Небесний витязь

Коли 6 (19) червня 1917 р. справжній ас винищувальної авіації Першої світової війни повернувся з ранкового патрулювання на аеродром у с. Плотича під Тернополем, у штаб 2-ї бойової авіаційної групи винищувачів раптом зателефонували зі штабу Російської імператорської армії Південно-Західного фронту й повідомили: курсом на Зборів прямує ворожий літак, зупинити його слід за будь-яку ціну.

Тому командувач авіапідрозділу, 26-річний капітан Євграф Крутень особисто підняв літак у повітря. Механіки навіть не встигли ні оглянути апарат, ні дозаправити. І брак пального виявився, мабуть, фатальним.

…За годину після злету, заходячи на посадку на малій висоті (не більше 30 метрів), його літак із головою Іллі Муромця на фюзеляжі різко увійшов у штопор і врізався в землю. Так необачно загинув капітан Євграф Крутень. Кажуть, основоположник тактики російської винищувальної авіації, найкращий учень знаменитого Петра Нестерова був поранений і в кабіні знепритомнів. Іншими причинами безглузду смерть аса товариші по зброї пояснити не могли. Вони ж бо пам'ятали: доки тривала війна, Євграф Крутень написав сім брошур, у яких заклав підвалини тактики повітряного бою, й неодноразово планерував на рідний аеродром, не маючи ні краплини бензину.

Як усе було, тепер ніхто не розкаже. Таким для досвідченого організатора перших у світовій авіації спеціальних бойових груп винищувачів виявився віраж у безсмертя.

У телеграмі, надісланій командуванням загону в авіаканцелярію при Польовому управлінні авіації та повітроплавання Штабу верховного головнокомандувача на ім'я Великого князя Олександра Михайловича, про обставини загибелі капітана Євграфа Крутня повідомлялося: "Розбився на смерть внаслідок переходу літака в штопор на висоті 20-30 метрів після крутого повороту".

Посмертно офіцера підвищили у званні до підполковника й нагородили орденом Святого Георгія 3-го ступеня. Лиха звістка стрясла Київ. Труну з тілом небесного витязя на залізничному вокзалі Київ-1 винесли з вагона і встановили на покритій авіаційним прапором гондолі аероплана, замінивши тривіальний катафалк. В останню путь земляка проводило все рідне місто. З військовими почестями героя поховали неподалік стіни Військового Микільського собору на території Видубицького Свято-Михайлівського монастиря.

Уже в добу розвиненого соціалізму заслужений льотчик-випробувач, Герой Радянського Союзу киянин Олексій Граціанський доклав чимало зусиль, аби увіковічити в Україні пам'ять видатних авіаторів. Було розшукано могилу капітана Євграфа Крутня, - за деякими джерелами, знайшлась вона у старовинному некрополі на Аскольдовій могилі, де ховали виключно знаменитих киян. У 1973 р. прах українського аса перепоховали на Лук'янівському цвинтарі - поряд із могилою його наставника, видатного авіатора Петра Нестерова (ділянка № 13-1). На гроші покійного авіаконструктора Олега Антонова поставили гранітний надгробок із написом "Легендарный витязь неба…".

***

Майбутній ас Євграф Миколайович Крутень народився 17 (29 грудня) 1890 р. у бідній дворянській родині, що мешкала в будинку на Інститутській вулиці, 11, у Києві. Його батько, штабс-капітан Микола Євграфович Крутень, був кадровим військовим. Мати, Кароліна Карлівна (в дівоцтві - Венькович), походила з полковницької родини.

Невдовзі після народження сина батьки розлучилися, мати залишила чоловіка та сина й виїхала з коханцем до Санкт-Петербурга. До кінця життя Євграф жив із тією глибокою дитячою травмою, до батька ставився з особливою пошаною, а свій біль прагнув розвіяти в небі.

Здобувши ґрунтовну домашню освіту, у 1901 г. підліток пішов батьківською стежкою і вступив до Київського Володимирського кадетського корпусу. По закінченні, у 1908 р., став учнем Павловського військового училища в Санкт-Петербурзі, але згодом перевівся до Костянтинівського артилерійського училища. Здобувши освіту, випускник уперше вдягнув новенький мундир, отримав кортик і револьвер, бо 6 серпня 1911 р. став власником погонів підпоручика. Оскільки з училища він випустився за 1-м розрядом, відмінникові дозволили самому обрати місце служби.

