НП НЕРАЙОННОГО МАСШТАБУ, АБО ХРОНІКА ОДНОГО ЗАХОПЛЕННЯ

Сьогодні силове захоплення контролю над операційною діяльністю підприємства — чи не національний вид спорту. Домоглася одна зі сторін у господарському спорі відповідного рішення суду, порушила виконавче провадження, з’явилася на підприємство в супроводі ЗМОПу чи приватної охоронної фірми, виламала двері — і справу зроблено. Черга за другою стороною. Правила в цьому виді спорту, через молодий вік ринкових відносин, ще не до кінця встановилися, тому іноді то одні, то інші «загарбники» опускаються до безкраю. Частіше обмежуються правовим, але, буває, займаються відкритим.

Зазвичай такі випадки трапляються на підприємствах, які можна назвати «тихим болотом», — наприклад, на колишніх промислових гігантах, що нині не працюють, на обтяжених непідйомними боргами, малоцікавих промисловому інвестору. Основний бізнес тут роблять, здаючи в оренду площі і продаючи залишки основних фондів. Тому керівництво таких підприємств щосили прагне зберігати status quo і не допускати на підприємство ніяких нових господарів.

У роки Радянської влади Дарницький шовковий комбінат був одним із найбільших київських підприємств, а також, без перебільшення, флагманом текстильної галузі України та СРСР. Тут працювало понад шість тисяч чоловік. У номенклатурі продукції значне місце посідали тканини військового призначення. У середині 80-х років на підприємстві було встановлене сучасне обладнання німецького виробництва, яке й сьогодні могло б забезпечувати випуск конкурентоспроможної продукції. Але воно вже розпродане.

У 90-х колективу текстильників довелося боротися за виживання, і робив він це не безуспішно. 1993 року підприємство було перетворено на ВАТ, і хоча обсяги виробництва й чисельність персоналу помітно зменшилися, багато потужностей усе ще працювало. Наприклад, забезпечуючи потреби Міноборони України в тканинах для обмундирування.

Історія приходу до керівництва підприємством групи на чолі з Левоном Єнокяном, додемісії акцій, блокування реєстру акціонерів і пов’язаних із протистоянням колективу та менеджменту судових процесів заслуговує на окрему розповідь. Але ми розповімо лише про історію банкрутства ЗАТ «Дарна».

Станом на 2001 рік комбінат, серед іншого, заборгував 3,6 млн. грн. ЗАТ «Укр-Кан Пауер» (ТЕЦ-4, розміщена по сусідству), 1,4 млн. — «Київводоканалу», 0,9 млн. — «Київенерго», 3 млн. грн. — «АвтоЗАЗбанку» тощо. Існує заборгованість і перед податковою (в останніх судових рішеннях фігурує сума у 4,5 млн. гривень, однак на тепер вона фактично зменшилася). До речі, ЗАТ «Дарна» сьогодні чи не найбільший боржник із зарплати серед міських підприємств — 1,38 млн. гривень! Суми не бозна які, однак для банкрутства цього вистачило.

Провадження у справі про банкрутство ЗАТ «Дарна» було розпочате в грудні 1997 року за заявою ВАТ «Інтерхім» (борг йому становив усього 359 тис. грн.). 25 травня 1999 року Київський господарський суд виносить ухвалу про визнання «Дарни» банкрутом і визначає її ліквідаторів. Розгортається новий виток боротьби — уже за право ділити підприємство. У ході якої 2000 року тим самим судом ухвалу про банкрутство було скасовано. Але 17 січня 2001-го столичний госпсуд виносить ухвалу про призначення розпорядника майна і запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів. На червень 2001 року загальний обсяг тільки затверджених судом вимог становив 17 млн. гривень.

До речі, до складу кредиторів включали далеко не всіх, кому заборгувало підприємство. Декому — наприклад, «АвтоЗАЗбанку» і ТОВ «Нерухомість столиці» — довелося прориватися туди в судовому порядку протягом кількох років. Не вщухали суперечки і навколо кандидатури розпорядника майна. Так, у серпні 2003-го комітет кредиторів звернувся в суд із клопотанням про припинення повноважень арбітражного управляючого Ігоря Капелюшного, пов’язаного із ЗАТ «Дарна». Термін його повноважень сплив ще 2001 року, однак офіційно на цій посаді пана Капелюшного ніхто не змінив. На його місце запропонували Віктора Берліна, представника одного з кредиторів. Державна податкова інспекція в Деснянському районі як кредитор також проголосувала за цю кандидатуру.

