Друге дихання: як Західна Україна отримала шанс на індустріалізацію

26 квiтня, 2022, 18:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чому українському бізнесу варто звернути увагу на західний регіон

Західна Україна переживає небувале зростання інтересу з боку всього українського бізнесу. Крім сотень тисяч біженців, що ринули сюди з усієї країни, український бізнес, якому судилося опинитися в районі бойових дій і довелося переїжджати, теж уподобав цей регіон.

Жителі Львова здивовані: за останні кілька місяців на об'їзній дорозі міста як гриби після дощу виростають логістичні центри. Це безпрецедентне будівництво — яскравий приклад зміни економічної ролі регіону у зв’язку з нападом Росії на Україну.

Війна внесла свої корективи. І слово «індустріалізація», яке тут практично всі вже забули, починає звучати по-новому. Якщо все так триватиме й далі, Західна Україна, особливо Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська (а можливо, Волинська й Чернівецька) області можуть стати точкою промислового зростання у найближчі рік-два. Підстав для цього кілька.

Причина перша. Релокація

Війна внесла серйозні корективи у плани середнього та великого бізнесу. Ще буквально кілька місяців тому жодне з підприємств машинобудування і металообробки, харчової, фармацевтичної та легкої промисловості, які розміщувались у Сумській, Чернігівській, Харківській, Запорізькій, Миколаївській, Київській та Дніпропетровській областях, навіть уявити не могли, що дуже скоро реально вивчатимуть можливість терміново переїжджати на Західну Україну. А окремі — евакуюються і стануть частиною промисловості цього регіону.

На сьогодні регіони Західної України отримали вже понад тисячу заявок на переїзд. Із них реально перемістилося трохи більше 200 компаній. Це те, що можна побачити з офіційної статистики в рамках програми релокації Мінекономіки. Але багато переїжджають не за програмою, а самі по собі. Зізнатися чесно, більшість тих, що переїхали, — це переважно «малюки», ФОПи чи невеликі фірми (з оборотом до 10 млн грн на рік), які перевезли або свої склади, або маленькі майстерні.

Та з кожним днем у цьому розлогому списку з'являються вже й міцні підприємства. У ту ж таки Львівську область, за моєю інформацією, переїхало близько восьми таких компаній із сукупним оборотом до 5 млрд грн на рік. Ще стільки ж — на фінальній стадії прийняття рішення. У найближчі місяць-півтора можуть переїхати ще близько десяти підприємств. Сукупний оборот підприємств, що переїхали (якщо всі повноцінно запустяться), може становити не менше 10 млрд грн на рік, а це, ні багато ні мало, додаткових близько 5% валового регіонального продукту (ВРП) Львівської області. Це найскромніші оцінки. І найцікавіше: якщо за результатами 2020 року Львівська область за ВРП була на п'ятому місці серед усіх регіонів і відставала від тієї ж Харківської на 20 млрд грн, то вже нинішнього року Львівська область точно ввійде до трійки найбагатших областей і дихатиме у спину Дніпропетровській та місту Києву.

Аналогічні процеси відбуваються і в інших областях. Хтось вивозить лінії, просто їх складує й чекає розвитку подій. Хтось перевозить і зразу намагається запускати виробництво. Але абсолютно кожен представник великого бізнесу, з яким я спілкуюся останні два місяці, вже чітко усвідомлює, що так, як було раніше, вже не буде. Отже, потрібно вивезти все, що можна, й диверсифікувати ризики. І навіть якщо ситуація нормалізується, бажано «заякоритися» на заході країни, ближче до кордону з ЄС.

Причина друга. Логістика

Ще один аргумент на користь Західної України — логістика. Цей регіон неминуче стає ключовим вікном для експорту. Причина — блокада всіх морських портів в Україні.

У 2021 році через наші порти пройшло 153 млн т вантажів, із них на експорт перевантажено 118 млн т, прийнято як імпорт — 24 млн т вантажів. Найбільше за рік у портах було оброблено зернових вантажів та руди — відповідно, 49,9 млн і 37,75 млн тонн.

Тому весь цей величезний товарний потік (бодай його основна частина) неминуче стане на колеса і поїде в напрямку заходу або південного заходу країни. Та ось поки що пропускна здатність наявних залізничних і автомобільних коридорів у рази менша від потрібної. В березні через західні прикордонні переходи було переміщено всього 222 тис. т вантажів. Обсяг середньодобового навантаження в останню декаду березня продемонстрував зростання і сягнув 35 тис. тонн. Навіть якщо вдасться досягти 1 млн т на місяць, це й близько не компенсує втрати портів. Цей обсяг потрібно збільшити принаймні вп’ятеро.

