Людмила Монастирська: «Дехто відверто дивується, що я в Україні. Однак таких, як я, — мільйони людей!»

21 сiчня, 2023, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Про знаковий виступ на сцені Метрополітен-опера, просування української культури та відмову від російської

Людмила Монастирська: «Дехто відверто дивується, що я в Україні. Однак таких, як я, — мільйони людей!»
© Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти

Одна з найпотужніших солісток світової оперної сцени і прима Національної опери України огорнута українським прапором, після тріумфального виконання партії Турандот в однойменній опері під гучні овації на сцені нью-йоркської Метрополітен-опера стала, як зазначив генеральний директор театру Пітер Гельб, «потужним вокальним символом протистояння України».

Наша співачка на початку повномасштабної агресії РФ проти України тричі поспіль виконала головну партію в опері «Турандот» Джакомо Пуччіні в одному з найкращих театрів світу. Талановита українка у виставі Метрополітен-опера замінила росіянку Анну Нетребко, вірного солдата путінської армії культури.

 

Людмила Монастирська, яка понад десять років тому здобула славу в тому ж Метрополітен як найкраща Аїда світу, спочатку не погоджувалася на стрімку заміну, мотивуючи тим, що давно не виходила на сцену в цій партії. Однак після особистого дзвінка Пітера Гельба на український номер Людмили наша оперна діва прийняла пропозицію.

— Вийти огорнутою українським прапором — було виключно моєю ініціативою. Я попередила про свій задум Пітера Гельба, і він попросив трохи часу подумати, порадитися. Бо цей мій крок — безпрецедентний випадок, політичний акт, що, врешті-решт, викликало величезний резонанс. У трьох виставах двічі на оплески я виходила загорнута в український синьо-жовтий прапор, і в залі було багато українських прапорів! На завершальну виставу з HD-трансляцією прийшли майже всі акредитовані у США високопосадові дипломати на запрошення наших українських. І так має бути. Дуже важливо, щоб наші амбасадори підтримували виступи українців за кордоном, особливо на важливих сценічних майданчиках, — каже співачка.

Вже скоро буде рік, як почалася широкомасштабна агресія Росії проти України. Де вас застав перший день війни?

— У мене був контракт у Неаполі. Мала співати чотири вистави «Аїди» в театрі Сан-Карло, четверту завершальну — 26 лютого, і на 27 лютого був квиток додому, до Києва. Однак судилося після цих гастролей повернутися не до Києва, а до Варшави, яка стала містом мого тимчасового прихистку. Звісно, був дуже жахливий моральний стан. Зараз ми якось адаптувалися і спромоглися переналаштувати свою психіку. Тоді більшість нас переживала шок: як із нами може таке відбуватися взагалі?! Стан заперечення реальності як самозахист. Я перебувала поза Україною дев’ять місяців, бо було багато контрактів, укладених за кілька років, ще до війни, і незапланованих концертів на підтримку України. Брала участь в унікальному проєкті Ukrainian Freedom Orchestra, у великому турне з цим оркестром.

Читайте також: Людмила Монастирська, тріумф у Ковент-Гардені

Розкажіть, будь ласка, про цей проєкт докладніше.

— Цей проєкт було започатковано з ініціативи Метрополітен-опера та Польської національної опери. До Ukrainian Freedom Orchestra увійшли провідні музиканти з Києва, Львова, Харкова, Одеси та інших міст України, а також українські учасники відомих європейських колективів. Очолила колектив канадсько-українська диригентка Кері-Лінн Вілсон. Упродовж липня-серпня ми перебували в турне по столицях Європи та у США. Фінальні концерти відбулися у Нью-Йорку й Вашингтоні.

Це був дуже цікавий, але непростий досвід. Нелегко було підлаштовуватися до найпрестижніших залів, чий розклад розписано на сезони наперед. Плюс стрес через ситуацію вдома, через різкі зміни клімату і часових поясів… Але всі витрачені зусилля й час були варті результатів. Ще сильніше всі відчули, усвідомили, яка в нас велика культура, прекрасна школа! Нам є чим і ким пишатися! Нам дуже потрібно працювати над собою, щоб усе на належному рівні транслювати світові. А музика — це надпотужний провідник, який здатен викликати справжнє прозріння.

Ви багато мандруєте, за своїм фахом, а за рік війни довелося ще більше. Плюс турне з Ukrainian Freedom Orchestra. В якій країні (країнах) світу ви відчули найвищий рівень емпатії до того, що відбувається в Україні?

— Напевно, в Америці. Аналізую передусім через призму театру. Чому американці? Це надпотужна держава, могутня країна, вони можуть собі дозволити підтримувати нас. Вони підтримують весь демократичний світ.

Серед європейців високий рівень емпатії до українців відчула від поляків, балтійців: вони ще добре пам’ятають, які жахіття несе «совок», а також від шведів і фінів — жителів прикордонних країн із імперією зла. У різних країнах відбувалися певні історії, коли ледь стримувала себе. Все, що літає над нами та вбиває цивільних людей, над іншими країнами не літає, і, на щастя, вони не знають, як це — хвилюватися за своїх близьких.

Після пережитого горя навіть добрі світлі люди, не посоромлюся цього слова, відчувають певну кровожерність у собі. Що це? Звідки це? Війна включає в нас усі первісні інстинкти. Але Україна справедливо боронить себе та весь цивілізований світ, тому має право й на таку емоційну реакцію!

