Горе-реформа авторського права

Профанація чи акредитація?

Травень 2018 року. ВР прийняла прогресивний Закон 2415-VIII під багатообіцяючою назвою «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав». Здавалося, нарешті стара непрозора система збору та розподілу коштів серед авторів і виконавців назавжди канула в небуття. Бо віднині «організації колективного управління (ОКУ) повинні будувати відносини з користувачами на засадах неупередженості, справедливості, обґрунтованості тарифів, вільного доступу до інформації…» Про справжні ж результати реформування ви вже прочитали в заголовку.

Закон 2415-VIII набрав чинності 22 липня 2018 року. Його перехідними положеннями передбачено, що через 14 місяців буде проведено конкурси на визначення акредитованих ОКУ.

Минуло майже три роки. Та, незважаючи на проведення відповідних конкурсів для акредитації ОКУ, досі не визначено акредитованих організацій у сферах «публічне виконання» й «сповіщення музичних недраматичних творів».

Ба більше, конкуренція між потенційними акредитантами призвела до того, що, приміром, очільник Мінекономіки (на той час Петрашко) так і не підписав наказ про акредитацію ОКУ — переможниці виборів. Бунт на човні (див. ролик-звернення до президента) зчинила Громадська організація «Українська агенція з авторських та суміжних прав» (УААСП), яка не пройшла акредитації комісії з акредитації ОКУ.

Представники УААСП вважають, що замість виборів відбулася профанація, бо «в результаті рішення акредитаційної комісії Мінекономіки від 17 грудня 2020 р. право збирати роялті отримала ОКУ без широкого представництва авторів, та ще й із порушеннями виборних процесів». Що далі? Суд. Звернення в НАБУ. І, звичайно ж, зупинення акредитації в цій сфері на невизначений термін з відповідними наслідками.

А 9 лютого 2021 року Шостий апеляційний адміністративний суд своєю постановою підтвердив рішення суду першої інстанції та зобов’язав Мінекономіки скасувати реєстрацію Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнське агентство авторських прав» (репрографія) і виключити її з Реєстру ОКУ. Причина — порушення в процесі акредитації.

На додачу, судовою тяганиною обтяжилась ОКУ, акредитована у сфері приватного копіювання, що вже майже рік намагається істотно підвищити тарифи, які, згідно із Законом 2415-VIII, можна було й не чіпати аж до кінця 2021 року. Звісно, судові баталії і в цій сфері також зупинили виплати ОКУ та їхнім авторам.

Про ефективність інтелектуальної реформи свідчать також «гарячі» стосунки між Громадською спілкою «Коаліція аудіовізуальних і музичних прав» (КАМП), що є акредитована ОКУ у сфері кабельної ретрансляції. КАМП подала вже близько 150 позовів до провайдерів.

Таку ситуацію юрист і провідний експерт у сфері права інтелектуальної власності Дмитро Гузій, описує одним словом — колапс.

Серед країн-порушників

Американці менш відверті, ніж наші експерти, проте більш послідовні. Офіс торгового представника США у своєму щорічному Спеціальному звіті 301 (від 30.04.2021 р.) про адекватність та ефективність захисту прав інтелектуальної власності торгових партнерів США включив Україну до списку пріоритетного спостереження. До зазначеного списку входять лише дев’ять країн, які викликають найсерйозніші побоювання в цьому році щодо недостатнього захисту інтелектуальної власності.

Одна з причин особливої уваги американців до нас — недосконала система організації колективного управління авторськими й суміжними правами. Україна має продовжувати її вдосконалення, зокрема шляхом подальшої законодавчої реформи. У звіті перелічуються головні проблеми з «інтелектуал кою» в Україні. Тож народні депутати, отримавши привід, мерщій кинулися знову «реформувати» галузь. Але як?

Під козирок

Замість того, щоб тверезо подивитися на проблему й оптимальним чином її вирішити, народні обранці почали плодити законопроєкти. Людмила Буймістер — одна з перших, хто розкритикував існуючі ініціативи й зареєструвала свої пропозиції в законопроєкті №5552. А 9 червня в парламенті з'явилися чотири альтернативних законопроєкти, в яких кожен бачить «реформування» по-своєму.

Законопроєкт №5552 фактично є новою версією закону про авторські та суміжні права, але не вирішує старих проблем, натомість створює додаткові. Так, цей документ продовжує практику чинного закону в частині обов’язкової репрезентативності для ОКУ. Хоча вже неодноразово наголошувалося, що конкурсна частина має бути змінена, оскільки застосування репрезентативності як основного критерію несе корупційні ризики. Авторка пропонує ввести додатково такий критерій репрезентативності як найбільша кількість укладених договорів за минулий рік. Таким чином фактично встановлюється монополія «старих» ОКУ. Можливість бути акредитованими щоразу матимуть одні й ті ж самі ОКУ, які за останні 20 років і побудували корупційну систему розподілу авторських роялті.

Цей же законопроєкт пропонує змінити саме поняття «відтворення» таким чином, що запис навіть секундної тривалості вважатиметься відтворенням, що повністю нівелює світовий тренд захисту авторських прав через впровадження цифрових рішень, таких як DRM.

