«DZIEN SWIRA» в Україні

Є такий польський фільм — «Dzien swira», назву якого можна перекласти як «День пришелепуватого». (Польське слово swir означає: «бзик», «дивацтво», «божевілля» або «псих».) Це навіть не «день дурня» чи «день божевільного», а саме «День пришелепуватого». Для України таким днем у Рік Польщі в Україні, напевно, по праву може вважатися 8 липня 2004 року. Саме «після дощику в четвер» спостережна рада ВАТ «Укртранснафта» (переданого до складу і в управління НАК «Нафтогаз України») прийняла два принципові для цього нафтотранспортного підприємства й узагалі енергетичної безпеки України рішення.

Одним із них спостережна рада ВАТ уповноважила «Укртранснафту» підписати установчий договір із польською нафтотранспортною компанією PERN «Przyjazn» про створення спільного українсько-польського підприємства у формі ТОВ «Міжнародне трубопровідне підприємство «Сарматія». (Донецьке пиво «Сармат» звучить співзвучно. Збіг, напевно.) Це СП покликане забезпечити будівництво нафтопровідної ділянки від українських Бродів до польського Плоцька, що дозволить з’єднати нафтотранспортні магістралі України й Польщі та стане сполучною ланкою міжнародного проекту створення Євроазіатського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК). Або, скажу точніше, може стати сполучною ланкою. Сподіваюся, що ще — може стати...

Друге рішення проливає світло на «підкилимові» україно-російські «домовленості» стосовно реверсного використання нафтопроводу Одеса—Броди — для транзиту російської нафти марки Urals за маршрутом Мозир—Броди—МНТ «Південний».

Повідомлення про подвійне рішення спостережної ради (СР) ВАТ «Укртранснафта» ще до його ухвалення викликало крайні, антагоністичні реакції. Прибічники ЄАНТК констатували практичну, а не просто декларативну зміну пріоритетів зовнішньої політики України під умовним девізом «Назад, до імперії». Тобто в орбіту Москви, яка послідовно, використовуючи політику батога та пряника, утримує колишніх союзних сестер у рамочках СНД. Останнє підтвердження того, що Євросоюз, чиї контури окреслено українсько-польським кордоном, владі України менш цікавий, ніж інша сусідка — Російська Федерація.

Із іншого боку, рішення про створення українсько-польського СП для добудування нафтопроводу від Бродів до Плоцька могло б означати: в Україні все-таки думають про євроінтеграційні перспективи. Могло б. Але занадто багато чого засвідчує: у потенційних партнерів по цьому СП у Польщі (і не в неї однієї) є підстави вважати себе, м’яко кажучи, ошуканими. Адже вони бачили й чули, що впливові політики, кризові топ-менеджери України вели перманентні переговори з російською стороною. Саме по собі це навряд чи неприпустимо. Але той факт, що на кону була нафтотранспортна система України, а вірніше — українська частина ЄАНТК (включаючи нафтопровід, який простоює, і термінал «Південний»), яку Україна обіцяла використовувати для транспортування каспійської нафти до Європи, говорить про «серйозність» європейських намірів офіційного Києва.

При цьому до останнього поляків запевняли в тому, що Україна стратегічно зацікавлена в реалізації проекту ЄАНТК. Мовляв, уряд прийняв таке остаточне рішення. Але, як з’ясувалося, не безповоротно.

«Якщо не знаєш, що зробити, —
зроби порядно»

Чим більше в Польщі спостерігали за метушнею української влади, тим більше сумнівалися в щирості київських запевнень. А потім Л.Кучма взагалі звинуватив поляків у тому, що насправді це вони нічого не роблять. Навіть лопатою для виду землю за маршрутом траси нафтопроводу не колупнули. Словом, у поляків склалося враження: їх водять за носа. Проте ніякої публічної реакції з їхнього боку не спостерігалося. Більше того, маючи офіційні запевняння представників української влади про рішення використовувати нафтопровід Одеса—Броди для транспортування до Європи каспійської нафти, вони не могли дозволити собі публічні заяви про свої сумніви. Навіть почувши про наміри уряду України виключити документальне нагадування про пріоритет використання нафтопроводу в напрямку з Одеси на Броди (див. «ДТ» від 3 липня), посол Польщі в Україні Марек Зюлковські заявив напередодні десятого засідання змішаної російсько-української комісії зі співробітництва (Москва, 2 липня): польська сторона готова не лише підписати, а й ратифікувати угоду про створення СП для з’єднання нафтотранспортних систем України та Польщі. Зробити це під час сьомого економічного саміту «Україна—Польща» (Ялта, 24 червня) не вдалося «через технічні причини».

