«Дніпроенерго»: оскарженню не підлягає

Минулого тижня у справі повернення «Дніпроенерго» у власність держави нарешті поставили крапку. Принаймні юридичну.

23 червня 2009 року Господарська палата Верховного суду України задовольнила касаційну скаргу на постанову Вищого господарського суду України річної давності, якою визнавалося законним збільшення статутного фонду енергогенеруючої компанії ВАТ «Дніпроенерго».

Тоді ВГСУ задовольнив апеляційну скаргу шахти ВАТ «Комсомолець Донбасу» і ВАТ «Павлоградвугілля» (ці структури афілійовані з «Донбаською паливно-енергетичною компанією», що належить Рінату Ахметову) і визнав законність додаткової емісії статутного фонду енергогенеруючої компанії. Тобто розмивання держчастки з 76 до 50%.

Рішення вже тоді викликало безліч запитань. Річ у тім, що в червні 2008 року ВГСУ за фактом скасував більш раннє рішення... самого ВСУ. Що взагалі-то суперечить законодавству України.

ВСУ в квітні 2008 року вже ухвалив рішення, визнавши незаконною додемісію акцій енергогенеруючої компанії під час процедури банкрутства підприємства.

Нагадаємо, що при проведенні додемісії знехтували і указ президента, і рішення Ради національної безпеки та оборони України, котрі забороняли продавати борги енергокомпаній на аукціонах.

Втім, як і президентський указ №678/2007, що зобов’язує уряд і Фонд державного майна України вжити заходів для захисту сектору енергетики від тіньової приватизації, у тому числі й шляхом додаткової емісії акцій.

Заодно знехтували і статтю 34 Закону України «Про господарські товариства». Вона знову-таки прямо забороняє випуск акцій для покриття збитків, пов’язаних із господарською діяльністю.

До речі, і ці документи багато в чому з’явилися як реакція на попередні «енергоподвиги» донецького бізнесу стосовно тепер уже колишніх державних активів, які нині входять у ТОВ «Схід-енерго» і ТОВ «Сервіс-Інвест» (котрі є основою енергетичної імперії Ріната Леонідовича). Після додемісії «Донбаська паливно-енергетична компанія» (ДПЕК) Ріната Ахметова сконцентрувала 39,7% акцій «Дніпроенерго». Згодом пакет довели до 44,3%. Нагадаємо, що, за тодішнім українським законодавством, уже 40% було цілком достатньо для повного блокування зборів.

Природно, торішнє рішення ВСУ нових управлінців не влаштовувало. Тож, як той казав, не києм, то палицею й уміло використовуючи прогалини в українському законодавстві, юристи пана Ахметова змогли провести потрібне для себе рішення.

До речі, і зараз вони зробили все, що могли. За словами учасників суду, засідання ВСУ почалося з розгляду аж трьох клопотань від юристів, які представляли ВАТ «Дніпроенерго» (котре зараз «входить у групу впливу» ДПЕК).

У першому йшлося про залучення до розгляду додаткової кількості учасників, у другому — узагалі висловлювалася пропозиція призупинити провадження у справі у зв’язку з розглядом у судах інших справ, які мають стосунок до «Дніпроенерго».

У третьому клопотанні, зареєстрованому за день до початку суду, говорилося, що компанії «Бізнес-Інвест» (котра протестує проти розмиву держпакета) направлено пропозицію про укладання мирової угоди у цій справі.

На думку представника «Бізнес-Інвесту» Олександра Винниченка, всі три клопотання були спрямовані на затягування розгляду справи ВСУ.

Річ у тім, що Верховний суд України закінчив розгляд цієї справи ще 8 квітня 2008 року. І ухвалив остаточне рішення. Із допомогою ВГСУ його виконання вдалося затягти більш як на рік...

У результаті, колегія суддів ВСУ відхилила всі ці клопотання. Суд виніс остаточний вердикт, скасувавши рішення ВГСУ від 27 червня 2008 року. Рішення суду — остаточне й оскарженню не підлягає.

Тепер потрібно його виконати. За наявності волі в уряді це досить просто. Питання саме в її наявності...

2 квітня ц.р. прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявила, що впевнена в завершенні на користь держави судових розглядів щодо законності збільшення статутного фонду енергогенеруючої компанії «Дніпроенерго». Таку позицію можна було б тільки вітати, але, на жаль, за останні два роки слів було предосить...

