Медики-волонтери. Рятуючи життя на лінії оборони

У зоні АТО нині багато медиків різних спеціалізацій і рангів: від зоотехніків-начмедів до мобілізованих або професорів, які добровільно пішли на фронт. Активні бойові дії, безперервний потік поранених зі складними політравмами, масове загострення "хроніки" у тих, хто сидить в окопах, - лікарі розуміють, що із цими проблемами застарілими методами вже не впоратися.

Максим Циганок, начальник Першого добровольчого медичного госпіталю, який уже чотири місяці базується в Артемівську, розповідає, як на прикладі саме добровольчого об'єднання (де можна уникнути опору чиновників) лікарі намагаються впроваджувати світові стандарти надання першої допомоги.

- Волонтери як можуть забезпечують солдатів потрібними засобами, комплектують аптечки, завозять джгути й бандажі. Але якщо не навчити надавати допомогу абсолютно всіх - від начмеда до рядового - все це буде непотрібним і нікому не врятує життя. Тому наші тренери, які пройшли спеціальні курси й отримали сертифікат, щодня проводять заняття в різних військових частинах, зокрема й на передовій. Підрозділи вже стають у чергу - прийшло розуміння, що це важливо. І цивільні лікарі теж повинні опановувати нові правила роботи, де немає звичної операційної, знайомого анестезіолога, операційної сестри, яка розуміє з півслова, але є можливість урятувати людське життя, - розповідає начальник госпіталю.

Так, на думку лікарів ПДМГ, заново народилася справжня лікарня швидкої допомоги в Маріуполі, коли в прикордонне місто підтяглися висококласні фахівці, а службу надання допомоги почали переводити на стандарти НАТО. Щось подібне нині відбувається майже по всій лінії протистояння, коли війна змушує перетворювати районні лікарні на госпіталі, а кожного бійця - опановувати стандарти тактичної медицини.

Є серед добровольців і парамедики, які вже пройшли найгарячіші точки війни на Сході України. Про Віталія Машкова колеги говорять як про легенду: "Витягав таких, які без нього не доїхали б!" На його рахунку врятовані життя хлопців, що воювали під Пісками, Дебальцевим, там, де надавати життєво важливу і досить складну допомогу доводилося й у "червоній зоні", і по дорозі в лікарню.

- На жаль, найчастіше зараз виконується тільки одне завдання - вивезти пораненого. Завантажити й тиснути на газ, либонь доїде! Але ж іноді час вивезення - більш як година, втрачаються головні хвилини, коли життя можна було б урятувати. Важливо навчити кожного, хто може виявитися поруч, навичок рятування свого і чужого життя. Тому ми й мотаємося по військових частинах, показуємо, розповідаємо, - пояснює парамедик.

Парамедик Віталій Машков і терапевт Людмила Глиняна

Єлизавета Гончарова, DT.UA

Ідея створити саме добровольчий госпіталь, у якому могли б оперувати на волонтерських засадах світила медицини, виникла майже відразу після початку війни. Багато з нинішніх лікарів знайомі ще з Майдану.

- Наш госпіталь, як і багато волонтерських ініціатив, родом з Майдану. Коли почалася війна, ми зрозуміли, що треба створювати пересувний волонтерський госпіталь. Нашим первістком став "Урал", який ми планували переобладнати в операційну й автоперев'язочну. Але вийшло так, що "Урал" тепер - пересувний рентген, який дуже затребуваний і для бійців на передовій, і для мирного населення в обстрілюваних населених пунктах, де зараз часто немає взагалі жодного медичного обслуговування, - розповідає Циганок.

На жаль, днями апарат зламався, не витримавши величезного навантаження. Тепер медики збирають кошти на ремонт. А попрацювати рентген-апарату довелося ударно: куди б не заносило лікарів на "Уралі", скрізь вишиковувалася черга. Бабусі у віддалених районах Артемівська досі з вуст у вуста передають легенду про "велику машину з лікарями", завдяки якій медогляди змогли пройти навіть 100-річні.

- Іноді це єдиний спосіб провести швидкий профогляд, наприклад, на передовій. Ну не тягти ж усю роту в місто, щоб зробити знімки! А деколи це дуже потрібно, приміром, якщо є контакт із хворим на туберкульоз. На жаль, такі випадки не поодинокі: польові умови життя солдатів провокують легеневі захворювання, зокрема й туберкульоз. Під час останнього огляду ми виявили двох хворих, - каже терапевт госпіталю Людмила Глиняна.

По "сарафанному радіо" весь Артемівськ довідався, що в пересувному госпіталі приймають лікарі, які не просто консультують, а й часто безплатно дають ліки, що їх привезли волонтери. Та ще які лікарі! Нещодавно фурор спричинив візит відомого нейрохірурга з "Феофанії" Олега Лазоренка, який провів кілька унікальних операцій, рятуючи життя місцевих жителів і бійців. Такі, здавалося б, дрібниці іноді роблять для зближення розведених по різні боки людей більше, ніж пафосні промови політиків чи декларація єдності нації.

- А в мене в Пісках була одна пацієнтка - бабуся, рік після інсульту, важкі наслідки. Призначив ліки, наглядав за динамікою, хвора повеселішала. Потім каже: "Спасибі, лікарю! Мені легше. Я коли приїжджаю в Донецьк, так усім і кажу, що ви нас не кривдите, а навпаки". Отакі стосунки… - зітхає парамедик Віталій Машков.

Справжнім випробуванням для персоналу ПДМГ стала операція під Дебальцевим. Кілька діб пліч-о-пліч із місцевими й військовими лікарями волонтери рятували хлопців. З таким потоком поранених до цього ніхто не стикався. Тоді волонтер ПДМГ відомий судинний хірург Владислав Грабовець урятував вісім ніг шести солдатам. Якби його не виявилося в той момент, шість хлопців стали б інвалідами.

- Пам'ятаю, виходжу вкотре з операційної, а місцеві волонтери запитують: "Де тут медсестри, яким чай треба налити?" Стало приємно, бо в госпіталь часто бігають місцеві жителі: перевдягти, нагодувати, забрати додому. Якщо чесно, раніше я на Донбасі ніколи не була, але упереджене ставлення мала. Дуже приємно, що тепер я в ці стереотипи вже не вірю: бачила на власні очі стількох людей, готових допомагати, - згадує Людмила Глиняна.

Попри це багато хто навіть у лікарському співтоваристві все-таки насторожено ставиться до незалежного об'єднання, за аналогією з добровольчими батальйонами. В унікальній структурі волонтерського госпіталю є свої плюси й мінуси. З одного боку, така структура найбільш мобільна і швидко реагує на потреби. Потрібен фахівець певного профілю - приїжджає лікар на місяць у відрядження: начальник ПДМГ офіційно залишається лікарем-травматологом Київської лікарні №17. Так робить увесь персонал госпіталю - 36 осіб, 12 з яких медики. Але, з іншого боку, така самостійність (непідпорядкованість структурам Міністерства охорони здоров'я або Міністерства оборони) позбавляє госпіталь координації з іншими.

- Ми прагнемо максимальної взаємодії з військовими й цивільними лікувальними закладами, місцевою владою, волонтерами різного рангу. І це не самодіяльність, а самостійність. Ми не озброєні, тому жодної небезпеки для оточення не становимо. А от користь - будь ласка! - вважає Максим Циганок.