Нині українська сторона в особі ВАТ «Укртранснафта» готова це зробити. При тому, що тимчасово Одеса—Броди качатиме російську нафту в так званому реверсному режимі.

Чи готова Польща проковтнути таку пігулку, я запитала в Анни Сковроньської-Лучиньської, торгового радника-посланника Республіки Польща в Україні (розмова відбулася 7 липня)

— На мою думку, не слід тішитися хибними надіями. І навіть якщо Україна підпише угоду з Росією про тимчасове використання нафтопроводу Одеса—Броди для транспортування нафти на південь (через термінал «Південний», а не в напрямку на Броди. — Авт.), гадаю, дуже багато людей хотіли б вірити в те, що це справді тимчасово…

— Що, на ваш погляд, Україна може ще зробити в цій ситуації?

— Існує пряма відповідь: якщо не знаєш, що зробити, а ситуація дуже складна, як у цьому випадку, — зроби порядно. Зокрема, порядно стосовно своїх партнерів і союзників. На мою думку, стосовно Польщі Україна так і мала б вчинити, і це було б чесно. Трапляється, комусь із партнерів третя сторона робить пропозицію, від якої з багатьох причин важко відмовитися або в даний момент вона виглядає вигіднішою. У такому разі слід офіційно й, передусім, чесно повідомити свого партнера про своє рішення з приводу пропозиції третьої сторони. Можна сперечатися, аргументувати свою позицію, зрештою прийти до компромісу, мінімізуючи тим самим різноманітні ризики для безпосередніх і опосередкованих учасників переговорного процесу. І при цьому залишатися порядним партнером.

— Українська сторона, тим часом, ухвалила два рішення: про створення СП із польською компанією PERN «Przyjazn» для добудування нафтопроводу Одеса—Броди до Плоцька та про укладання угоди з російською стороною про тимчасове використання нафтопроводу Одеса—Броди для транспортування російської нафти в південному напрямку через термінал «Південний». Як польська сторона ставиться до такого неоднозначного рішення? І якими будуть дії держави Польща і компаній, уповноважених від її імені брати участь у створенні Євроазіатського нафтотранспортного коридору для доставки каспійської нафти через території України й Польщі до Європи?

— Гадаєте, можлива одночасна реалізація цих двох рішень?

— Принаймні так вважають ті, хто приймав обидва ці рішення.

— Польща офіційно вправі запитати Україну: так поясніть, що ж конкретно ви хотіли та що ви хочете? Навіщо в цьому разі вам спільне українсько-польське підприємство з добудування нафтопроводу Одеса—Броди до Плоцька? Які будуть завдання і цілі такого підприємства?

(Уже після цієї розмови стало відомо про зустріч посла України з представниками мінекономіки Польщі, під час якої український дипломат інформував польську сторону про рішення СР «Укртранснафти» й України з приводу проекту добудування нафтопроводу та його використання. — Авт.)

— Нескладно здогадатися, що у відповідь ви почуєте: російську нафту в південному напрямку «Укртранснафта» транспортуватиме нафтопроводом Одеса—Броди лише протягом трьох років, які якраз і знадобляться для добудування нафтопроводу. У цьому зв’язку чи бачите ви бодай гіпотетичну можливість створення українсько-польського СП на практиці, нехай навіть у віддаленій перспективі? Чи цю тему можна вважати вже неактуальною?

— Це моя приватна думка, але я не довіряла б, як колись, необов’язковому партнерові. Але держави іноді опиняються у складнішій ситуації, ніж окремі особистості. Якщо, приміром, підприємця підвів партнер, то з ним можна просто більше не мати справу. А держава не може собі дозволити перервати відносини через непослідовну позицію іншої держави, тим паче сусідньої. Гадаю, у Польщі передусім очікуватимуть роз’яснень із боку України. Напевно, радитимуться із Європейським Союзом. Бо проект створення ЄАНТК потрібен не лише Україні та Польщі, а й об’єднаній Європі. Це зафіксовано в міжурядовому договорі між Україною, Польщею і Євросоюзом від 26 листопада 2003 року.

