Тибет Олени Огнєвої

У більшості з нас сама лише згадка про Тибет - дивовижну Країну снігів - малює в думках височенні гірські піки або зелені, поцятковані розмаїттям квітів луки під безкраїм прозорим небом. І щоб пізнати цю країну, кілька поколінь мандрівників робили зухвалі спроби проникнути в заборонні землі. Але не менш значимим є науковий подвиг тих, хто слідом за піонерами й підкорювачами Тибету відкривав таємні знання цієї цивілізації. Така унікальна людина живе й працює в нашій країні - Олена Дмитрівна Огнєва, яка наступного тижня, 24 липня, відзначить своє 70-річчя.

Учениця
та її вчителі

Юна Олена Огнєва народилася в сім'ї військових в Абхазії, але виросла в Луцьку. На початку 1960-х їде скоряти Ленінград. Дівчина з провінції відразу вступає на знаменитий Східний факультет Ленінградського державного університету. Вибір нею спеціалізації - тибетська мова, тоді як в СРСР усі захоплювалися підкорювачами космосу й збиралися побудувати комунізм, був також доволі незвичним.

Її вчителем стає китаїст і тибетолог Броніслав Кузнецов. Він один з небагатьох, хто продовжував тоді традиції найвидатніших російських сходознавців, - тибетську вивчав серед бурятських лам в Іволгінському дацані, а своїм студентам для практики перекладу пропонував класичні буддійські сутри й навіть тантричні тексти. Одночасно під керівництвом легендарного сходознавця Бориса Панкратова, з ім'ям якого пов'язане відродження тибетології в стінах ЛДУ, Олена Огнєва вивчає канони тибетського живопису, зокрема буддійську іконографію.
Ще студенткою вона бере участь у розбиранні колекції стародавніх тибетських манускриптів - деякі з них потрапили до Петербурга ще за Петра I. Але основну їх частину зібрали найвідоміші російські вчені й мандрівники в Азії в ХІХ - першій половині ХХ ст.: В.Васильєв, Ф.Щербатський, П.Козлов, Г.Цибіков, Б.Барадійний.

"Олена - людина, захоплена роботою, дослідженнями в галузі сходознавства", - згадує співробітник Інституту східних рукописів РАН Тетяна Євдокимова з Санкт-Петербурга, яка пам'ятає її в ті роки. Понад
10 років свого життя віддавши роботі з тибетськими текстами, Олена Огнєва пише дисертацію в Інституті сходознавства в Москві на тему естетичних поглядів найзнанішого діяча й реформатора тибетського буддизму початку XV ст. Цзонкхави на основі текстів його оригінальних творів. Захистити цю роботу під керівництвом найвідомішого індолога Григорія Бонгарда-Левіна було своєрідним науковим подвигом. Для теми, пов'язаної з буддизмом, виявилося не так просто знайти обов'язкову в СРСР для наукових праць цитату з творів Леніна, згадувала потім О.Огнєва.

"Буддизм, як виявилося, зближає особливо, - каже її давня колега і друг Наталя Жуковська, професор монголознавства в Інституті етнології та антропології РАН у Москві. - Однак річ не тільки в близькості наших наукових інтересів. Олена Дмитрівна виявилася людиною теплою, м'якою, високоосвіченою у різних аспектах не тільки східної, а й російської та західноєвропейської культури. Це робило спілкування з нею завжди цікавим і бажаним... Під час її візитів до Москви вона часто бувала у нас вдома".

Після Москви молодий фахівець Огнєва кілька років працювала в Душанбе, потім повернулася до сім'ї в Луцьк.

Стежки ведуть на Схід

У столиці волинського краю вона відкриває для себе світ українського середньовіччя, вітчизняної книжності, духовності. У Волинському краєзнавчому музеї стає автором численних виставок з історії краю, потім очолює відділ стародавньої історії. Одночасно викладає у Волинському національному університеті.

Однак і в українському місті О.Огнєву не полишають думки про Схід. Вона продовжує вивчати східні тексти й одночасно знаходить унікальне застосування своїм знанням у реаліях України.

Глибокі знання східної традиції дозволили Олені Дмитрівні по-новому поглянути на творчість і життєвий шлях ряду ключових постатей культури України і Росії, чиє життя, насамперед, було пов'язане з Волинню. Вона виявила в їхній творчості такі сторони, яких дослідники, не обтяжені знаннями про Азію, зазвичай не помічають. Її книжка "Східні стежки Лесі Українки" відкрила навіть знавцям творчості української поетеси нові грані її глибокого захоплення Сходом.

О.Огнєва дослідила також, як на творчість поетеси вплинуло знайомство з одним з найбільших орієнталістів Російської імперії Агатангелом Кримським, котрий стояв біля джерел українського сходознавства і був одним із фундаторів Української академії наук. Самому Кримському Олена Огнєва також присвятила кілька досліджень, простеживши його зв'язок з І.Франком і В.Вернадським.

Зі сторінок її досліджень А.Кримський постає як український патріот, знищений за свою наукову й людську принциповість у ГУЛагу, хоча в ньому не було ні краплі української крові, і на допитах у НКВС він казав, що українським націоналістом ніколи не був.

