Криза боротьби з піратством

Тихе життя в системі збору та розподілу винагород, зібраних для компенсації авторам творів шкоди, заподіяної приватним копіюванням, закінчилося приблизно рік тому. Це сталося після того, як акредитовані організації колективного управління (ОКУ), безпосередньо зайняті збором і розподілом коштів, заявили про свій намір суттєво підняти свої тарифи. Та не так сталося, як гадалося. Зчинилися скандали. Свої претензії до наскрізь прогнилої системи боротьби з піратством висловили не лише платники коштів (імпортери та виробники техніки й носіїв інформації), а й потенційні одержувачі зібраних коштів (автори творів і їхні виконавці). Чому потенційні? Виявилося, що близько 65% творчих колективів не отримували належного їм роялті.

Не так сталося, як гадалося

Пам’ятаєте, як у лютому минулого року акредитовані збирати авторські збори з електроніки ОКУ офіційно повідомили про свої наміри збільшити тарифи в 3–4 рази порівняно з діючими відповідно до постанови Кабміну №992 від 2003 року. На думку Громадської спілки «Український музичний альянс», збір за жорсткий диск мав зрости до 2,61% (збільшення майже в 3,5 разу), ноутбук — 0,52% (2,6 разу), смартфон — 0,52% (3,5 разу), флеш-карту — 3,01% (у 4 рази). При цьому сплата компенсаційного збору, приміром, за ноутбук зовсім не виключала окремої оплати ще й за жорсткий диск, що є його невід’ємною складовою.

Однак рекордсменом тарифних апетитів тоді стала Всеукраїнська громадська організація «Всеукраїнське агентство авторських прав» (ВААП), яка забажала встановити 4,71% відрахувань за багатофункціональне обладнання, 4,53 — різографи і 2,7% — ксерокси. А ще 1,95% — за звичайний офісний папір… Мовляв, копіюватимеш книжки чи ні, а гроші плати. Невже справді вважали, що в наш цифровий час хтось друкуватиме книжки на офісному папері й без палітурки? Та ще й собі на збиток.

Голова аналітичного центру Спілки українських підприємців Андрій Єрашов пояснив, що збір при імпорті принтера стягується за те, що споживач теоретично може скопіювати електронну книгу й роздрукувати її. Але це економічно невигідно. Адже якщо ми беремо книгу на 500 аркушів, то її виготовлення на офісному принтері коштуватиме приблизно 1500 грн. А та ж книга, надрукована із захистом авторських прав, обійдеться щонайменше втричі дешевше.

pixabay/cloudhoreca

Щоправда, схоже, виплати авторам від ВААП з 9 лютого 2021 року під питанням: Шостий апеляційний адміністративний суд своєю постановою підтвердив рішення суду першої інстанції та зобов’язав Мінекономіки скасувати реєстрацію ВААП і виключити її з Реєстру ОКУ за порушення в процесі акредитації.

Ця подія збіглася в часі зі ще одним гучним ляпасом системі: автори висловили недовіру ще одній ОКУ, яку наприкінці 2020 року акредитувало Мінекономіки.

Бунт на кораблі

«Шановний пане президенте. Як автор та виконавець звертаюся до вас за захистом інтересів музичної та концертної індустрії, які зараз знаходяться в небезпеці. За рішенням акредитаційної комісії Мінекономіки від 17 грудня 2020 року найближчі три роки автори та виконавці не отримають роялті за свої твори, а ресторани, концертні майданчики та радіостанції сплачуватимуть величезні кошти грабіжникам», — такими словами музиканта Олексія Потапенка починається ролик-звернення Громадської організації «Українська агенція з авторських та суміжних прав» (УААСП), яка не пройшла акредитації Комісії з акредитації ОКУ.

На думку колег Потапа, відбулася профанація ще одних виборів, на яких право збирати роялті отримала ОКУ без широкого представництва авторів, та ще й із порушеннями виборних процесів. От що з цього приводу додав керівник УААСП і лідер рок-гурту «Друга Ріка» Валерій Харчишин:

Валерій Харчишин/facebook

«Авторське право — це перш за все права людини. Права людини, які, на жаль, не захищені в нашій країні. На жаль не тому, що ми не можемо себе захистити, а тому що змушені, уявіть, у XXI столітті захищати себе від держави. Панове чиновники, ви від імені держави взяли зобов'язання перед світовою спільнотою, зокрема перед ЄС... Створіть умови в тому числі й для себе. Нормальні, законні, прозорі умови в сфері колективного управління».

Мінекономіки публічно заявляє, що питання правової охорони й захисту прав інтелектуальної власності й надалі залишається одним із пріоритетних для уряду. А фактично виходить, що система боротьби з піратством в Україні залишається непрозорою й ринково-корупційною багато років.

Так, Сергій Лямець у своїй статті «Український ринок роялті — війна «прокладок» («Економічна правда» від 12.06.2013 р.) писав: «Гроші, які начебто збираються на користь авторів, насправді майже повністю осідають на «прокладках»… Вони збирають гроші з усіх, отримують величезну комісію 20–30%, а потім ще й не всі гроші передають правовласникам. Чудовий бізнес у чудовій країні».

Колір техніки — «сірий»

В унісон з митцями виступили офіційні виробники та імпортери, яким доводиться відстоювати конкурентоспроможність легальної техніки на ринку. Причому не завжди успішно. Інколи саме через необґрунтовані тарифи ОКУ «білим» доводиться відступати перед «сірими» постачальниками, які, звісно, не сплачують не лише авторської компенсації, а й мита і податків державі.