— Йдеться про договір, який у Брюсселі від імені уряду України підписав ще віце-прем’єр-міністр Віталій Гайдук?

— Так. І саме в цьому документі підкреслено важливе значення проекту ЄАНТК для забезпечення енергетичної безпеки всієї об’єднаної Європи. А це означає: у проект створення нафтотранспортного маршруту через території України та Польщі залучено і Європу. Польща й раніше враховувала думку ЄС, а тепер уже як повноправний член Євросоюзу вона обов’язково обговорюватиме цю ситуацію із представниками ЄС. І, гадаю, рішення може бути спільним.

— Чи підпише польська сторона угоду з Україною про створення СП для добудування нафтопроводу від Бродів до Плоцька? Зрештою, ви ж нічого не втрачаєте...

— Угоду, звісно, буде підписано. Тим паче, що існує протокольна домовленість про це, а польська сторона послідовна в своїх діях. Але довіру до України як партнера нею ж і підірвано...

— Але попри все це, чи можете ви сказати, що в Польщі все-таки є зацікавленість в Україні?

— Я сказала б, що передусім є велика взаємна зацікавленість у польських і українських підприємців. Навіть у тих питаннях, у яких поки ще немає певного успіху. Приміром, участь «Індустріального союзу Донбасу» в приватизації польського металургійного комбінату. Так, поки що результату немає. Але є зацікавленість корпорації в тому, аби ввійти в Польщу, на її ринок, а отже, і на ринок ЄС. І я гадаю, «ІСД» не буде останньою українською компанією, котра захоче прийти в Польщу та Європу. Причому йдеться не лише про великі компанії. Польські підприємці доводять свою зацікавленість зростаючим експортом і імпортом і навіть інвестиціями в Україну.

Стосовно міжнародної економічної співпраці України з Польщею і Євросоюзом, то, звісно, проект ЄАНТК був найбільшим проектом. Але не єдиним. Приміром, реалізується проект створення 3-го міжнародного транспортного коридору, який має проходити й територіями України та Польщі. Є й інші міжнародні економічні проекти. І вже по тому, яким буде ставлення до них і участь у них української сторони, судитимуть про Україну та про її справжнє бажання співробітничати з Європейським Союзом і в перспективі стати його повноправним членом. Польська сторона сподівається, що заявлене Україною прагнення до зближення з ЄС — не просто декларація намірів.

Л.Кучма: «Україна не готова до вступу в ЄС»

Істотним результатом прийняття Україною пропозиції російсько-британської компанії ТНК-ВР про південний напрямок використання нафтопроводу Одеса—Броди буде погіршення інвестиційного клімату для добудування цього нафтопроводу до Плоцька. Річ у тому, що через кілька місяців після реєстрації українсько-польського СП із добудування нафтопроводу в цьому проекті мав з’явитися третій стратегічний партнер. Причому не просто партнер, а інвестор, котрий повинен був внести гроші (залучити кредити) для реалізації згаданого проекту. У такий спосіб фінансування проекту було б турботою не «Укртранснафти» й PERN «Przyjazn» (уповноважених реалізовувати проект добудування нафтопроводу від Бродів до Плоцька), а третього партнера. Ми можемо здогадуватися, яка це могла бути компанія чи концерн. Приміром, група «Лотос» або «Орлен», чи консорціум за їхньої участі. А нині, після ухвалення рішення про реверс українського нафтопроводу, виникає безліч проблем стосовно старих планів, включаючи фінансові. І третій учасник СП, коли і з’явиться, то дуже добре подумає, чи варто довіряти свої кошти партнеру, довіру до котрого підірвано.

Щодо відновлення репутації України в очах тієї самої Польщі та Євросоюзу. Нині їй дуже довго й уперто доведеться трудитися, аби підтвердити своє реноме, дотримуючись умов усіх інших міжнародних домовленостей. Можливо, тоді знову з’явиться довіра до України. Навіть полякам, котрі однозначно почуваються в цій ситуації ошуканими, цього хотілося б. Але, на жаль, процес цей болючий і вельми тривалий.

