ГАЗОМ, НАФТОЮ І ТРУБАМИ...

Від часів «старовини глибокої» відомо, що будь-які взаємовідносини — і дружні, і братерські — проходять випробування «вогнем, водою і мідними трубами». Російсько-українська дружба не перший рік проходить випробування «газом, нафтою і чорними трубами». Якщо з газом і нафтою поки що складається все по-дружньому, то в «трубній справі» взаємовідносини двох сусідів більше схожі на братерські. Це підтверджує переділ російського ринку труб — «старшому брату» скибка більша, «молодшому», як і колись, що залишиться.

Експорт труб — не основний рядок в українському зовнішньоторговельному балансі. Та й трубні заводи здебільшого вже не є державними. Чому ж питання постачань труб до Росії винесене на міжурядовий рівень? Через просту причину. По-перше, податкові збори від експорту цієї продукції вже закладено в бюджет; а по-друге, українських трубників «видавлюють» із традиційного російського ринку дуже нетрадиційними методами.

Щорічно до 2001 року українські трубні заводи поставляли до Росії майже 740—780 тис. тонн продукції. З травня місяця минулого року Росія, за вимогою власних виробників труб, ввела обмеження на постачання української продукції, виділивши квоту в розмірі 620 тис. тонн труб, у тому числі 135 тис. тонн «газпромівського» великого діаметра.

Серед українських підприємств-експортерів ця квота була розподілена «відповідно до статусу», хоча не всі виробники були задоволені обсягами, які вони отримали. І все-таки минулого року «зелене світло» у Росії одержували 33,6262 тис. тонн труб виробництва ВАТ «Дніпровський трубний завод», 148,732 тис. тонн — ВАТ «Нижньодніпровський трубопрокатний завод», 12,933 тис. тонн — ВАТ «Нікопольський південнотрубний завод», 57,229 тис. тонн — ЗАТ «Нікопольський завод безшовних труб», 10,347 тис. тонн — ЗАТ «Нікопольський завод сталевих труб «ПТСТ», 2,91 тис. тонн — ЗАТ «Нікопольський завод труб, що не іржавіють», 41,386 тис. тонн — ВАТ «Новомосковський трубний завод» і 16,167 тис. тонн — ВАТ «Харцизький трубний завод».

Як зазначають у Мінпромполітики України, квотування серйозним чином не позначилося на вітчизняних виробниках. Зокрема, обсяг їхнього виробництва 2001 року порівняно з попереднім роком скоротився не набагато — на 170 тис. тонн і становив, за даними «Укртрубопрому», 1595 тис. тонн труб (із них 1548,5 тис. тонн у рамках підприємств «Укртрубопрому»). Не сильно змінився й обсяг експорту, оскільки за перші чотири місяці українські трубники збільшили обсяг виробництва й експорту труб, а з запровадженням квот у Росії вийшли на нові ринки.

Зокрема, із 1,5 млн. тонн труб 630 тис. було експортовано до Росії, у тому числі близько 220 тис. до і 413 тис. тонн після запровадження квоти. Внутрішньо споживання становило близько 400—450 тис. тонн при незначному імпорті в 30—35 тис. тонн. Таким чином, експорт до інших країн торік становив не менше 520 тис. тонн. Основний обсяг експорту прийшовся на Близький Схід (Ірак, Туреччина), Індію, Китай, країни Південно-Східної Азії. До Європи експорт був квотирований 30 тис. тонн і здебільшого направлявся до Німеччини.

У той самий час український уряд і виробники сподівалися, що постачання металопродукції до Росії 2002 року можна буде збільшити, для чого російській стороні й було запропоновано збільшити квоту до 740 тис. тонн труб на рік. Росіяни вважали за потрібне підтримати торг і у свою чергу запропонували Україні знизити обсяги постачань на 20% — до 500 тис. тонн. Більш того, вони натякнули на можливість існування й іншого варіанта — «старого, добре забутого»: збільшити квоту, але ввести загороджувальне мито в розмірі 40% (власне це загрожує українській продукції у випадку перевищення встановлених квот). У результаті, із слів Ігоря Карєєва, торговельного представника Російської Федерації в Україні, «між Кабінетом міністрів України й урядом РФ підписаний протокол до торішньої угоди, який продовжує дію квот на постачання українських труб до Росії в старому обсязі — 620 тис. тонн».

Здавалося б, обидві сторони мають бути щасливими, але це щастя якесь братерське. Швидше є нагода радіти за російських трубників, ніж за українських. «У принципі, захист власне ринку — це нормальна практика, яку застосовують навіть усередині СОТ, а США ще жорстокіше поводяться стосовно України в питанні з відеопіратством», — по-братерськи заспокоює І.Карєєв, натякаючи на гострі кути в братерських стосунках України і США, що народжуються. Та українських «братів-трубачів» таке пояснення не влаштовує. «Запровадження квот — не ринкова практика», — вважає Леонід Ксаверчук, генеральний директор об’єднання «Укртрубопром».

«Експортна пулька» серед українських трубних заводів поки що не розписувалася, і, очевидно, вона так само викликає чимало суперечок. Та, як повідомив «ДТ» Л.Ксаверчук, «якщо обсяг квоти на наступний рік залишиться в старому обсязі, то подальший розподіл квоти серед трубних заводів України провадитиметься за умов пролонгації існуючого порядку». Очевидно, цим перетягуванням «квотної ковдри» виробникам труб доведеться й обмежитися, оскільки «сподіватися на ліквідацію квот можна лише з запровадженням угоди про вільну торгівлю між Україною і Росією або після вступу двох країн у СОТ», вважає глава «Укртрубопрому».