Хроніка веденого регіону

Навіть у найнесприятливіші періоди робота індустрії Запорізької області незмінно характеризувалася хай незначною, але все-таки позитивною динамікою. Нині ж, коли, за офіційними запевняннями, економіка не лише подолала ненависну кризу, а й почала зростати, промисловість регіону тим паче демонструє ударні темпи розвитку. За підсумками першого півріччя, загальний приріст обсягів виробництва перевищив 20%, а в окремих галузях — ще більше. Легпром, приміром, рапортує про 45-відсотковий ривок, а машинобудування взагалі демонструє просто фантастичний спурт — це вам не жарти, за минулі шість місяців йому вдалося збільшити випуск продукції на 70%, порівняно з аналогічним періодом 2003-го.

Таким темпам можуть позаздрити найрозвиненіші країни. Здавалося б, є всі підстави пишатися новим проявом економічного дива — якщо не в загальнодержавному, то принаймні в регіональному масштабі. Проте, крім хіба що емоцій на офіційному рівні, чомусь не спостерігаються ні зовнішня заздрість, ні внутрішня гордість. Можливо, річ у тому, що ще не стерлися з пам’яті переможні реляції про незаперечне лідерство з виплавки чавуну й сталі на душу населення. Загалом вони тішили, але, на жаль, переважно в моральному, а не в матеріальному плані, оскільки були явно неадекватні зростанню добробуту громадян — як у цілому, так, і за малими винятками, кожного зокрема.

Проте нині з динамікою начебто налагодилося: середня заробітна плата в області за півріччя зросла на чверть, і за рівнем доходів середньостатистичний запорожець — на третьому місці в країні. Проте в абсолютних цифрах відносність усе-таки дається взнаки.

Хоч як крути, а 616 гривень середньомісячного заробітку навряд чи здатні в наш час забезпечити гідне життя. Тим паче що одержати навіть таку скромну суму на руки мають можливість далеко не всі. За підсумками півріччя, обсяг регіональної заборгованості із заробітної плати становив 42 млн. грн. І хоча наприкінці минулого року цей показник був на 5 млн. грн. більший, це ще не свідчить про зміни на краще.

Із заборгованістю в регіоні, як і в цілому по країні, ретельно борються, намагаючись втілити в життя суворі укази про термінові заходи. Проте, всупереч численним засіданням, нарадам із незмінними «останніми попередженнями» і суворими адміністративними кроками (нещодавно обласна влада ініціювала розрив контрактів із дев’ятьма керівниками підприємств), проблема, як і раніше, дає про себе знати. Вимога погасити борги із зарплат до кінця року вже впродовж кількох літ залишається актуальною, перетворившись для влади в якусь подобу перехідного вимпела. Мимоволі складається враження, що наміри і процес уподібнилися паралельним прямим в евклідовій геометрії. Варто було, наприклад, запорізькій владі наприкінці року порадіти, що борги із зарплат зменшилися, як з початком першого кварталу їх сума зросла майже на 21%.

— Близько половини від загального обсягу заборгованості — за підприємствами, котрі перебувають у стадії банкрутства й санації, — каже голова обладміністрації Володимир Березовський. — Відповідно до чинного законодавства, вплив органів місцевої влади на них не поширюється. Борг працівникам села становить майже 5 млн. грн. Вважаю, що за підсумками збирання врожаю його ліквідують. А що стосується решти 15 млн., то, чесно кажучи, я не бачу виходу.

Прогноз, що й казати, не дуже оптимістичний. Хоча, можливо, це своєрідний тактичний хід у розрахунку на допомогу з центру: все-таки урядовою програмою передбачено вирішити проблему заборгованості до 1 жовтня. А у світлі майбутніх виборів цей намір набуває особливого значення.

Схоже, звичка терпляче чекати на вищу милість стала одним із визначальних принципів місцевого керівництва. Звернімося, наприклад, до реалізації більш-менш значимих для регіону соціальних проектів. Реконструкція обласної дитячої лікарні стала можлива після надання 2,4 млн. грн. Мінздоров’ям і 4,3 млн. — із держбюджету. Закінчити роботи з водопостачання Куйбишевського району вдалося лише завдяки виділенню 2,5 млн. грн. із резервного фонду Кабміну і 4,5 млн. — із коштів Мінтрансу.

