Хрещені у вірі

Україна стала місцем виникнення баптизму в Російській імперії. Навряд чи це можна назвати випадковістю. Адже головна особливість баптизму — прагнення свободи, яке притаманне українцям як нікому іншому. Наша країна посідає сьоме місце у світі і перше в Європі за кількістю парафіян баптистських церков. Цього року цій — одній із найбільших християнських конфесій — виповнюється 400 років.

У світі баптистські церкви відвідують понад 100 мільйонів людей. До складу національних баптистських спілок входить понад 200 тисяч церков. Більшість баптистів живуть у США, там це найпоширеніша християнська конфесія. Політики Авраам Лінкольн, Джиммі Картер, Мартін Лютер Кінг, підприємці Джон Рокфеллер, Томас Кук, актори Чак Норріс, Едді Мерфі, Кевін Костнер — ось неповний перелік відомих американських баптистів. Серед відомих баптистів англійські письменники Джон Мілтон, Даніель Дефо, бразильський футболіст Кака, російський боксер Олег Маскаєв і наші співвітчизники — гравець київського «Динамо» Стефан Решко, політик Олександр Турчинов.

Доктрина баптистських церков будується навколо чотирьох головних принципів: Біблія — єдина норма для віри та життя; церква, що складається з духовно відроджених віруючих; автономія помісної церкви; релігійна свобода. Останнє, на думку генерального секретаря Європейської баптистської асоціації Тоні Пека, можна назвати і головною відмінною рисою цього віросповідання. За його словами, баптисти виступають за відділення церкви від держави і за можливість для людини свідомо й вільно обирати віру. У практичній площині останній принцип означає, що приймати хрещення баптист може тільки у свідомому віці, коли зрозумів і прийняв суть Благої звістки Спасителя.

З глибини віків

Принципи, на яких побудований баптистський рух, у тому чи іншому вигляді існували з часів виникнення християнства. Одна з версій виникнення баптизму ґрунтується на успадкуванні цього руху від анабаптистів і менонітів — європейських християнських реформаторських рухів XVI століття. Тим часом для баптистів нехарактерним є загострене очікування близького кінця світу, як в анабаптистів. На відміну від менонітів вони не забороняють судових позовів, складання присяги та військової служби. Тому найбільш імовірною видається інша версія — походження баптистів із середовища англійських пуритан.

Під впливом ідей Реформації на території Англії сформувався пуританський рух, не згодний з Англіканською церквою. 1605 року священик офіційної церкви Джон Сміт познайомився з групою пуритан і, погодившись із їхньою доктриною, очолив групу віруючих. 1609 року, рятуючись від релігійних переслідувань, пуритани на чолі з Джоном Смітом переселилися до Амстердама, де заснували першу баптистську громаду. Її члени ухвалили рішення хреститися тільки у свідомому віці й у вірі. Ця подія і вважається датою заснування руху. За два роки перша баптистська громада вирішила повернутися до Англії, хоча гоніння на релігійних дисидентів не припинилися. На 1620 рік в Англії вже було п’ять баптистських громад, а на 1644-й — 46.

Земля обітована

Україна, а саме нинішні Одеська, Херсонська та Кіровоградська області, стали в XIX столітті першим місцем виникнення баптизму в Російській імперії. Усе почалося з того, що німецькі колоністи Північного Причорномор’я з 1824 року почали проводити час у спільній молитві та розмовах про Біблію — у так звані біблійні години (по-німецьки biblestunden). Відвідувати ці зібрання стали й українці.

Одним із перших баптистів у Російській імперії вважається селянин Онищенко, уродженець села Основа Одеського повіту. За його власним свідченням, довгі роки він присвятив релігійним пошукам і, переживши відродження під час читання Біблії, поділився своїми переживаннями із сусідом Михайлом Ратушним. 1860 року Ратушний також навернувся до нової віри і став проповідувати Біблію. На 1865 рік у селі Основа баптистська громада налічувала вже близько 20 осіб, а на 1870-й — 219. Аналогічні процеси відбувалися в селах Карлівка та Любомирка Єлисаветградського повіту (нині Кіровоград).

Ще одна ключова людина в українському баптизмі — Іван Рябошапка. Його наставником був житель німецької лютеранської колонії Мартін Гюбнер. Разом із Гюбнером він почав відвідувати біблійні заняття і став палким проповідником Євангелія. Приїжджаючи на ярмарок, Рябошапка вилазив на віз і вигукував: «Знайшов! Знайшов!». Коли на крик збиралися люди, він розповідав про те, як знайшов Господа Ісуса Христа, після чого в його душі запанували мир і спокій.

