«УКРТАТНАФТА»: ДОРОГІ ІНВЕСТОРИ…

Однією з яскравих і несподіваних подій року, що минає, у сфері управління стала зміна влади на Кременчуцькому нафтопереробному заводі (ЗАТ «Укртатнафта»). Тепер на підприємстві нове керівництво і вже почався «розбір польотів» попередників. І, мабуть, найцікавішою справою недавнього минулого виявилася історія з приходом на завод іноземних інвесторів.

Коли створювалося ЗАТ, його статутний фонд визначили у 360 млн. дол. Держава одержала 43,05%, ще 37,5% відійшло татарській стороні. А майже вся решта випала двом іноземним фірмам: американській Seagroup International, Inc. та швейцарській корпорації Аm Ruz Trading AG. Отримавши на двох 18,3% акцій, вони пообіцяли натомість внести (грішми або нафтою) 65,85 млн. дол. США.

Тут, щоправда, постало маленьке запитання — а чи зможуть компанії зі статутним фондом приблизно по 100 тис. дол. кожна забезпечити оплату акцій на десятки мільйонів. Сказати, що обидві компанії мали хоч якусь інвестиційну репутацію, складно. Точніше, на американському та швейцарському ринках ніхто і гадки не мав про їхнє існування (чи ж мало там своїх офшорів?).

Дійшло до анекдоту. Коли взялися дошукуватись, хто ж стоїть за Seagroup International, з’ясувалося що в місті Сіетл (штат Вашингтон, США) є аж чотири компанії зі схожою назвою!..

Грошей і справді не виявилося. Але це нікого по обидва боки кордону не збентежило — було бадьоро виписано векселі на вказану суму з терміном погашення один рік. І першого червня 1999 року відбулося підписання двох договорів купівлі-продажу. Відповідно до першого, Seagroup одержала 9,96% акцій «Укртатнафти» на суму 35,845 млн. дол. США, оплативши їх 36 векселями. За другим Аm Ruz одержала 8,336% акцій на 30 млн. дол. США. Оплата теж, певна річ, векселями. Згодом виплив ще один цікавий факт: американські векселі виписано 1 червня 1999 року, а ось нотаріально завірено... 20 травня. То що ж тоді завіряв нотаріус — незаповнений бланк, чи що? Утім, хто тоді цим переймався...

Приблизно через рік проблема постала знову — термін векселів спливав, а з платежами якось не склалося. З обіцяних 65,8 млн. дол. ледве нашкребли... аж 4,5%. Та хіба це причина для розриву настільки чудового — для керівництва НПЗ — співробітництва! І за два дні до закінчення терміну чинності векселів, 29 травня 2000 року, між «Укртатнафтою» та Seagroup і Аm Ruz укладається додаткова угода. Відповідно до цього чудового документа, термін оплати векселів продовжено ще на три роки.

Щоб оцінити всю щедрість душі тодішнього керівництва заводу, треба пригадати, що саме тоді поставки сировини на підприємство різко знизилися. І в цих умовах пролонгація зобов’язань на 62 млн. дол. (а це мінімум 300 тис. т нафти) була воістину королівським жестом. Такої кількості нафти заводу вистачило б місяця на півтора.

Щоправда, державу про такий людинолюбний учинок чомусь не поінформували. Принаймні майже через рік після підписання додаткової угоди, у квітні 2001-го, управління СБУ в Полтавській області просить правління «Укртатнафти» звернути увагу на те, що векселі слід було оплатити ще рік тому, але досі повної оплати немає. Але товариші з СБУ були просто «не в курсі». Питання для правління було вже давно уладнане.

Своїм людям — не шкода?

Тим часом продовжувалися й інші проекти з американським інвестором. Ще у листопаді 1999 року керівництво АТ «Укртатнафта» підписало з Seagroup контракт на купівлю-продаж сирої нафти. Згодом до нього зроблено доповнення №1 на постачання, крім нафти, стабільного газового конденсату. Всього на підприємство мало надійти сировини на 357,5 млн. дол.

Умовами цього контракту була обов’язкова 100-відсоткова передоплата за нафту, а постачання сировини мало здійснюватися протягом 90 днів. Зрозуміло, про можливість погашення за рахунок поставок нафти векселів (що не кажи, винні 31,8 млн. дол.) ніхто навіть не говорив. Навіщо ображати хороших людей? Між іншим, цієї суми з запасом вистачило б для оплати всієї нафти, поставленої Seagroup у 1999—2000 роках.