Постанову про нового арбітражного управляючого було прийнято Київським господарським судом 5 квітня 2004 року. Крім призначення В.Берліна, ця постанова припиняла повноваження Олександра Горошинського, який на той час виконував обов’язки генерального директора ЗАТ «Дарна», і зобов’язувала керівництво підприємства передати новому управляючому печатки і всю бухгалтерську документацію.

Далі події почали розвиватися з калейдоскопічною швидкістю. Вже 6 квітня нового арбітражного управляючого не пустили на територію підприємства. Цього ж самого дня відділ виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції відкрив виконавче провадження щодо примусового виконання постанови суду.

9 квітня Віктору Берліну у супроводі судових виконавців, ЗМОПу й понятих усе ж таки вдалося ввійти на підприємство. Того ж дня ЗАТ «Дарна» оскаржило рішення Київського господарського суду від 5 квітня. Одночасно в суд звернулася і прокуратура Деснянського району столиці, яка проінформувала в.о. голови суду Олега Бачуна про проведення перевірки законності винесення та виконання його постанови від 5 квітня і «попросила» взяти справу на особистий контроль (як засвідчив час, натяк він зрозумів правильно).

А 19 квітня прокуратура порушила кримінальну справу за фактами перевищення судовими виконавцями своїх службових повноважень при «заході» на підприємство арбітражного управляючого 9 квітня. Того ж дня апеляцію на це рішення подала і... районна податкова інспекція в Деснянському районі столиці — один із найвагоміших членів комітету кредиторів, що, нагадаємо, голосував за нового арбітражного управляючого!

Усунуте від виконання обов’язків керівництво підприємства на чолі з Олександром Горошинським здаватися не квапилося. Установчі документи й печатки Берліну не віддали — довелося робити копії. Новий арбітражний управляючий також звернувся в прокуратуру із заявою про порушення кримінальної справи проти Горошинського за перешкоджання виконанню рішення суду, а також за фактами продажу ним майна підприємства в обхід процедури банкрутства (докладніше про це нижче). Заяву не задовольнили.

Далі виникає взагалі «унікальна» правова колізія. Відповідаючи на вищезгаданий грізний лист районного прокурора, 21 квітня перший заступник голови господарського суду столиці Олег Бачун заявив: оскільки постанову суду про усунення керівництва «Дарни» оскаржено в апеляційній інстанції, вона не є «такою, що набрала чинності». Тонкий хід — лист голови суду ще до рішення апеляційної інстанції фактично скасовує постанову його колеги.

Нагадаємо: Цивільний процесуальний кодекс не визначає точно, з якого моменту набирає сили ухвала суду (на відміну від рішення, що набирає чинності з моменту винесення). А тому, якщо постанова оскаржена в апеляційній чи касаційній інстанції (ЦПК також не визначає, у якій), то її можна виконувати, а можна — не виконувати.

Непогана судова лазівка в законодавстві, а також важливий прецедент. Адже саме лист Бачуна, що на нього потім активно посилається зацікавлена сторона, дає «зелене світло» поверненню колишнього керівництва на чолі з Горошинським. Але не тільки. Цього ж самого дня по телеканалу ICTV вийшов сюжет про ситуацію на підприємстві. У ньому представники кредиторів висловили намір розібратися, в якому напрямку вивезено цінне обладнання.

22 квітня вранці силами охоронної фірми, з якою у ЗАТ «Дарна» був укладений договір, підприємство захопили: повернулося керівництво на чолі з Горошинським. Ні судові виконавці, ні поняті при цьому не були присутні. Проте відбулася сутичка між працівниками охоронних фірм «Дарни» і арбітражного управляючого. За фактом зіткнення Берлін також звернувся в прокуратуру і Деснянське РУВС із заявою про порушення кримінальної справи. Проте, на відміну від минулого разу, правоохоронні органи не знайшли в діях керівництва, яке повернулося на підприємство, і працівників охоронної фірми, що його обслуговує, складу злочину. На думку деяких представників кредиторів, така правова вибірковість має свою, скажемо так, ринкову вартість.