Одне слово, мотивація в законотворців урегулювати досить монопольну та прибуткову сферу є. У 2020 р. тільки дві ОКУ виплатили приблизно 25 млн грн, загалом ринок — трохи більше 59 млн. Це ті гроші, які дістались авторам, хоча зібрали набагато більше: варто згадати, що 20% від зібраного ОКУ залишають собі. Хоча для справи було б ще краще, якби народні обранці згадали, що весь минулий рік бізнес-спільнота та експерти в галузі інтелектуальної власності наполегливо наголошували на архаїчності й непрозорості ринку збору та розподілу коштів через ОКУ, а ще — на тарифній несправедливості. Неврегулювання цих питань і призводить до колапсу на ринку роялті та обтяження судової системи.

На переконання Дмитра Гузія, врегулювати їх цілком можливо через прийняття вже готового до розгляду законопроєкту №4537 (автори Р. Підласа, С. Іонушас, Д. Гетманцев, М. Потураєв) на пару з правкою до перехідних положень Закону 2415-VIII Микити Потураєва — законопроєкт №5572. Законодавча парочка могла б дуже швидко кардинально поліпшити ситуацію в галузі, не тільки розблокувавши рух коштів від споживачів до авторів, а й вивівши сферу управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і суміжних прав на сучасний рівень.

Адже якщо вирішити нагальні спірні питання через закон, то до суду вже не доведеться ходити ні з тарифами, ні по захист від необґрунтованих зборів. Цю частину справи візьме на себе законопроєкт №4537. Ступор з акредитацією допоможе подолати прийняття законопроєкту М.Потураєва (буквально одна сторінка).

Після цього запуск ринку вже не залежатиме від рішень судів ні з питань акредитації, ні з питань тарифів. А після його запуску вже ніщо не заважатиме без авралу готувати нову версію основного законопроєкту про авторське та суміжні права, враховуючи в ньому як напрацювання законопроєкту №4537, так і здорові пропозиції альтернативних версій основного тексту документа.

Облік і контроль

Чому напрацювання законопроекту №4537 потрібно зберегти? Вони можуть не всім подобатися, але вистраждані практикою, що виявила вузькі місця (не тільки у сфері приватного копіювання).

Напрацьовані й сучасні варіанти подолання проблем. Зокрема прозорість фінансових потоків від споживача до автора чи виконавця забезпечується автоматизованою системою адміністрування, яка гарантує чіткі облік та ідентифікацію об’єктів авторського права, облік надходжень доходів від прав, автоматичний розподіл і виплату доходів від прав, інтеграцію з міжнародними базами даних.

А що зараз? За іронією долі, УААСП, яка має таку систему, не отримала акредитації від держави на збір авторських винагород. А, наприклад, ОКУ «Український Музичний Альянс» у своїх офіційно затверджених правилах (сторінка 2) зазначає, що розподіл відрахувань проводиться відповідно до даних сервісу Яндекс — ресурсу, рішенням РНБО заблокованого в Україні з 2017 р..

Похідна проблема від непрозорого розподілу коштів — відсутність звітів ОКУ, які, прикриваючись персональними даними, не повідомляють, кому і скільки вони заплатили. На цей випадок законопроєкт №4537 передбачає, що «неоприлюднення щорічного звіту або неповнота внесення інформації про розподіл винагороди між правовласниками в такий звіт є підставою для скасування рішення про реєстрацію ОКУ». Звичайно, таке не подобається збирачам коштів, але без цього прозорих відносин не побудувати.

Так само не подобається їм скасування шаленого збору за репрографію. Так, ОКУ ВААП, що втратила акредитацію за рішенням суду, хотіла отримати 4,71% відрахувань з вартості багатофункціональних пристроїв, а ще 1,95% — зі звичайного офісного паперу… Фактично мова про прямий податок, який змушені сплачувати (недержавній організації) легальні виробники, імпортери й звичайні споживачі. Причому — тільки за те, що хтось, гіпотетично, захоче роздрукувати на принтері книжку, яка з палітуркою коштує в магазині вдвічі дешевше.

Між іншим, у ЄС кожна країна самостійно вирішує долю зборів за репрографію, бо відповідна Директива ЄС є рамковою. Тому чимало країн відмовилися від цього архаїзму або взагалі не запроваджували такої винагороди.

***

Зрозуміло, що за такої кількості поданих законопроєктів законотворці шукатимуть компроміси. При цьому варто не забути про врегулювання основних питань. Серед них — прозора електронна система збору та розподілу коштів, звітність ОКУ, закріплення економічно обґрунтованих тарифів у законі (для зняття судового тиску), збалансована політика формування переліку, з чого стягується збір, і зі зборів мають бути виключені:

• телевізори, що не мають функції копіювання;
• нелегальний контент Інтернету, чи легальний, за який уже заплачено споживачем;
• ноутбуки чи ПК, якщо збір за жорсткий диск уже стягнуто;
• професійне обладнання;
• з техніки — тільки за фактом її імпорту (її може ніхто й не придбати)…

І найболючіше — тарифи. Авторам робочого законопроєкту варто застосувати модель, що вже використовується, зокрема, в Данії, Болгарії, Сербії, Канаді, Японії, коли винагорода стягується виключно з носіїв для копіювання. Та на рівні закону закріпити максимальні розміри відрахувань.

Народним депутатам варто подумати про свій електорат, аби споживачеві не доводилося тричі діставати гаманець: при оплаті легального контенту, придбанні смартфона чи ноутбука, купівлі флешки чи SSD-накопичувача. Явно не по кишені йому й збір за ставками розвинених країн. Не секрет, що наші заробітки дуже далекі навіть від статків поляків, із німцями й порівнювати соромно.

Більше статей Сергія Следзя читайте за посиланням.