«Укртатнафта»: поверніть наші офшорки?

Наприкінці червня завершилася нарешті багаторічна сумна історія про дві офшорки на кременчуцькому нафтопереробному комплексі ЗАТ «Укртатнафта». Це — майже легендарні компанії Seagroup International (США) і Amruz Trading (Швейцарія), заведені на підприємство наприкінці минулого століття тодішнім керівництвом. Вони розрахувалися за 18,3% акцій ЗАТ так і не оплаченими векселями.

Потім пішла серія перепродажів, по ходу яких ці компанії поміняли власників, перейшовши в статус «дружніх» казанській «Татнефти».

Судовий спір навколо правомочності власників 18,3% підприємства тривав десятиліття, і лише за рішенням Київського апеляційного господарського суду акції вдалося списати з рахунків Seagroup International і Amruz Trading. Що викликало в татарської сторони буквально істерику, хоча формально вона до цих акцій стосунку не має…

Судові органи постановили, що надалі ці акції потрібно продати з відкритих аукціонних торгів. Відповідно до українського законодавства, переважне право на їхню купівлю мали акціонери ЗАТ «Укртатнафта», тобто НАК «Нафтогаз України», Міністерство земельних і майнових відносин республіки Татарстан, АТ «Татнефть».

Правда, татарські акціонери від участі в купівлі акцій відмовилися. Причому їхні експерти, серед іншого, заявляли про дорожнечу пакета та обіцяли, що одержать усе безплатно.

Стартову ціну пакета було встановлено в 1,5 млрд. грн. Аукціон планувався на середину червня. Проте НАК «Нафтогаз України» попросила перенести його на пізніший термін. Причиною стали проблема з оформленням документів і (про що спочатку не йшлося, але припускалося) брак коштів.

Навіть сума застави для участі в аукціоні — понад 300 млн. грн.. — виявилася для НАК надмірною...

Зрештою, відкритий аукціон вирішили провести 27 червня.

Напередодні найбільший акціонер ЗАТ «Укртатнафта» — НАК «Нафтогаз Україна» — таки надіслав офіційну заявку на участь у торгах. Однак згодом, за словами голови аукціонного комітету, заявив про відсутність у нього коштів для викупу пакета — тобто тих самих 1,5 млрд. грн. (196,6 млн. дол.).

Аукціонний комітет вирішив, що торги все-таки відбудуться. Причин було дві. По-перше, законодавство дозволяло проводити торги з одним учасником. По-друге, кременчуцькому підприємству дуже були потрібні обігові кошти.

Щоб не виникало суперечок про прозорість, був забезпечений максимально публічний режим: усе, що відбувалося, знаходилося під прицілом телекамер — як київських, так і місцевих.

Аби не перетворювати торги на фарс, коли єдиний учасник купує пакет, переплативши тисячу-другу понад стартову ціну, вартість пакета збільшили на 40% — аж до 2,1 млрд. грн. (275 млн. дол.). В історії нафтової промисловості України це — безпрецедентна ціна. Нагадаємо, у 2000 році 67,4% другого за розміром заводу України — Лисичанського НПЗ — продали за 53 млн. грн.

Проте ТОВ «Корсан» вирішило все-таки 2,1 млрд. гривень сплатити. Фактично це була плата за доступ до управління: тепер компанія стала третім за розміром акціонером із пакетом майже 19,5%.

Власне, на цьому аукціон і закінчився. На НПЗ очікували провокацій і про всяк випадок підсилили охорону. На щастя, обійшлося...

Уже 30 червня покупець повністю здійснив проплату за пакет, поповнивши тим самим обігові кошти підприємства. А далі почалася історія...

Реакція Татарстану, взагалі-то, легко прораховувалася. Він ці акції вважав своїми (тим більше отриманими ну дуже недорого). І платити за них близько трьох сотень мільйонів доларів точно не збирався. І в ліпші роки обсяг обіцяних татарською стороною інвестицій коливався в межах 200 млн. дол. — в обмін на повний розмив держпакета.

Останні кілька років казанські акціонери узагалі взяли курс на виведення з СП найцінніших активів.

Уже неодноразово писалося про спроби з відчуження компанії «Татнафтопром», яка на 73,9% належить українському ЗАТ «Укртатнафта». Ціна питання — родовище з доведеними запасами 60 млн. тонн нафти.

