Скільки можна переплачувати за ґаджети?

Столичні економісти розробили методологію, яка не дозволяє брати екстраплату за всі пристрої, що копіюють музику або відео. Адже тренд копіювання йде в минуле. Подивимося, як розпорядиться знахідкою влада, що взялася вирішити кризу в сфері авторського права та приватного копіювання.

Напевно, не всі споживачі знають, що при купівлі смартфону вони оплачують шкоду авторам музики та фільмів за потенційну можливість копіювати цей контент. Це саме стосується практично будь-якого пристрою, що має функцію запису, і навіть чистих носіїв — флешки або звичайного офісного паперу. Логіка законодавця тут така: покупець отримує потенційну можливість безоплатно копіювати та відтворювати музику, відео, паперовий контент, отже, може завдати шкоди їхнім авторам і виконавцям. Для компенсації можливої шкоди придумали збір за приватне копіювання (ПК), який нині стягується як із пристроїв (комп'ютера, планшета, ноутбука…), так і з носіїв (дискового накопичувача, флешки…). Проблема сьогодення полягає в тому, що апетити в компаній, які стягують цей збір, зростають. Їхнє бажання збільшити збір відразу в кілька разів уже завело цю сферу в глухий кут. Щоб вибратися з нього, і звернулися по допомогу до економістів і соціологів. І вони розробили необхідну методику, яка, між іншим, не має аналогів у світі.

Два паралельні процеси — акредитація організацій колективного управління (ОКУ), що займаються збором за приватне копіювання, і прийняття нових ставок збору за ПК — фактично призвели до колапсу у цій сфері. З одного боку, суди кожного разу скасовують акредитацію ОКУ, з іншого — легальні імпортери та виробники техніки відмовляються задовольняти нові тарифні «хотілки» ОКУ, щоб не піддавати себе небезпеці втратити конкурентоспроможність перед «сіровозами», що не платять узагалі жодних податків. Та й наші покупці не настільки багаті, щоб віддавати свої кревні за ефемерну потенційну можливість щось копіювати замість того, щоб, наприклад, заплатити за прослуховування музики або перегляд відео, скориставшись уже звичним їм стримінговим сервісом.

За що платимо?

Збір за приватне копіювання, який з'явився минулого століття та застосовувався спочатку до покупців аудіо- і відеокасет, з допомогою яких тоді копіювалася інформація, м'яко кажучи, уже не відповідає реаліям часу. Так, його механічно переклали на сучасні записуючі пристрої та носії, щоб тепер уже з них стягувати збір за ПК, але ж докорінно змінилися джерела інформації та й самі споживачі.

Розширення доступу до мережі Інтернет, зростання його пропускної здатності, а також збільшення доходів населення значною мірою змінили способи отримання та поширення аудіовізуальної продукції. Наприклад, якщо 2018 року в цивілізованій Великій Британії купівля музики на CD, вінілових пластинках і пряме завантаження становили 29% усіх продажів, то вже 2020-го вони знизилися до 17,5%. При цьому реалізація музики через онлайн-підписки досягнула 82,5%, а частка відео, отриманого через Інтернет, — 88,6% від усього реалізованого відеоконтенту. Як бачимо, лише за два роки дуже істотно знизився продаж аудіо- і відеопродукції на фізичних носіях, на зміну якому прийшла онлайн-підписка.

Та й це ще не все. Загальновідомо, що сучасний споживач уже не прагне записати (скопіювати) собі музику або відео. Йому досить онлайн-прослуховування або перегляду (тобто тимчасового використання, а не володіння). Він готовий за це платити й реально платить. Відповідно, почали активно розвиватися стримінгові сервіси (Spotify, Apple Music…), у яких про копіювання або завдання шкоди авторам чи виконавцям узагалі не йдеться. Швидше, навпаки, сучасні стримінгові сервіси практично виконують роль ідеального продавця авторського контенту. Адже при цьому кожне прослуховування або перегляд належним чином оплачується, що, по суті, вирішує проблему оплати приватного копіювання та навіть знижує споживання піратського контенту.

