Політики: українські гірки
Рівень підтримки громадянами судових структур обернено пропорційний здатності суду захистити їх, громадян, законні права та свободи. Протягом десяти років ставлення громадян до суду стає дедалі негативнішим: рівень повної і часткової підтримки суду впав із 41 до 33%, рівень повної підтримки — з максимальної позначки (21% у лютому 2005-го) торік упав нижче 3%. Три останніх роки, на відміну від попередніх років, уже абсолютна (!) більшість громадян (54—65%) не підтримує суд, отже, не вірить у його справедливість. Після «судової реформи» у редакції Януковича—Ківалова і розгорнутої президентом кампанії репресій проти опонентів, а також вибірковості в застосуванні закону, ставлення громадян до суду на майбутнє спрогнозувати нескладно.
Армія
Ставлення до армії, якщо порівнювати 2000 і 2010 роки, не зазнало істотних змін: рівень повної і часткової підтримки демонструють 55—57% громадян, не підтримують армію 29—30%. За десять років армія, її зброя і техніка не помолодшали — на десять років постаріли. Армію за ці роки чисельно скорочено наполовину, показники боєздатності впали нижче критичної позначки, рівень соціальних стандартів для людей у погонах – також. Але це, схоже, мало кого, крім самих військових, хвилює. Сумно.
Міліція
До цього держінституту народ на зламі десятиліть ставиться своєрідно. З одного боку, рівень підтримки 2000-го і 2010-го приблизно однаковий (40—41%). Але в останні три роки явно помітним стає неприйняття суспільством дій міліції, причому більшістю громадян (48—50—51%). При цьому дедалі менше залишається тих, кому «важко відповісти» на запитання соціологів про ставлення до МВС.
Рейтинг організації «
Репортери без кордонів» (де Україна також пасе задніх) досить чітко відбиває тенденцію розвитку свободи слова в Україні. Якщо 2002-го наша країна 21-ша з кінця, то в період помаранчевої революції було зроблено об’єктивний і очевидний ривок: у 2005-му — 56-те місце. За даними цієї організації, тенденція зберігається аж до 2008—2009 років. А потім — падіння: знову 48-ме. Всього за рік нової влади. Причини? Легко проглядаються у графіку, підготовленому для «ДТ» Інститутом масової інформації. Насправді дуже важко в цифри і графіки вмістити всі тенденції, відбити всі відтінки, на які була багата українська журналістика десятиліття, що минуло. Проте рубікон — Майдан. Після нього журналісти справді отримали свободу слова, але, на жаль, не розпорядилися нею за призначенням: змінивши рівняння на «темники» Кучми рівнянням на зображення Бенджаміна Франкліна на зеленій банкноті. У результаті якщо в українську журналістику і прийшли дві точки зору, проте з неї пішли — думка, відповідальність, сміливість і, головне, мета. Мета медіа — інформувати суспільство. Її підміна метою піарити й заробляти рівносильна ситуації, коли лікар не лікує, а вмовляє хворого, що в нього все гаразд, просто беручи за це бабки. Мода на жовтий колір — стала класикою. Телеканали — особливо затребувані політиками, котрі прийшли до влади, відключили всі професійні фільтри: хто платить, той і замовляє музику. А влада знаходить можливість розплатитися з їх власниками. Побачити серйозне розслідування або компетентний, аналітичний сюжет — велике щастя для глядача.«У правильному чи неправильному напрямі розвивається Україна?» Таке запитання з квітня 2004 року ставили респондентам соціологи Центру Разумкова. Показово (див. графік), що тих, хто не згоден із вектором руху України, завжди більше, ніж тих, хто згоден. Піки несприйняття громадянами державного курсу країни припадають на квітень 2004 року (55%), квітень 2007-го (70%), березень—квітень 2009-го (85%), лютий 2010-го (81%).
Цікаво, що після перемоги Віктора Януковича на виборах президента колони задоволених і незадоволених повільно, але впевнено рушили назустріч одне одному. Тим самим підтвердивши тезу про щедре вміння українців давати шанс кожному новому очільнику держави. Чи повністю перекладати на нього відповідальність за країну?.. У квітні 2010-го групи скептиків і оптимістів зустрілися на позначці 35% (очевидно, на межі надії) і знову тихо розійшлися. Розрив збільшується. Незадоволених політикою Януковича тепер 53%. Задоволених залишилося 20%. Тенденція.
Варто зазначити, що при цьому людей, готових активно висловлювати своє незадоволення, уп’ятеро менше, ніж тих, хто незадоволений розвитком подій. Суспільство пішло в себе після розчарування Майданом? Цікаво знати: коли повернеться? Ну хоча б для того, щоб зрозуміти: змінити країну можна тільки замкнувши ланцюжок: позиція — вміння її озвучити — відстояти — примусити владу з нею рахуватися. Не один раз на одній, хай і на головній площі, а щодня.
Безумовно, це завдання для добре розвиненого громадянського суспільства. Де однодумці не менш цінні, ніж куми, де в школах виховують громадян і волонтерів (ось у чому сенс реформи освіти), де не тільки вірять у власні сили (моральні, інтелектуальні, фізичні), а й докладають їх до конкретних справ на благо своєї країни. Де не хочуть бути гвинтиками системи, нести і брати... або не брати участь у цьому, але мовчати. Підвищуючи відсоток незгодних. Ось усього цього ми й навчимося в наступному десятиріччі! Правда?
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google