Нині чинний в.о. мера не боїться відкрито конфліктувати з центральною владою. У розпал протистояння мерів із Центром, яке загострилося під час епідемії, Пустовіт підписує лист-звернення мерів міст до президента про припинення тиску на місцеве самоврядування. Також відкрито висловлюється проти внесення Луцька в червону зону карантину.

Можна припустити, звісно, що подібна сміливість властива характеру відставного військового Г. Пустовіта. Однак, якщо уважно придивитися до досить скромних успіхів Пустовіта в місті (про них — нижче), виникає відчуття, що до нинішньої тактики на лінії мера його підштовхує реальний куратор міста — Палиця. Ключовий партнер якого І. Коломойський перебуває у винахідливо-знущальних стосунках з командою Зеленського.

Так, фіскальна децентралізація підвищила доходи міста вдвічі, з 1,1 млрд грн 2014-го до 2,5 млрд грн 2019-го, але потреба міста в інвестиціях набагато більша.

На сьогодні понад 55,5% бюджетних доходів надходять від податків і ренти. Ще 40% цих коштів — офіційні трансферти у вигляді субвенцій.

Виконується міський бюджет непогано як за доходами, так і за витратами. Але насправді «хороше» виконання бюджету — це лише вміння якісно планувати або коригувати його показники. А про ефективність нам значно більше скаже той факт, що 2018-го місто розмістило на депозиті 365 млн грн, а 2019-го — 222,5 млн. Тобто, попри високий відкладений попит на капітальні інвестиції, частину грошей місто або не знало, куди витратити, або не встигало це зробити впродовж бюджетного року.

Торік, не рахуючи проваленого проєкту «муніципальна нянька», не були повною мірою профінансовані програми із землевпорядження, розробки містобудівної документації, енергозбереження, охорони природи. Повністю було провалено програму з розвитку наземного електротранспорту.

При цьому в місті досить високе, якщо порівнювати з середнім по Україні рівнем, безробіття, — 2019-го кількість незайнятих перевищувала 13%. І 70% цих безробітних — жінки, що свідчить як про трудову міграцію, так і про тіньову зайнятість жінок у секторах послуг та торгівлі.

Середня зарплата в місті на сьогодні трохи вища за 10 тис. грн, тобто нижча від середньоукраїнського показника. При цьому в Луцьку досить високий показник заборгованостей з виплат цих-таки зарплат — приблизно 14 млн грн на 1 травня 2020-го. Що гірше — всі 100% боргу припадають на економічно активні підприємства, хоча місто й надало їм цього року пільги в обсязі 24 млн грн, щоб підтримати під час карантину. Ще 44 млн грн місто додатково витратило на загальні протиепідемічні заходи, однак бюджет нинішнього року за доходами і витратами переглядати в Луцьку не стали — думають, що впораються.

На жаль, значно гірше склалося в градоначальника із залученням жителів до управління містом, забезпеченням прозорості та відкритості влади, соціальним захистом і боротьбою з незаконним будівництвом. Однак й сам Пустовіт, м'яко кажучи, трохи обмежений у прийнятті рішень, які стосуються міста.

І ми навряд чи можемо вимагати від в.о. міського голови (який, власне, жодних обіцянок місту не давав) якоїсь надбурхливої діяльності. В.о. мера Пустовіт працював під загрозою нових виборів мера, які парламент ось-ось мав оголосити. Але так за три роки й не оголосив. Бо тримачам Луцька так було зручніше ним управляти. Точніше, заробляти, а не витрачати гроші на вибори, ризикуючи поступитися «Континіуму» або комусь прийшлому зі столиці.

Проте, перебуваючи на посаді в.о. мера з 2017 року, Пустовіт народу все ж таки дещо пообіцяв. Наприклад, виділити з міського бюджету мільйон гривень на забезпечення учасників бойових дій житлом. При цьому в.о. мера не забув відзначити, що Луцьк — один із лідерів в Україні з надання квартир учасникам АТО.

Хоча ця обіцянка й прозвучала після того, як один із депутатів міськради Андрій Покровський заявив, що в місті не виконують програму фінансування купівлі житла для АТОвців. І що сам Покровський готовий виділити на це мільйон із власної кишені. (Прізвище цього депутата варто запам'ятати.)

Пізніше місто таки виділило 300 тис. грн із бюджету на допомогу із житлом учасникам АТО. На цьому в.о. мера пригальмував, зате набрав швидкості Кабмін. Волинська область отримала нинішнього року з бюджету країни майже 8 млн грн на забезпечення житлом учасників бойових дій. Щось перепало й Луцьку.

Чи можна вважати це виконаною обіцянкою Пустовіта?

Що стосується більшої риби, яку теж ловлять на Волині та в Луцьку, то тут, звісно, все «бурштин». Свого часу широкий резонанс мала справа про одержання тодішнім головою обласної ради Волині Ігорем Палицею спеціальних дозволів на видобуток бурштину-сирцю. Точніше, йшлося про ділянки з найбільшими покладами каменю, куди на 20 років отримало доступ комунальне підприємство облради «Волиньприродресурс». За цей спецдозвіл спочатку взялася Генеральна прокуратура, припустивши, що ліцензію отримано незаконно. Але досить швидко і беззубо відступила, прострочивши терміни досудового розслідування.

У місті, очевидно, теж не завжди потребували безпосередньої присутності куратора. Що підтверджують кілька гучних історій із дерибаном міського майна та землі, яку часто безплатно віддавали під житлову забудову фірмам, що їх підтримували депутати УКРОПівської більшості.

Не дуже обережно поводяться в Луцьку і з малими підприємцями. Перенесення Центрального ринку значно розширило список опонентів чинної влади. Сам ринок команда Палиці вирішила закрити і примусово переселити всіх підприємців на так званий Новий ринок в іншому районі Луцька. Розпил території, що звільнялася, і продаж преференцій торговцям на новому місці додавалися.