Отже, в цьому контексті, цілком логічним виглядає бойкот російської культури. На жаль, далеко не всі професіонали, кого Україна вважає амбасадорами своєї культури, підтримали цей бойкот. Особливу дискусію й досі викликає виконання музичних творів таких російських композиторів, як, наприклад, Чайковський або Мусоргський. Знаємо, що ви однією з перших українських виконавців відмовилися від творів умовного Чайковського. Будь ласка, ще раз, для широкого загалу, аргументуйте свою позицію з цього питання.

— Поставити на паузу російську культуру хоча б під час цієї кривавої війни — вкрай важливо. У принципі, історія музики доволі драматична, бо багато й російських композиторів, яких вважають маркерами російської культури, страждали від усіляких російських авторитарних режимів. Той-таки Рахманінов невипадково обрав еміграцію. Багато їх мали й українське коріння… Але, на жаль, усі вони, слід визнати, представники культури ворога. Ми не маємо морального права їх зараз пропагувати. У нашому оперному театрі (Національній опері України. — М.М.) зняли з репертуару повністю всі балети Чайковського, хоча, з професійного погляду, це виклик для всіх без винятку балетних колективів. Вилучили й опери «Алеко» Рахманінова, «Іоланту», «Євгенія Онєгіна», «Пікову даму» Чайковського. Інакше не може й бути, бо триває жорстока війна-геноцид проти українців, і ми не маємо права жодним чином просувати російську культуру. Хоча в мене особисто багато років кар’єри пов’язані з виконанням саме російського класичного репертуару. Однак у сучасних обставинах музика цих авторів публічно неприйнятна.

Читайте також: Людмила Монастирська: "У Європі мене сприймають тільки як українську співачку"

Що робити сьогодні нам, щоб просувати українську культуру? Які перші кроки, навіть під час війни, можемо зробити, щоб змінити ситуацію на краще?

—Тривалий час Захід, включно з Україною, не розумів, які великі суми грошей вкладала країна-агресорка у просування своєї «великої» культури, свого культурного продукту, своїх найкращих музикантів. Натомість в Україні на державному рівні часто забували елементарно інвестувати в культуру. У моєму оперному оточенні росіяни не були усунуті із західних сцен після 24 лютого, всі вони продовжують працювати за кордоном і далі. В них усе гаразд. Нам треба вчитися в будь-якій сфері більше боронити себе, гуртуватися й захищати свої інтереси. Єдиним фронтом мають працювати міністерства культури, закордонних справ, державні агенції, громадські організації, відомі на Заході українці, лідери думок — об'єднані просуванням української багатошарової стародавньої культури, невтомно крок за кроком відкривати її різним закордонним аудиторіям.

Що вам у темні часи допомагає триматися?

— Сама собі ставлю таке запитання. Напевно, передусім тримала і тримає робота. Вона в мене така специфічна, потребує найвищої концентрації, особливо коли не просто готую концертну програму, а перевтілююся в певні образи. Робота над образом — це свого роду трансформація. Я багато над цим думала, бо обрала цю професію, мабуть виходячи з особливих рис свого характеру, притаманних тільки мені психологічних властивостей. А ще мене тримають молитви, впевненість, що все буде добре.

Фото з особистого архіву Л.Монастирської

Якою музикою, творами яких композиторів ви б сьогодні могли висловити свої емоції, переживання, та якою музикою заспокоюєте себе?

— Я люблю себе заспокоювати співом Елли Фіцджеральд. Це суто щоб відійти від усього, від поганих думок, щоб привести себе до ладу. Дуже люблю ноктюрни Шопена. Чи іноді слухаю так звану музику для медитацій, а-ля нірвана. Це про те, що заспокоює. А для підйому духу сьогодні — це, звичайно, «Червона калина». На всіх, без винятку, концертах ми співали і Гімн України, і «Червону калину», її класичну версію. Ці мотивуючі твори в центрі уваги всього світу, вони підносять наш дух, бойовий дух наших воїнів. І зазначу, що дуже багато гарної української музики народилося саме зараз.

Хто із сучасних виконавців вам цікавий особливо?

— Подобається Kalush у рожевому капелюсі, дуже подобається Onuka. Моя доня, моя Аня, теж пише музику, пісні, через які висловлює свої переживання. Як ця божевільна війна вплинула на наших дітей! Я весь час думаю про зовсім малих. Як усе це боляче! Нам треба триматися!

Щоб триматися, треба будувати плани, мріяти. Поділіться, будь ласка, своїми планами на найближчу перспективу.

— Наступний мій контракт — навесні в Метрополітен маю заспівати Тоску. Однак моє бажання — більше побути вдома, в Києві. Так себе відчуваю. Мої місця сили — рідний театр, історичний центр, де живу: Софійська площа, Михайлівський собор, Пейзажка, Андріївський узвіз, вулиця Гончара, Львівська площа.

На початку війни моя родина була розкидана. Мама до кінця березня перебувала в Києві, а тато весь час — у рідних Черкасах. Доня в жахливому стресі виїжджала під час бомбардувань зі своїми численними тваринами. Вона нині перебуває за кордоном. Я зараз із сином Андрієм у Києві.

Related video

Яке майбутнє України ви бачите після нашої перемоги?

— Україну бачу сильною, провідною країною демократичного світу! Зараз багато українців кажуть, як ми не цінували наше життя в нашій країні до війни. Звичайно, відбудовувати деякі регіони буде дуже складно. Проте в нас генетично закладено бути стійкими й відданими своїй землі. Дехто відверто дивується, що я в Україні. Однак таких, як я, — мільйони людей, і для всіх нас важливі наша територія як наші місця сили, наші енергетичні джерела. Правда за нами, бо боремося за своє. Українці ніколи на чуже не зазіхали. А сьогодні зроблять усе, аби більше ніколи не віддати свого.

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}