А так гроші від «Укртатнафти» на рахунки Seagroup пішли щедрим потоком. З поставками було гірше. Сировина надходила нерегулярно, часто з запізненнями, а бувало, і взагалі не надходила. Щоправда, тоді після завершення терміну «передоплати» поверталися гроші, але в такому разі завод фактично безоплатно і безвідсотково кредитував іноземну фірму. А самій «Укртатнафті» через нерегулярні платежі й поставки, відповідно до Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», тільки пені нарахували 3,1 млн. грн.

Але з весни 2001 року над правлінням та його головою Володимиром Матициним почали потихеньку згущуватися хмари. Акціонери заводу дедалі частіше цікавилися станом справ на заводі взагалі і причиною такої теплої дружби між правлінням та «групою інвесторів» зокрема. Ті також заметушилися. Не подумайте нічого поганого, вони не почали терміново розраховуватися. Просто компанія Seagroup вирішила якнайшвидше продати пакет своїх акцій іншому учасникові — Аm Ruz. Це питання терміново внесли в порядок денний зборів акціонерів 25 травня 2001 року.

Проте збори ще не розпочалися, а вже було ясно, що перспективи тодішнього голови правління ЗАТ ще гірші, ніж очікувалося. Жодна з дружніх іноземних компаній не змогла взяти участь у зборах. Щоправда, їх усе-таки вдалося зірвати — знайшли неточності в дорученні, виписаному на представника Татарстану. Наступні збори, заплановані на 3 серпня, зірвав ще один цікавий учасник — кременчуцький МТ-Банк (1,15% акцій), що обслуговує рахунки підприємства. Але пану Матицину та його першому заступнику Володимиру Демехіну це вже не допомогло. Рішенням спостережної ради їх усунули від керування компанією.

Однак за час між двома спробами акціонерів зібратися керівництво теж дещо встигло. Воно примудрилося здати в оренду найкращі потужності заводу.

З 1 червня в оренду аж на 30 років було здано «Кременчуцькій нафтовій компанії» установку потужністю 3 млн. тонн нафтопереробки на рік, через два місяці — «Укрславнафті» — другу. Причому останню установку здали, попри пряму заборону спостережної ради. Певне, втрачати людям було вже нічого...

Першого серпня, за два дні до зміни керівництва, історія з «американсько- швейцарськими» векселями набрала нового розвитку. Боргові зобов’язання щодо непоставленої компаніями Seagroup і Am Ruz нафти погасила «Кременчуцька нафтова компанія». Погашення відбулося... шляхом купівлі векселів, що залишилися, за 31% номінальної вартості.

Уже згодом контрольно-ревізійна комісія, проаналізувавши це питання, дійшла висновку: внаслідок продажу цих векселів «Кременчуцькій нафтовій компанії» АТ «Укртатнафта» зазнало збитків на суму 232,1 млн. грн. (або 43,3 млн. дол.) Непоганий результат дворічного співробітництва.

З серпня нинішнього року на підприємстві уже працює нове правління. Поточну ситуацію вдалося «розрулювати», але попередніх завалів усе ще не бракує. Спливла ціла купа сумнівних векселів, що не проходять через бухгалтерські звіти, кредитних договорів і т.д., і т.ін. Питання про майже п’яту частину акцій і далі залишається одним із найгостріших.

21 грудня 2001 року у Києві відбулося чергове засідання спостережної ради ЗАТ «Укртатнафта», де, крім іншого, стояло питання про виведення зі складу засновників фірм Seagroup і Am Ruz. Є також відповідне рішення Київського господарського суду, що позбавив обидві компанії права власності на 18,296% акцій ЗАТ «Укртатнафта».

Очевидно, це не викличе в інвесторів захоплення. І ми ще почуємо крики про їхні зневажені права. Усе це буде. Ось тільки чи був інвестор взагалі? Принаймні у тих-таки США або, скажімо, у Швейцарії організацію, яка виконала свої зобов’язання менш ніж на двадцяту частину, інвестором чомусь не називають. Зазвичай їх просто розшукують — і вкрай рідко для того, аби щось повернути.