Невдовзі юнак опинився в 4-й кінно-артилерійській батареї, розквартированій під Києвом. Поволі вгору повзла кар'єра. У 1912 р. Євграф Крутень потрапив до 2-ї батареї 2-го кінно-гірського артилерійського дивізіону полковника Михайла Ханжіна, що також стояв на бойовому чергуванні в Київському військовому окрузі.

Не рушиш у гори - не замислишся про висоту неба. До гармат 23-річний юнак назавжди охолонув, коли в червні 1913 р. 3-тя Київська авіаційна рота та 2-й кінно-гірський артилерійський дивізіон уперше в Російській імперії взялися відпрацьовувати бойове злагодження авіації та артилерії. Отож на Київських військових маневрах Євграфу Крутню вперше пощастило на власні очі побачили всю велич і потугу військової авіації.

Перший командир 3-ї Київської авіаційної роти, майбутній білогвардійський авіадарм В'ячеслав Ткачов згадував: "Спокійні й упевнені підйоми і спуски без єдиного дефекту викликали глибоку довіру до польотів, і в нас під час маневрів з'явилися численні пасажири-любителі. Особливо запам'яталася постать кремезного, невисокого на зріст юного підпоручика 2-го кінно-гірського артилерійського дивізіону. Він уважно і, як видно, з великим збентеженням стежив за польотами, але, зрештою, не витримав очікувань у "пасажирській черзі", підбіг до мене і збуджено заявив:

- Пане сотнику, візьміть мене з собою політати! - Мимохіть згадалося, як і я колись, якихось два роки тому, палав бажанням "політати"… Співчуваючи поручику, я взяв юнака на позачерговій політ. То був уславлений трохи пізніше, у боях Першої світової війни, безстрашний винищувач Євграф Миколайович Крутень".

***

На цьому втручання Неба в його долю не припинилося. Воно зробило другий промовистий жест. На Київських військових маневрах піонер вищого пілотажу (петля Нестерова), російський авіатор, 25-річний поручик Петро Нестеров обрав саме українця, молодого артилерійського обер-офіцера… своїм спостерігачем! Ось коли Євграфа остаточно поглинуло Небо! 27 серпня (9 вересня) 1913 р., ще із землі, на Сирецькому аеродромі в Києві, Євграф Крутень стежив, як на одномісному аероплані Nieuport Петро Нестеров виконував першу у світі замкнену "мертву петлю" у вертикальній площині.

У Москві вчинок авіатора назвали "небезпечним і безвідповідальним", тоді як науково-технічний комітет Київського товариства повітроплавання подвиг оцінив гідно й нагородив П. Нестерова золотою медаллю із зображенням літака. Таку до льотчика отримував лише заслужений професор Московського університету, засновник аеродинаміки Микола Жуковський.

Потрійна ін'єкція висоти, швидкості та польоту діяла миттєво… 31 серпня 1913 г. він став поручиком, а 7 вересня того ж року Євграфа Крутня - за його власним рапортом - перевели на посаду льотчика-спостерігача до 9-го корпусного авіазагону, що, за штатом, мав сім авіаторів - п'ятьох офіцерів і двох солдатів. Але невдовзі ентузіаста все-таки направили в омріяну 3-ю Київську авіаційну роту, що стояла під Броварами, за 26 км від Києва. Прозвучить дивно, але на світанку повітроплавання медичні вимоги до майбутніх авіаторів були менш суворими, ніж до… піхотних офіцерів. Вважалося, що для льотчика головне - "пташиний інстинкт". Те невловиме, що дозволяло людині злитися з апаратом у єдине ціле, почуватися в повітрі природно і впевнено, ніби стихія твоя - не земля, а небо.

Кар'єра розвивалася стрімко. У вересні 1913 р. українець брав участь в маневрах Київського військового округу як льотчик-спостерігач, здійснивши зі своїм командиром і вчителем В'ячеславом Ткачовим кілька польотів.

Спочатку Євграф Крутень в асах не ходив. Служив на посаді льотчика-спостерігача 11-го корпусного авіазагону (КАЗ), яким командував П.Нестеров. Інакше кажучи - коректувальником вогню артилерійської батареї з літака.

***

У січні 1914 р., за рекомендацією самого Петра Миколайовича, здібний українець вступив до Ґатчинської військової авіаційної школи під Санкт-Петербургом. Натхненний майстерністю наставника, курсант вирішив і собі опанувати фігури вищого пілотажу. Проте такі не входили до програми навчання. Крім того, в авіашколах імперії після тотальної мобілізації авіатехніки на фронти Першої світової війни залишилися тільки двомісні аероплани Farman-XVI, небезпечні для виконання на них фігурних польотів.