Збір за ПК у цьому разі є екстраоплатою за вже оплачений авторський контент.

Переваги українських споживачів цілком співвідносяться зі світовими трендами. Так, за оцінкою дослідників Київської школи економіки (КШЕ), частка аудіо- і відеоконтенту, придбаного легально шляхом купівлі фізичних носіїв або завантаження, на сьогодні досягла 27%. Плюс до цього дають стримінгові сервіси, забезпечуючи ще 24% аудіо- і 29% відеоконтенту. При цьому отримання через будь-який пристрій або ресурси без оплати (піратство) разом становлять 42% аудіо- і 35% відеоконтенту.

Одразу уточнимо: дозволене ПК не має стосунку до піратського контенту. І збір за дозволене законом приватне копіювання не може бути компенсатором втрат авторів від піратства, що належить до кримінальної сфери та відповідальності. Інакше це буде стимулюванням піратства.

Зрозуміло, усі перелічені нюанси потрібно обов'язково враховувати при визначенні розмірів збору з того або іншого пристрою або носія, що застосовується в приватному копіюванні. Адже економічна суть зібраних грошей, — належна компенсація шкоди авторам за дозволене приватне копіювання.

Причому, зауважте, нинішні споживчі тренди ніяк не сприяють зростанню цього збору, зате забезпечують дедалі повнішу оплату авторам за їхні твори.

Компроміс шкоди й можливостей

Погано те, що законодавець, увівши в практику збір за ПК, не розробив алгоритму його розрахунків і паритетного узгодження серед зацікавлених сторін. Понад те, держава, по суті, дистанціювалася від цього специфічного тарифоутворення, розраховуючи на те, що учасники ринку за медіапосередництва Міністерства економіки самі знайдуть компромісне рішення.

На початковому етапі тарифи на ПК було встановлено постановою Кабміну №992. Але щойно ОКУ захотіли їх збільшити, киваючи у бік європейських країн, процес виплат забуксував.

А тим часом практика показує, що навіть у розвинених країнах Європи, де споживачі реально платять, на відміну від інших регіонів світу, немає ні єдиної методології, ні єдиного підходу до формування тарифів на ПК. Про порівняння ж рівнів платоспроможності українця та європейця й говорити не доводиться. Відповідно, одним механічним перенесенням чужого досвіду в українські реалії (а такі спроби неодноразово мали місце), на жаль, не обійтися.

Зрозуміло також, що реальна шкода, завдана авторам приватним копіюванням, залежить і від інтенсивності використання виробленого ними контенту. Тому в цьому випадку потрібні допомога соціологів і опитування вітчизняних споживачів.

Нарешті, справедливим буде не обкладати збором пристрої, які на сьогодні вже втратили функцію запису. Це ж нонсенс, наприклад, як і раніше, наполягати на зборі з телевізора з технологією DRM, що перешкоджає копіюванню творів.

Точно так само не має стягуватися збір з техніки, призначеної для використання в бізнесі. Яке ж тут приватне копіювання?

Та й збирати кошти з виробників і імпортерів ще до продажу техніки теж несправедливо. Як мінімум вона ще не завдала жодної шкоди авторам. Крім того, актуальним залишається питання її продажу кінцевому користувачу. Адже не факт, що останній віддасть перевагу товару легального продавця, якщо поруч пропонується «сірий» аналог за нижчою ціною без сплати зборів, у тому числі й за приватне копіювання.

Справедлива компенсація

Майже два роки перетягання каната між бізнесом і профільними ОКУ не призвели до бажаного компромісу. Прогалини в законодавстві, які не дозволяють визначити нові розміри збору за ПК, узялися заповнити дослідники Київської школи економіки за запитом Європейської бізнес-асоціації. Перед ними стояло завдання розробити методику, яка дає можливість оцінювати реальну шкоду авторам від ПК їхніх творів, щоб у точній відповідності з цією шкодою визначати справедливі ставки збору на пристрої та носії, виготовлені або імпортовані до України.