Тому об'єктивно відбуватимуться кілька процесів.

  1. Буде розширюватися наявна залізнична інфраструктура.

Це єдино можливий варіант. На сьогодні загальна пропускна здатність західного регіону — близько 1500 вагонів на добу, або 85 тис. т вантажів. Планується збільшити її ще на 1800 вагонів, або на 100 тис. т вантажів на добу. Разом отримаємо, щонайменше, 3 млн т вантажів на місяць. Немало, але за підсумками року це перекриє обсяг, який перевалювали тільки в порту Миколаєва.

Унікальним, у цьому контексті, може стати проєкт часткової або повної інтеграції залізничної інфраструктури з європейською, за прикладом інтеграції української енергосистеми з ENTSO-E. Як відомо, українська залізнична колія ширша за європейську (1520 мм проти 1430 мм), тому нині розглядається питання збільшення кількості євроколій у західних областях. У Львівській області таких проєктів є три, в Івано-Франківській — п'ять, у Чернівецькій — один.

Але можна говорити і про загальне переведення ширини колії на євростандарт. Як мінімум, усієї Західної України, як максимум — усього Правобережжя, що відкриє для держави колосальні можливості завантажити вітчизняну промисловість: на будівництво тисяч кілометрів нових колій знадобляться мільйони залізобетонних шпал, рейок та інших елементів залізничного полотна, які можна й потрібно виробляти в Україні. А найголовніше — це повністю інтегрує нас у європейський транспортний простір, давши величезний поштовх міжнародній торгівлі. Так, можливо, в це важко повірити, але й 2017 року, коли ми підписали угоду з ENTSO-E про умови можливої синхронізації через п'ять років, мало хто вірив у реалістичність підписаного. Але час розставив усе на свої місця.

  1. Буде розширюватися логістична інфраструктура західних областей.

Окрім фізичного транспортування вантажів, їх треба десь перевалювати, зберігати, сортувати. В усіх районах, близьких до прикордонних переходів із Польщею, Угорщиною, Румунією та Словаччиною, спостерігатиметься значне зростання інвестицій у побудову логістичних центрів та об'єктів зберігання й перевалки вантажів.

Інвестиції в будівництво інфраструктури неминучі. Наприклад, «Лемтранс» Ріната Ахметова активно будує великий логістичний хаб на 100 тис. контейнерів на рік на кордоні з Польщею. Є й проєкти менші, що перебувають у активній стадії будівництва.

Візьмімо для прикладу зернові. Очікується зростання інвестицій у побудову елеваторів. Бо, скажімо, із 1200 елеваторів, зерносховищ, хлібокомбінатів і хлібоприймальних пунктів у Львівській області працюють лише 27, в Івано-Франківській — 11, у Закарпатській — 2, у Чернівецькій — 7, на Волині — 22, що становить сукупно трохи більше 5% усіх зерносховищ країни.

  1. Будуть створюватися підприємства з переробки, розміщені максимально близько до кордону з ЄС.

Уже тепер очевидно, що фізично вивезти всі вантажі у зв'язку з можливою подальшою блокадою основних морських портів буде неможливо. Тому логічно, що сировину можна й доведеться переробляти всередині регіону, щоб отримувати максимальну додану вартість і можливість як експортувати готову продукцію вже меншим тоннажем і не обов'язково залізницею, так і продавати її всередині України.

Наведу приклад. Із кукурудзи можна виробляти спирт — як харчовий, так і технічний. Яскравий приклад — виробництво біоетанолу, який використовується як моторне пальне. Нині ми виробляємо до 100 тис. т біоетанолу на рік, і цю цифру можна значно збільшити. На тлі проблем із постачанням нафтопродуктів — очевидний плюс. Для виробництва одного літра спирту потрібно близько півкілограма кукурудзи. Обсяг ринку нафтопродуктів до війни — 7,5 млн тонн. Далі рахуйте самі. З кукурудзи можна також виробляти кукурудзяний крохмаль та полімолочну килоту —продукцію зі значно більшою доданою вартістю і досить затребувану на світових ринках. Це вже не кажучи про розвиток скотарства і м’ясопереробки, в основі яких лежить зернова кормова база.