Зустріч із відомим російським льотчиком-спортсменом Олексієм Шиуковим (справжнє прізвище - Шиукашвілі), який тоді переучувався в Ґатчинській авіашколі, допомогла Євграфу здійснити намір. 23 серпня (5 вересня) 1914 р. на старенькому аероплані Farman-XVI, буквально напередодні випускних іспитів із Ґатчинської авіашколи, вперше з небаченим шиком Євграф виконав… подвійну "мертву петлю". Паливоду покартали й кинули на поповнення в пекло Першої світової війни.

Глибоко в серце запали йому тоді слова наставника Петра Нестерова: "Я - не ілюзіоніст, не штукар. Моя перша "мертва петля" - доказ моєї теорії: в повітрі завжди є опора. Людина потребує лише самовладання. Переліт такий, як мій, без будь-яких попередніх підготовок, самі бачите, яке має значення для вітчизняної військової авіації. Тепер мене захоплює думка, як знищувати ворожі апарати у таранний спосіб, використовуючи швидкохідність та швидкопідйомність аероплана. Наприклад, вдало вдаривши власним шасі згори апарат противника в польоті".

27 жовтня 1914 р. Євграф Крутень опинився у складі 21-го КАЗу 2-ї армії Північно-Західного фронту, де на двомісному біплані Voisin успішно виконував завдання з розвідки у глибоких тилах противника та бомбометання по ворожих позиціях. Екіпажі тодішніх бойових літаків зазвичай складалися з двох офіцерів - власне авіатора та льотчика-спостерігача (льотсост). Останній переважно фотографував місцевість і проводив рекогносцировку місцевості. Від льотсоста вміння самостійно керувати апаратом не вимагалося. Тому таке службове становище аж ніяк не влаштовувало офіцера Крутня, який уже зажив слави справжнього відчайдуха.

Коли на початку 1915 р. кайзерівська авіація взялася щільно бомбити шпиталі Червоного Хреста і санітарні поїзди російської армії, українець сформував із добровольців і 5 квітня 1915 р. очолив групу авіаторів, які вперше в історії авіації здійснили нічний груповий політ над територією противника. Ворожий аеродром вони знищили повністю; під час рейду українець особисто скинув шість авіабомб на укріплені позиції німців, розміщені на схід від польської річки Бзури, лівої притоки Вісли. За бойові заслуги офіцера підвищили до рангу штабс-капітана, а 12 листопада 1915-го, указом Управління військового повітряного флоту, призначили командиром 2-го авіазагону винищувачів. Але в січні 1916 р. викликали до Москви й відрядили на Імператорський літакобудівний завод "Дукс" інспектором Південно-Західного округу. Слід було організувати випробування Nieuport XVII, прийняти партію нових аеропланів і передати апарати у військові частини.

Саме тоді авіатор подав на розгляд керівництва рапорт, у якому пропонував для здійснення атак на ворожі літаки створити ударні авіаційні загони винищувачів. Пропозицію уважно розглянули в Управлінні завідуючого організацією авіаційної справи в діючій армії, схвалили, а невдовзі почали формувати винищувальні загони.

***

2-й авіазагін винищувачів, що базувався на аеродромі поблизу галицького містечка Броди, пересів на легкі одномісні літаки Nieuport XI, які розвивали бойову швидкість до 150 км/год. Перше, про що Євграф Крутень подбав, повернувшись у розташування частини, була новітня атакувальна тактика ведення повітряного бою. Штабс-капітан особисто навчив усіх підлеглих різних прийомів, зокрема й арцеуловського штопору, що його перейняв у Москві від видатного повітроплавця, чаклуна безмоторних польотів, льотчика 18-го корпусного авіазагону Костянтина Арцеулова.

Пізніше у власних мемуарах Арцеулов писав про українця: "Невисокий на зріст, кремезний, тугенько зшитий, із привітним відкритим обличчям, завжди спокійний та стриманий у жестах, він справляв вельми приємне враження. Скромний у побуті, Євграф Крутень вів спартанський спосіб життя, весь лад якого був спрямований на розвиток льотних здібностей. Дозвілля Євграф Миколайович проводив на аеродромі, спостерігаючи за польотами інших, і користувався будь-якою нагодою, аби політати на апаратах різних типів. У години, вільні від польотів, він сідав за роботу з узагальнення бойового досвіду російської авіації на фронті".

Невдовзі теоретичні розробки почали конвертуватись у конкретні пропозиції. Зокрема, саме Євграф Крутень дійшов до ідеї і втілив у практику сучасного бою парні польоти винищувачів, що різко зменшило втрати особового складу. Хоча невдовзі винищувачі всіх країн Європи за основу бойового порядку взяли трійку літаків, його пара зарекомендувала себе надійнішою й мобільнішою. Тож до такої конфігурації незабаром повернулися всі авіазагони по обидві боки фронту.

На додачу, у своїй 2-й бойовій ударній авіагрупі винищувачів Євграф Крутень вперше у світовій практиці застосував техніку баражування над полем бою, розробив і запровадив систему знаків та сигналів для корегувальних польотів. Саме цей ас запропонував понад два десятки типів атаки одиничними аеропланами, у парі та групою літаків.

***

Наприкінці липня 1916 р. авіагрупа Крутня перелетіла на фронтовий аеродром, розміщений під білоруським містечком Несвіж. У стислі терміни українець вогнем перевірив міцний бойовий колектив. Першого ж дня нової дислокації на двомісному біплані-розвіднику Voisin LA зі штовхаючим гвинтом він особисто повів підлеглих у бій.

30 липня 1916 р., 2-га авіагрупа винищувачів здобула першу бойову перемогу… Трофеєм командира став німецький винищувач-розвідник Albatros С.III, що міг нести 90 кг бомб. Після блискавичного бою двомісний дерев'яний біплан ворога вимушено сів за позиціями 9-го армійських корпусу Російської імператорської армії.

Ще через три дні, 1 (14) серпня 1916 р., наступним скальпом Євграфа Крутня став багатоцільовий літак Rumpler C.I, оснащений двигуном Merсedes D.III потужністю 160 к.с. Той двомісний біплан нахабно здійснював розвідку в районі залізничної станції Стовпи. Але його радіатор було продірявлено кулеметною чергою, що змусило чужинця здійснити екстрену посадку. Екіпаж спробував спалити машину, проте козаки не дрімали в окопах, а захопили апарат у полон і доправили німців на аеродром у розташування 2-го армійського авіазагону. Незабаром молодий штабс-капітан та його непрохані "гості" стали героями фронтових газетних звітів.

У небі над Білорусією Євграф Крутень уперше застосував вигаданий ним вертикальний маневр під час повітряного бою. У запеклих поєдинках українець збив кілька ворожих аеропланів, а два - примусив приземлитися на зайнятій російськими військами території. Авіатор набув неабиякого бойового досвіду. У 1915-1916 рр. Євграф Крутень знищив у повітряних боях 15 німецьких літаків: шість аеропланів - над розташуванням російських військ, а решту - за німецькими позиціями або ж взагалі у глибокому ворожому тилу.

Тим часом, перемагаючи кайзерівську Німеччину в небі, Російська імперія зазнала нищівної поразки на землі. Не секрет, що на Південно-Західному фронті у стислі терміни створений 2-й армійський авіазагін винищувачів, разом із 1-м армійським авіазагоном винищувачів на чолі з ротмістром Олександром Казаковим, який походив із Херсонської губернії, мали потужно протистояти 2-й винищувальній ескадрі Люфтваффе (JG 2 "Ріхтґофен"), в якій літав найкращий ас Першої світової війни, "червоний барон" Манфред фон Ріхтґофен, що знищив 80 ворожих аеропланів. Однак головними ворогами Євграфа Крутня стали не німці, а одвічні російські біди: бюрократизм, містечковість, убогість поглядів, що, вкупі з плутаниною й казнокрадством, панували у військовому міністерстві та вищому військовому командуванні.

У тому двобої штабс-капітану було не перемогти: злагоджений у повітряних битвах 2-й авіазагін винищувачів розтягнули назад по своїх частинах командувачі різних армій, які раптом згадали, що колись мали свою авіацію, й зажадали назад 2-й, 8-й та 10-й загони винищувачів. На щастя, Євграфу Крутню надійшла унікальна пропозиція: на кілька місяців змінити країну, вид діяльності та навіть командирів, а заодно набратися новітнього європейського досвіду повітроплавання.

Наприкінці листопада 1916 р., у складі групи фронтових льотчиків Олександра Орлова, Бориса Барковського, Олександра Свєшнікова, Івана Кежуна, Управління військовим флотом (Увіфлот) Російської імперії відрядило Євграфа Крутня до французького містечка По, де розміщувалася школа вищого пілотажу. Планувалося вивчити досвід союзників, опанувати нові типи винищувачів, ознайомитися з методами ведення повітряного бою. Певний час Євграф Крутень воював у французькій 3-й ескадрильї 12-ї ударної авіагрупи під командуванням капітана Фелікса Брокара, створеної 16 квітня 1916 р. і названої "Лелеки".

На озброєнні 3-ї ескадрильї стояли аероплани "Ньюпор XI", створені спеціально для знищення ворожих літаків, та невеличкі хижаки Spad S.VIII із двигуном Hispano-Suiza на 150 к.с., що розвивав швидкість до 180 км/год. Тож на добре відомих українцеві апаратах, чий фюзеляж прикрашало зображення обожнюваного французами довгодзьобого птаха, здійснювалися вильоти з аеродромів Каші під Ам'єном і Манонкур, що поблизу Нансі.

Бойові завдання в повітрі часто виконували інтернаціональні групи з участю висококласних французьких пілотів, таких як Жорж Ґінемер та Альфред Ерто. Це лише сприяло обопільному зростанню майстерності та корисному обміну досвідом. Не дивно, що наш земляк збив три "Фоккери" бошів і був нагороджений "Військовим Хрестом із пальмою" на стрічці.

Після нетривалого візиту до Великої Британії в березні 1917 р. п'ятеро авіаторів повернулися в Росію, яку охоплював революційний хаос. Уже 19 квітня 1917 р. капітана Євграфа Крутня призначили командиром 2-ї бойової авіагрупи винищувачів, що діяла на Південно-Західному фронті. Тим часом у Російській імператорській армії він знову побачив безлад, гультяйство, непролазне технічне невігластво. Серце краяла гірка реальність. Саме тому з'явилася серія з восьми спеціальних брошур: "Тип апарата винищувача" (1914), "Настанова льотчику-винищувачу", "Повітряний бій", "Військова авіація у Франції" (1916), "Що думалось у Лондоні", "Нашестя чужинців", "Створення винищувальних груп у Росії", "Кричущі потреби російської авіації" (1917). Зокрема, в останній роботі він гірко констатував: "Наші льотчики, наче метелики, безтурботно пурхають з апарата на жінку, з жінки - на пляшку, потім - знову на апарат, затим - на карти. Віджарив бойовий політ - і догори черевцем. Позаполітної роботи геть нема!"

У теоретичних працях українець висунув новітні вимоги до сучасного літака-винищувача: вертикальна і горизонтальна швидкість, "верткість", висока "стеля". Засуджуючи одвічне схиляння перед іноземними авторитетами, він запропонував власну модель побудови національної бойової авіації.

Швидко навівши лад у новоствореній частині, українець надав індивідуальних рис підрозділам. У кожного загону з'явився власний розпізнавальний знак на фюзеляжі: у 3-го - голова індіанця, у 7-го - голова орла, у 8-го - чирвовий туз. З огляду на те, що в авіагрупі Євграф Крутень користувався винятковим авторитетом і повсякчас демонстрував особисту мужність, на фюзеляжі капітанського біплана намалювали голову Іллі Муромця в чернігівському шоломі.

Відтоді на німецьких оперативних картах район дій 2-ї бойової авіагрупи винищувачів окреслювався жирною червоною лінією як зона, звідки німецькі літаки здебільшого не поверталися.

Історія мала несподіване продовження через чверть століття, коли під час Другої світової війни пілоти-аси Люфтваффе змавпували емблеми на фюзеляжах у вигляді тевтонських хрестів, леопардів, чирвових тузів та… жіночих ніг. Не помогло. Гітлерівців на небі винищували славетні радянські льотчики, у тому числі й легендарний українець Іван Кожедуб, який у Чугуївській військовій авіаційній школі льотчиків вивчав брошури Є.Крутня, що стали першими підручниками для авіаторів Російської імперії.

***

Спочатку Євграф Крутень літав на модернізованому московським заводом "Дукс" аероплані Nieuport XVII з ротативним двигуном Le Rhone потужністю 80 кінських сил. Невдовзі штабс-капітан пересів на новітній одномісний винищувач Nieuport XХIII із мотором на 120 к.с., який у руках досвідченого воїна, віртуоза вищого пілотажу, перетворився на грізну зброю, адже розвивав швидкість до 160 км/год.