За фактом, Україна не одержує з них нічого. Більш того, після опору української сторони та розслідування схем реалізації нафтопродуктів серед зав’язаних на Татарстан трейдерів справа дійшла й до відкритої нафтової блокади.

Цікаво, що в травні 2008 року «Татнефть» подала позов до суду Женеви про стягнення коштів із «Укртатнафти» у зв’язку зі спором. Сума претензій вражала — понад 1,1 млрд. дол.

Водночас «страждальці» уперто не пам’ятають про власні зобов’язання — поставляти в Україну 8 млн. тонн нафти на рік. А якщо про них таки згадати, накопичилося вже під сотню мільйонів тонн недопоставок. Та кому цікаві такі дрібниці, як міжурядова угода?

А от реакція НАК «Нафтогаз України» виявилася дивною. Вже після торгів її представники заявили, що мають намір оскаржувати результати аукціону та домагатися визнання його як такого, що не відповідає закону. Проте аукціон проведено юридично коректно. Більш того, за пакет отримано набагато більшу суму, ніж міг сплатити сам «Нафтогаз». У тому, що його фінансове становище не блискуче, здається, нікого не треба переконувати — достатньо пригадати безперервні переговори про кредити.

Ситуація взагалі позбавлена логіки: НАК заявляє, що грошей у неї немає, але заперечує проти продажу акцій тому, в кого вони є.

Тим самим вона прагне залишити питання в підвішеному стані, тобто грає на боці офшорок, з якими раніше й боролася.

Не випадково одна з казанських газет вийшла під заголовком «У Татарстана появился союзник в борьбе за акции «Укртатнафты». Відверто кажучи, так воно й є. Фактично це означає поворот позиції НАК на 180 градусів. Наскільки він свідомий і чиї інтереси представляє, це інша пісенька...

Одна з претензій виглядає просто чудово: «Відповідно до указів президента України (№704 від 29 листопада 1994 року) і президента Татарстану (№УП-883 від 13 грудня 1994 року) про створення підприємства, його капітал має бути розділено паритетно між двома сторонами».

От тільки важко повірити, що юристи НАК геть-чисто забули реальну розстановку сил на підприємстві. І що тепер вони б’ються зовсім не за паритет, а за повернення акцій офшоркам, які отримали їх за липовими папірцями — не більше й не менше...

Більш того, оскільки кременчуцьке підприємство одержало й витратило значну частину коштів від аукціону, виникає запитання: хто й як їх повертатиме? Як уже говорилося, у НАК «Нафтогаз України» коштів немає. Підприємство теж навряд чи зможе їх повернути...

На думку експертів профільного аналітичного центру «Психея», в результаті «все може завершитися процедурою банкрутства підприємства і втратою державою будь-якого контролю над ним». Хто виграє — запитання абсолютно риторичне.

Найцікавіше, що в результаті аукціону НАК «Нафтогаз Україна» дуже істотно наростила власну ринкову капіталізацію. За номіналом, 43,054% акцій ЗАТ, які належали їй, коштують 318,9 млн. грн., але після аукціону їхня ринкова вартість збільшилася до 4,94 млрд., тобто до майже 648 млн. дол. Це вже зовсім інший орієнтир — як для ринків, так і для банків. Чи це теж комусь заважає?

Нагадаємо, кременчуцький нафтопереробний завод уже дуже давно потребує модернізації. Останню нову й не дуже велику установку на ньому введено в експлуатацію далекого 2000 року. А основне устаткування вже працює 30 років... Розмови про реконструкцію підприємства давно набили оскому, перейшовши в розряд чистої балаканини. Проектами модернізації можна обклеювати паркани.

І вже забулося, що поки триває говорильня, завод аж ніяк не молодіє. Тим часом він єдиний, де є великий держпакет, через який держава може впливати на ринок нафтопродуктів напряму. Не випадково всі українські плани щодо створення стратегічного резерву нафтопродуктів зав’язані на Кременчук...

І саме це, а не боротьба за інтереси офшорок, має стати предметом турботи наших чиновників. Так само, як і прорив нафтової блокади, забезпечення альтернативних каналів поставки нафти. Загалом, усе те, чим довго (і за чималу платню) роками мали займатися наші держчиновники.

От тільки толку не видно. Чи заважати легше?

Не хотілося б вірити, що річ у тім, що заважати — це й особисто вигідніше...