«Укртатнафта»: вам бензин чи бійку?

Ціни на бензин на українських автозаправках упевнено переступили за 6 грн. В основному це пов’язано зі світовим зростанням цін на нафту — з 1999 року вона подорожчала в 13 разів. Та добрячу частину цінника український уряд має прийняти і на свій рахунок.

Цього року чиновники зробили практично все можливе, щоб максимально ускладнити ситуацію на нафтовому ринку, й продовжують у тому ж стилі. Був і адміністративний тиск, і вже звичний пошук ворога, й прагнення лобіювати інтереси «друзів». При цьому основною мішенню став найбільший нафтопереробний завод країни — ЗАТ «Укртатнафта» (Кременчук). Здається, немає жодного «теплого» слова, яке на його адресу на Грушевського не сказали б...

Те, що, попри нафтову блокаду (до зняття якої Кабмін не доклав найменших зусиль), завод працює, чиновників зовсім не цікавить. Тим часом в умовах скорочення поставок нафти майже вдвічі, у першому кварталі виробництво бензину в Кременчуці вдалося втримати на рівні 90,4% до торішнього показника, не допускаючи різких стрибків цін на ринку. У відповідь підприємство зібралися... оштрафувати.

Незбагненна логіка чиновників від нафтопродуктів. Цього тижня вони радісно презентували ще один проект будівництва «нового сучасного НПЗ з переробки легкої каспійської нафти». Вартістю в жалюгідні 3—4 млрд. дол.

Нікого, очевидно, не хвилює, що досі всі переговори від імені держави про закупівлю нафти закінчувалися повним пшиком.

Звички відповідати за сказане наші керівники так і не набули. Що шокує навіть цілком лояльно налаштованих поляків, які недавно нагадали делікатно, що спочатку потрібен контракт на поставки нафти, а вже потім — усе інше...

Уявлення про те, що нафту в світі легко й просто купити, поки що фактами не підкріплюється. Про це можуть повідати ті ж менеджери «Укртатнафти», які в останні місяці купували для підприємства іракську й навіть білоруську нафту. Зате держчиновники, які в житті не купили й тонни, розточують оптимізм — до речі, вже років із десять поспіль.

Ну й, як уже зазначалося, шукають ворогів. У квітні в Кабміні розглядали дуже цікавий документ — «План заходів щодо стабілізації ситуації навколо ЗАТ «Укртатнафта». Якщо резюмувати викладене в ньому, мета ставиться дуже добра — завести на завод «дружні фірми».

Приміром, поміняти охорону збираються, відкликавши ліцензії в усіх організацій, «крім потрібних». Що дасть змогу фізично поміняти керівництво.

Єдиного приватного українського акціонера — компанію «Корсан» — збираються «піти», анулювавши заднім числом договір на купівлю нею акцій. Заодно Кабмін збирається «строїти» суди, «забезпечуючи» потрібні рішення.

Утім, битимуть винятково своїх. А от до татар знову спробували підлащитися.

Нагадаємо, що конфлікт почався з того, що держава повернула контроль над 18,3% акцій «Уртатнафти», свого часу переданих за каламутними схемами й практично безплатно двом офшорним компанійкам. Потім ці офшорки продали, причому так, що нові власники не мають жодного стосунку ні до ВАТ «Татнефть», ні до уряду Татарстану. Зате, на думку експертів, вони дружні з приватними особами з менеджменту ВАТ «Татнефть».

Українська прокуратура на початку року взагалі порушила питання про правомочність створення «Укртатнафти», тому що жоден пункт зобов’язань татарської сторони повністю виконано не було, а поставки нафти не становили й п’ятої частини від обіцяного. Проте в квітні, перед візитом у Київ тодішнього прем’єра Росії, Юлія Тимошенко дала повний відбій. Прийняли рішення про створення спільної робочої групи з вивчення питання. У перекладі з офіційної мови — Москві й Казані дали сигнал, що торг по акціях цілком можливий...

Ще раніше з’явилася інформація про контакти з Казанню щодо домовленості про повернення двом офшорним компаніям пакетів акцій ЗАТ «Укртатнафта». Замість цього треба було дати згоду завести на підприємство потрібних людей. Передусім йдеться про депутата від БЮТ Сергія Пашинського. В Інтернеті основна інформація про нього пов’язана з подробицями відпочинку, операціями з цукром і м’ясом і спробами силового проникнення на держпідприємство «Укррезерв».

Проте, за словами експертів, пан Пашинський не тільки був радником Юлії Володимирівни, а й мав ділові контакти з її чоловіком-мільйонером Олександром. Зв’язки, безсумнівно, корисні, але зовсім неясно, як би вони допомогли керувати величезним підприємством. Більш того, в інтерв’ю на тему Кременчуцького НПЗ призначенець негайно оголосив усі схеми поставок, крім як із Татарстану, «несерйозними». А саме підприємство — таким, що перебуває на межі краху. Хоча воно працювало прибутково.

Щоправда, пан Пашинський так поспішив з капітуляцією перед татарами, що перелякав Мінпаливенерго. Коли в керівництво рухають людину, яка привселюдно говорить, що поняття не має, що робити з забезпеченням сировиною, у професіоналів це викликає, як мінімум, неприйняття...

Тож керівництво Мінпаливенерго не рветься змінювати нинішнє керівництво НПЗ, яке забезпечило роботу в найскладніших умовах блокади, на товариша, що не бачить перспектив. Особливо коли доля уряду дуже туманна, а горизонти його прогнозування — максимум місяці. Або президентська кампанія прем’єра. У цьому разі силова зміна керівництва Кременчуцького НПЗ призведе до того, що новий менеджмент представлятиме не стільки прем’єра Юлію Тимошенко, скільки кандидата в президенти України й Республіку Татарстан...

До речі, цього тижня татар­станська сторона звернулася з претензією на 1,13 млрд. дол. — за збитки, яких вона зазнала в зв’язку з ситуацією на «Укртатнафті» й відстороненням протатарського управління. Цікаво, що понад половина суми — 600 млн. дол. — припадає на «втрату можливості управляти підприємством». Тобто виходить, що раніше кожен місяць приносив татарам 75 млн. дол. прибутку. При цьому завод сидів у збитках, і жодної модернізації не здійснювалося.

Тепер спостерігачі обговорюють причини татарстанського демаршу.

За однією версією, Татарстан не задовольнили темп і глибина «прогину». А от за іншою — він дає привід партнерам по робочій групі для силового захоплення заводу. Зрештою, документи на Грушевського називаються «планом заходів із стабілізації ситуації...».

З огляду на те, що обстановка на заводі нині спокійна, для «стабілізації» спочатку її треба розхитати. А для цього потрібен хороший привід — от він і утворився...

Чи цікавить когось на Печерську ціна на бензин в Україні після «стабілізації»? Чи війна все спише?