанії поєднує і підозріла лояльність менеджменту банку, й те, що обидві вони, як і сам банк, у результаті збанкрутували. Але не тільки це. Протягом 2014-го, наприклад, компанія "Техніка Мрії" тричі погашала заборгованість перед банком за рахунок коштів, які одержувала як фінансову допомогу від компанії "Вояж Т", що не мала доходів, не пояснила, навіщо їй кредитна лінія, і витрачала все отримане від банку на поповнення рахунків інших компаній і погашення їхніх кредитів.

Якби це був одиничний епізод, але ні, вся історія банку "Фінанси та кредит" складається з подібних епізодів. Чого тільки варте масове погашення за місяць до введення тимчасової адміністрації кредитів, пов'язаних із колишнім власником позичальників, облігаціями нідерландського підрозділу банку - F&C Ukraine BV, вартість яких, як ви розумієте, стала нульовою після банкрутства материнського банку.

Тож матеріалів, що дозволяють притягнути Жеваго до відповідальності, цілком достатньо, було б бажання. Обсяг інсайдерських кредитів у банку на момент його банкрутства досягав 76%. Бери будь-який і копай. От лише і ГПУ, і Нацполіція, і НАБУ, і ДБР, копаючись у цій історії, скоріше, закопують справи, а не докопуються до правди.

Та припустимо, що хтось із них усе-таки досягнув успіху, довівши відповідальність власника за доведення банку до банкрутства. Згідно з ідеальним планом, власник у такому разі має вибирати між в'язницею і мировою угодою, щоб відшкодувати украдене. Але в реальності, навіть якби держава дуже захотіла, вона не зможе запропонувати Жеваго мирову. Навіть Бахматюку, який сам був готовий, щоправда, на вигідних тільки йому умовах, щось повернути, запропонувати нічого - механізму мирових угод у нас досі немає. Без нього будь-яку угоду з державою, написану на коліні, можна назвати "політичним тиском" на ексвласника банку та оскаржити в суді. Саме так усі вони нині пояснюють, чому їх банки розвалилися від першого подиху кризи, - через політичний тиск на їхніх власників, виявляється. І чіткий юридичний механізм мирової угоди має не тільки передбачати конкретні умови визначення сум, їх розподілу й черговості погашення, а й постійну ймовірність того, що на кожному етапі колишні власники банків розгортатимуть цей процес у зворотному напрямку.

Попередній механізм мирових угод було вписали в проєкт закону "про банки" (який потім став "антиколомойським"), але потім десь у верхах передумали й прибрали його з законопроєкту. Відтоді ніхто ні в НБУ, ні в КМУ, ні тим більше в ОП не повертався до цього питання. І це багато що говорить про реальне бажання завершити все-таки очищення банківської системи справедливим добровільним погашенням боргів з боку колишніх власників, які збанкрутували свої банки.

Історія з Жеваго - у цьому випадку лише один, не наймасштабніший, але красномовний приклад. Сороміцький приклад, який іще раз підтверджує, що нинішня держава загалом, як і кожен її орган окремо, безсилі й безвільні. Приклад, який чітко дає зрозуміти іншим, що безкарність можлива, що вийти сухим із води реально, що вести банківський бізнес можна "як раніше", потім завжди зможеш домовитися.