Влада спочатку терпимо ставилася до нового руху. В тих випадках, коли справа доходила до суду, вона вирішувалася на користь громади. Так, 1878 року в Одеському окружному суді розглядали кримінальну справу Михайла Ратушного та його одновірців, «звинувачуваних у розповсюдженні секти штундистів». У показаннях одного зі свідків сказано: «Збираються в себе в хатах, моляться Богу, а такого нічого лихого не знаю за ними. Між ними немає ані п’яниць, ані злодіїв, а, навпаки, бували випадки, що людина, котра колись була злодієм чи п’яницею, коли вступить у штунду, робиться доброю людиною, перестає пиячити, красти, працює». Після п’ятихвилинного засідання присяжні винесли виправдувальний вирок.

Історія на крові

Гоніння на баптистів у царській Росії почалися в липні 1894 року з ініціативи обер-прокурора Святійшого синоду Костянтина Побєдоносцева. Баптистів із числа аристократів, простих людей, переважно українців, засилали в Закавказзя й Оренбурзький край. Поліція застосовувала до віруючих катування, ініціювала погроми та самосуди. Після революції 1905 року гоніння на якийсь час припинилися і спалахнули з новою силою в 1911 році. Після Лютневої революції 1917 року спостерігалося безпрецедентне зростання числа баптистських та євангельських громад. У першій половині 20-х років місіонерська діяльність здійснювалася безперешкодно. Радянська влада не чіпала баптистів аж до 1928 року, коли в країні почалася масова боротьба з релігією. На 1936 рік майже всі помісні протестантські громади в СРСР було знято з реєстрації, а молитовні будинки відібрано. Вже на 1935 рік усе керівництво Баптистської спілки було заарештовано, і вона припинила своє існування. Під час гонінь з боку радянської влади в Україні було розстріляно і заслано в табори 24 тисячі баптистів.

1944 року уряд СРСР дозволив офіційно зареєструвати спілку євангельських християн-баптистів, а невдовзі до неї приєдналися й інші євангельські течії. Після війни баптистські церкви переживали певне пожвавлення, відбувалася легалізація громад. Але наприкінці 50-х років почався хрущовський наступ на всіх віруючих, пов’язаний із підготовкою нової програми побудови комунізму в СРСР. На початку 60-х баптисти стали першими дисидентами, які наважилися виступити проти існуючого порядку. Під час хвилі репресій тих чи інших гонінь зазнали всі українські баптисти. А це, ні багато ні мало, — 150 тисяч людей. «Серед баптистів були ті люди, які в дуже тяжкі часи свідчили про віру. Вони свідчили про Христа часто ціною життя, кар’єри, багатьох інших речей. І за це їм треба сказати спасибі. Для нас, їхніх нащадків, зараз теж є можливість спільно свідчити всім народам в Україні про Христа. Свідчити в тому числі нашою християнською любов’ю і взаємною повагою», — каже єпископ-помічник Києво-Житомирської дієцезії Римсько-католицької церкви в Україні Віталій Скомаровський.

Довгожданий мир

Всеукраїнська спілка церков євангельських християн-баптистів, яка після розпаду Радянського Союзу налічувала близько 90 тисяч членів, нині стала найчисленнішою в Європі. В Україні близько 200 тисяч членів баптистських церков. Більшість баптистів повністю відкидають (як і всі християнські церкви) не тільки тютюнопаління, наркотики та розбещеність, а й алкоголь.

Цікаво, що українські баптисти мають низку особливостей, які можна пояснити їхнім православним минулим. Наприклад, хор в українських баптистських церквах виконує гімни, написані православними композиторами. Якщо на Заході чимало баптистів сповідують порятунок виключно у вірі, в Україні в баптистських громадах люблять підкреслювати, що «віра без справ мертва».

Змінилося на краще і ставлення православ’я до баптистів. Так, коли баптисти після однієї з лекцій професора Московської духовної академії протодиякона Андрія Кураєва запитали: «Як ви до нас ставитеся?», він відповів: «Добре ставлюся. Я вважаю вас християнами».

Що ж до католиків, то вони готові не лише визнати в баптистах своїх братів у Христі, а й проповідувати разом із ними Слово Боже. Як вважає глава Української Греко-католицької церкви, кардинал Любомир Гузар, «ми повинні разом із баптистами думати, як нам виконати наказ Ісуса Христа «йдіть і навчіть усі народи». За його словами, католиків і баптистів об’єднує Ісус Христос, від якого всі християни мають спільне доручення проповідувати Слово Боже. І, об’єднавши зусилля в цьому дорученні, християни доможуться значно більших результатів. Адже в кожної християнської конфесії є свій унікальний духовний досвід, нехтувати яким було б помилкою.