Соло для труби з концесією

Схоже, в Запоріжжі це вже стало традицією: під Новий рік сесією облради опановує нав’язлива ідея розв’язати фінансові проблеми свого комунального підприємства «Облводоканал». Так було в грудні 2009-го, коли розглядалася пропозиція виділити з бюджету 3 млн. грн. для погашення заборгованості по заробітній платі. Через рік історія повторилася: підприємству бракує обігових коштів, у нього майже мільйонний борг по зарплаті, триденний робочий тиждень, а енергетики постійно погрожують знеструмити обладнання.

Місцева влада визнає: вжиті заходи не дали позитивних результатів. І тепер сподіваються на допомогу Генпрокуратури, адміністрації президента, РНБО і СБУ - саме на ці адреси депутати обласної ради направили наприкінці грудня звернення. Такий великий список зумовлений очевидною, на їхню думку, причиною: біди обласного КП викликані багатомільйонними неплатежами за воду, поставлену в Бердянськ.

Проблема забезпечення курортного міста питною водою залишається актуальною вже протягом кількох десятиліть. Щодоби її потрібно приблизно 30 тис. кубометрів, а з літнім напливом відпочивальників - у півтора разу більше. Артезіанські свердловини Луначарського водозабору цих потреб не задовольняють. От і довелося вдатися до додаткового забору води з річки Берда. Однак цей коктейль навіть після очищення з трудом витримує параметри технічної води за твердістю, вмістом сульфатів та інших солей.

Кардинальним рішенням могла стати лише подача в місто води з Дніпра. З 1980 року, коли було введено в експлуатацію Каховський магістральний канал, це стало можливим, правда, за умови спорудження комплексу водопостачання Бердянська. У 1986 році його почали будувати - проектною потужністю 100 тис. кубометрів на добу і завдовжки 175 км. Проте після розвалу Союзу фінансування найдовшого водоводу в Європі різко скоротилося, і до 1996-го об’єкт із 80-відсотковою готовністю законсервували через брак коштів.

Потім було багато розмов про необхідність закінчити будівництво, але далі слів діло не йшло. І лише в лютому 2004-го, з початком нової кампанії з виборів президента, за ініціативою прем’єр-міністра В.Януковича на добудову Бердянського водоводу з держбюджету виділили 3,5 млн. грн. Звичайно, цього було замало для завершення робіт, але цілком достатньо для проведення торжества за участі кандидата в президенти з нагоди подачі в Бердянськ дніпровської води за так званою спрощеною, або тимчасовою, схемою.

Щодо недоробок Янукович запевнив: «Ми забезпечимо цю роботу тією частиною бюджетного фінансування, яку намітили в цьому проекті. Залишок робіт з водоводу буде профінансовано на 100% і в строк. Спеціалісти можуть спокійно продовжувати роботу».

Проте загалом благосну атмосферу заходу під гаслом «Бердянці вдячні прем’єр-міністрові України Віктору Федоровичу Януковичу за дніпровську воду!» було порушено незапланованою реплікою. Хтось із присутніх поскаржився, що тепер городянам доведеться платити за воду вдвічі більше. Високий гість не розгубився і видав експромт. Мовляв, хвилюватися не варто - вода не подорожчає, оскільки передбачено «комплекс заходів, що дозволять нам знизити ціну цієї комунальної послуги для жителів Бердянська і для промислових підприємств».

Поки йшла виборча кампанія, тариф на воду в Бердянську справді залишався незмінним. Певне, з політичних міркувань обласна влада виділила дотацію в розмірі 3 млн. грн. Та оскільки за підсумками виборів така доброчинність стала неактуальною, вода в Бердянську подорожчала майже втричі. Зрозуміло, обіцяні кошти на добудову водоводу так і не надійшли.