Як ми вже відзначили, І. Палиця фактично не з'являвся на роботі в обласній раді. Однак далі заяв розслідування СБУ не зрушило. Скандал також не завадив ЦВК зареєструвати І.Палицю кандидатом в народні депутати Верховної Ради, яким він успішно став. Палиця передав керівництво Волинською облрадою своїй довіреній особі Ірині Вахович.

Поліщук став депутатом міської ради 2013 року, у віці 25 років. Тоді він переміг на позачергових виборах. У період «луцького путчу» 2017 року, як ми згадували вище, він відзначився в оборудці з посадою секретаря ради — в.о. міського голови, однак уже два місяці по тому поступився місцем нинішньому в.о. мера Пустовіту, ставши його радником.

Що, втім, не завадило Поліщуку позиціонувати себе одним із ключових представників міської влади. Поряд із іншим соратником І. Палиці, УКРОПівцем Олександром Товстенюком — головою того ж таки фонду «Тільки разом». Власне, тріумвірат Палиця—Товстенюк—Поліщук і є реальною владою в Луцьку. Товстенюк теж мітив у мери, однак кандидатом номер один від партії «За майбутнє» все-таки став І.Поліщук.

Нагадаємо, що депутатську групу «За майбутнє» створили у Верховній Раді в серпні 2019 року.

Група становить строкату мозаїку з 23 народних депутатів-мажоритарників, які раніше представляли різні політичні сили. Від ексрегіоналів, членів партій «Відродження», УКРОП та «Наш край» і до колишніх «порошенківців» та «фронтовиків».

У травні 2020 року депутати заявили про створення однойменної партії, яку й очолив І. Палиця. При цьому офіційного представлення партії в Луцьку, як, наприклад, в Івано-Франківську чи інших містах, не було. Попри те, що частина керівного складу нової партії має стосунок до УКРОПУ, публічно Палиця заявив, що це «минулий політичний музей, його не можна реанімувати й змінити назву, адже цю політсилу створили в розпал війни на Сході України».

Презентація політсили у Києві ознаменувалася полум'яними словами новоспеченого лідера про те, що «ми рік чекали змін». Тим часом представники групи голосували у ВР з більшістю «слуг» майже половину законопроєктів у другому читанні.

Інакше кажучи, «За майбутнє» — ще одне місце темного політичного закулісся, де Коломойський із Зеленським тикають один одному в руки то білий прапор, то чорну мітку.

У той же час яскраво виражена токсичність Коломойського (принаймні через позицію США) змушує Палицю кулуарно відмежовуватися від персони Ігоря Валерійовича. У списках «За майбутнє» місцями проглядаються люди Льовочкіна. Однак реального розділу з Коломойським немає. І компліментарний виступ І.Палиці на з'їзді партії — тому підтвердження. Він показує, що розмови вщухнуть, а любов залишиться. Безумовно, Коломойського цікавить країна. Палицю — теж.

План простий.
1. Партія повинна закріпитися на місцях. Не токмо користі заради, а й як ресурс на майбутніх, можливо, позачергових, парламентських виборах.
2. Коломойський і Аваков контролюють у монобільшості достатньо голосів, щоб її паралізувати. Але їм потрібне інституційне закріплення у владі й оновлення гарантій разом із місцем за столом, де приймаються основні рішення.
3. Тому потрібна коаліція. Чи по-хорошому, чи по-поганому. Або Зе сам зрозуміє, що монобільшості немає, або йому це наочно продемонструють.
4. І тут дорога роздвоюється: або уряд з огляду на нову коаліцію переформатується, і Палиця стає першим віце при ДТЕКоблюстителі Шмигалі, а Аваков отримує місце за столом, або доведеться президенту йти на дострокові парламентські в умовах стухаючого рейтингу СН і втрати ресурсу місцевої влади. Отут «За майбутнє», що закріпиться на місцях, як знахідка буде.

Однак спочатку нагадаємо, що практично всю каденцію нинішнього скликання міської ради Луцька «Батьківщина», «Європейська солідарність», «Самопоміч», «Народний контроль» і «Свобода» працювали видимістю опозиції до депутатської більшості УКРОПу Палиці. Назв багато, реально бойових багнетів — мало. Очевидно і те, що чимало політичних проєктів попередніх виборів своє віджили. А поява в списку кандидатів у мери від старих політичних підкаблучників Коломойського не створює його згуртованій команді проблем у Луцьку.

Із партією влади, безумовно, розклад інший. За крісло мера бореться голова Луцької міської організації «слуг» Роман Бондарук. У 2010–2015 роках він був депутатом Луцької міськради від партії «Батьківщина» і членом міськвиконкому. 2014 року безуспішно балотувався в Раду на 22-му мажоритарному окрузі, набравши 1,38% голосів. Зі «слугами» бізнесмен Бондарук мав намір повернутися в реальну місцеву політику. Однак, схоже, і цього разу фортуна не на боці місцевого політика — на його рахунку 2%.

Так, у лютому 2016 року двоє громадських активістів — Богдан Климчук і бізнесмен Сергій Чуріков одночасно стали жертвами нападів у різних районах Луцька. Нападники вдарили важким предметом по голові Богдана Климчука, який виходив після занять зі спорткомплексу. Сергія Чурікова тричі вдарили ззаду по голові важким предметом.

Через кілька днів у тому-таки лютому 2016-го стався напад на ще одного активіста Луцька, Сергія Рижкова. Климчук, Чуріков і Рижков — представники волинської «Самооборони». Вони всі були серед активістів мітингу за прозору атестацію екс-МРЕВ та моніторили атестацію поліції на Волині.