«Луганськтепловоз»: дешевше, ніж задарма?

У вівторок, 15 червня, до всього звиклу українську приватизацію збагатили новим прецедентом: великий державний холдинг приватизували не просто дешево. Його віддали... взагалі з доплатою покупцю від держави.

Точніше кажучи, тих коштів, які за нього заплатили, не вистачить, щоб розплатитися за минулий, скасований, конкурс. Йдеться про продаж багатостраждального ВАТ «Луганськтепловоз».

Його продають ще з кінця минулого століття, нинішня спроба — вже п’ята. При цьому ФДМ із завзятістю, гідною ліпшого застосування, весь час намагається сісти в калюжу.

Попередній, 2007 року, конкурс було відверто вибудовано під російський «Трансмашхолдинг». У результаті після тривалого оспорювання його результатів акції «Луганськтепловоза» торік було повернуто державі.

Цікаво, що нинішній голова Фонду держмайна Олександр Рябченко вже в квітні цього року визнавав, що попередній конкурс «було проведено не дуже професійно, з очевидними недоліками». Правда, при цьому зазначав, що «покупець був хороший».

Через два місяці конкурс теж вибудували під «хороших людей» — і...

Конкурс перетворився на відвертий фарс. На нього було допущено всього дві компанії, які не зробили навіть млявої спроби поторгуватися.

Коли багаторічний голова Фонду держмайна України Олександр Бондар каже, що конкурс знову було проведено під заздалегідь визначеного переможця, йому важко не повірити.

Відразу після конкурсу він так прокоментував журналістам ситуацію: «410 мільйонів за таке підприємство складно назвати реальною ціною. Як, власне, і сам конкурс складно назвати аукціоном. Це знущання.

Судіть самі: до участі в конкурсі ФДМ допустив двох учасників. Стартова ціна «Луганськтепловоза» — 400 млн. грн. Перший учасник — об’єднання ім. Фрунзе бізнесмена Костянтина Григоришина — хоче купити підприємство за стартовою ціною.

Другий учасник — Брянський машинобудівний завод (належить «Трансмашхолдингу» Іскандера Махмудова) — запропонував 410 млн. грн. Після цього ніхто картки не піднімав. Жодних торгів. Без сумніву, переможця було визначено заздалегідь. Другий учасник просто подав заявку на 400 млн. і не став піднімати картку. Як це ще можна назвати? Навіщо він тоді за 400 млн. вносив заставу? Щоб посидіти й не підняти картки?.. Хоч би два-три рази підняли картку, щоб зробити вигляд: щось відбувається більш-менш нормально».

На думку пана Бондаря, якби на конкурсі була конкуренція, можна було б одержати вдвічі більше — на нормальних торгах ціна могла досягти 800 млн. грн. Приблизно стільки акції «Луганськтепловоза» коштують на фондовому ринку, де вони торгуються від 4 до 4,5 гривні. Приватизатори ж примудрилися виставити контрольний пакет акцій за ціною, що не дотягує навіть до 2,5 грн.

Керівництво ФДМ теж було змушене прокоментувати скандальну ситуацію. На думку Олександра Рябченка, «не можна сказати, що нам сподобався конкурс… Ніхто не зробив жодного кроку, і показник 410 млн. грн., запропонований Брянським машзаводом, виявився остаточним... Ми думали, що до 500 млн. грн. дійде».

Найсмішніше, що за результатами такої «торгівлі» ФДМ ще й завинив. На минулому, скандальному, конкурсі, від участі в якому відсікли всіх потенційних покупців, крім двох компаній, що належать «Трансмашхолдингу», переможець заплатив за пакет акцій «Луганськтепловоза» 292,505 млн. грн.

За тодішнім курсом це становило 57,9 млн. дол. Саме їх росіяни і вимагали від Фонду держмайна повернути.

Нинішні 410 млн. грн. — це всього 51,8 млн. дол. Іншими словами, ФДМ, за версією росіян, залишився винен понад 6 млн. дол. Доторгувалися...

Правда, пан Рябченко пообіцяв, що ФДМ оскаржить судове рішення, відповідно до якого він має компенсувати гроші, заплачені за «Луганськтепловоз» на попередньому конкурсі у вільно конвертованій валюті. Він вважає, що, відповідно до норм українського законодавства, фонд може повертати гроші тільки в межах суми, сплаченої на повторному конкурсі.