Усе це — нові акценти для політики уряду: зусилля треба спрямовувати не на вивезення зернових за будь-яку ціну, а на розширення їх переробки всередині країни, що є більш системним рішенням.

Таких кейсів десятки, якщо не сотні. Нам потрібне комплексне бачення, що і як ми можемо переробити, які інвестиції для цього потрібні та де взяти на це кошти.

Причина третя. Активність місцевої влади

Одним із чинників, які вплинули на позитивне рішення і перенесення підприємств на захід, стала активність регіональних влад. Після початку війни саме обласні ВЦА стали драйверами переїзду і, в принципі, спрацювали й досі працюють на цьому напрямі непогано. Але їхній ресурс обмежений. Реальне стимулювання подальшої індустріалізації лежить на національному, урядовому рівні.

Причина четверта. Міграція робочої сили

За найскромнішими оцінками, в Західну Україну переїхало, як мінімум, два мільйони людей. Десятки тисяч залишаться тут назавжди. А це — ресурс, такий потрібний бізнесові для роботи.

Особливо це актуально на прикордонних із Польщею й Угорщиною територіях, які, по суті, спорожніли через міграцію працівників в останні кілька років і де підприємства відчували гостру нестачу висококваліфікованих кадрів. Тепер ситуація трохи змінилася, а отже з'являється більше можливостей для пошуку робочої сили.

Причина п'ята. Кордон із ЄС

Близькість кордону з Європою — один із ключових чинників, який впливатиме на розвиток виробництва в регіоні. Це і експорт, і імпорт, і навіть інвестиції.

Хоч поки що важко віриться в наплив європейських інвестицій навіть у Західну Україну, можливості для зближення бізнесу є. Той-таки польський бізнес активно поглядає у бік регіону і бачить різні форми співпраці з українськими компаніями.

Причина шоста. Чинник Росії та Білорусі

Колективна позиція більшості країн ЄС у небажанні торгувати товарами й послугами з Росією та Білоруссю відкриває нові можливості для України й українського бізнесу.

Цілий перелік товарів, які традиційно поставляли Росія і Білорусь на ринки країн Балтії, Польщі та інших держав східної Європи, віднині туди не експортуються через ембарго ЄС.

Ідеться, наприклад, про лісоматеріали, цементну продукцію, вироби з заліза і сталі, папір, олії, вироби з гуми, алкоголь і техніку та багато іншого.

Дефіцит уже відчувається і сформувався стійкий попит на аналогічну продукцію в Україні. Наприклад, сьогодні спостерігається безпрецедентний попит на гофрокартон, який традиційно поставляли Росія і Білорусь. Українські заводи працюють у кілька змін, щоб задовольнити європейські заявки. Таких товарних позицій сотні, і це робить запуск відповідних виробництв на Західній Україні ще привабливішим.

Причина сьома. Радянська спадщина

У радянські часи на Західній Україні працювало чимало промислових гігантів. Регіон славився своїми верстато- і приладобудуванням, транспортним, радіотехнічним, електротехнічним, сільськогосподарським машинобудуванням, машинобудуванням для харчової та нафтохімічної промисловості, а також підприємствами хімічної і нафтохімічної промисловості. «Електрон», ЛАЗ, Львівсільмаш, Дрогобицький та Надвірнянський НПЗ, Дрогобицький завод автомобільних кранів, «Кінескоп», «Іскра», Львівський завод автонавантажувачів, Яворівське ПО «Сірка» — далеко не весь перелік підприємств всесоюзного значення.

Після приватизації лише мала частина їх зберегла виробництво. Багато кануло в Лету, і тепер на їхніх територіях офісні й торговельні площі. Переважно це стосується заводів, що розміщувалися в центрі і в межах обласних центрів, де кожен квадратний метр на вагу золота. Але є й чимало підприємств, які перебувають, по суті, в законсервованому стані, з усіма документами, під'їзними коліями (зокрема залізничними), із підведеними газом та електроенергією. Чимало їх потенційно можуть стати донорами для переїзду.

Після Союзу в нас залишилась і сильна мережа політехнічних вищих навчальних закладів та профтехучилищ, які готують відповідні кадри для української промисловості.

Що потрібно, аби це відбулося?

Усе це разом робить індустріалізацію Західної України реалістичною. Але сама собою вона не станеться. Для цього потрібні конкретні кроки уряду, які допоможуть масштабувати те, що відбувається на Заході.

