…І сум сподіваної волі

"Закликати владу України звільнити екс-прем'єр-міністра Юлію Тимошенко з ув'язнення у світлі рішення Європейського суду з прав людини, ухваленого 30 квітня 2013 р. (...) Закликати членів Європейського Союзу включити звільнення Юлії Тимошенко з ув'язнення як важливий критерій для підписання Угоди про асоціацію з Україною на майбутньому саміті Східного партнерства у Литві...".

Наведені вище цитати - витяги з проекту резолюції сенату США (переклад неофіційний. Повний текст документа), авторами якого виступили депутати верхньої палати Річард Дурбін, Джон Баррасс, Марко Рубіо, Барбара Боксер і Кріс Мерфі. Документ направлено до комітету з міжнародних відносин; очікується, що він може бути розглянутий сенатом у вересні.

Ініціатор появи резолюції №165 - сенатор-демократ з Іллінойсу Річард Дурбін. Цей американський політик не вперше демонструє свою стурбованість долею найвідомішого українського в'язня. Торік у грудні Дурбін (разом із республіканцем Джимом Інхофом) виступив автором ще різкішої резолюції, одностайно підтриманої сенатом. Тоді представники верхньої американської палати не тільки зажадали звільнення Тимошенко та інших політичних в'язнів, а й звернулися до Держдепартаменту і ОБСЄ з проханням "чинити спільний багатосторонній дипломатичний тиск на президента Януковича, щоб звільнити Тимошенко". А також закликали зовнішньополітичне відомство США видати заборону на видачу віз тим, "хто відповідальний за ув'язнення Тимошенко і погане поводження з нею".

Українське МЗС поквапилося заявити, що жорстка резолюція має виключно рекомендаційний характер, а процедуру її ухвалення назвало "як мінімум сумнівною". Відповідь Дурбіна не забарилася. У заяві сенатора, переданій DT.UA його прес-службою, він наполягав: "Дану резолюцію було ухвалено одностайно під час відкритого голосування в Сенаті за стандартною процедурою. Ця резолюція відображає точку зору Сенату". Аналогічно коментував сенатську ініціативу і посол США в Україні Джон Теффт.

Тональність нинішньої резолюції дещо відрізняється від попередньої. Питання про санкції вже не порушується, однак висловлюється "віра і надія, що майбутнє України спиратиметься на тісніші зв'язки з Європою, США і співтовариством демократичних держав". За інформацією DT.UA, Річард Дурбін був змушений коригувати свою (спочатку більш жорстку) позицію під впливом колеги по партії Кріса Мерфі. Підпис Мерфі під текстом резолюції, наскільки можна судити, був украй важливим для Дурбіна, бо надавав документу додаткової ваги: сенатор з Коннектикуту є головою підкомітету з європейських питань і фактичним куратором "українського питання". У середині травня з Мерфі зустрічався очільник
вітчизняного МЗС Леонід Кожара, і за нашою інформацією, цим переговорам у нашому зовнішньополітичному відомстві надавали великого значення. Очевидно, пом'якшення формулювань було тією ціною, яку ініціаторові написання резолюції довелося заплатити за автограф сенатського "відповідального за Україну".

Інтерес Річарда Дурбіна до наших реалій можна пояснити: у штаті Іллінойс (і в місті Чикаго зокрема) проживає чимала українська діаспора, і сенатор напевне не проти заручитися підтримкою цієї частини виборців. Яка вочевидь симпатизує українській опозиції більше, ніж владі. Але хоч би чим керувався пан Дурбін, він мав рацію: груднева резолюція відображала точку зору всього Сенату на "справу Тимошенко". Причому точка зору була одностайною.

Як стверджують наші джерела в дипломатичних колах, уточнення сенатської позиції з цього питання має логічне пояснення. На Заході не відмовилися від наміру чинити тиск на українське керівництво. Просто там намацали можливість домовлятися з українським керівництвом про долю Тимошенко. І відчули готовність українського керівництва домовлятися. Говорячи про Захід, ми говоримо не тільки про Вашингтон, а й про Брюссель та Берлін.

Останнім часом деякі із західних дипломатів у неофіційних бесідах висловлювали впевненість у тому, що звільнення Тимошенко - ключ до підписання угоди про асоціацію з ЄС. І що Євросоюз теоретично готовий заплющити очі на невиконання Україною деяких умов, викладених у так званому "списку Фюле", якщо екс-прем'єру, наприклад, нададуть можливість виїхати на лікування в одну з європейських країн. Раніше подібної переконаності вони не демонстрували

Високопоставлені українські політики, обережно заявляючи про теоретичну готовність Януковича звільнити Тимошенко, застерігали: гарант хоче гарантій того, що торг відбудеться. На запитання, хто може виступити в ролі поручителя, більшість називали Ангелу Меркель. Думку Німеччини небезпідставно називають ключовою при визначенні нашої інтеграційної долі.

