НА БЕЗРИБ’Ї...

Комбайн «Дон-1500 Б» — модернізована модель комбайна «Дон-1500 А», яка забезпечує підвищення продуктивності на 20—25% за рахунок нових технічних рішень. Залежно від способу жнив і на вимогу замовника може комплектуватися універсальними жатками, а також платформами-підбирачами.

Кабіну обладнано кондиціонером. Комп’ютера немає.

За часів Радянського Союзу радгоспи й колгоспи України мали близько 120 тисяч комбайнів. Щороку протягом останніх восьми років парк машин зменшувався на 6—7 тисяч і скоротився на сьогодні вдвічі. З наявних збиральних агрегатів більше половини не можуть вийти в поле через фізичну зношеність. А сезонне навантаження на один робочий комбайн перевищує нормативну, залежно від марки агрегату, удвічі-вчетверо. Поодинокі іноземці — «Джон Дір», «Кейс» і «Фергюссон», узяті в лізинг, погоди, на жаль, не роблять. Звідси — величезні втрати врожаю, обчислювані мільйонами тонн зерна.

При підготовці програми «Зерно 2001—2004» було підраховано, що для порання зернових сільгосппідприємствам України вже в нинішньому році знадобиться не менше 5 тисяч нових зернозбиральних агрегатів. Тим часом можливості українських комбайнобудівних заводів, як і раніше, обмежені. Приміром, ХТЗ ім. Малишева на початок третього тисячоліття виготовив 150 комбайнів «Обрій» (польський «Бізон»), Херсонський комбайновий завод подужав випуск 500 комбайнів «Славутич» за рік, завод сільгоспмашинобудування (колишні майстерні. — В.О.) в Олександрії Кіровоградської області складає півтора десятка «Ланів» на місяць. Єднає вітчизняних виробників висока вартість техніки, що випускається. Ціна «Обрію» — понад 170 тисяч доларів, «Славутич» коштує близько 92 тисяч, «Лан» — 117 тисяч тих самих «зелених». Якщо говорити про іноземні аналоги, то комбайн «Кейс» обійдеться покупцю в 170 тисяч доларів, «Домінатор-204 Мега» трохи дешевший — 156 тисяч.

Зрозуміло, що вартість української зернозбиральної техніки, яка випускається штучно (!), і побратимів з далекого зарубіжжя перевищує ціну серійних російських «Донів», що виготовляються в Ростові-на-Дону. Тим часом до розвалу СРСР 80% комбайнового парку України становили «Дони» й «Ниви» заводу «Ростсільмаш». Саме це підприємство на 1993 рік поставило в нашу країну майже 14 тисяч «Донів-1500».

Переговори між дніпропетровським Південним машинобудівним заводом і ростовським ВАТ «Ростсільмаш», які тривали не один рік, завершилися в грудні 2000-го підписанням у Ростові-на-Дону угоди про створення спільного виробництва на базі ПМЗ — зі складання зернозбиральних комбайнів «Дон-1500 Б». З машинокомплектів, що постачають ростовські комбайнобудівники, уже на травень нинішнього року СП «ПМЗ-Дон» планує зібрати 300 агрегатів, а під кінець року — ще 200 машин.

Авторові цих рядків довелося 4 січня побачити в складальному цеху ПМЗ перші десять російських агрегатів.

— ПМЗ придбав десять комбайнів ціною 50 тисяч доларів за кожен, — говорить технічний директор незареєстрованого поки що спільного підприємства (термін — до 1 березня), він же начальник цеху № 33 ПМЗ Володимир Столяров. — Незабаром приїдуть ростовці, котрі навчатимуть наших складальників.

Вибір «Дону-1500 Б» не випадковий. За словами Володимира Михайловича, машина такого класу — найдешевша у світі. Її вартість — десь 50—53 тисячі доларів, залежно від сезону продажу. Зібрані на ПМЗ комбайни планується реалізовувати сільським товаровиробникам у рамках української державної програми технічного оснащення села. Орієнтовна вартість — 64 тисячі доларів. Зрозуміло, навіть великі господарства такої суми відразу не викладуть, тому передбачено лізинг на термін від двох до п’яти років. Не менш важливо й те, що машини цього сімейства випускаються з 1974 року. Правда, тоді колгоспники знали їх не з найкращого боку. Певна річ, виготовляючи в ті часи до 360 одиниць різноманітних моделей на добу (!), «Ростсільмашу» було не до якості.

— Нині якість набагато вища, — запевняє пан Столяров. — Я недавно на «Ростсільмаші» обійшов відвантажувальний майданчик і під жодним комбайном не побачив ані краплі масла! Ми їздили в господарства, дивилися, розпитували. Відгуки хороші: набагато кращі, ніж за радянських часів. Звісно, адже нині ростовці випускають близько 20 комбайнів на добу, з яких 80% — «Дони». А якщо вірити паспортним даним, — не стримав іронії Володимир Михайлович, — то «Дон» майже нічим не поступається «Діру», «Кейсу» і «Домінатору».

Порівнюючи «Дон» з українським «Славутичем», наш В.Столяров оцінив як «більш передовий, але його потрібно доводити до розуму, щоб відповідав формулярам».

Ще одна важлива перевага російської машини: до розвалу СРСР 60 відсотків комплектуючих «Дону» виготовлялися на українських заводах. Нині кооперація значно зменшилася. Хоча, розгортаючи складання «Донів» на ПМЗ, заводчани розраховують, що колеса міг би постачати Кременчуцький колісний завод, шини з акумуляторами — дніпропетровські ВАТ «Дніпрошина» й «Іста», гідропривід — завод «Гідросила» з Кіровограда. В принципі, можлива установка дизельного двигуна харківського заводу «Серп і молот». Хоча поки що в цілому українських комплектуючих в комбайні не більше 20%.

— Можливо, — підкреслив технічний директор, — на ПМЗ робитимуть електрогідророзподільник, який на порядок кращий, але... дорожчий. У цьому разі доведеться, — без ентузіазму закінчив він, — модернізувати всю гідросистему комбайна.

Пояснимо: це означає, що подорожчання неминуче. Та й узагалі, шедевром світового комбайнобудування «Дон-1500 Б» назвати не можна: його закупівля — захід вимушений. Звісно, дніпропетровці усвідомлюють, що український «Славутич» — більш передова й перспективна машина, і все-таки... З «Ростсільмашем» треба дружити, поки не наситимо власний ринок.

— А український ринок, — радісно повідомили вашому кореспонденту в прес-службі ВАТ «Ростсільмаш», — за найскромнішими підрахунками, готовий закуповувати в ростовських машинобудівників до 2000 агрегатів щорічно.

Але яким чином? На думку Володимира Столярова, СП «ПМЗ-Дон», якщо за підсумками роботи в 2001 році ухвалять рішення про розширення спільної виробничої програми, зможе складати не більше 1000 комбайнів. У лізинг українським хліборобам росіяни свою техніку поки що не давали. Ще одне СП? Важко сказати. Певне, з запитаннями доведеться зачекати до лютого, коли «Ростсільмаш» відкриє своє представництво в Києві.