Перше. І найголовніше. Як я вже казав, уряд має відійти від принципу «завозимо з-за кордону все, що можемо» до позиції «виробляємо в Україні все, що потрібно». У зв'язку з цим «обнуління» митниці та безперешкодне завезення абсолютно всіх видів товарів з нульовими ПДВ і митами завдає великої шкоди українським виробникам і може звести нанівець зусилля вітчизняних підприємств перенести й побудувати нові заводи на Західній Україні. Потрібен здоровий протекціонізм. Зараз нам його вибачать західні партнери.

Друге. Нам конче потрібна абсолютно нова промислова політика, спрямована на стимулювання переробки сировини у продукцію з високою доданою вартістю.

І тут, хоч як це парадоксально, наш уряд конкурує з урядами деяких країн ЄС, що вже активно намагаються затягнути наших виробників до себе. Наприклад, Румунія, яка має слаборозвинену промисловість, пропонує довгі кредити (на 15—25 років) під кілька відсотків із грантовим компонентом та іншими пільгами для тих, хто погодиться розміститися в них.

Очевидно, що в нинішніх умовах розраховувати на іноземних інвесторів навіть у західні регіони особливо не випадає. Головним інвестором буде інвестор внутрішній.

Тому, якщо ми хочемо виграти ці перегони, простої відсутності воєнних дій і запрошень переїжджати замало — потрібні реальні фінансові стимули, які будуть конвертовані в нові робочі місця.

Третє. Необхідна комплексна й ефективна експортна стратегія. Напівмертве експортно-кредитне агентство має бути повністю перезавантажене, а частина міністерств — переорієнтована на просування українського експорту. Заборона на ввезення продукції з Росії та Білорусі в Європу, готовність половини світу допомагати нам у будь-який спосіб — це величезні можливості для українського експорту, і змарнувати їх не можна. Потрібно починати страхувати експорт, кредитувати підприємства і, звісно ж, відновити повернення експортного ПДВ, — без цього нічого не буде.

Четверте. Потрібна нова політика держзакупівель. Усе держзамовлення має бути спрямоване виключно на внутрішній ринок. Як я вже писав, гроші в Україні є і, найімовірніше, будуть лише в держави. Саме державний бюджет у найближчі два-три роки стане основним джерелом концентрації та перерозподілу серйозних фінансових ресурсів у країні. Купувати за кордоном на державні гроші можна й потрібно лише критичний імпорт. Решту — тільки на внутрішньому ринку.

Замість висновку

Висновків насправді два.

  1. Українському бізнесу, який активно працював у регіонах, що максимально постраждали від бойових дій, або ж який працює в регіонах, що перебувають на лінії можливого розвитку воєнних дій, слід звернути увагу на Західну Україну і прорахувати варіант диверсифікації бізнесу.

Робити це потрібно негайно, бо ризики значні.

Related video
  1. Західна Україна може стати таким собі компенсатором деіндустріалізації Сходу у зв'язку з війною з Росією, а також інструментом активної подальшої економічної інтеграції з країнами ЄС. Урядові необхідно розробити комплексний підхід до стимулювання зростання виробництва в Західній Україні і очолити цей тренд. Інакше релокація не стане масовою і матиме лише локальний характер.

Більше статей Михайла Бно-Айріяна читайте за посиланням.

Дивіться спецтему: Україна показала, ймовірно, найефективнішу захисну кібердіяльність в історії: глава розвідки Британії констатував програш Путіним інформвійни За його словами, атаки Росії в цифровому та кіберпросторі були невдалими з самого початку. Експерт зазначає, що на півдні деякі російські війська опинилися у вогневому "мішку": що це означає Він вважає, що окупаційні сили в регіоні можна буде виснажити за наступні два тижні.  Ходжес про колективне звернення до Байдена: "Будь-що, що ми робимо, може спровокувати Росію. Україна повинна нарешті почати наступ" Він вважає, що РФ не може більше здійснювати прориви. Наступним кроком Москви міг би бути ядерний удар, але й його ймовірність експерт називає низькою.  Ніч під масованими обстрілами: на Дніпропетровщині є загиблі та поранені Валентин Резніченко повідомив, як минула доба в Дінпропетровській області. Учора ЗСУ демілітаризували чотири сотні окупантів — найбільше від початку повномасштабної війни Найважче противнику було на донецькому напрямку. 
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК