На політичних кухнях країни

«Я знову повірив у цю країну і знову став шанувати свій народ», — останніми тижнями цю фразу можна чути дедалі частіше й від різних людей.

Ми врешті-решт повірили в себе і власну можливість щось реально змінити в країні. Ми врешті-решт продемонстрували вкрай знахабнілій владі, що наше легендарне терпіння все-таки має межу, і ми відчайдушно не бажаємо, аби нас і далі вважали покірним і безсловесним стадом «козлів».

Ми переконалися, що можемо й не боїмося протестувати. Ми побачили, що це влада панічно боїться нас (хоча наш бронепоїзд усе ще на запасному шляху, і нам, якщо чесно, дуже не хотілося б його звідти викочувати).

Міліметр за міліметром ми почали витягувати себе і країну з в’язкого болота невіри, байдужості та пасивності, яке влада вперто намагається видати за «стабільність».

Наша хата перестала бути скраю і опинилася в центрі визначення подальшої долі країни. Ми відчули себе громадянами й зовсім не соромимося цих відчуттів.

Ми почали всміхатися випадковим перехожим, вгадавши в них за кольором політичних одновірців. Але при цьому ми перестали взагалі розмовляти або, навпаки, замучуємо нескінченними суперечками своїх близьких, які бачать президентом країни іншого кандидата. Заледве знайомі люди стають нам братами й сестрами, коли довідуємося, що їхній вибір збігся з нашим, а рідні по крові — майже ворогами, якщо їхній обранець належить до іншого табору. Ми стали чітко поділяти співвітчизників на «своїх» та «чужих» і наблизилися до небезпечної межі. Нам усім час зупинитися і глибоко вдихнути, аби заспокоїтися й пригадати, що життя — це не лише вибори. І тільки після цієї корекції продовжувати розпочатий шлях.

Звівшись учора з колін і зробивши перший великий крок до демократії, сьогодні ми обов’язково мусимо знайти в собі сили для кроку другого й усвідомити, що свобода кожного з нас закінчується точно там, де розпочинається свобода іншої людини. І що цивілізованим демократичним суспільством ми станемо лише тоді, коли навчимося шанувати чужу думку. Навіть якщо це думка опонента.

Підвищення політичної температури суспільства напередодні операції «вибори» повинно привести до катарсису, а не до масової лихоманки й непритомності.

А нинішнє «душотрясіння» не повинне залишити тектонічні розлами й тріщини між дітьми та батьками, чоловіками та дружинами, Галичиною та Кримом, Донецьком і Києвом.

Як почуваєшся, країно? Про що розмовляєш на мільйонах кухонь? Як робиш свій вибір? На ці запитання спробували знайти відповіді журналісти «ДТ».

Дорога моя столиця

Тетяна СИЛІНА (Київ)

Київ завжди був політично найпасивнішим регіоном країни. На кожних виборах столиці незалежної України докоряли за низьку електоральну активність і байдуже ставлення до свого виборчого права. У киян, більш забезпечених і влаштованих у житті, порівняно з іншими українцями, протестний потенціал, як правило, був нижчий, ніж у цілому по країні. До того ж більш обізнані в державній політичній кухні жителі столиці всі попередні роки були й великими скептиками, не вбачаючи в українському політикуму реальної альтернативи чинній владі і мало вірячи в можливість щось змінити в житті країни.

Та ось альтернатива з’явилася. І моє рідне місто змінилося. Але я відчуваю не подив, а радість невпізнавання. Київ став яскраво-жовтогарячим. Попри глибоку осінь і майже голі дерева, попри похмуро-сині посилені наряди міліції та брудно-зелені БТРи.

Це що ж мало статися в думках і душах пострадянських людей, одним із головних життєвих принципів яких завжди було «не виділятися й не висуватися», аби вони в масовому порядку причепили на машини, одяг і сумки не просто яскраво-жовтогарячі стрічки і прапорці, які приваблюють погляди оточуючих, а символи політичної підтримки лідера опозиційних до влади сил!

Перше сильне потрясіння я відчула 23 жовтня перед грандіозним мітингом на підтримку Віктора Ющенка, коли на Майдані Незалежності буквально в «бою» з величезними труднощами заволоділа трьома жовтогарячими краватками з написом «Так!». Вив’язавши дві з них собі й чоловікові, озирнулася, кому б віддати зайву третю. Вибрала молоду жінку з немовлям на руках, якій у щільному натовпі бажаючих придбати ющенківську символіку ніяк не вдавалося наблизитися до місця роздачі. Жінка дякувала мені півгодини і буквально зі сльозами на очах. Перед цим востаннє я була на радянській демонстрації разом із батьком, коли мені виповнилося років десять. Чомусь добре запам’яталося, як татові співробітники незадоволено бурчали, коли начальство вручало їм якийсь транспарант або прапор, і намагалися сплавити його комусь іншому. 23 жовтня 2004 р. все було цілком інакше: люди боролися за право нести жовтогарячий прапор або гасло зі словами «Ющенко — Так!».

Після 23-го то тут, то там жовтогарячим кольором почали спалахувати київські балкони, власники яких, не звертаючи уваги на попередження обережних сусідів: «Та ви що, ось прийдуть донецькі, нам усім мало місця буде!», розвішують «розтяжки» й плакати з портретом Ющенка.

Дедалі більше людей віддають перевагу жовтогарячому кольору у своєму гардеробі.

В одному з бутіків на Хрещатику всі манекени раптом вбралися в жовтогарячі шати. «Це у вас що, агітація?!» — грізно поцікавилися з райадміністрації. «Та ні, це мода тепер така!» — сміючись відповіли дівчатка-продавщиці.

Буквально за місяць Київ став найбільш політизованим містом країни. Нам у редакцію приносять уже не тільки статті, а й вірші і навіть романи на електоральну тематику. У кав’ярнях і саунах, фойє кінотеатрів та громадському транспорті люди говорять про вибори. Кияни, які в 1999 р. голосували за Кучму, — хто через безальтернативність вибору, хто з байдужості, хто зі страху бути «вичисленим» за номером бюлетеня, нині активно телефонують родичам у провінцію і, начхавши на горезвісну «прослушку», агітують за Ющенка.

У нас з’явилося нове відчуття — радість від зустрічі й упізнавання однодумців. Водії з жовтогарячими стрічками на машинах (і не важливо яких — «джипів» та «мерсів» чи роздовбаних «жигулів») радісно махають одне одному руками і звільняють дорогу. Або уявіть ситуацію: глибока ніч, околиця Києва, молода жінка вийшла з гостей і намагається впіймати машину. Нарешті одна зупиняється і у відчинене вікно суворий чоловічий голос запитує: «За «Ю» чи за «Я»?» «За «Ю», — з побоюванням відповідає жінка, не помітивши на машині ніякої жовтогарячої символіки. «Ну, тоді сідай», — теплішає голос. Чи треба розказувати що жінку було доставлено до її будинку під самісінький під’їзд, і грошей за це з неї ніхто не взяв. Правда, іноді в нас тепер грошей не беруть і на знак протесту. Один таксист, підвозячи мого колегу, розповів йому, як недавно, з’ясувавши, що його пасажир — затятий прибічник Януковича, спочатку спробував його висадити, але, наштовхнувшись на категоричну відмову, не взяв із «чужого елемента» грошей.