При цьому всім відомо про те, наскільки скептичною є бундесканцлер, коли мова заходить про відповідність України європейським стандартам. Відомо про особливі стосунки фрау Ангели з керівництвом РФ, у якого свій погляд на українське майбутнє. Не є секретом і те, наскільки німецький лідер була ображена "кидком" Януковича, з яким (як їй здавалося) вона домовилося про свободу для Тимошенко ще торік. Але (як виявилося) чи то вона Віктора Федоровича хибно зрозуміла, чи то він її...

Діалог між Меркель і Януковичем (навіть через посередників) донедавна годі було й уявити.

Але на початку травня ситуація подекуди змінилася. За свідченням авторитетного джерела, у той період до відома українського лідера було доведено, що офіційний Берлін готовий обговорювати питання про надання Юлії Тимошенко можливості пройти курс лікування в Німеччині. Залишалося визначитися з переговірником і визначити форму гарантій.

Роль посередника, за деякими відомостями, відвели Костянтину Єлісєєву. Саме із цим частково пов'язують його фактичне підвищення - представника нашої країни при ЄС 13 травня ц.р. було призначено уповноваженим України з питань зовнішньополітичних та інтеграційних процесів (фактично - паралельним міністром закордонних справ). Президентський указ побачив світло в той день, коли офіційний міністр закордонних справ Леонід Кожара вів переговори (як пізніше з'ясувалося, не дуже успішні) зі згадуваним вище Крісом Мерфі.

Цілком можливо, ситуація вимагала, щоб на перший план висунувся більш тонкий і ефективний дипломат. Авторитет Єлісєєва, котрий має достатню вагу на Заході, серйозно зріс і в очах верховної вітчизняної влади. Тому саме йому відвели роль провідника до Європи в той момент, коли дорога стає чимдалі більш слизькою. А мета - все більш бажаною. Але про це трохи згодом.

Чимало дипломатів, наскільки відомо, не визнають позитивне рішення "питання Тимошенко" абсолютною гарантією підписання договору про асоціацію. Подібну точку зору озвучує і Єлісєєв на Банковій (де його за тверезе мислення й цінують). І правильно робить. Нехай влада не розслабляється. І про "список Фюле" не забуває.

Чи відповідає ця версія дійсності, чи впорається Єлісєєв з роллю посередника, і яким виявиться механізм гарантій - говорити поки що важко. Особливо про останнє. Меркель занадто відверто не вірить Януковичу. А Янукович не вірить нікому. Попередньо механізм "угоди" може мати такий вигляд.

Імовірно, доля асоціації визначиться у вересні. До цього моменту Україна повинна надати гарантії звільнення Тимошенко. І, у свою чергу, отримати гарантії того, що угоду буде підписано. Звільнення екс-прем'єра теоретично може відбутися в жовтні. Всі крапки над "i" мають бути розставлені в листопаді, на саміті Східного партнерства у Вільнюсі. Звільнення з-під арешту і торжества вирішили не поєднувати...

Судити про те, наскільки наша версія відповідає дійсності, досить складно. Якщо й відповідає, то настільки ж складно розрахувати, як розвиватиметься ситуація найближчими місяцями. Можна з упевненістю говорити тільки про те, що представники однієї сторони дедалі з більшим оптимізмом говорять про можливість звільнення Тимошенко, а представники іншої (з таким самим оптимізмом) - про європерспективи України.

Не те, щоб засмучує, швидше, трохи бентежить, що начебто спочатку цивілізований політичний процес чимдалі більше нагадує звичний політичний торг. Хоча, безперечно, учасників може виправдати те, що результатом може стати здобуття свободи для людини. І отримання перспективи для країни.

Тепер трохи поговоримо про резони і причини. Почнемо із загадкового далеку. Чи потрібна ЄС асоціація з Україною. Швидше так, ніж ні. І з економічної, і з політичної точок зору. Про економічний бік питання ми писали неодноразово. Але дозволимо собі нагадати основні позиції: Україна - теоретично цікавий ринок збуту. Усе ще осередок відносно кваліфікованої і відносно дешевої робочої сили. Важливий транспортний і транзитний вузол. А ще - колосальний ресурс родючих земель і питної води.

З політичного погляду, наближення України - нехай і невелика, та все ж таки перемога для роздертого внутрішніми протиріччями, стомленого економічною кризою, спраглого геополітичних вікторій ЄС.

Перейдімо на особистості. Є персонажі, зацікавлені в успіху переговорів з Україною особисто. Бо від цього успіху багато в чому залежить їхня подальша кар'єра. Більшою мірою це стосується європейського комісара з питань розширення і політики добросусідства Штефана Фюле, трохи менше - голови Європарламенту Мартіна Шульца. Не варто применшувати і зацікавленості голови Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу, якого багато хто в нас у країні вважав чи не головним українофобом у горішніх ешелонах Європи. Критика на його адресу всередині ЄС останнім часом лунає дедалі частіше. І успіх у переговорах з Україною буде одним з небагатьох доступних способів відновлення репутації. Чимось це нагадує історію з Платіні, котрий виступав проти надання Україні права проводити Євро-2012. Але з легкістю розділив успіх, коли все вдалося.