Усвідомлення того, що водопостачанням міста не завадило б зайнятися і самим, до влади Бердянська прийшло 2006 року. Після деяких роздумів вона вирішила здати міський водоканал у концесію. За словами тодішнього першого заступника міського голови Петра Гончарука (нині - стажиста на посаду заступника голови облдержадміністрації), це був ідеальний варіант.

Із п’яти можливих претендентів перевагу віддали київському ТОВ «Чиста вода-Бердянськ». От тільки з реалізацією «ідеалу» не заладилося.

У листопаді 2007-го міського голову Бердянська Валерія Баранова обрали народним депутатом України, а його наступник і давній опонент Євген Шаповалов був категоричним противником концесії. Правда, не минуло й року, як думка нового градоначальника змінилася на прямо протилежну. Особливо коли борг міськводоканалу за спожиту воду сягнув 5,6 млн. грн. (за іншими оцінками, понад 8 млн.), маючи яскраво виражену тенденцію до зростання.

Отут уже мимоволі доводиться жертвувати принципами. Хоча, можливо, річ зовсім і не в них, а, як кажуть бердянці, у матеріальному стимулі. Загалом, так чи інакше, але спочатку міський голова, а потім і сесія міськради схвалили передачу майна міськводоканалу в концесію на 30 років ТОВ «Чиста Вода-Бердянск». Відповідний договір підписали 11 грудня 2008 року.

На перший погляд, умови угоди були надзвичайно вигідними. Досить сказати, що концесіонер зобов’язався протягом року не підвищувати тарифів, погасити борги міськводоканалу, а також інвестувати в технічне переоснащення і реконструкцію міських мереж водопостачання і водовідведення щонайменше
120 млн. грн. Причому 8,5 млн. - протягом перших двох років.

Звідки у фірми зі статутним фондом у 40 тис. грн. візьмуться такі кошти, нікого не цікавило. Мабуть, міська влада задовольнилася запевнянням, що власники товариства з обмеженою відповідальністю мають у своєму розпорядженні векселі, що дають змогу зробити залік по електроенергії на значну суму. Може, тому й концесійний договір почали виконувати, м’яко кажучи, безтолково.

Судіть самі. Акт приймання-передавання майна, що перебувало на балансі міськводоканалу, було підписано 25 грудня 2008 року, а ліцензію, яка дозволяє надавати послуги з водопостачання та водовідведення, концесіонер, за його словами, одержав 1 квітня 2009-го. Тобто, протягом кварталу відповідальних за водопостачання міста просто не було.

Якби в партнерів склалися нормальні відносини, цим формальностям і не надали б значення. Але в тому-то й річ, що вже 23 квітня облводоканал, пославшись на неплатежі концесіонера, припинив подачу в місто дніпровської води. Через три тижні санкцію було знято, але потім відключення почали повторюватися із завидною регулярністю.

Ситуацію погіршило ще й те, що в липні 2009 року облрада затвердила нові тарифи, відповідно до яких вартість дніпровської води для Бердянська збільшилася майже на третину. Перед концесіонером замаячіла перспектива стати хронічним боржником. Що, власне, й підтверджується даними обласної ради: на кінець минулого року кредиторська заборгованість «Чистої води» перевищила 12 млн. грн.

Та і з енергетиками відносини склалися не набагато ліпші, судячи з більш як 10-мільйонного боргу.

- Бердянський водоканал завжди був справним платником, - стверджує генеральний директор ВАТ «Запоріжжяобленерго» Віктор Носулько. - Та коли з’явилася ця, як би м’якше висловитися, організація «Чиста вода», з першого дня її діяльності пішли борги.

- А як же розрахунки за векселями?

- Та не було ніяких векселів! Розмови про них ведуться постійно з посиланням на наявні величезні активи. Нібито приблизно 13 млн. грн. бюджетного боргу за різницю в тарифах. Але жодного документального підтвердження я не бачив, як, до речі, й проекту договору, що дозволяє на законних підставах зробити залік по оплаті за спожиту електроенергію. Невідомо, чи були взагалі ці векселі...