Аналогічна ситуація і з майбутнім пуском водоводу на Бердянськ: його планується ввести в експлуатацію до кінця серпня, знову-таки, завдяки фінансовій допомозі з центру. Такий ось щасливий збіг у житті трапляється. Впродовж 18 років 300 тис. жителів півдня області чекали приходу дніпровської води, а тут напередодні осіннього волевиявлення в бюджеті знаходять 3,5 млн. грн. Залишається лише стрічку перерізати, попутно розтлумачивши електоратові, кому персонально слід дякувати за довгоочікувану воду.

Втім, повернімося до економіки. Першочергове питання для регіону нині — збирання врожаю. І хоча в нинішньому сезоні погода далека від бажаної, місцева влада все-таки переконана, що заплановані 1,7 млн. тонн зерна зібрати вдасться. Навіть попри традиційний дефіцит зернозбиральної техніки. Її в області налічується майже 3 тис. одиниць. Отже, навантаження на один комбайн становитиме 232 гектари — у півтора разу вище норми.

Тому доводиться сподіватися на допомогу хліборобів південних областей. Ось тільки проблема в тому, що, по-перше, жнива нинішнього року розпочалися практично одночасно в усіх регіонах. А по-друге, багатокілометрові марш-кидки комбайнів — це додаткова витрата пального, що істотно підвищує собівартість врожаю. Адже солярка нині у великому дефіциті.

Для проведення повного комплексу збиральних та осінньо-польових робіт області потрібно 28 тис. тонн дизпального. До початку жнив запорізьким аграріям удалося запастися 7 тис. тонн. Ще 10,6 тис. тонн область розраховує отримати за кабмінівською рознарядкою по 1950 грн. за тонну. Щоправда, не зовсім зрозуміло, чому постачальником нафтопродуктів для області Мінагропромполітики визначило не запорізьку, а харківську фірму, яка має в регіоні лише два пункти, куди можна завезти пальне. Адже, з урахуванням транспортних витрат, відносно пільгова ціна селянам уже не світить...

Місцевій владі такий підхід, звісно, не сподобався, хоча й не став приводом для надто категоричних заперечень. Одні схильні вважати це толерантністю, інші — небажанням випадково викликати незадоволення центру. І, до речі, друга версія зовсім небезпідставна. Це наочно простежується у ставленні обласної влади до проблеми ліквідації наслідків недавнього вибуху складу боєприпасів під Новобогданівкою.

Керівництво області неодноразово підкреслювало і начебто продовжує наполягати на тому, що утилізацію боєприпасів необхідно здійснювати в рамках спеціально розробленої державної програми. Вона має бути обгрунтована й затверджена всіма причетними відомствами. Це — в теорії. А на практиці прийнято рішення зібрані в 10-кілометровій зоні боєприпаси ліквідувати методом підриву в балці поблизу села Троїцьке.

— Розроблено схему, — каже голова ОДА, — згідно з якою ліквідація триватиме близько 60 робочих днів. Хоча ми добре розуміємо людей, які там живуть і змушені щодня з ранку до вечора чути вибухи після всього пережитого.

На жаль, є підстави сумніватися, що інтереси людей справді враховано. Інакше як розуміти, що на черговій сесії Світлодолинської сільради депутати зажадали негайно заборонити вибухи до офіційного висновку про їх вплив на здоров’я населення і стан довкілля. Свій протест сільські депутати направили Президенту, голові Верховної Ради, прем’єр-міністру України, главам обласної та районної держадміністрацій. А жителі села Прилуківка і взагалі мають намір блокувати місце вибухів. Навіть створили штаб із боротьбі з діями військових...

Цілком можливо, що ці форми протесту так би й залишилися річчю в собі, якби не сталося непередбачене. Під час чергового вибуху осколок снаряда залетів у село Терпіння і лише завдяки щасливому випадку не зачепив двох місцевих жителів. Лише після цього знищення боєприпасів методом підриву вирішили остаточно припинити.

Здається, обласній владі зовсім не обов’язково було чекати, доки станеться НП. Потрібно було лише втриматися від офіційної згоди на вибухи, рішуче заявивши про захист інтересів місцевого населення. Однак, як відомо, надто впертих вище начальство не шанує. А для чиновника більше лихо, ніж немилість керівництва, і придумати важко. Чи не в цьому криється пояснення того, що головний за економічним потенціалом регіон вважає за краще задовольнятися зручностями догідливого статусу веденого?