Нагромаджений за довгі роки терпіння протест проти влади кияни виражають по-різному. Приміром, один підприємець, що розвозить товари, незадовго до виборів уклав контракт на поставку друкованої продукції. Коли ж він приїхав її забирати, з’ясувалося, що це — рекламні плакати Януковича. Підприємець — прибічник Ющенка — вже не міг відмовитися від контракту, оскільки довелося б платити величезну неустойку. Проте й спокійно перевозити агітки кандидата від влади він не міг. І ось дорослий, майже п’ятдесятирічний чоловік провів усю ніч, обережно розкриваючи пакети з плакатами, домальовуючи Віктору Федоровичу величезні вуха й вуса й акуратно запечатуючи пакети знову.

Київські підприємці, зазвичай з головою занурені у свій бізнес, почали знаходити час і сили на політику. Одних нині можна помітити на мітингах. Інші, заїхавши в штаб опозиції, набирають жовтогарячої символіки, аби роздати її консьєржам у будинках для розповсюдження серед мешканців. Треті, призбиравши в Інтернеті цікавої інформації про кандидатів, розсилають її електронною поштою підлеглим і діловим партнерам. Два киянини, які керують невеличким заводом у провінції, що працює в семиденному режимі, зупинили підприємство в день виборів, аби дати своїм робітникам змогу проголосувати. Недоотриманий прибуток за цей день вони виплатили власникам заводу з власної кишені.

Поступово політизується й зазвичай пасивна молодь. І якщо раніше «війна поколінь» спалахувала в основному через дику зачіску, пізній прихід додому або ж погані оцінки, то тепер сімейні розбрати найчастіше відбуваються на політичному грунті. «Швидше б закінчилися ці вибори, — скаржиться юна співробітниця однієї з київських фірм. — Вдома просто громадянська війна якась. Тато зі мною не розмовляє, бо він за Януковича, а я не лише сама голосувала за Ющенка, а й маму вмовила голосувати не за Януковича, а бодай за Кінаха». В іншій київській родині ситуація ще напруженіша. Четверо її членів живуть у тісній однокімнатній квартирі, батько й доросла донька голосували за Ющенка, мати — за Януковича. «Ну як, як вона могла?! — переживає Олена. — Я ще від батька могла очікувати чогось подібного — він військовий пенсіонер, але мама мене вразила. Ми тепер її взагалі не помічаємо. Навіть хліб не їмо, який вона купує». Історію ще однієї сім’ї розповідають уже майже як анекдот. Дружина, прибічниця Ющенка, відмовила чоловікові, який намірився голосувати за Януковича, не лише у виконанні подружнього обов’язку, а й у приготуванні їжі. Зрештою, бідолашний чоловік у першому турі проголосував проти всіх. «Ну що ж, — був вердикт дружини, — сніданок, обід і вечерю ти одержиш, а решту — після «Ющенко — так!» у другому турі».

Але було б неправильно стверджувати, що політика почала лише роз’єднувати людей. Ось, приміром, мій колега недавно помирився після річної сварки з колишнім однокурсником, коли випадково з’ясувалося, що вони обидва голосують за Ющенка. А інша знайома панянка, яка подорожує час від часу по сайтах знайомств, знайшла нового приятеля, солідного 45-річного юриста, в електронній анкеті якого в графі «сексуальні переваги» значилося: у жінках його приваблює «правильна політична орієнтація партнерші стосовно майбутніх виборів президента».

Київ розвіює й міф про те, що всі пенсіонери в пориві вдячності за надбавки до пенсій готові голосувати лише за «єдиного». «Та нехай він свої двадцять гривень засуне в!..» — пролунало в одному з київських дворів обурення безпосередньої бабусі, яку листоноша, принісши пенсію, з обов’язку служби агітував за Януковича. Інша бабуся сама пообіцяла заплатити агітаторам, аби «двічі судимого» не вибрали президентом. «Не хочу дожити до такої ганьби», — заявила емоційна бабуся. А
78-річний батько одного мого знайомого, зрештою, сам переконав листоношу голосувати за Ющенка, коли той прийшов розповідати йому про достоїнства Януковича.

Безумовно, і в Києві кандидат від влади має свій електорат. Але особисто мені якось не пощастило зустріти жодного явного його представника. Про існування шанувальників Віктора Федоровича мені відомо лише з теленовин, від колег і знайомих. Кажуть, у Києві за Януковича голосують «тому що» хочуть стабільності і бояться змін, «тому що» він, навіть маючи судимості, «став великою людиною» («он Ленін і Сталін також у в’язниці сиділи»), «тому що» підвищив пенсії, «тому що» бояться, що з Ющенком «прийдуть американці й диктуватимуть свої умови», «тому що» за Януковича агітує Московський патріархат.

Але для більшості киян Янукович — «представник обридлого режиму», «повернення тоскного совка» й «закріплення «братух» при владі». Тому навіть ті, кому не дуже до душі і Ющенко, голосують не так «за» опозиціонера, як «проти» сваволі влади, обдурювання населення та приниження жити в країні з двічі судимим президентом.

Звісно, не можна говорити, що жителі столиці ідеалізують Ющенка. Навіть тих, хто без вагань голосував за нього, часто дратують «агресивна кампанія, побудована на обвинуваченнях», і надмірна концентрація на хворобі кандидата від опозиції. Когось лякає й відштовхує шалена Юлія Тимошенко, у когось підозри викликає «олігарх» Порошенко. Хтось боїться революції та кровопролиття.

Однак для більшості киян Віктор Ющенко — «розумний і порядний політик європейського зразка», «той, за кого вперше не буде соромно перед іншими державами», грамотний фінансист, а для жінок — ще й гарний чоловік. «Ой, якого мужика спотворили», — журяться молоді киянки, а старенькі бабусі на лавочці біля будинку напучують сусідів: «Ви за Ющенка голосуйте — людина ж постраждала ні за що».

Соцопитування свідчать, що майже 75% усіх виборців, котрі проголосували за Ющенка, не голосували б ні за кого іншого. Такого величезного кредиту довіри ще не було в жодного українського політика. Як і такої ж величезної відповідальності за людей, готових довірити йому свої долі й долі своїх дітей. Мільйони очей, освітлених надією, допомогли Ющенку розпрямити спину, набути впевненості в собі, нарешті — вижити й вирватися з лабетів хвороби. Він просто не має права забути ці очі.

…31 жовтня старі люди одного з глибоко проющенківських смт Київської області віком від сімдесяти років і старші вдосвіта гуртувалися в різних кінцях селища, аби обіцяному керівництвом автобусу, який мав допровадити старенький електорат на виборчу дільницю, не довелося витрачати час і об’їжджати всі двори. Бабусі й дідусі протягом дванадцяти годин по черзі чергували, щоб не пропустити довгоочікуваного транспорту. Але за ними так ніхто й не приїхав...

Цей епізод промовисто характеризує ставлення нинішньої влади до свого народу. І ми більше не бажаємо з ним миритися. Ми чекаємо змін. Ми прагнемо їх усією душею.

…Пробігаючи вчора «Метроградом», мимоволі почула уривок діалогу молодої жінки з яскраво-жовтогарячою парасолькою «Так!» і продавщиці бутіка:

— Ви, дівчино, жовтогарячу блузку під парасольку шукаєте?

— Ні, під стан душі.

Крим без свого героя

Валентина САМАР (Крим)

— Та пропадіть ви пропадом із вашими виборами, — вигукнула зі сльозами жінка і, вирвавшись із дуже схожої на натовп черги до членів тервиборчкому, спересердя жбурнула сумку на підлогу. Чоловік допоміг зібрати документи, які вивалилися при цьому, й вони пішли, вирішивши, що боротися марно.

— Ось що демократи накоїли! Раніше такого неподобства не було, раніше був порядок, — говорив дідусь своїй супутниці. Вони залишали дільницю майже спокійні — знайшли «винуватця» свого приниження.

— Яка ж це демократія, де ви її тут бачите, де повага до особистості? — спускаючись зі східців, кричала у бік телекамери жінка.

— А в другому турі ви прийдете голосувати?

— Прийду, але перед тим усе зроблю, щоб мені дали проголосувати, і я так проголосую, я їм так... — захлинувшись емоціями, вона не знайшла слів. А може, виховання не дозволило.

Минає другий тиждень, а люди все ще не в змозі спокійно згадувати день виборів: кожен третій кримчанин зіштовхнувся з проблемою «неточностей у списках». Літні люди ледве стримують сльози. І річ не лише в тому, що фізично їм довелося нелегко. Вони не можуть зрозуміти, як їх, таких дисциплінованих громадян, які все своє життя сприймали участь у виборах як почесний обов’язок, могли так скривдити: загубити цілими будинками й вулицями. Останніми роками про них згадували лише під час виборів. «І що, тепер уже й для цього ми не потрібні? — з образою говорив ветеран. Історія іншої пенсіонерки підтверджувала, що, можливо, й так. Поки вона бігала з документами, щоб виправити помилку в списку, хтось за неї уже проголосував.

«Болото. Болото, затягнуте тванню, — зневажливо каже мій знайомий. — Із них так цинічно знущаються — і ніякого протесту. Ні, це добре, що виборча кампанія в Криму проходить на диво спокійно, що не вдалося розкрутити жодного із брудних сценаріїв». Але, з іншого боку, «навіть комуністи мовчки проковтнули результат першого туру, відповідно до якого, Симоненко набрав лише шість відсотків. Це в Криму, де менше 30 в нього ніколи не було! Щоправда, Грач цього разу особливо й не напружувався».

І все-таки спокій цей мнимий. Так, народ не виходить на площі, щоб вихлюпнути емоції, — все змістилося, умовно кажучи, на кухні. «В нас більше немає проблем із пошуком теми для розмови: запросили на день народження, але святкування перетворилося на політклуб, — розповідає відомий адвокат. — На повному серйозі гості розділилися на «проросійських» і «проамериканських». А обираємо президента України!»

«Мітинги в нас тепер удома, — каже мій давній знайомий Юрій Федорович. — Сімейство розділилося на два табори: брат і його сини — за Януковича, мої — за Ющенка. Щоправда, братова голосувала за Кінаха. Але я впевнений, у другому турі вона все-таки буде з нами». Він не каже, на користь чи на шкоду його родині таке протистояння. Його дуже непокоїть, що найближчі люди легко піддалися на гру з підміною понять.

«Брат мені каже: я голосував не за Януковича, а за Росію! Але ми вже це пережили десять років тому, коли нам обіцяли і державний статус російської мови, і подвійне громадянство, і союз із Росією. Результат: так, Юра Мєшков тепер, як і обіцяв, живе в рублевій зоні! І обіцянки Януковича — такий самий передвиборний трюк. Адже якби він справді хотів вирішити, приміром, питання статусу російської мови, то чому його партія не ініціювала референдум?». Сергій, доцент місцевого університету, голосував проти всіх. «Це не вибори, а казна-що. Як каже моя донька: я прийшла в магазин по хліб, а мені в асортименті пропонують лайно. Жоден із кандидатів не запропонував ідеї щодо державного устрою, але ж нині ще більш очевидно, що Україні потрібна федералізація». У Сергія є «наївна надія: якщо прийде Янукович, у народній масі нарешті розпочнеться хоч якийсь рух опору, з’являться нові лідери. Щоправда, є й інший варіант — усе знищать у зародку».

Кримське студентство, із однаковим задоволенням відтанцювавши на концертах на підтримку різних кандидатів, здебільшого віддало голоси В.Януковичу. З розмов зі студентами й викладачами випливає, що молодь, окрім тих, хто волевиявлявся під невсипущим контролем, переважно голосувала не «за», а «проти». Проти Ющенка, тому що він «обіцяв віддати Крим татарам». Проти Ющенка, тому що навчання буде лише українською мовою. Ось уже тепер, розповідає один викладач, надійшла директива з міністерства освіти: всю документацію вести державною мовою. Спроба нагадати, що уряд очолює не Ющенко, а Янукович, а міністр освіти представляє СДПУ(о), не була сприйнята. Мені навіть здалося, що Кременя підозрюють у таємній змові з Ющенком.

Більшість моїх співрозмовників погоджується: жорстке використання «російської» карти підсилить антиукраїнські настрої в Криму. І проявиться це в будь-якому випадку.

«Крим завмер в очікуванні, — каже політолог Андрій Нікіфоров. — На цих виборах Крим не має свого героя, тому все проходить так спокійно. Голосували, радше, проти Ющенка, ніж за Януковича. А нині багато хто здивований: незрозуміло, що відбувається, чого чекати. Тому не виключено, що на другий тур прийде менше людей, ніж 31 жовтня».

Проте у планах штабів обох кандидатів — загальна мобілізація. Адже явка виборців у Криму (66%) — передостання знизу в переліку областей країни, і солідний резерв кожен розраховує одержати на свою користь.

Тим часом Рада міністрів автономії змінює колір. Замість звичного зеленого будинок перефарбовують у блакитний. Почали з тильного боку — там міститься представництво Президента в Криму. У місті жартують: фасад, до якого дійдуть саме до закінчення другого туру, в разі чого можна буде пофарбувати в помаранчевий. Деякі чиновники вирішили не чекати. «Дуже багато дзвінків, зустрічей, — каже керівник штабу В.Ющенка В.Пробий-Голова. — Хтось просить у машині поговорити, хтось у садочку посидіти. Ми не відмовляємося, ми кожному даємо нині шанс прийняти рішення». У кримських чиновників, мовляв, взагалі нелегка доля. Весь час «доводилося змінювати шкіру»: то Мєшков, то бандити.