Східні мотиви О.Огнєва виявила й у творчості найбільшого композитора минулого століття Ігоря Федоровича Стравінського. Його рід походить з Волині, і з 1901-го по 1910-й його сім'я жила в Устилузі. Олена Огнєва заснувала тут єдиний у Європі музей, присвячений цій багатогранній людині, написала сценарії фільмів про нього, а також придумала, як організувати в осерді Волині міжнародний фестиваль - "Стравінський і Україна".

Широта інтересів напрочуд гармонійно поєднується в цій людині з глибоким проникненням у суть речей, яке здається непідвладним "непосвяченим". Їй завжди до снаги розкрити нові грані, змусити нас дивитися по-новому на речі, події й персонажів, які, здавалося б, такі близькі й зрозумілі.

Учитель
і його учні

"Олена Дмитрівна і зараз для мене залишається великою загадкою, магічною книгою людської мудрості. І мова про неї - не тільки як про надзвичайного тибетолога, санскритолога й сходознавця загалом. Вона може неймовірним чином знаходити якісь невловні ниточки, ланцюжки, що простягнулися від східних цивілізацій в Україну" - сказав в інтерв'ю DT.UA Василь Гамянін, радник-посланник Посольства України в КНР у Пекіні.

Він один з її учнів. Коли 1991 р. у Києві було відтворено Інститут сходознавства, який отримав ім'я А.Кримського, Олена Огнєва стала його науковим співробітником. Тут, крім успішної дослідної роботи, вона виявила себе і як талановитий педагог, здійснюючи наукове керівництво при підготовці дисертацій і даючи поради молодим ученим, які вивчали історію, релігієзнавство і філософію Індії, Тибету, Монголії, Китаю, Японії, а також крос-культурні контакти в євразійському
просторі.

Усі її учні погодяться з думкою Василя Гамяніна: "Працювати з Оленою Дмитрівною було непросто (сміється): мене постійно переслідувало відчуття, що я повільно думаю, пишу кострубато, плутано викладаю свої думки. Не раз хотілося все кинути. Але вона якимсь дивним чином змушувала мене повертатися до роботи й робила це так делікатно й непомітно, що я мало не сам почав пишатися собою - добре, що я вчасно отямився. Коротенько: Олена Дмитрівна - сама делікатність і Вчитель від Бога. Вона одна з небагатьох, хто навчив мене мислити, дивитися в корінь будь-якої проблеми, йти до джерел. І лише потім плисти в потоці і, нарешті, поринати в море дослідження".

"Історично склалося так, що сходознавство в Україні в минулому було зосереджене переважно на арабістиці й тюркології, а Олена Дмитрівна не тільки розширила ці дослідження, а й привнесла нові підходи й тематику", - розповідає інший її учень, Віктор Кіктенко, завідувач відділу Далекого Сходу Інституту сходознавства ім. А.Кримського НАН України. Особливо хотілося б зазначити, що в підходах ученого гармонійно поєдналися принципи західної науки і східних знань як універсальна основа для вивчення тих чи інших культур, як принципова можливість діалогу цивілізацій.

Мабуть, найбільшим проектом, якому нині Олена Дмитрівна віддає значну частину свого часу й енергії, є опис зібрань предметів буддійського мистецтва в Україні і Росії. Велику роботу провела вона в Москві, вивчаючи колекцію тибетських танок (зображень релігійного характеру), що належали Юрієві Миколайовичу Реріху. Він, як відомо, 1957 р. повернувся в СРСР і в останні роки життя в Москві встиг досить багато зробити для того, щоб надати імпульсу новому етапу розвитку сходознавства в Радянському Союзі.

Можливо, цей імпульс ентузіазму й наукового подвижництва дозволяє Олені Огнєвій продовжувати традицію великого вченого, вказуючи нині шляхи розвитку сходознавства в Україні. За останні 15 років вона вивчила в музеях країни численні колекції предметів буддійського культу і творів мистецтва не тільки з Тибету, Китаю і Монголії, а й з Бурятії, Туви, Калмикії, які генетично пов'язані. Мабуть, тільки з її знаннями можна було зрозуміти цінність цих зібрань. Вона змогла простежити історію їх виникнення й появи в Україні, зокрема в київському Музеї мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків, в одеських Музеї західного і східного мистецтва й Будинку-музеї М.Реріха, а також Муніципальному музеї О.Блещунова, Музеї східних культур у Золочеві й картинних галереях у Львові, Луганську, Сумах та низці інших міст України.

У кожному з них О.Огнєва описала десятки експонатів. І ця напрочуд цікава робота триває досі. Її праці піднімають пласт маловідомих фактів про пам'ятки тибетського сакрального мистецтва, які зберігаються в музеях України. Серед них є, наприклад, унікальні подарунки Далай-лами XIII дослідникові Центральної Азії і Тибету П.Козлову, який також був академіком Української академії наук. Виявлено тибетську танку з зображенням Цонкапи Лобсан-дакпи, подаровану калмиками всесвітньо відомому вченому Іллі Мечникову на знак подяки за боротьбу з туберкульозом, виявлено також предмети з колекції монголознавця й дослідника Калмикії директора Східного інституту Олексія Позднєєва.

2013 р. О.Огнєву нагороджено премією імені А.Кримського НАН України за цикл робіт "Філософсько-релігійні та наукові традиції Сходу в європейській культурі", що стало визнанням її унікального внеску в розвиток вітчизняного сходознавства.