Ще в період проведення додемісії (і перебуваючи в опозиції) пані Тимошенко казала, що «...практично вже пішла «з молотка» енергетика України. Прибрали фактично за копійки... Якщо так далі триватиме, то навіть якщо буде зміна влади, господарем України залишиться Ахметов. Така монополізація для країни є неприпустимою за жодних обставин...

Звертаюся до прем’єр-міністра, до продажного Фонду державного майна, до президента України, щоб вони відреагували належним чином і щоб вони повернули державі об’єкти, котрі створюють у державі монополію і впливають на вартість електроенергії для людей по всій країні».

Тоді її не почули, і в результаті одна окремо взята бізнес-група контролює дві найбільші генеруючі компанії країни і всі поставки електроенергії в регіоні. Це — майже всі теплогенеруючі станції Сходу України.

Нагадаємо, борги «Дніпро­енерго» трохи перевищували мільярд гривень. При цьому, за найбільш заниженими оцінками, один кіловат установленої потужності його станцій тягне на 500 дол. (на Заході взагалі починають рахувати від 1500 євро). Тобто компанія коштує близько 4 млрд. дол. І отримати її 30%, заплативши вшестеро менше, — непоганий прибуток.

Нагадаємо, що розташоване в Запоріжжі «Дніпроенерго» володіє трьома ТЕС сумарною встановленою потужністю вісім із зайвим мільйонів кіловатів, і його торішній оборот становив більш як 1 млрд. дол.

Проблема в тім, що, вже ставши прем’єром, Юлія Володи­мирівна сильно змінила тон, явно остерігаючись ускладнювати відносини. Уряд не відреагував на саботаж виконання ухваленого навесні 2008 року рішення легітимних зборів акціонерів, котрі зайвий раз підтвердили, що у держави — 76% акцій «Дніпро­енерго».

Навіть ситуація, коли на підприємство з контрольним
держпакетом (цього, здається, ніхто не заперечує) представники цієї держави змушені були заходити з боєм, нікого не зацікавила.

Пізніше уряд заявив, що продасть 60% плюс одна акція на відкритому конкурсі. Констату­вавши, що тоді інвестицій «...буде не мільярд гривень, а мільярди доларів».

Однак потім усе знову пішло по загасаючій. Аналітики туманно пояснили це впливом «політичних чинників».

Апогеєм стало проведення 24 березня 2009 року «нової версії зборів акціонерів», де держава ледь не визнала, що володіє не 76,04% акцій у енергокомпанії, а лише 50%+1 акція. І цей факт розцінили як... перемогу: «Держава в особі НАК «Енерге­тична компанія України» поновила право корпоративного управління енергогенеруючою компанією ВАТ «Дніпроенерго». Що «стало можливим у результаті «непростих, тривалих, але конструктивних переговорів між акціонерами «Дніпроенерго».

Саме в цей час почалися контакти між пропрем’єрськими силами та Партією регіонів про створення так званої широкої коаліції (більш відомої як «ширка»). І в коментарі на одному з інтернет-форумов було неполіткоректно зазначено, що Юля спробувала прикупити пана Ахметова за народні гроші (тобто державні акції «Дніпро­енерго)».

Однак... «Ширка» наказала довго жити, так і не оформившись.

Що ж, політичне розлучення має багато наслідків. Вже стала легендарною фраза пані Тимо­шенко про повернення «Дніпро­енерго» із допомогою розкладачки: «...нехай вони беруть... А розкладачку, що стояла у моєму прем’єрському кабінеті, нехай залишать. Якщо розкладачку залишать, то решту ми назад повернемо».

Розкладачка таки не допомогла — її зламали в процесі політборотьби. Може, уряд взагалі і прем’єр зокрема пригадають-таки, що, крім кулуарних домовленостей та інших дуже важливих речей, у країні існує ще й законодавство? І що «продавати Батьківщину» можна лише за законом, а не на догоду залаштунковим угодам? І нарешті поставлять крапку в триваючій аж два роки історії з «приватизацією». І уважно вчитаються у фразу «вирок остаточний і оскарженню не підлягає»...

«Дніпроенерго» цього, їй-Богу, варте...