А мені їх чомусь не жаль. Мені інше цікаво: яке рішення прийме молода поетеса з Нижньогорська Є.Челнокова. У Жені ДЦП, і пише вона зубами. Коли в районі був В.Ющенко, її мама попросила допомоги — потрібен комп’ютер. І його незабаром доставили. А через тиждень комп’ютер привезли й від Партії регіонів. А той, перший, порадили продати: мовляв, ноутбук від Ющенка менш зручний, ніж настільний від Януковича. От як би ви вчинили?

У Вінниці — «помаранчева осінь» на вулиці ім. Ющенка

Тетяна ПАРХОМЧУК (Вінниця)

Чи знаєте ви, де було виготовлено пам’ятник «Невідомому бандиту», виставлений у Верховній Раді при першій спробі «конституційного злому»? У Вінниці, на місцевому заводі «Керамік». Ну, і як іще могли проголосувати після цього вінничани? Звісно ж, віддавши 59,53% голосів за Ющенка.

Причому, як виявилося, мало хто вникав у програми кандидатів і відмінності між ними. Вибір робили на рівні емпатії (переважно жінки — «засуджений, самі знаєте за що», «сидів за згвалтування і взагалі не виглядає інтелігентно. А Ющенко — добрий, справедливий. І, звісно, шкода його з цим отруєнням») або ж керуючись власними, найчастіше непередбаченими аргументами.Максим, студент-медик: «Який із Януковича ефективний господарник? Я був у Донецьку й мені страшно не сподобалося. Брудне місто, безліч наркоманів, яких у юрбі будь-який медик відразу розпізнає, шприци скрізь валяються...»Андрій, програміст: «Я не голосував за Ющенка в першому турі, в другому точно не голосуватиму за Януковича. Дістало тотальне промивання мізків. Й узагалі його реклама не сподобалася. Усі — льотчик, сталевар, лікар — агітували за нього російською. Українською — одна доярка. Тобто носіям української мови за Януковича залишиться лише кізяки підбирати та хвости коровам крутити...»

Жовтогарячими барвами Вінниця, яка дала Вікторові Ющенку голосів майже стільки ж, скільки столиця, замайоріла лише в минулий четвер, коли «Наша Україна» розпочала акцію «Помаранчеве місто». Лише за один день, за словами керівника обласного штабу В.Ющенка народного депутата Володимира Скомаровського, охочим водіям було роздано 20 тисяч помаранчевих стрічок. Такими ж агітматеріалами зранку було прикрашено поруччя міських мостів і дерева на головних вулицях.

Збіг чи ні, але днем раніше розпочалися активні консультації у міській організації НДП, яка разом із мером Вінниці Олександром Домбровським вирішила заявити про підтримку Віктора Ющенка в другому турі. Хоча мер свій вибір, напевно, зробив іще раніше, до своєї першої появи в сорочці помаранчево-цегельного кольору.

З іншого боку, прибічники «Демплатформи» — ще не вся НДП. Тому поки що невідомо, як розподіляться партійці й чи захочуть деякі з них сісти «рядом в полі» зі старими заклятими ворогами. Тим паче що керівництво обласної організації НДП продовжує очолювати штаб Януковича.

— Обласний штаб Віктора Януковича не зміг поки що повністю виконати свою агітаційну роботу, тому кількість виборців, які підтримали кандидатуру діючого прем’єра, і не сягнула очікуваних 20%, — вважає лідер обласної НДП Сергій Татусяк. — Головною проблемою стало те, що агітаційним командам не вдалося донести до виборців на рівні окремих населених пунктів інформацію про ефективність діяльності уряду. Звідси й недобрані Віктором Януковичем 5—7% голосів у області. Над цим ми й працюватимемо у час, що залишився...

Щоправда, займатимуться цим не всі ті, хто «працював» раніше. В обласному штабі Януковича сталися істотні зміни в керівному складі. Замість колишнього, якому закинули «ментівські» методи роботи, з’явилися «кабінетні» виконавці, направлятиме яких, за словами В.Скомаровського, «варяг-контролер» із Донецька. От тільки чи додасть це прем’єру голосів тих, хто голосує проти праски адмінресурсу? Михайло, лікар: «Мене через день викликають до лікарні, змушують ходити по будинках і агітувати за Януковича. Після чого вимагають здавати списки «обробленого» населення. Після цього, повірте, я не лише Януковича, а й нашу районну владу яйцями б закидав». Олег, співробітник аварійної служби: «Дали команду ходити по будинках під виглядом співробітників виборчих комісій, складати списки, хто за кого голосує.

Якщо попадешся, сказали, не нарікай — тебе буде звільнено заднім числом. Попався. Жінка впустила мене в квартиру, зачинила двері й сказала, що зателефонує в міліцію. Мовляв, вона сама з дільничної комісії, але мене не знає. Пощастило, що вдалося вистрибнути у вікно... Воно мені треба?»

Втім, заради справедливості зазначу, що виборець болісно сприймає будь-який тиск. Однаковою мірою обурюються й ті, кому керівництво «рекомендувало» голосувати за Януковича, й ті, кому — за Ющенка. Причому іноді доходить ледь не до анекдотів.

Приміром, агітатор штабу В.Януковича в Теплицькому районі поскаржилася, що в селі, де живе її мама, безкоштовні радіоприймачі (компенсація від обладміністрації за невідновлене дротове мовлення) роздавали лише тим, хто підтримує Ющенка. Ось мама, — журилася жінка, — й залишилася без «брехунця».

У схожу площину зрикошетив і побутовий скандал із газифікацією смт. Турбов. Коли місцевий проопозиційний телеканал показав його жителів, котрі пояснювали затягування і подорожчання робіт тим, що проголосували здебільшого за Ющенка, відразу відповів інший телеканал. Мовляв, одна вулиця, на якій проживає мама народного депутата від «Нашої України», просто хоче підключитися в першу чергу, коли роботи по всьому селищу ще не закінчено. До речі, ця телесварка в ефірі триває вже котрий вечір.

Але що ефір, коли розбіжності щодо майбутнього вибору зводять «стінка на стінку» навіть членів сімей. Камінь спотикання майже за Тургенєвим, тобто в конфлікті поколінь. Андрій, учитель: «Батько голосував у першому турі за Мороза, в другому мав намір сказати «ні» всім. Сам я, власне, голосував не за Ющенка й не проти Януковича, відсидки якого для мене неважливі. Голосував проти нинішньої влади. Я не вважаю її ефективною й не бачу підстав вважати, що сили, які стоять за Януковичем, мають бажання щось змінити. Батька переконав тим, що Мороз як досвідчений політик зуміє домогтися від Ющенка виконання домовленості щодо конституційної реформи. Дід подумав: «Так, Мороз дійсно зможе. Значить — за Ющенка...»

Багато стареньких «не зрозуміли» навіть 100-гривневої добавки в пенсійних відомостях.

— А тому що, — «гонористо» відрізала 89-річна бабуся в Черновицькому районі, яка відмовилася поставити синьо-білою ручкою правильний хрестик у принесеному їй додому бюлетені.

— Голова сільради сказав, що якщо не проголосую, як йому потрібно, не бачити мені ні трактора город зорати, ні талона на вугілля. Я ще потерплю трохи, але тоді і його морда зникне з наших очей...