Інтереси Меркель? Вона вважає себе відповідальною і за долю Європи, і за авторитет ЄС. Це багато чого може пояснити. Якщо вдасться повноцінно втягнути Україну в європейську орбіту і при цьому виконати висунуті Києву вимоги, то буде досягнуто і стратегічних економічних, і тактичних політичних цілей. Європейський Союз отримає доступ до важливих сировинних ресурсів і при цьому підвищить свій авторитет захисника демократії. Тому й усій Європі, і окремо взятій Меркель потрібні і Україна в партнерах ЄС, і Тимошенко на волі, і максимально можлива відповідність Києва висунутим критеріям.

Може бути присутній і суб'єктивний фактор. Люди, котрі працювали з канцлером, казали, що в ній органічно уживається жорсткий, часом безжальний політик, і досить сентиментальна людина. І якщо політик Меркель вважає себе відповідальною за долю Європи, то людина на прізвище Меркель може вважати себе відповідальною за долю людини на прізвище Тимошенко.

Ув'язуючи питання асоціації з питанням звільнення Тимошенко (не списуючи пунктів "плану Фюле"), на Заході розраховують, що Янукович піде на поступки. Чому? В європейських столицях помічають, наскільки стомлено Віктор Федорович ухиляється від настирливих обіймів Росії. І наскільки він боїться цих обіймів. Більше, ніж демократії, в яку не вірить. Більше, ніж Тимошенко, спрагу помстися якій він значною мірою вгамував. Він боїться залишитися з Путіним сам на сам. Йому потрібна "підписка". Або, якщо завгодно, "дах". Вояж в Астану цю потребу лише зміцнив.

Якщо на Заході можуть з досить високим ступенем імовірності прорахувати логіку Януковича, то й на Банковій, з таким самим ступенем імовірності, можуть прорахувати логіку керівництва ЄС. Для Віктора Федоровича полонена Юлія Володимирівна - козир у рукаві. Але не факт, що це - козирний туз. Асоціація з Україною для ЄС важлива, але не за всяку ціну. Подібну тезу в тій чи іншій формі повторювали багато дипломатів у приватних розмовах. Рішення Окружного адмінсуду про примусове "відібрання" мандатів у Павла Балоги та Олександра Домбровського викликало здивування, яке переходить у роздратування. "Завислі" вибори в Києві і п'яти "проблемних" округах, внесення змін до закону про прокуратуру - всі ці питання так і не вирішені. Захід готовий іти на поступки і розглядати питання про надання Україні кредитів МВФ на більш-менш прийнятних умовах. Але він чекає відповідних кроків не тільки в питанні про звільнення Тимошенко.

Чи готовий відпустити її Янукович? Швидше так, ніж ні. Сьогодні він боїться її менше, ніж учора. І в Німеччині (або іншій європейській країні, куди вона орієнтовно виїде на лікування) вона йому менш небезпечна, ніж в Україні. Він думає, що вихід Тимошенко на волю може істотно похитнути формальну єдність "трьохголової" опозиції. І серйозно ускладнити (якщо зовсім не вгробити) процес визначення єдиного кандидата. Кличко і Яценюк теоретично здатні домовитися за принципом "я - президент, ти - прем'єр". Поки Тимошенко за ґратами. А опиниться вона на волі, доведеться зважати на її плани й амбіції. Стеля яких сьогодні нікому не зрозуміла. Чи мріє вона, як і раніше, про президентство, чи приміряє прем'єрство? Відійде вбік? Ви в це вірите?

Незрозуміла відповідь і на інші запитання - Тимошенко на волі підсилить позиції Яценюка в опозиції чи послабить? Підніме його рейтинг чи опустить? Підвищить авторитет у об'єднуваній партії чи, навпаки, спровокує новий виток війни між "фронтовиками" і "тимошенківцями"?

Повернення Тимошенко в політику, нехай і не на передову, може, на думку Януковича, внести сум'яття в лави опозиції. І це ще один його аргумент на користь її звільнення.

Природне питання: як, власне, Тимошенко ставиться до перспективи опинитися на волі, не отримавши реабілітації? Наскільки відомо, остаточної відповіді на разі вона не надала. Проте, як стверджують джерела в її оточенні, євроемісари в разі відмови Юлії Володимирівни від сурогатного звільнення вимагають від неї привселюдно закликати ЄС підписати угоду про асоціацію з Україною.

Мабуть, єдине, що може бентежити гаранта, - реакція "ядерного" електорату. Випустив - дав слабину, - саме так можуть розцінити вихід Тимошенко на волю на Донбасі. А що думають там, Вікторові Федоровичу не байдуже. От він і думає.

А ще є звичне бажання заробити. За деякими даними, Янукович готовий піти на угоду не тільки з Європою, а й із самою Тимошенко. Мовляв, заплатить в український бюджет борги ЄЕСУ Росії - вийде.

Якщо це так, Віктор Федорович серйозно ризикує. Захід може домовлятися з ізгоєм, але навряд чи стане домовлятися з піратом.