Подібне дослідження в Україні проведене вперше. Розроблена методологія може стати відправною точкою для формування тарифів на основі економічних показників, а не суб'єктивних бажань ОКУ.

У своєму дослідженні КШЕ прямо визначила основний підхід у своїй роботі: «...у цілому відповідає ідеї визначення вартості скопійованого контенту на пристрої, але розширює методологію за рахунок урахування рівня доходів населення, звичок українських споживачів (рівня піратства та користування стримінговими сервісами) і враховує останні доступні дані щодо світових і вітчизняних бенчмарків вартості аудіо-, відео-, паперового копіювання й дані проведеного в Україні опитування відносно характеру користування авторським контентом».

І що ж виявилося? Виявилося, що Україна помітно відстає від інших країн за рівнем стягнення зборів за ПК, але тільки якщо не враховувати рівня доходів. А ще непрозоре адміністрування зборів помітно викривлює ситуацію, створюючи неправильне уявлення про надто низькі ставки. Ще одна проблема — значна частка «сірого» імпорту електроніки, що допомагає нелегальному бізнесу уникати оподаткування.

Усе це враховувалося дослідниками. Правильність їхнього підходу, що опирається на корекцію підсумкових значень зборів на рівень доходів, підтверджується й ціновою політикою популярного в Україні стримінгового сервісу Spotify. Так, тарифний план «Преміум» в Україні удвічі дешевший, ніж у Німеччині. І це при тому, що стримінг розраховано на населення з доходом вище за середній.

Крім того, вибраний підхід дає доступ до сучасної культури й людям із невисоким рівнем доходів. Для українців це більш ніж актуально. До того ж це розширює базу платників збору, що не може не вплинути позитивно на стабільність відрахувань ОКУ та, відповідно, правовласникам.

У результаті отримано працюючу об'єктивну методику, яка не має аналогів у світі. При цьому обґрунтований рівень ставок (див. табл.) забезпечує досягнення оптимального рівня, при якому зберігається справедливе відшкодування збитків авторів від ПК із одночасним досягненням оптимального навантаження на споживачів.

Київська школа економіки

Державі в особі Мінекономіки як органу, що формує політику в сфері колективного управління, варто було б узяти на озброєння методологію підрахунку, щоб законодавче формулювання «тарифи мають бути економічно обґрунтованими» знайшло конкретний смисл. Можливо, для новопризначеного міністра економіки Юлії Свириденко це стане хорошою підмогою для вирішення раз і назавжди колапсу при встановленні тарифів за приватне копіювання. Тим паче що незабаром її міністерству доведеться проводити новий конкурс із акредитації ОКУ на збір за ПК. Тому що 4 листопада Шостий апеляційний суд своїм рішенням позбавив «Український музичний альянс» акредитації та підтвердив право користувача, у цьому випадку імпортера, опротестовувати конкурси, проведені з порушенням регуляторних процедур.

***

Запропоновані дослідниками цифри не догма. Головне — розроблена методика дозволяє з потрібною регулярністю або залежно від змін на ринку аргументовано переглядати ставки зборів.

Тільки навряд чи вони зростатимуть. Адже тренду тотального переходу на стримінгові сервіси ніхто не скасовував. Отже, ОКУ слід готуватися до зниження надходжень. Оскільки споживачі та автори дедалі більше будуть розраховуватися без посередників.

І щойно частка приватного копіювання знизиться до рівня, порівнянного з вартістю адміністрування зборів за ПК, потреба в стягненні коштів відпаде сама собою. Якщо, звичайно, йдеться про прозоре адміністрування та розподіл коштів серед авторів, а не про банальну можливість жити за чужий рахунок.

Більше статей Сергія Следзя читайте за посиланням.