При цьому Олександр Володимирович оптимістично висловив упевненість, що ФДМ виграє цю справу. «От вони платять нам 410 млн. грн., більше ми повертати не можемо, це норма чинного закону».

Іншими словами, перемога полягатиме в безплатній передачі, не рахуючи судових витрат, холдингу росіянам. Просто дух захоплює від захвату!

На щастя, коли голова приватизаційного відомства стверджує, що «немає повноважень визнавати конкурс недійсним», він не правий.

Україна ще зовсім не втратила завод. Річ у тім, що цей атракціон напевно не відбувся б, якби напередодні конкурсу від нього не усунули третього учасника — кіпрську компанію Mantara Holding.

Видалення відбулося в найкращих традиціях замовних аукціонів. Протокол конкурсної комісії, де розглядалися документи Mantara Holding, складено ще 8 червня. Проте рішення фонду про недопущення компанії до участі в конкурсі з’явилося лише напередодні його проведення — 14 червня. Але саме рішення компанія Mantara Holding, за словами її уповноваженої особи В’ячеслава Деришева, одержала лише о п’ятій годині вечора 14 червня.

Тобто коли залишалися лічені години до початку продажу і фактично вже після закінчення робочого дня. Зрозуміло, що це зробили для того, аби Mantara Holding не мала можливості оскаржити папір від Фонду держмайна в суді.

При цьому Фонд держмайна не надав якихось переконливих аргументів стосовно того, чому Mantara Holding не було допущено до участі в конкурсі. Пізніше, у напівпідпільному порядку, говорили, що претендент не надав комісії інформації «про джерела фінансування купівлі», а також про те, що «фінансову звітність не завірив український аудитор».

Однак, за словами пана Деришева, для фірми з іноземною юрисдикцією такого дозволу раніше не вимагали. У конкурсних умовах не зазначено, чия саме компанія має давати аудиторський висновок — українська чи міжнародна.

Більш того, Фонд держмайна повідомили про те, що опосередкованими власниками компанії є бізнесмени Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов, які також контролюють найбільшу українську фінустанову — Приватбанк.

Претендент має і частку участі в українській компанії, яка експлуатує залізничні локомотиви. Іншими словами, він цілком вписувався у вимоги до учасників.

Ну і найголовніше — він створював цілком реальну конкуренцію, чим дуже відрізнявся від структури пана Григоришина, байдужого до транспортного машинобудування.

На думку експертів, те, що сталося, — це повернення до пам’ятної епохи замовних конкурсів. Про це вже заявила й голова комітету Верховної Ради України з питань промислової та регуляторної політики і підприємництва Наталія Королевська: «Не можна кулуарно, без трансляції конкурсу в прямому ефірі, продавати підприємство-монополіст, за яким стоїть 10-тисячний колектив.

…Я поділяю думку експертів, що ціну підприємства серйозно занижено, а умови конкурсу було виписано під конкретного покупця. Непрозорість конкурсу, поспіх із його проведенням і передбачений результат повертають нас у часи «дикої приватизації», що суперечить орієнтації на європейські цінності та підриває міжнародний авторитет України».

Зате повний «одобрям-с» пролунав від організатора попереднього конкурсу, екс-голови ФДМ Валентини Семенюк-Самсоненко: «Луганськтепловоз» не можна було продати дорожче, ніж його продали. Фактично він і потрібен тільки «Трансмашхолдингу», тому й такий результат».

Можливо, бажання шановної російської компанії для полум’яної соціалістки й нині все ще пріоритетні...

Те, що сталося, виглядало б комічно, якби не реальні наслідки — результати конкурсу практично однозначно скасують у судовому порядку.

Проте Україна заявляє, що на покриття бюджетного дефіциту їй конче потрібні 10 млрд. грн. від приватизації. З таким підходом до організації продажів про цю суму можна забути.

Чиновники ще раз показали, що не готові грати прозоро. Що цілком виключає прихід серйозних міжнародних, а не тільки російських інвесторів, тож і ціна буде відповідною.

За словами Олександра Бондаря, у нього «склалося чітке враження, що влада готова за таким само сценарієм продати й «Укртелеком».

Так і дивись, за такого підходу і за нього... доплату вимагатимуть.