Можливо, замислившись про це, бердянська влада вирішила дати ділу задній хід. Але цей процес набув явних ознак дійства, яке в народі називається «чудити без баяна».

Спочатку позачергова травнева 2009 року сесія міськради доручає виконкому розпочати процедуру розірвання договору з ТОВ «Чиста вода-Бердянск». Через п’ять місяців депутати ухвалюють аналогічне рішення. Міський голова Є.Шаповалов 27 листопада 2009 року видає розпорядження про поновлення роботи ДКП «Бердянський міськводоканал», а через п’ять днів - скасовує.

Минає тиждень, і вже перший заступник міського голови розпоряджається поновити діяльність міськводоканалу. Паралельно з цим чиновники умовляють персонал звільнитися з ТОВ і написати заяви про прийом на роботу в ДКП - так само наполегливо, як менше року тому переконували переводитися з комунального підприємства у фірму-концесіонер...

Новий сплеск активності припав на початок червня минулого року. Позачергова сесія Бердянської міськради виступила з клопотанням перед облрадою про передачу з комунальної власності територіальної громади Бердянська в спільну власність територіальних громад області цілісного майнового комплексу ДКП «Бердянський міськводоканал».

Рішення, м’яко кажучи, дивне. Бо цілісний майновий комплекс уже передано в управління концесіонеру. Тож спочатку його не завадило б повернути. Проте явна алогічність цього анітрохи не збентежила обласних колег, і вже наступного дня позачергова сесія задовольнила прохання бердянців. І що в результаті?

Минув місяць, Вищий господарський суд України, підсумувавши постанови двох госпсудів обласного рівня, визнав рішення сесії бердянської міськради про розірвання договору концесії незаконним. Міській владі нічого не залишалося, як підкоритися і скасувати своє рішення. Але вони тут же звернулися по допомогу в прокуратуру.

І знову в Запорізькому госпсуді позов про розірвання договору концесії - тепер уже з подачі обласної прокуратури. Словом, безкінечний юридичний серіал. Які вже тут реконструкція та модернізація?

Можна сперечатися до нескінченності, хто в цій історії більше правий чи винуватий. Але від такої дискусії труби протікати не перестануть і якість води не поліпшиться. Якщо відносини зайшли в глухий кут, то рано чи пізно фірмі все ж доведеться розстатися зі статусом концесіонера. А от що робити з багатомільйонними боргами водоканалу - чи він сам по собі чи в концесії, - достеменно не знає ніхто. І найбільш неприємне, що стягнути їх ні з кого.

Колективний орган, який передав водоканал у концесію, відповідно до чинного законодавства, відповідальності за це не несе. З невдачливого концесіонера теж нічого не візьмеш. Добре, якщо він не виставить позову за недоотриманий прибуток. Тож крайніми вготовано бути городянам. Утім, їм до цього не звикати.

У 2004 році кубометр води обходився бердянцям у 97 коп. Із весни 2005-го за нього вже сплачували 2,52 грн., 2009-го - 6,38, а з 1 жовтня - 7,03 грн. На початку минулого року вартість кубометра становила 9,90 грн., а наприкінці літа почали говорити про необхідність підвищити тариф до 11,06 грн. Але найбільш неприємне, що зі зростанням ціни якість води не поліпшується.

У листопаді 2005 року директор ДКП «Бердянський міськводоканал» Володимир Шевченко стверджував, що після проходження через блок фільтрів і знезаражування дніпровська вода відповідає вимогам ГОСТу «Вода питна» за 24 параметрами. Чи означає це її придатність до вживання? Навряд чи. За нормативами ВООЗ, питна вода контролюється за 54 показниками. У країнах Євросоюзу - за 66. Але навіть якщо взяти за еталон запроваджений на початку 80-х років минулого століття ГОСТ 2874-82, яким і досі керуються вітчизняні комунальники, то якість води з бердянського водопроводу все одно не витримує критики.

