ФІГЛЯРСТВО РЕЖИМУ СПОЖИВАННЯ

Українська промисловість останні п’ять років використовує не більше 20% нашого металу, відправляючи більшу частину продукції гірничо-металургійного комплексу на Захід. Навіть торішнє одинадцятивідсоткове зростання споживання значною мірою було задоволено за рахунок збільшення імпорту продукції з Росії. Ситуація зрушила з місця тільки цього року завдяки виробникам, котрим набридло жити за принципом «закордон нам допоможе». В Україні нарешті почала вибудовуватися система збуту металу за принципом вертикальної інтеграції «від домни до гіпермаркету». І все-таки експерти вважають, що раніше 2010 року перебороти споживчу гіпертрофію не вдасться.

Класично виробник повинен орієнтувати свою продукцію на внутрішній ринок, експортуючи надлишки товару. Водночас новітня економічна історія знає багато прикладів, коли та чи інша країна є чистим експортером або імпортером того чи іншого виду товарів. Ці держави зазвичай залежать від світового балансу попиту і пропонування, а їхня промисловість (й орієнтована на експорт або імпорт економіка) чутливі до впливу валютного курсу, виробничих лобі або політичних ризиків у країнах-покупцях.

Якщо все це перекласти на «залізну мову», то впевнено почуваються тільки країни з величезним внутрішнім споживчим потенціалом (США, Китай, Росія, Індія) або ті, що експортують не більше чверті продукції власного виробництва (Японія, Китай, Німеччина). Причому Росія, яка ще шість років тому, як і Україна, відправляла на експорт чотири п’ятих власного металу, вже сьогодні сама споживає 50—60%.

Виробництво для себе

«Повинен із жалем констатувати, що внутрішнє споживання досі залишається незначним, порівняно з обсягами виробництва. І хоча протягом останніх двох-трьох років відзначається певне зростання ринку, рівень закупок металу галузями дуже низький. Передусім тому, що система оподаткування не сприяє розвитку металоємних галузей виробництва, зокрема будівництва, машинобудування, транспорту. Тож на експорт і припадає 80—85% від загального обсягу виготовленої в Україні металопродукції», — говорить «ДТ» Володимир Терещенко, виконавчий директор Української асоціації виробників чорних металів (УкрАПЧормет).

А за останні дванадцять років споживання металів в Україні знизилося, за різними даними, у 5—6 разів і сьогодні перебуває на рівні 3,5 млн. тонн за рік. Змінити цю тенденцію першими спробували самі виробники. Так, якщо «Запоріжсталь» 2000 року поставила на внутрішній ринок 700 тис. тонн продукції, то 2001-го — 800 тис. тонн. «Криворіжсталь» змогла збільшити прямий обсяг продажів вітчизняним споживачам із 30 тис. тонн 1999-го до 120 тис. тонн 2000-го й понад 130 тис. тонн 2001 року. За словами Валерія Стасюка, директора зі збуту КДГМК «Криворіжсталь», підприємство витримало поставки на внутрішній ринок лише завдяки тому, що була сприятлива зовнішня кон’юнктура, яка дозволила підтримувати МК середню рентабельність на рівні 30%. «Сьогодні внутрішні ціни на окремі види металопродукції менші від експортних. Це пов’язано, зокрема, і з тим, що метпідприємства вже давно доброзичливо дивляться на внутрішній ринок, який їм вигідний. Адже скорочення внутрішнього споживання змусило комбінат знизити свій інтелектуальний потенціал і виготовляти дешевші марки сталі. Отже, без внутрішнього ринку, без активного машинобудування ми не зможемо продукувати дорогі марки сталі, підтримувати технологію виробництва», — вважає Валерій Стасюк.

Тому, на думку виробників, заяви про те, що вартість металу для внутрішніх споживачів вища від вартості металу, що відправляється на імпорт, не має під собою жодних підстав. Та не можна не зазначити, що в остаточному підсумку метал для українського підприємства має ще 20-відсоткову надбавку за ПДВ. Можливо, саме тому частина споживачів переорієнтувалася на імпортну продукцію, і по суті відбувається заміщення частини української продукції російською, яка за окремими позиціями на 10—12% дешевша.

Чого тобі треба?

Практично всі підприємства української металургії сьогодні працюють і на внутрішній, і на зовнішній ринок.

Структура внутрішнього споживання дуже своєрідна — половину металу використовують самі металургійні підприємства. Крім того, основними покупцями продукції є машинобудівні заводи, будівельні організації та підприємства малого й середнього бізнесу. Дуже наочним є приклад «Запоріжсталі», 38,7% продукції якої в першому кварталі поточного року купили підприємства металообробки та трубні заводи, ще 13,3% — машинобудівні заводи, агропромисловий комплекс — 1,5%, по 1,0% — енерго- й будівельні організації та 42,2% комерційні, трейдерські фірми малого й середнього бізнесу. Останні реалізують продукцію і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках.

«Дніпроспецсталь», що реалізує 35% металу на внутрішньому ринку, сконцентрувала виробництво на нержавіючій, швидкорізальній та інструментальній сталях, на які припадає 63% від усієї продукції підприємства. Торік «Дніпроспецсталь» реалізувала на внутрішньому ринку 100 тис. тонн металу на загальну суму 360 млн. грн.

Як вважають фахівці УкрАПЧормету, пожвавленню внутрішнього споживання могло б сприяти будівництво великих промислових і енергетичних об’єктів, приміром, добудування енергоблоків Рівненської та Хмельницької АЕС. А поки що «будівельне споживання» обмежується спорудженням будинків у Києві й у сільській місцевості на заході України.