Анна Сковроньська-Лучиньська досить дипломатично висловилася про подальші перспективи розвитку економічного співробітництва України з Польщею і взагалі Євросоюзом. Звісно, ніхто не влаштовуватиме Україні економічну блокаду через те, що проект ЄАНТК тепер під сумнівом або, як мінімум, відкладений у довгий ящик. Польська сторона продовжуватиме роботу над проектом у разі підписання угоди про створення СП із «Укртранснафтою» для добудування нафтопроводу від Бродів до Плоцька. Проте явно без колишнього настрою. Хоча в тій самій Польщі проведено значну підготовчу роботу для реалізації цього проекту.

Нюанс у тому, що ця сама підготовча робота, яка забрала стільки часу й сил, добре відома лише безпосереднім її виконавцям. Це й численні переговори з потенційними інвесторами проекту та компаніями, зацікавленими в продажі й покупці нафти, і попереднє визначення маршруту траси, і, що особливо важливо, переговори з власниками земель, по яких можливо пройде майбутній нафтопровід. А не посвяченим у деталі проекту людям, навіть чиновникам вищого рангу, підготовчу роботу не видно. У результаті склалося враження, ніби польська сторона нічого конкретного не робить, а лише годує українців обіцянками. Ясна річ, коли таке враження у потрібний час і в зручному місці піднести, приміром, Президентові Кучмі з відповідними коментарями, він напевно обуриться. Так у принципі й сталося.

Нескладно здогадатися, хто постарався «належним чином» інформувати главу держави. Адже серед чинних чиновників не залишилося жодного прибічника європейського напрямку використання нафтопроводу Одеса—Броди. Віце-прем’єра Віталія Гайдука усунули з посади ще наприкінці минулого року, екс-міністра палива й енергетики Сергія Єрмілова звільнили буквально відразу після ухвалення урядом постанови №114 від 4 лютого поточного року, де і згадується про використання нафтопроводу Одеса—Броди в напрямку з Одеси на Броди. Олександра Тодійчука усунуто з посади спеціального уповноваженого з питань ЄАНТК у зв’язку з ліквідацією цієї посади. Потім він подав у відставку і з поста президента ВАТ «Укртранснафта» в зв’язку з тим, що не бачив, як він сам висловився, можливості працювати в ситуації, яка створилася в компанії, не маючи реальних важелів впливу і реальних повноважень.

Повноваження нині має генеральний директор ВАТ «Укртранснафта» Станіслав Василенко, котрого спостережна рада цього нафтотранспортного підприємства уповноважила підписати угоду і з ТНК-ВР, і з польською PERN «Przyjazn». А реальними важелями впливу, безумовно, володіє голова правління НАК «Нафтогаз України» Юрій Бойко. І, зрозуміло, Президент і прем’єр.

Про «кулуарність і закритість режиму» ухвалення рішення про реверс

Знаючи про майбутнє рішення уряду України зняти із себе зобов’язання використовувати Одеса—Броди для транспортування каспійської легкої нафти до Європи, «ДТ» спробувало одержати офіційне трактування цього. Проте навіть після публічного повідомлення про те, що на початку минулого тижня В.Янукович завізував своїм підписом постанову Кабміну «Про внесення змін у пункт 1 постанови Кабінету міністрів України від 4 лютого 2004 року №114» (відповідно до якого вилучалася згадка про маршрут використання нафтопроводу Одеса—Броди саме «у напрямку з Одеси на Броди»), знайти на сайті уряду постанову №831 ані серед проектів, ані в розділі ухвалених документів не вдалося. Колеги з інших ЗМІ, котрі цікавилися в прес-секретаря В.Януковича долею цієї постанови, у відповідь чули щось на кшталт: «А ви бачили цю постанову? Я — ні». Ось і вся розмова. А на сайті Кабміну текст постанови з’явився лише наприкінці тижня.