У серпні минулого року в цьому переконалася й міська комісія з надзвичайних ситуацій. За даними хімічного аналізу, у так званій питній воді допустимі норми вмісту заліза було перевищено у більш як десять разів, кольоровості та каламутності - у п’ять разів. І навіть застосування максимальних доз коагулянтів і реагентів не дало бажаного результату.

Те, що сталося, спочатку пояснювали аварією на водоводі, який належав облводоканалу та який, як відомо, було введено в експлуатацію з недоробками. Але згодом технічний директор облводоканалу Владислав Черних вніс ясність, пославшись на аномальну спеку: «Температура металу на деяких наземних ділянках водоводу сягала 70 градусів. Через це вода, що називається, зіпсувалася - помутніла, зацвіла, у ній розмножилися хвороботворні організми».

Щоб виправити становище, зайнялися промиванням водоводу. В результаті десятки тисяч кубометрів зіпсованої води більше тижня безупинно скидали в Азовське море. Та що поробиш - надзвичайна ситуація, аномальна спека...

Проте восени спеки вже не було, і водовід успішно очищено. Тоді чому, питається, заміри обласної санітарно-епідеміологічної станції 24 вересня минулого року зафіксували, що у воді, яку поставляє облводоканал, більш як чотириразове перевищення за каламутністю, майже п’ятиразове - за кольоровістю та у 20 разів - за вмістом заліза?

От і слід задуматися, якій неякісній воді віддати перевагу - дорогій чи дешевій?

Формально облводоканал постачає питну воду, експлуатуючи очисні споруди, розташовані на початку водозабору з Каховського магістрального каналу. Але, пройшовши по 175-кілометровій трубі, вода стає непридатною для вживання та потребує повторного очищення. З економічного погляду, це - явне марнотратство. З екологічного - безумовна шкода. Тому що на першому етапі очищення тисячі кубометрів забрудненої води після промивання фільтрів скидають в Молочний лиман, погіршуючи й без того несприятливий стан найбільшого нерестовища піленгаса, а на другому - в Азовське море.

На жаль, ця порочна схема діє роками і, зважаючи на все, вважається нормою. Принаймні з погляду властей, захоплених експериментаторством, боротьбою з непутящим концесіонером і зворушливою турботою про фінансовий добробут комунального підприємства «Облводоканал». Згідно з рішенням нещодавньої сесії облради, кубометр води від цього підприємства тепер обходиться населенню в 5,6, бюджетним установам - у 7,95, а іншим споживачам - у 9,39 грн. Правда, для оптових споживачів, до яких належить Бердянський міськводоканал, тариф установлено на рівні 2,83 грн. Що, по-перше, не межа, а, по-друге, теж чимало, адже всього півтора року тому плата становила 1,75 грн. за кубометр.

Тим часом сам облводоканал за споживання дніпровської води не сплачує ані копійки. Чому? Як пояснили в Держкомводгоспі, підприємство відмовляється укладати договір. Дуже переконливо, чи не правда?!

У цих умовах керівництву облводоканалу не треба тривожитися про те, що потенційні споживачі (наприклад, Мелітополь, Якимівка) не бажають купувати воду через її дорожнечу. Зате знаходяться інші - нелегальні, які присмокталися до водоводу, як п’явки. Невже в облводоканалі про це не знають? Чи вигідніше вдавати, що цього немає, списуючи збитки на втрати в мережах? Наприклад, закладати у видаткову частину непомірні амортизаційні відрахування, занижуючи оподатковуваний прибуток.

Основні фонди, що належать підприємству, створено на кошти держбюджету, й дісталися вони підприємству безплатно, тобто задарма. Невже для того, щоб гендиректор облводоканалу Микола Нікулін, балотуючись у депутати обласної ради, обіцяв своїм виборцям із сусіднього з Бердянським району знизити тарифи на водопостачання й водовідведення вдвічі? Цікаво, за чий рахунок? Утім, це вже питання з розряду риторичних…