— До чого тут трактор? Янукович вам пенсію набавив...

— Не треба мені такої набавки. Я все життя спину на буряках гнула, а Варка вдома сиділа, але пенсія в нас тепер однакова. Де правда?!

...31-го Вінничина дала Ющенкові 59,53% голосів. Віктор Янукович набрав 16,5%. Ще 12,95% одержав Мороз. Підсумковий результат 21 листопада вже майже очевидний. І він майже день у день співпаде з розглядом сесією міськради питання про присвоєння вулиці, що будується, імені Ющенка. Нехай не Віктора Андрійовича, а першого радянського академіка-психіатра, оскільки поруч знаходиться однойменна лікарня. І все-таки символічно. «Помаранчева осінь» на вулиці Ющенка. Може, вінницькі й довго запрягали, зате як тепер поїдуть!

До Харкова повернулися мітинги «за ідею»

Олена ЛЬВОВА (Харків)

У Харкові навіть діти говорять про те, кого вибирають дорослі. Останнього дня занять син моїх знайомих прийшов із школи весь у сльозах — учителька сказала, що коли виберуть Ющенка, буде війна. У день виборів можна було почути, як діти цікавилися в батьків прямо на виборчих дільницях: «Ти проголосував? А хто переміг, Ющенко чи Янукович?» А на день пізніше, гуляючи в дворі, семи-восьмирічні хлопчики з дитячою безпосередністю обговорювали таємниці голосування своїх тат і мам:

— Мої за Ющенка проголосували!

— А мої — за Януковича!

— Виродок, за нього не можна голосувати, він козел!

— Сам козел!

Дорослі обговорюють політику не менш захоплено, ніж діти, і часом так само аргументовано. Центральні канали й виборчі штаби зробили свою справу. Маси заговорили про політику штампованою мовою політтехнологів. Янукович: політик, котрий дотримується слова й піклується про простих людей, підвищує зарплати й пенсії, виступає за дружбу з Росією, російську мову й подвійне громадянство. Або: бандит, котрий без фені двох слів зв’язати не може, усю країну, так і дивись, перетворить на зону та змусить жити за поняттями. Ющенко: професійний економіст і чесний політик, який допоможе малому бізнесу, а бандитів посадить у в’язниці. Або: американський ставленик і націоналіст, оточений жадібними до влади та власності родичами. Утім, у певних колах голосувати за Ющенка просто модно, як свого часу було модно читати «Майстра і Маргариту» та слухати Висоцького.

Домогосподарки, таксисти, продавщиці, програмісти, перукарки, учителі, лікарі, словом, усі ті, кому ще кілька місяців тому було не до виборів, до хрипоти сперечаються, хто кращий: Ющенко чи Янукович. У тому, що третього не дано, більшість не сумнівалася й не сумнівається. (Спасибі тим самими центральним каналам.) Тому тих, хто проголосував за цих двох кандидатів, набагато більше, ніж тих, хто підтримує їх насправді. Мені нерідко доводилося чути: «Це вибори з двох зол, між поганим і дуже поганим, між чумою й холерою. Я охоче проголосував би за Мороза (Кінаха, Симоненка тощо), але він однаково ж непрохідний...». При всьому цьому (а можливо, саме тому) за політичні пристрасті можна поплатитися гривнею. Приміром, хазяйка квартири, дізнавшись, що потенційний покупець голосував за Ющенка, відразу оголосила: ніяких знижок.

Харків пригадав, що таке мітинги «за ідею». Місто ще не те, яким було наприкінці вісімдесятих, коли люди тут жили політикою, і на мітинги до Євтушенка й Коротича йшли тисячами не заради користі, а «за демократію». Але Харків вже й не той, яким був 99-го чи 2002-го, коли політикою цікавилися в основному пенсіонери й функціонери. У середині жовтня Ющенко зібрав на площі в центрі Харкова, за різними оцінками, від дванадцяти до п’ятнадцяти тисяч чоловік. Молодь, люди середнього віку та старі чекали його понад півгодини, попри холодну погоду.

Губернатор Євген Кушнарьов своїх політичних пристрастей не приховує. А от мер Володимир Шумілкін демонструє офіційну рівновіддаленість від усіх кандидатів — він не голосує «на камеру» й відмовляється коментувати результати виборів по місту.

Офіційна статистика: у Харківській області у виборах президента тридцять першого жовтня взяли участь майже 72% виборців. Це при тому, що, за даними різних виборчих штабів, до 10% не змогли проголосувати через помилки в списках. (Для порівняння: 99-го явка виборців була трішки більшою за 66%.)

У коаліції «Харківщина — за Януковича» вважають: численні помилки в списках виборців тільки зіпсували настрій людям, але істотно вплинути на вихід виборів вони не могли. «Неточності викликали зауваження, невдоволення, образу. Але, до честі виборчих комісій, потрібно зауважити, що вони намагалися оперативно вирішувати ці питання — усі бажаючі отримували автотранспорт, аби доїхати до територіальної комісії чи до суду. І практично всі, хто хотів внести зміни в списки й одержати документи для голосування, їх одержав», — вважає глава коаліції Василь Тацій.

Керівник обласного штабу Ющенка Анатолій Матвієнко, навпаки, переконаний, що помилки в списках — один із способів фальсифікації, використовуваний на виборах: «Було попереднє опитування «за кого ви голосуватимете», і той, хто казав «не за Януковича», чомусь найчастіше страждав від того, що його не було в списках виборців або його прізвище було написане з помилкою. Ми зараз можемо перевірити, що дали жеки і що з цими списками зробили в комісіях. Принаймні у нас є підозра, що десь на цих етапах припустилися свідомого порушення».

Поезія «Ю» і «Я»

Олег СЛЄПИНІН (Черкаси)

Передвиборні пристрасті, здається, вже й на Сонці спровокували магнітну бурю. Синоптики кажуть, що триватиме вона до початку третьої декади, тобто саме до дня Архистратига Михаїла й інших сил небесних безтілесних, на який, як відомо, і призначено другий тур виборів. У проміжок часу, що залишився, зросте, запевняють медики, кількість інсультів та інфарктів. Але відчуття тривоги витає в повітрі України не з цієї причини. А через політизацію відносин у суспільстві. Тріщинки, як і в 1988—1991-х роках, побігли через сім’ї, зазміїлися асфальтами доріг, полями й горами.

У маршрутці я став свідком характерної сценки. Молода жінка підсіла до іншої, вони давно не бачилися. Обмінявшись радісними вигуками й зацікавленими запитаннями «Ну, як ти, Свєто?», «А ти, Галю, як?», я дізнався, що перша повертається додому з роботи, друга — з мітингу. Галя, раптом засміявшись, сором’язливо прикривши долонькою рота, заговорила: «Щойно на мітингу чула, досі смішно:

Якщо вибереш на «Ю»,

будеш жити, як в раю.

Якщо вибереш на «Я»,

То не буде нi… чого!