У Мінпаливенерго України нам чемно пояснили, що тексту в міністерстві також у вічі не бачили. Про те, що таку постанову прийнято — чули. Але коли рішення це Кабміну (читай — колегіальне), то, мовляв, чому за нього віддуватися має Мінпаливенерго і його глава? І справді: чому тричі міністр Сергій Тулуб повинен щось привселюдно говорити про проект, до якого загалом не має стосунку? Інша річ, що саме це й дивно. Мінпаливенерго — і не має стосунку до стратегічно важливого для енергетичної безпеки України рішення.

Вже після прийняття спостережною радою ВАТ «Укртранснафта» рішення про підписання угоди з ТНК-ВР у НАК «Нафтогаз України» перевели стрілки на службу у зв’язках із громадськістю та пресою «Укртранснафти». Родзинка всіх прес-служб для керівництва всіх компаній, як відомо, полягає в тому, що коли «пресовики» щось і повідомили зайвого, завжди є можливість на них покласти всю відповідальність. Дуже зручно — і всі ні при чому.

Генеральний директор «Укртранснафти» Станіслав Василенко, уповноважений підписати тимчасовий трирічний договір із ТНК-ВР, загалом ніколи не приховував свого природного (для такого рівня спеціаліста і керівника компанії) невдоволення тим, що нафтотранспортна система України працює в півсили, а побудований нафтопровід Одеса—Броди взагалі простоює. Недаремно ж він так настійно сприяв і об’єднанню нафтотранспортної системи України в ВАТ «Укртранснафта». Як людину дієву його легко зрозуміти: «Укртранснафта» із часу будівництва нафтоструктури Одеса—Броди від цього, крім конфліктів, нічого не здобула. Недоотриманий прибуток — вагомий аргумент для госпсуб’єкта. Але, хоч як сумно, в контексті геополітичного переділу маршрутів транспортування енергоносіїв, це неминуча плата за право взяти участь у глобальному нафтотранзитному бізнесі не тільки три роки, а й багато років по закінченні цього строку.

І навіщо ТНК-ВР такий головний біль?..

Волею долі, у день ухвалення рішення про реверс глава представництва ТНК-ВР в Україні Олександр Городецький показував журналістам досягнення компанії з модернізації ЛиНОСу (ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез»). Тож формально про те, що Україна згодна прийняти пропозицію ТНК-ВР, пан Городецький теж дізнався від журналістів. Тактично — вірний хід. А стратегічне завдання будуть уточнювати. Зокрема, в ході узгодження умов поставки цією компанією в українську нафтотранспортну систему до 9 млн. тонн нафти щорічно й умов надання кредиту в 108 млн. дол. для закупівлі «Укртранснафтою» до 450 тис. тонн технологічної нафти (для заповнення нафтосистеми Одеса—Броди).

Називати конкретні дати підписання угоди і початку постачань російської нафти для її подальшого експорту О.Городецький у Лисичанську не став. Лише сказав, що з технічних причин нафтопоставки можливі не раніше жовтня, бо подати заявку в АК «Транснефть» компанії групи ТНК-ВР уже не встигли. А труба не терпить пустоти з огляду на багато обставин. Тепер ТНК-ВР «збиратиме» обіцяний Україні обсяг нафти: якщо 9 млн. тонн розділити на чотири квартали, то з жовтня і до кінця року компанія начебто має поставити близько 2,25 млн. тонн. Ціни й умови уточнюються.

Очевидно, що первісно обіцяні 9 млн. тонн на рік для ТНК-ВР у даний час забезпечити проблематично. Це, звісно, може бути й тимчасове явище. Але суттєва обмовка «до 9 млн. тонн» наводить на роздуми. Навіщо було ще торік російсько-британській компанії, образно кажучи, лізти в українську трубу, якщо вона реально не має в своєму розпорядженні заявленого обсягу нафтосировини? Варіантів відповіді знайдеться не один. Зокрема й такий.

Енергетична стратегія Росії передбачає експансію цієї країни (і компаній, що черпають у її надрах енергоносії) на країни, що мають інфраструктуру доставки нафти, газу, електроенергії і на платоспроможні ринки збуту цього добра. Росіяни не приховують цього. І дуже послідовні в досягненні своєї стратегічної мети.