А 21 травня апеляційний суд столиці задовольнив апеляцію ЗАТ «Дарна» на рішення про усунення його керівництва і призначення арбітражного управляючого. Підвівши, таким чином, правову базу під пам’ятний лист заступника голови від 21 квітня. У неофіційній розмові в коридорах суду суддя, який приймав рішення, зізнавався, що виконував указівку керівництва...

Щоправда, ще 5 травня, попри протести боржника, відбулися чергові збори кредиторів ЗАТ «Дарна». Вони ще раз підтвердили повноваження Віктора Берліна як арбітражного управляючого, затвердили новий склад комітету кредиторів, а також винесли ухвалу клопотатися перед комітетом кредиторів про проведення санації підприємства і призначення управляючого санацією. «АвтоЗАЗбанк» зголосився стати інвестором санації. Це рішення повинно набрати чинності відразу після підписання протоколу зборів усіма учасниками. Однак уже сьогодні очевидно, що виконувати його доведеться лише в судовому порядку. Тож історія захоплення ЗАТ «Дарна» ще не завершена.

За що борються сторони? Комітет кредиторів об’єднав у собі підприємства, які належать до абсолютно різних бізнес-груп. Між ними трапляються розбіжності, але спільну мову вони найчастіше знаходять. Чинник, який їх об’єднує, — це впевненість у тому, що «Дарна» — перспективне підприємство, і його борги штучного походження. Є, звісно, у взаєминах кредиторів свої нюанси. Наприклад, частину заборгованості підприємства на суму понад 1,5 млн. грн. перед ЗАТ «Укр-Кан Пауер», якої «Дарна» не визнавала, було в енергетиків викуплено — кажуть, структурами, близькими до самого боржника. Хай там як, але ТЕЦ зі складу кредиторів вийшла.

Або, приміром, ДПІ в Деснянському районі столиці фігурує в комітеті кредиторів із сумою вимог 4,52 млн. гривень (і, відповідно, найбільшою кількістю голосів — 4,52 тис.), проте майже 2,5 млн. грн. — це ПДВ, нарахований при продажу з аукціону комбінатівських гуртожитків. Угода ця скасована в судовому порядку, а отже, заборгованість підприємства перед податковою зменшується на цю ж суму. Однак рішення про зміну величини податкової заборгованості і, відповідно, кількості голосів ДПІ у комітеті кредиторів суд поки що не ухвалював. Що дозволяє податковій істотно впливати на процеси навколо заводу. Згадаймо апеляцію «зсередини» на ініційоване комітетом кредиторів судове рішення.

Чи взяти хоча б історію з продажем обладнання підприємства, яке перебувало в податковій заставі. Нагадаємо — 21 квітня Віктор Берлін звернувся в районну прокуратуру із заявою, в якій, зокрема, наводив факти продажу обладнання підприємства без відома попереднього арбітражного управляючого, а також попри заборону на відчуження майна підприємства, що діяла на той момент. Ідеться про чотири договори на загальну суму 777,8 тис. гривень, укладені з квітня по вересень 2003 року. Як виявила перевірка прокуратури (що відмовила, нагадаємо, у порушенні кримінальної справи з цього приводу), продати обладнання допомогли... прокуратура й податкова. Перша у квітні 2003 року внесла розпорядження про термінове погашення заборгованості перед бюджетом. А друга в липні того ж самого року видала дозвіл на реалізацію активів, які перебували в податковій заставі, на суму 835 тис. грн. з умовою перерахування виручених коштів у бюджет. Щоправда, принаймні два договори, законність яких оскаржують кредитори, укладені раніше, ніж з’явився дозвіл податкової...

Обладнання, за даними голови ради кредиторів Владислава Лук’янова, продано за ціною, в кілька разів нижчою від ринкової. До того ж дві поставки устаткування здійснювалися на адресу ТОВ «Дартекс», афільованого із ЗАТ «Дарна».

