Ідею, що «кадри вирішують усе», поділяв не тільки товариш Сталін. Під нею підпишеться левова частка фірм та урядів усіх країн світу.
Стосовно України, то брак професіоналів на всіх рівнях влади став мало не основною причиною затяжної глибокої економічної кризи. Окрім того, що фахівців гостро бракувало, вони ще й тасувалися за принципом відповідності груповим, партійним, бізнес-інтересам. Знадобилося років п’ять, аби просто зрозуміти, що вміння гарно говорити для керівника замало...
Природно, все це повною мірою стосувалося й енергетики. І те, що за десять років тут уже змінилося сім міністрів, — ще квіточки. Перших (призначених, а потім знятих) віце-прем’єрів, які курирували галузь, уже й не згадаєш, їх було півтора десятка.
Абсолютним рекордсменом за звільненнями c посад став 1999 рік. Тоді за ситуацію в ПЕК відповідали, крім двох прем’єрів, ще й чотири віце-прем’єри і три міністри енергетики. На цьому тлі минулий рік був мало не взірцем кадрової стабільності — знято лише одного міністра палива й енергетики Сергія Тулуба.
А нинішній рік почався традиційно — уже звільнено віце-прем’єра, що курирував цей сектор, і дедалі частіше говорять про очікуване звільнення чергового «енергетичного» міністра. Правда, заявлене звільнення довго не вдається. Скоро буде вже місяць, як прем’єр-міністр Віктор Ющенко підписав подання про відставку міністра палива й енергетики Сергія Єрмілова, а він і досі на посаді. Більше того, навіть умовляє Віктора Андрійовича поберегти нерви. Адже доведеться ще звільняти з посади й голову НКРЕ, і керівників енергокомпаній, і багатьох інших. Щодо енергетиків, то вони люблять згадувати, як у середині липня пан Ющенко особисто привів пана Єрмілова представляти в Мінпаливенерго й особисто просив присутніх зробити так, аби той почувався там як удома... Наскільки цим опікувались енергетики, важко сказати, а ось більшість губернаторів — ці пани не сидять склавши руки. Як стало відомо «Дзеркалу тижня», за ініціативою губернатора Донеччини Віктора Януковича 15 губернаторів поставили підписи під зверненням до Президента держави, запевняючи його в тому, що без С.Єрмілова українській енергетиці загрожує повний розлад. Не будемо сперечатися про професіоналізм пана Єрмілова як енергетика, проте варто згадати про його аж надто «енергійну дружбу» з підприємцями енергоринку того ж Донецького краю. Із чого б це вони так його захищали?..
Проте саме масовість очікуваних звільнень і тривожить. Стійкість енергетики значною мірою визначалася саме тим, що раніше кадрова чехарда стосувалася переважно саме вищого керівництва. Трохи нижче, на рівні енергокомпаній, зберігався певний рівень стабільності керівництва та його компетентності.
Віце-прем’єрів і міністрів змінювали, наче рукавички (як правило, без особливого ефекту), але керівники регіональних компаній свої посади зберігали. А тепер готується потужний удар саме по енергокомпаніях. Прем’єр уже заявив про намір зняти з посади керівників кількох великих енергокомпаній, «Донецькобленерго», «Запоріжжяобленерго», «Миколаївобленерго». На черзі зміна керівництва в «Хмельницькобленерго» і «Харківобленерго».
Офіційна причина традиційна — низький рівень розрахунків з Енергоринком. Проте більш ніж сумнівно, що масове перетрушування забезпечить підвищення платежів. Досі все відбувалося з точністю до навпаки: прихід нового керівництва на певний час призводив саме до зниження рівня платежів. А що часта зміна кадрів далеко не панацея, демонструє бодай те ж таки «Запоріжжяобленерго». Там торік змінилося три голови правління. Така плинність кадрів пояснюється торішнім спалахом битви за контроль над обленерго. Навесні минулого року приватні акціонери «Запоріжжяобленерго» одержали більшість у спостережній раді. Тоді ж уперше змінилося керівництво. До спостережної ради ввійшли представники кількох найбільших металургійних підприємств регіону — «Запоріжсталі», феросплавного й «Дніпроспецсталі». Враховуючи те, що ці підприємства приватизовані, а акціонери останніх двох заводів володіють ще й акціями кількох приватизованих енергокомпаній, захоплення така зміна в уряду не викликала. Наприкінці літа розпочалась контратака, в результаті якої новий керівник енергокомпанії (Чернявський) залишив свою посаду. Його обов’язки став виконувати технічний директор ВАТ Валентин Гринько. Його ж і затвердили на наступних зборах акціонерів наприкінці вересня. Тодішні збори мали яскраво виражений характер матчу-реваншу. «Приватників» просто викинули зі спостережної ради. Відтак, маючи загалом до 37% акцій, вони тепер у ній просто не представлені: з 11 членів СР десятеро — представники держави. Втім, це вже історія.
Значно цікавіше те, що представник «реваншистів» Гринько вже через чотири місяці опинився в списку кандидатів на звільнення. Цікаво, що навколо ще не звільненого голови шикується черга претендентів на його місце. Звісно, нічого особливо нового в цьому немає, проте тут яскраво проявляється тенденція, що різко посилилася останнім часом, — активізація спроб перетягування державних підприємств і відповідно їхніх фінансових потоків під контроль регіональної влади. Зокрема Запорізька обладміністрація просуває на місце, що може стати вакантним, керівника відділу ПЕК обладміністрації Андрія Сліта. Смішно, але саме він — черговий кандидат на звільнення. Нагадаємо, пана Гринька збираються знімати саме за те, що область і її підприємства погано платять за електроенергію грішми, допускаючи заліки. А розрахунки підприємств області курирує саме Андрій Леонідович. Та й сумнівно, що його прихід викличе якесь там зростання платежів. Хоча нині досить туманні й перспективи його призначення. Облдержадміністрація щойно «підставила» уряд, пробивши вочевидь «дутого» переможця в конкурсі щодо ЗАлКу. І ця історія явно послабила її позиції. Схоже, тепер спробують спертися на керівників кількох запорізьких підприємств. Проте навіть їхні представники обмежуються туманним формулюванням, що вони «вживатимуть заходів щодо своєчасних розрахунків» за спожиту електроенергію.
Власне, ситуація в Запоріжжі докладно розглядається не тому, що вона унікальна. Аналогічні процеси відбуваються в Донецькій області, з тамтешнього обленерго вже почали витягувати активи. Схоже відбувається вже в Луганську й Одесі, на черзі Харків. І поки що не видно, як може той-таки уряд протистояти цій хвилі. Фактично він зараз грає на чужому полі своїми руками, розчищаючи поле для інших гравців. А єдиний доступний інструмент — звільнення — аж ніяк не панацея. Звільнення річ нехитра, цікавіше інше: кого звільнятимуть через півроку? І чи думає про це хтось? Розтринькати кадровий потенціал легко — відновлювати куди складніше...