Обіцяючи Україні (пряник) перейти на стягування ПДВ з експорту нафти та газу по країні призначення, довгостроковий нафтотранзитний договір і допомогу в стабілізації внутрішньоукраїнського ринку нафтопродуктів, росіяни тим часом будують нафто- і газопроводи, котрі обходять Україну (не батіг, а майже зашморг). І навіть публічно заявляють, що мають намір відмовитися від послуг держав-транзитерів енергоносіїв. Виходить, від послуг України насамперед. І коли так, то навіщо Росії, по-перше, український нафтопровід Одеса—Броди; по-друге, для чого їй на європейський ринок через той же український нафтопровід пропускати конкурентів-власників каспійської нафти?

Очевидно, що ні для чого. З урахуванням цього має право на існування версія про те, що «руками» компаній групи ТНК-ВР російський уряд просто «тимчасово закупорює» на три роки цей нафтомаршрут. (Хоча пан Городецький із такою постановкою питання категорично не згоден. З його думкою ми познайомимо читачів у найближчих випусках «ДТ».) А на час закінчення дії договору з «Укртранснафтою» росіяни преспокійно зможуть обійтися без послуг українських нафтотранспортників. На той час можна навіть безболісно взяти участь у приватизації української нафтотранспортної системи (оптом чи вроздріб — не принципово). Важливий результат, у досягненні якого російська сторона, на відміну від України, послідовна.

* * *

Було б несправедливо повісити, як то кажуть, усіх собак на «Укртранснафту», «Нафтогаз України», Кабмін і тим більше на ТНК-ВР. Рішенню спостережної ради «Укртранснафти» про «тимчасовий реверс» передувала низка послідовних подій, результати яких іноді навіть документально засвідчені. Щоправда, кулуарність таких дій грає швидше проти них.

Так чи інакше, але подіям 8 липня передувало рішення урядової комісії з ефективного використання системи магістральних нафтопроводів (протокол №7 від 15 червня 2004 року). Отож, відповідно до її рішення, ВАТ «Укртранснафта» аналізувала надані Мінпаливенерго контракти, що передбачають можливість транспортування каспійської нафти по системі Одеса—Броди (усього — чотири документи). Фігурували в них українські, польські, турецька і казахська компанії. Але після детального аналізу в «Укртранснафті» дійшли висновку, що подані контракти й угоди мають «винятково декларативний характер». То підписанти не мають у своєму розпорядженні заявлених прав на нафту; то нав’язують, на думку «Укртранснафти», кабальні умови договору; то лише обіцяють поставити нафту на термінал без згадування подальшого маршруту транспортування на Броди. Словом, в «Укртранснафті» дійшли висновку: «Подані документи носять винятково декларативний характер і тому не дозволяють зробити розрахунки економічних показників через відсутність конкретних зобов’язань сторін щодо обсягів поставок нафти, їхніх строків і тарифів на транспортування».

Після такого висновку спеціалістів, що називається, від труби, якого рішення від СР «Укртранснафти» можна було ще очікувати?

Як госпсуб’єкт у формі ВАТ, ця компанія зобов’язана піклуватися про отримання прибутку. Про дотримання при цьому інтересів національної енергобезпеки має піклуватися насамперед уряд. Але його глава турбується про те, як сподобатися Путіну і заручитися його підтримкою на виборах. А також тим, як стримати зростання цін на українському ринку нафтопродуктів. Стримати, схоже, за будь-яку ціну. Він це обіцяв Президенту.

...В Україні ще триває Рік Польщі. Однак при цьому в Росії — Рік України. І дуже схоже, що як подарунок росіянам до всього іншого додається і нафтотранспортна магістраль Одеса—Броди — у реверсному виконанні. Тож цілком логічно, що саме 2004-го стався в Україні «Dzien swira». В усьому цивілізованому світі 2004-й вважається Роком Сальвадора Далі, генія сюрреалізму. Для України це актуально. Хоча для решти світу це всього лише подія в культурному житті соціуму.

Право свободи вибору — велика спокуса, хоча й основний принцип демократичного суспільства. Одночасно воно означає і відповідальність за зроблений вибір. А найчастіше і покарання за нього ж. Прикро тільки, коли свій вибір роблять кілька людей, а розплачується — вся країна. Дуже довго і за всіма рахунками. З усіма наслідками, що витікають із труби.