«Спроби збільшити перелік техніки, включити в нього офісні багатофункціональні пристрої та принтери, додати туди ж папір і підняти тарифи в три чи десять разів виглядають як шантаж, як сигнал того, що система збору за приватне копіювання застаріла й не працює, — вважає директор з продажів рішень для професійного друку Konica Minolta Ukraine Евген Шиляєв. — До того ж неодноразові дослідження показали, що розподіл коштів через ОКУ відбувається непрозоро. Спостерігаючи багато судових справ про оскарження рішень конкурсної комісії, яка вибирала ОКУ уповноваженою збирати гроші, замислюєшся, можливо, це чиясь монополія й годувальниця. Легальні імпортери техніки, такі як ми, й споживачі в такій ситуації стають заручниками підвищення вартості продукції через додаткові непрозорі збори. А автори не отримують належної їм оплати за свою творчість».

Не секрет, що збільшення відрахувань за приватне копіювання призводить до подорожчання легальної техніки, воно буквально нищить і так невисоку конкурентоспроможність легального бізнесу перед «сірими» постачальниками. Як інакше, якщо наразі на вітчизняному ринку техніки кожен четвертий смартфон і кожен п’ятий телевізор завозяться й розповсюджуються нелегально. Не дивно, що «білі» імпортери вимагають від держави негайної реформи системи ОКУ та виступають за прозорі й сучасні механізми авторських зборів.

Голова комітету інтелектуальної власності Асоціації підприємців інформаційних технологій України Геннадій Сморжевський навів цікавий приклад, який засвідчив вразливість легальних постачальників техніки до найменших коливань цін: «У компанії — члена асоціації є сумний досвід, пов'язаний з картами пам'яті. Коли вони починали платити ОКУ, а за тарифами 2014 року згідно з постановою №992 — це лише 0,75%, то частка компанії на ринку України перевищувала 70%. Наразі вона скоротилася втричі. Тобто навіть така незначна надбавка в ціні окремих категорій товарів може стати чутливою. І маючи гарну позицію на ринку, ти можеш скотитися донизу при начебто невеликих відсотках».

Шукай, кому вигідно

Погодьтеся, ситуація, за якої ОКУ: 1) намагалися диктувати неналежно аргументовані ціни за приватне копіювання; 2) не поспішали звітувати перед громадськістю про зібрані та витрачені кошти, — не могла існувати довго.

Не могли залишитися без наслідків нарікання творчих асоціацій, що свідчили про підозріло непрозору систему акредитації та розподілу зібраних коштів. Дався взнаки й негативний досвід імпортерів і виробників техніки.

Ну, як можна бездумно переносити в сучасний цифровий простір відносини, створені у 90-х роках минулого століття? Чому споживач, який уже заплатив за користування стримінговим сервісом (музика, електронна книга), має ще й переплачувати за носій інформації та пристрій, на які він записує придбане?

pixabay/janeb13

Як можна збирати кошти, приміром, з телевізорів, що не мають функції запису, або зі споживачів, яким достатньо онлайн-відтворення? Чому переплачують усі споживачі легальної техніки, якщо лише 13% із них копіюють легальний інтернет-контент? І як можна збирати кошти за копіювання з піратського контенту, якщо закон передбачає в такому разі кримінальне переслідування? Це ж схоже не на боротьбу, а на стимулювання піратства.

Виникає ще багато запитань, одне з яких принципове: для чого взагалі потрібен посередник між твором, розміщеним у цифровому світі, та його споживачем?

Можливо відповідь дуже проста — гроші. За оцінками експертів, уже нині авторські збори сягають близько 150 млн грн на рік.

Перезавантаження

Навести лад у архаїчній системі авторських винагород взялися депутати. Ініціативна група розробила законопроєкт №4537, який розвертає систему збору та розподілу авторських винагород у сфері приватного копіювання до людини.

Щоправда, до прямої взаємодії автор—споживач у законопроєкті поки що не дійшло, але напрям руху цивілізований.

Перш за все документ передбачає обов’язкове створення ОКУ сучасної електронної системи адміністрування, яка забезпечуватиме їхню ефективну взаємодію з правовласниками, користувачами та іншими ОКУ. Строк розробки системи та її впровадження — не більш як пів року з дня набрання чинності законом.

Те, що було комерційною таємницею, стане загальнодоступним. Створення кабінету автора в системі організації колективного управління дасть йому можливість отримувати доступ до інформації: скільки грошей зібрано, скільки разів відтворювався той чи інший його твір, скільки грошей йому нараховано.

В обов’язковому щорічному звіті ОКУ додатково передбачено ідентифікацію кожного автора, а також розкриття методології, за якою визначалася частка кожного об’єкта авторського права і (або) суміжних прав у загальному обсязі виплачених коштів. ОКУ, що не оприлюднили звіт або не внесли до нього вичерпну інформацію, втрачають акредитацію.

Скасовано плату за репрографічне відтворення творів.

І нарешті, тарифи. На час, поки відбуваються детінізаційні процеси в галузі електроніки, їх надійно обмежили законом. Причому перелік складається виключно із сучасних носіїв інформації. Зокрема максимальний розмір відрахувань за накопичувач SSD, накопичувач HDD (зовнішні та до ПК), карту пам'яті чи флеш-карту становить 0,12%.

Таким чином, плата за гіпотетичну можливість без оплати копіювати легальний контент залишилася, проте тарифи не обвалять ринок електроніки на користь «сіровозів», не змусять споживача платити двічі, й легальна техніка не подорожчає. А боротьба держави з піратством, яку з допомогою системи ОКУ вона намагається побудувати, вийде з багаторічної кризи та стане справжньою й результативною.

Більше статей Сергія Следзя читайте за посиланням.