Усі ці збіги кредитори мають намір і далі тлумачити як виведення активів, яке не обмежується цими чотирма договорами. Встановити, скільки обладнання було вивезено з підприємства реально, зараз неможливо. За словами В.Лук’янова, після повернення на підприємство старе керівництво насамперед вивезло велику кількість документів — і власних, і своїх контрагентів, розміщених на його території. Було продано й частину споруд. На думку голови комітету кредиторів, якщо ця тенденція триватиме, то невдовзі від колишнього флагмана залишаться тільки будівлі.

Втім, будівлі, схоже, і так є сьогодні основним джерелом прибутку підприємства. За підрахунками арбітражного управляючого Віктора Берліна, наведеними на одних із останніх зборів кредиторів, корисна площа приміщень ЗАТ «Дарна» становить 97,4 тис. квадратних метрів. При середній ставці орендної плати на виробничі приміщення в аналогічних районах міста 7 дол. за квадратний метр здавання площ «Дарни» в оренду може приносити підприємству понад 680 тис. дол. щомісяця.

Ще кілька цифр: один із ключових орендарів на заводі — відомий киянам «Даринок». На ньому — близько 1500 торгових точок, за кожну з яких, крім офіційної орендної плати, кожен підприємець платить 300 дол. на місяць готівкою. Цю неофіційну цифру будь-який торгуючий там легко назве — зрозуміло, по секрету. Проте, як повідомив В.Берлін, при аналізі укладених керівництвом підприємства договорів оренди з’ясувалося, що плата в багатьох із них дуже занижена, а часто і взагалі символічна. На думку управляючого, це може свідчити про те, що керівники ЗАТ більшу частину грошей від орендарів отримували готівкою, а отже — ухилялися від сплати податків, виплати заробітної плати і погашення заборгованості перед кредиторами. Виходить чималий фінансовий ресурс, який можна витрачати, наприклад, на забезпечення потрібних рішень судів, прокурорських листів і податкових дозволів... Та й просто на те, щоб ті або інші чиновники заплющували очі на події, які кояться на комбінаті...

На жаль, керівництво ЗАТ «Дарна» не дуже прагне до контактів із пресою. Про його позицію нам довелося судити з розрізнених публікацій. Природно, «загарбниками» в їхніх очах виступають саме представники комітету кредиторів, які прийшли на підприємство із судовими виконавцями. Комітет кредиторів своїми судовими втручаннями перешкоджає нормальній роботі підприємства, на якому збережено виробництво (щоправда, у дуже невеликих масштабах) і яке щосили прагне розрахуватися з боргами. Втім, заважають не всі кредитори: податкова, наприклад, хоч і вважається головним із них, усіляко допомагає «Дарні». Слід гадати, щоб та швидше розрахувалася з боргами.

Отже, відмітна риса конфлікту навколо ЗАТ «Дарна» — це те, що досі він розвивається переважно на районному рівні. А тому випадає зі сфери уваги навіть міських, не кажучи вже про центральні, органів влади. У тому числі й правоохоронних. Не той масштаб, щоб проблемою серйозно зацікавилися політики і великий бізнес. Ті, хто може вкласти в її вирішення серйозні ресурси.

Поки що. Бо деякі чиновники міського масштабу вже зрозуміли, що їхня неспостережливість може обійтися їм дорожче, ніж винагороди від ділків масштабу районного. І поспішили дистанціюватися від їхніх проблем. Для районних чиновників запропоновані суми поки що залишаються привабливими, але дехто з них також уже замислився над ризиками далекосяжної перспективи такого співробітництва. То, може, справді дотримуватися закону все ж таки буде дешевше і вигідніше?

Від редакції. «ДТ» попросило прокоментувати події Олександра Горошинського, який нині виконує обов’язки голови правління ЗАТ «Дарна». «Ті, хто має рацію, не потребують, аби про їхню позицію сурмила преса», — відповів він нашому кореспонденту. Проте від зустрічі прямо не відмовився. Зустрінеться, але за умови, що це буде «чесний журналіст, а не замовлений». Щоправда, наступного дня його секретарка на запитання, чи призначив Олександр Іванович час зустрічі з журналістом, відповіла, що «він і не збирався з вами зустрічатися».

Втім, у пана Горошинського є можливість передумати…