Розумієш, там на «я» кінцівка! От як народ говорить!.. Смішно?..» Світлані її веселощі не передалися. Та похитала головою: «Якщо за «Ю», то, кажеш, як у раю?.. Отже, голими ходитимемо?..» — «Та ти що! — накинулася Галя. — Це в іншому сенсі…» І раптом здогадалася: «Свєто, ти що, за Януковича? Ти з глузду з’їхала! Він же бандит! Янукович — продовження Кучми! Ви ж з Миколою також проти були!..» — «Галю!..» У маршрутці всі замовкнули, голови повернулися до сперечальниць. Світлана густо почервоніла й пошепки, але я почув, продовжила: «Галю, всі люди змінюються. Адже й розбійник, якого праворуч від Христа розіп’яли, покаявся, і його було прощено!» — «Та хто там покаявся! — спалахнула Галя. — Хто, Янукович?!» Через п’ять хвилин дві інтелігентні жінки розпрощалися майже ворогами…

У середовищі пенсіонерів пристрасті, ясна річ, можуть бути й стриманіші. А в середовищі студентів — крутіші. На мітингах «за Ющенка» над студентами витає дух азарту й відваги. Але і напруженість відчувається. Ось жінка похилого віку з дитиною. У дитини в руці жовтогаряча кулька. Під час сценічної паузи кулька раптом лопнула. Вийшло голосно. Молоді люди, котрі стояли трохи попереду, різко як заведені повернулися й «хором» крикнули жінці щось малозрозуміле. Жінка перелякалася, прикрила дитину. Молоді люди, схоже, й самі були трохи здивовані спалахом агресії в собі.

Я розмовляв із багатьма, цікавлячись феноменом політичної активності молоді та причиною їхньої прихильності до Ющенка.

Настя, 20 років, студентка педуніверситету: «Мені самій цікаво, чому всі за Ющенка. Кажуть, що він класний. А що саме класного — не розшифровується. Просто молодь хоче змін і робить на нього ставку. Це ставка на ризик, ніхто не знає, що з цього вийде. Ще на користь Ющенка раніше говорили, що в нього зовнішність справжнього чоловіка. Нині, звісно, вже не те, злякатися можна. В університеті на користь Януковича з боку ректора на нас тиснули. Це викликає протест. Навіщо тиснути, ми самі розберемося. Між собою ми часто говоримо російською мовою, але вважаємо, що другою державною мовою російську робити не потрібно. Хоча при цьому ніхто не проти подвійного громадянства. Як я розумію, у всьому цьому багато суперечностей».

Проте, існують і досить дивні точки зору:

Ігор Андрійович, 49 років, відрекомендувався як колишній учитель, а нині безробітний (збирав пляшки): «У мене є чітке пояснення, чому на мітинги «за Ющенка» збирається такий натовп. Особисто я, звісно, проти нього, він людина хвора. Якщо його оберуть, уся Україна довго розвиватиме медицину Австрії й віддаватиме його борги Америці… Заради цікавості я колись ходив на збори в секти. Траплялося, там також, як і тут, на мітингу, крутили фільми. Після них я себе не впізнавав. Потім зміркував: мене зомбують. І раптом тут дивлюся фільм, і мені прямо погано стало. Я пригадав те відчуття! Гадаю, і тут не обійшлося без якогось 25-го зомбуючого кадру. От і весь «феномен». Річ у технологіях обробки свідомості! У Ющенка вони сучасніші».

Розмови й суперечки з приводу виборів спалахують у Черкасах досить часто. Очевидно, це стан холодної громадянської війни. Мабуть, ніхто не поручиться, що при підвищенні «градуса розбрату» ми не станемо свідками війни «гарячої», а потім, як водиться, і свідками «ефекту закипаючого молока», коли піна загасить полум’я. Днями в одній зі шкіл, де часто зустрінеш старшокласника в жовтогарячій краватці, я почув, як третьокласник грізно продекламував товаришам:

Я і вся моя сім’я

Голосуєм проти Я

Комусь це видалося потішним. А я лише відзначив, що особливістю сучасної побутової поезії стали рими на букви, останні в нашому алфавіті.

Львівщина на «переправі» ідеали не змінює

Євген ГУЦУЛ (Львів)

Те вирування передвиборних пристрастей, із яким багато регіонів на схід від Збруча зіштовхнулися лише в нинішній президентській кампанії, на Львівщині спостерігалося під час усіх виборчих кампаній за роки незалежності України. Тут до виборів завжди ставилися як до чогось епохального й доленосного. У повсякденному житті місцевий народ дозволяє владі над собою знущатися, а от на вибори він мобілізується як один. Голосувати йдуть усі, навіть ті, хто ледь пересувається. Доказом того може служити статистика ЦВК: на заході України явка виборців була істотно вища, ніж на півдні чи в східних областях.

Галичани народжуються переважно греко-католиками й патріотами, що, в принципі, у місцевих умовах майже те саме. Із ними політикам, котрі ідентифікувалися як патріоти, особливо й працювати не потрібно. Основну роботу з виховання галичан проведено в попередніх століттях. Заведений у ті часи ментальний механізм по інерції працює й досі. Будь-яка інша ідеологія, крім патріотичної, переважною більшістю жителів Львівської області не сприймається. Популярним тут може бути лише той політик (кандидат), котрий максимально відповідає усталеним ідеалам. Цього разу оптимально під визначений соціальний запит підійшов В.Ющенко.

Зрозуміло, не одним менталітетом визначався вибір більшості галичан. Народ у міру можливостей творчо опрацьовував відповідну інформацію, доступну йому з різних джерел. Принаймні робилося це з ентузіазмом.

Не можна сказати, що виключно всі виборці Львівської області були стабільно тверді в своєму неприйнятті кандидата від влади. Чималі хвилі в громадській свідомості місцевого електорату викликав «камінь» підкинутих надбавок до пенсій. У багатьох родинах, котрі складаються з кількох поколінь, даний маневр прем’єра породив чималі дискусії. Багато старих людей повелися на вабик — молодь же намагалася емоційно пояснити батькам всю таємницю такого «подарунка». Як водиться в таких випадках, ніхто нікого словами переконати не міг. Усе стало на свої місця, щойно далася взнаки інфляція. Стрибок цін, ажіотажна скупка ВКВ і продуктів харчування мішками швидко остудили новоявлених неофітів януковичіанства.

Серед інших аргументів, екзотичніших для Галичини, автору даної статті вдалося почути й такі: «Ми нікому в Європі не потрібні, на Сході — ресурси, виробничі зв’язки...» Таку апологію автор вислухав від одного «луганчанина галицького походження». (Ця людина, інженер за професією, останні кілька десятків років прожив на сході країни, але народився в наших краях.) Коли він дозволив собі висловити свої міркування в колі родичів, котрі залишилися на батьківщині, ті забули, що перед ними — свій. До бійки справа не дійшла, але стосунки між учасниками тієї дискусії стали істотно холоднішими. Правда, говорити про те, що такі внутрішньосімейні сутички були характерні бодай для половини населення області, у нас немає ніяких підстав. Хоч як там, а Ющенко в нас набрав 86,9% голосів.