Українця боялися ворожі авіатори, а від прямого бойового зіткнення, навіть маючи чисельну перевагу, ухилялися. Перевіреною стратегією повітряного бою та особистим стилем Євграфа Крутня стало штучне, але неминуче створення переваги над противником у висоті, подальша блискавична атака із заходом з боку сонця, а затим - раптовий провал на 50-100 метрів нижче ворога в "мертвий конус". Звідки солодко джеркотала коротка черга з новітнього кулемета Vickers калібру 7,7-м, встановленого на верхньому крилі та обладнаного синхронізатором, що дозволяв вести вогонь через повітряний гвинт…

Знані воєнні льотчики Німеччини й Австрії в сутичках з українцем незмінно зазнавали поразки. Наприклад, відомий австрійський ас, №4 у престижному рейтингу Військово-повітряних сил Австро-Угорщини, обер-лейтенант Франк фон Лінке-Кроуфорд, який за роки Першої світової війни здобув у небі 27 перемог, тричі бився в повітрі з Євграфом Крутнем і, як написав потім у мемуарах, щоразу вимушено "знижувався" (приземлявся), тим самим рятуючи собі життя.

Тим, хто поверхово знав українця, він видавався чи то японським самураєм, чи то козаком-характерником. А хто ще здатен так холоднокровно, блискавично й незбагненним чином знищувати противника? Ось кілька фактів.

Одного разу штабс-капітан охороняв коректувальника. Чергуючи на висоті 3000 метрів, він не помітив, як спалив увесь бензин. В екстреному порядку довелося планерувати на аеродром, але по курсу авіатору трапився німецький винищувач. Не вагаючись Євграф Крутень здійснив карколомний маневр, розстріляв ошелешеного противника і збив апарат. На завершення, не маючи в баках ані краплі пального, благополучно посадив свій "Ньюпор XХIII" на аеродром у с.Плотича під Тернополем.

У людській вдачі українця дивним чином поєдналися відчуття військового обов'язку та природна людяність до переможеного ворога. Одного разу, збивши черговий німецький одномоторний винищувач Fokker D.VII, капітан сів неподалік уламків біплана. Невдовзі свої піхотинці передали авіатору гаманець загиблого льотчика. У ньому знайшлася світлина, на якій молодий німецький лейтенант тримав на руках дитину. За спиною стояла усміхнена дружина.

Трофеїв чужого горя він не збирав… Під час чергового бойового вильоту Євграф Крутень скинув на ворожі позиції вимпел із вкладеним у нього гаманцем та запискою: "Співчуваю тим, хто втратив загиблого чоловіка і батька. Та на війні як на війні: коли не я його, то він мене".

Нічого не вдієш, такою була його робота: чистити рідне небо від кайзерівських пілотів. Буквально за кілька днів до трагічної загибелі Євграф Крутень буденно збив три ворожих літаки. Повертатися додому з порожнім баком георгіївському кавалеру, як ви тепер знаєте, було не звикати. Бо ж він майстерно володів арцеуловським штопором, іншими таємницями безмоторних польотів, перейнятими у знаменитого авіатора Костянтина Арцеулова.

Проте, здійснюючи аварійну посадку на домашній аеродром у с.Плотича під Тернополем, 6 (19) червня 1917 р. капітан Євграф Крутень на літаку "Ньюпор XХIII" зробив крутий розворот на невеликій висоті і, зірвавшись в штопор, розбився. Того дня, захищаючи літак-розвідник "Вуазен" від атак трьох австрійських винищувачів, українець відправив на грішну землю свій останній німецький "Фоккер-Д-7" і зробив віраж у безсмертя.

На першій шпальті газети "Киевлянин" від 11 (24) червня 1917 р редакція розмістила траурне оголошення, написане великим шрифтом: "Батько, мати, сестри та брати із безмежною скорботою сповіщають рідних і знайомих, що виноситимуть тіло волею Божою загиблого військового льотчика Євграфа Миколайовича Крутня 11 червня 1917 р. о 3-й годині дня, із вокзалу станції Київ-1: спочатку - у Володимирський собор, а далі - на цвинтар Видубицького Свято-Михайлівського монастиря для подальшого поховання".

…Це було так по-українськи: золотоверхий Київ багатолюдно попрощався з героєм, побожився берегти про повітряного витязя пам'ять, та й забув. Покійним байдуже? Не знаю. Але все світле й чисте піднімається вгору, аби стати Небом.