Надії на реанімацію споживання заліза автомобілебудуванням, зокрема «КримАвтоГАЗом» і «АвтоЗАЗ-Daewoo» не справдилися з вини самих виробників — в Україні досі не навчилися прокатувати автомобільний лист. Не допомогло й те, що участь в «експерименті в ГМК» поряд із пільгами дозволяє спрямовувати половину прибутку на модернізацію виробництва. При цьому капітальні вкладення на окремих підприємствах чималі, приміром, «Криворіжсталь» за три роки з 1999-го до 2001-го витратила на капітальне будівництво, поточний ремонт і технічне переозброєння порядку 1,97 млрд. грн. Але на освоєння випуску нового сортаменту продукції, попит на яку є, зокрема й на внутрішньому ринку, ці інвестиції не витрачалися.

«Самоїдство» металу

За словами опитаних металургів, Закон «Про фінансово-промислові групи», покликаний створити вертикальний кредитно-виробничо-споживчий ланцюжок, не допоміг галузі. Річ у тому, що в рамках ФПГ хотіли одержати доступ до пільгових кредитів не тільки виробники металу, а й машинобудівники, у котрих зношення виробничих фондів перевищує 60%. Без їх відновлення, без переходу на нові технології продукція машинобудування не конкурентоспроможна, отже, про збільшення споживання металу не може бути й мови. За словами Володимира Терещенка, існуючий закон абсолютно не стимулює створення фінансово-промислових об’єднань. І пов’язано це передусім із тим, що, відповідно до закону, всі підприємства, що входять у групу, потрапляють у залежність від одного з них, тобто економічна свобода втрачається, а сума податкових виплат залишається. Причому ввійти в ФПГ складно, затверджує її створення Верховна Рада, та, власне, і припиняє роботу об’єднання також вона.

Фахівці виокремлюють кілька основних проблем, без розв’язання яких нарощування внутрішнього споживання стає безперспективним. Серед методів їх розв’язання називаються сумнівні інструменти, і суто протекціоністські (захистити внутрішній ринок від російського металу), і адміністративні (зобов’язати будівництво, що фінансується з бюджету, забезпечувати винятково українським металом). Але є і кілька абсолютно безсумнівних заходів, без яких змусити дихати промисловість неможливо. По-перше, необхідна «вентиляція» кредитопотоків, чому сприяло б зниження кредитних ставок Нацбанку України до 10—12% річних і збільшення лізингових схем для кінцевих споживачів машинобудівної продукції. По-друге, зниження «артеріального тиску» податків — запровадити нульову ставку ПДВ при експорті будь-якого виду національного кінцевого продукту, що дозволить машинобудівникам закріпитися на зарубіжних ринках. По-третє, відновити експортний «кровоносний потік» готової продукції — прискорити вступ країни в СОТ, що забезпечить зменшення тарифних і нетарифних обмежень на експорт усіх видів продукції. Нарешті, по-четверте, побудувати цивілізований ринок збуту металу в Україні, що допоможе завантажити підприємства. Будь-яке метпідприємство, приміром, «Дніпроспецсталь», фізично не зможе виготовити той чи інший товар в обсязі менше 1—2 тонн. Тим часом споживачам часто потрібно лише 200—300 кг і акумулювати ці замовлення можуть посередницькі структури або торговельні доми.

Ринок нам допоможе

Виробники з ентузіазмом ставляться до становлення системи збуту продукції. Реалізацією металу в Україні сьогодні займаються і торговельні доми при металургійних комбінатах («Криворіжсталь», ім. Ілліча, Донецький металургійний комбінат, «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь» та ін.), і значні регіональні металотрейдери («БіК», «Харківметал-2», «Волиньголовпостач», «Метал Холдинг», «Юнітон», «ХАРП», «Ювіс» та ін.). Металотрейдери почали свою роботу самостійно або на базі приватизованих регіональних збутових структур на початку минулого десятиліття й сьогодні вже мають досить сил і досвіду, щоб виконувати збутові завдання.

«Ми вирішили розширити роботу з кінцевим споживачем нашої продукції. А саме: з дрібними будівельними фірмами, підприємствами, що закуповують металопрокат для власних потреб, різноманітними міськими службами, приватними підприємцями та ін.», — говорить Людмила Ткач, начальник управління аналізу й розвитку Української гірничо-металургійної компанії. (УГМК створила перший в Україні «Супермаркет металу», який не лише продає порівняно широкий сортамент металу, а й займається його доставкою споживачеві в будь-яку точку України).

Будівництво збутової мережі металопродукції в трейдерів відбувається в декількох напрямах. Одні підприємства укладають договори з 10—18 виробниками, акумулюючи на своїх складах широкий сортамент металу. Інші вступають у пайову участь із виробником, займаючись дистрибуцією продукції в регіоні. Ще інші виходять із знання специфіки місцевого ринку. Приміром, у «Волиньголовпостачі» вважають, що з цієї причини самостійний вихід виробників металу на регіональні ринки Західної України приречений на провал. Крім того, виробники не зв’язуватимуться з дрібними покупцями. Приміром, на складах компанії «Харківметал-2», де зосереджено 6500 найменувань продукції, її щодня купують понад 350 клієнтів. А обсяг продажу становив 0,5 млн. грн. — 1999-го, 1,5 млн. грн. — 2000-го і 2,5 млн. грн. торік.

За прогнозами українських фахівців, тільки до 2010 року обсяг внутрішнього споживання зросте більш як удвічі, а експорт знизиться на третину. При цьому споживання, приміром, готового прокату 2010-го, за даними Українського державного науково-дослідного інституту металів (Харків), становитиме лише половину від 1990 року. Як то кажуть, не густо, але й не пусто.