Набагато частіше нерозуміння виникає при спілкуванні галичан із співгромадянами зі східних областей України. Під час відрядження до Трускавця один із співробітників курортного об’єднання сказав: «У нас тут відпочивають і донецькі. Ти з кимось із них розмовляєш, а він дивиться крізь тебе, начебто тебе немає! Я собі уявляю, що станеться, якщо вони узурпують владу в країні повністю!»

Автору відомі випадки, коли в стані чекання гіршого перебувають і підприємці. Мені доводилося зустрічатися з промисловцями, котрі на собі вже відчули експансіоністські настрої «донецьких». Приміром, у статті «Розорити й... очолити?» автор описував на сторінках «ДТ» ситуацію, коли донецькі навколовугільні структури намагалися відняти збагачувальну фабрику в Червонограді. Інформація про такі випадки серед серйозних бізнесменів, людей освічених і контактних, може швидко поширюватися й без допомоги ЗМІ. Природно, у цієї категорії населення симпатій до Януковича не додається.

Чимало гострих оцінок на адресу діючого прем’єра пролунало з вуст підприємців дрібних. Особливо тих, хто був пов’язаний із реалізацією м’ясних продуктів. Автору, котрий спробував якось на базарі поцікавитися, як вони прислухаються до рекомендацій Кабміну при формуванні ціни, довелося вислухати таке: «Я вас прошу!.. Люди по селах вже матюкаються! Най би він сам спробував ту свиню вигодувати, а потім продати за ті гроші, що він встановив!»

Особлива розмова про сім’ї заробітчан. Ця категорія виборців ні під якими приводами не згодна була голосувати за представника режиму, котрий фактично вигнав людей за кордон.

Матеріальний аспект для наших людей істотний. Проте рішучим у виборі їхньої життєвої позиції залишається все-таки духовне начало. Варто було Януковичу тільки вимовити слова про подвійне громадянство та про російську мову як другу офіційну, як місцевий люд в основній своїй масі обурився. Загальний тон розмов із даного приводу й на «клумбі» (є в центрі Львова п’ятачок на кшталт афінської Агори, де дозвільні городяни вирішують стратегічні питання національної політики), і в суспільному транспорті можна передати одним девізом — «Геть від Москви!» І, звісно ж, ні в які уявлення галичанина не вписувалися повідомлення про те, що в списки виборців «забули» внести самого главу УГКЦ Гузара!

Можливо, Янукович зміг би знизити негативне ставлення до себе з боку жителів області, якби приїхав до Львова та спробував поговорити з місцевим населенням. Воно якоюсь мірою відхідливе. На попередніх президентських виборах галичани змогли полюбити навіть колишнього генерала КДБ. На жаль, прем’єр за всю свою кампанію так жодного разу львів’ян своїм візитом не порадував.

Яка категорія людей усе-таки проголосувала за Януковича (таких виявилося 5,7%) в області, дізнатися вкрай важко. У цій атмосфері майже тотальної алергії на кандидата від набридлої влади відкрито демонструвати свої симпатії до Януковича вкрай непросто. Що тут казати, коли перші особи виконавчої гілки обласної влади після голосування відмовлялися назвати, за кого віддавали свої голоси, «ховаючись» за конституційне право таємниці волевиявлення!

Дніпропетровський синдром

Володимир ОВДІН
(Дніпропетровськ)

У пасажирів дніпропетровського громадського транспорту вияснення причин підвищення цін на сало змінила тема результатів грядущого другого туру президентських виборів.

Губернатор Дніпропетровської області Володимир Яцуба результатами першого туру президентських виборів задоволений:

— Віктор Ющенко й Олександр Зінченко телефонували мені, дякували за толерантність і відсутність тиску під час проведення виборчої кампанії.

Дзвінок, за даними «ДТ» надійшов у ніч з 31 на 1-е, коли ще не було відомо про масштаби «вкидання» в цій області...

Нині Володимир Григорович більше стурбований ремонтом урн для голосування, п’ять відсотків яких, за словами губернатора, після першого туру стали повністю непридатними й потребують «санації».

Проте, на тлі масових порушень в інших регіонах України Дніпропетровщина виглядала ще пристойно. Ну що таке 13 тисяч виборців, які так і не змогли скористатися своїм конституційним правом, не в останню чергу через погану роботу служителів Феміди, оскільки за одну годину дніпропетровські суди розглядали не більше двох-трьох скарг? Зате 3200 жителів області зуміли благополучно проголосувати, отримавши-таки рішення судів. Нарешті, 300 тисяч виборців, які взагалі не потрапили у списки, — дрібниця, порівняно з 2 млн. 190 тисячами, які все ж таки висловили свою точку зору в бюлетенях.

Дворазова перевага прем’єра над кандидатом від опозиції в Дніпропетровській області в першому турі зумовлена насамперед голосами жителів сільської глибинки та «приватного сектора» міст і селищ. Одночасно там спостерігалася найвища явка виборців — до 90%, кандидат «Тому що» одержав у середньому 55% «за».

У Царичанці, наприклад, на дільниці 131 (ТВК №38) Віктор Янукович здобув майже 80% симпатій, а лідер «Нашої України» не дотягнув і до 3%.

Настільки фантастичні пропорції змусили кореспондента «ДТ» побувати в тих краях і поспілкуватися з місцевим електоратом. Попри всі поправки на здуті пенсії, настрій населення Царичанки виявився дуже далеким від озвучених офіційних результатів.

Власне, така ж сама картина спостерігалася в Самарському районі Дніпропетровська, де безліч приватних будинків, у яких живуть літні люди.

За великим рахунком, спілкуючись із цією категорією населення, яка в другому турі проявить не меншу активність, переконуєшся, що здебільшого вони воліють показувати тільки, перепрошую, дулю в кишені.

Зате в Жовтневому районі Дніпропетровська — центрі студентства й інтелектуальної еліти міста, настрої зовсім інші. Попри жорсткий тиск, особливо на студентів, явка яких досягала 99%, на кількох виборчих дільницях у цьому районі переміг Ющенко.

У розмовах із кореспондентом «ДТ» аноніми, втім, відомі йому люди, розповіли про один, мабуть, не тільки дніпропетровський, випробуваний метод набору потрібних голосів: «Я особисто в цьому ілюзіоні участь брала. Подружка, яка вихователем у дитсадку працює, запропонувала: «Ходімо разом із нами на дільницю чергувати. Нам людей бракує. Від садка потрібно 10 чоловік виставити, щоб 20 голосів було, а нас тільки вісім. Завідувачка просила ще двох привести». — «Як чергувати?» — перепитую. «Це ми так на людях кажемо. А насправді голосувати нас примушують за чужими бюлетенями, як на попередніх виборах, та ще й по два рази, бо за нашим садком закріплено дві дільниці, а виборчі пункти (Дослівно. — В.О.) випадково виявилися розміщеними в одній і тій самій школі. Ми не вперше так голосуємо». — «Не вперше?» — дивуюся я. Вона на мене тільки здивовано подивилася».

Другий тур виборів жителі Дніпропетровська зустрічають без особливого ентузіазму. Хоча вони нарешті, вперше за багато років, зможуть ще днів десять нормально митися гарячою водою не з тазиків і каструль, а 21 листопада стовідсотково можуть уникнути, якщо вірити міліцейській статистиці від 31 жовтня, розбійних нападів.

Про своє волевиявлення виборці в основному, навіть анонімно, воліють промовчати.

Показовою є думка представників правоохоронних органів, які в розмові з кореспондентом «ДТ» лише хмикали і знизували плечима. Не витримав тільки добре знайомий капітан міліції: «Як я, офіцер, виконуватиму накази зека, якщо той стане президентом? Та ми з хлопцями не будемо самі себе поважати після цього!»

Якщо підбити підсумки спілкування кореспондента «ДТ» з електоратом, то переважна більшість у чесність проведення другого туру просто не вірить. Знаковою є думка пенсіонерки Л.Шелементьєвої, якій принесли запрошення на вибори для 19-річної внучки, що з матір’ю 18 років тому виїхала з Дніпропетровська: «Не вірю у «прозорі» вибори».

Щоб спробувати переконати виборців у протилежному і хоча б знизити ймовірну фальсифікацію, минулого четверга третина депутатів Дніпропетровської міськради запропонувала у своєму зверненні до мера негайно провести позачергову сесію і розібрати незаконні дії керівників деяких райвиконкомів у виборчому марафоні.

«Народ гідний свого правителя»

Ніна ПЕРСТНЬОВА (Одеса)

Кожного разу, коли приїжджаю до свого рідного села, що на Одещині, родичі, сусіди ставлять мені одне й те саме запитання: коли життя зміниться на краще? Чи так і помремо, не дочекавшись?

«Не скоро», — відповідала я їм раніше. Проте нині з’явилася надія, яку вселяють президентські вибори. Є кого вибирати. Важливо тільки не помилитися. Інакше кажучи, як проголосуємо, так і житимемо.

Саме напередодні першого туру голосування вдома служили панахиду — річниця, як помер батько. Захід тихий, скорботний. Але без суперечок про політику й тут не обійшлося.

— За кого ж голосувати? — не змарнували нагоду запитати мене односільчани.

— А за кого збираєтеся?

— За Януковича.

— А чому не за Ющенка?

— Так він же, кажуть, п’яниця. І дружина в нього американка. Продадуть нашу країну Штатам.

— А ще говорять, коли він прийде, буде війна. Не потрібен нам президент-західняк. А Янукович за Росію. І Путін його підтримує...

Мої заперечення, що все це не зовсім відповідає дійсності, викликали у відповідь такі запеклі суперечки, що служителі церкви зробили нам зауваження.

Опісля я поцікавилася, як же проголосувало рідне село, яке, до речі, раніше віддавало перевагу комуністам. Отож, односільчани мало не в повному складі з’явилися на виборчу дільницю й віддали свої голоси Віктору Януковичу, за винятком незначної частини. Точнісінько так само здебільшого зробили й жителі інших сіл на Одещині.

Страшна штука пропаганда. Люди, котрі мало не щодня скаржаться на владу, знову за неї голосують. Причому роблять це, як вони вважають, усвідомлено. Звісно, обдурити довірливих, малопоінформованих сільських жителів, наговорити їм різноманітних небилиць і пообіцяти газопроводи, водопроводи й річки з киселевими берегами не вельми важко. До речі, я була свідком, як глава одного з районів області самовдоволено вихвалявся, що люди на ввіреній йому території продемонстрували високу активність і проголосували як слід. Мовляв, треба вміти працювати.

Але що цікаво, не лише сільські райони, які легко змусити прийти до виборчих урн стрункими рядами та проголосувати за того, кого скажуть, а й міста, включаючи Одесу, зробили свій вибір на користь влади. За Януковича, за попередніми даними, віддали свої голоси 50,1% одеситів. За Ющенка 22,6%. У цілому по області відповідно 53,3% і 17,3%. І аргументи городян часом не вельми відрізняються від тих, які наводять у селах. Колега-журналіст із однієї провладної газети сказав, що він голосував за Януковича, бо не хоче революції й заворушень.

Утім, аргументи простих, необізнаних у політиці городян, котрі голосували за Ющенка, часом шокують не менше. Знайомий сантехнік так пояснив свій вибір: «У мене син лікар. Він каже мені: «Тато, голосуй за Ющенка. У нього в команді всі багаті люди. У них усе вже є. А якщо прийде Янукович, то буде так, як і колись. Набиватимуть собі кишені, а в нас, як і раніше, залишиться копійчана зарплата...».

Але якщо зібрати воєдино всі аргументи незаангажованого електорату на користь того чи іншого кандидата, вийде, що люди в основному голосували не стільки «за», скільки «проти». Проти Ющенка, бо для них він націоналіст і проводитиме прозахідну політику. При цьому люди, котрі входять до його команди, мало чим відрізняються, вважають вони, від тих, хто сьогодні при владі. Отже, Януковичу слід віддати перевагу. Люди голосували за Ющенка, тому що проти Януковича, проти влади, від якої втомилися й від якої нічого хорошого чекати не доводиться. Влада навіть не змогла знайти собі гідну заміну, обурюються люди. Людина з такими чорними плямами в біографії, як дві судимості, не може навіть претендувати на президентське крісло. Це аморально. А бути президентом і поготів, вважають вони.

А знаєте, яка фраза найчастіше лунала з вуст самих одеситів, котрі обговорюють результати першого туру голосування? «Народ гідний свого правителя». Хоча, коли говорити про Одесу (оскільки з електоратом області все гранично зрозуміло), то є підстави припускати, що другий тур може висвітлити інший результат. Поки що одесити в масштабах області продемонстрували найнижчу явку виборців. У виборах взяли участь приблизно 58% населення. Те, що в Києві киплять передвиборні пристрасті, одесити обговорюють як новину. Хоча такий стан їм добре знайомий. Під таким політичним градусом, коли питання «за кого голосувати» спричиняло сімейні сварки, Одеса перебувала під час мерських виборів 1998 року. Тому проблема пасивності не лише в тому, що Одеса сама по собі завжди аполітична, а в тому, що Ющенка тут своїм не вважають. Один із моїх знайомих, котрий спеціально прийшов на мітинг Віктора Андрійовича в Одесі, аби послухати, що він скаже, з образою в голосі заявляв: «Ну чому він і його команда нічого не зробили, аби сподобатися та привернути на свій бік російськомовне населення?».

І все-таки, оскільки електорат Ющенка — це незаангажована інтелігенція, представники середнього та дрібного бізнесу, молодь, тобто люди розумні, мислячі й освічені, залишається надія, що частина одеситів, котрі не взяли з різних причин участі в голосуванні, можуть віддати перевагу Ющенку. Усталений стереотип «хоч як голосуй, а переможець давно відомий, тому що влада завжди виграє» спростовано результатами першого туру голосування. Іншими словами, аргумент «мій голос нічого не вирішує» розбитий у пух і прах. Це один момент. Другий — є категорія виборців, котра ставку робить на переможця. А його ЦВК, урешті-решт, оголошено.