Підтримати
Щоліта іспанське узбережжя накриває епідемія специфічної тривоги, яку сьогодні щедро підживлюють алгоритми соцмереж. Стрічки (зокрема українських Telegram-каналів) рясніють вірусними відео, де власники почали натягувати на балкони квартир колючий дріт, побоюючись «окупасів».
Перед літніми відпустками іспанці масово викликають майстрів, аби встановити на балконах розсувні сталеві ґрати. Компанія, яка ще 2011 року першою вивела на іспанський ринок «двері проти окупас», лише за рік зафіксувала понад шість тисяч установлень. Оренда такої броньованої панелі обходиться власникові приблизно в 90 євро щомісяця, захисний сталевий екран на вікно чи балкон — іще у 45. Іспанський страх давно має чіткий прайс-лист.
Але чи справді європейську країну охопила анархія, чи ми маємо справу з майстерно сконструйованою ілюзією? ZN.UA розбирається, хто насправді ховається за ґратами, скільки коштує цей страх і кому вигідно його продавати.
«K» означає протест: від соціального бунту до газетного кліше
Слово okupa походить від іспанського ocupar (займати), але навмисна заміна літери c на k — це графічний рудимент молодіжного руху 1980-х. Тоді перші захоплення порожніх будівель влаштовували противники обов’язкової військової служби епохи постфранкістського транзиту.
Заселення занедбаних будівель було радикальною формою протесту проти приватизації міського простору та спекуляцій нерухомістю. Згодом споруди еволюціонували у CSOA — самокеровані соціальні центри з безкоштовними лекціями, майстернями й театрами.
Сквотинг (самовільне заселення) — це коли люди займають порожню чи покинуту нерухомість без дозволу власника, інколи з житлової потреби, інколи як політичний жест проти спекуляції та порожніх будинків у містах із дорогим житлом. У Західній Європі це десятиліттями радше субкультура й форма активізму, ніж криміналізована загроза.
Одним із таких центрів в Іспанії був Banc Expropiat (каталонською — «Експропрійований банк») — соціальний центр у барселонському районі Ґрасія. Це було колишнє приміщення банку, яке активісти зайняли 2011 року й перетворили на самокерований осередок.
Лише 2016 року власник будівлі домігся примусового виселення — й воно обернулося вуличними заворушеннями, які тривали кілька ночей поспіль. На той момент Барселоною керувала Ада Колау — мер, яка сама вийшла з руху за доступне житло й свого часу очолювала Платформу людей, що постраждали від іпотеки. Конфлікт зрештою закінчився компромісом — Banc Expropiat отримав інше приміщення неподалік.
Схожу історію мали два сусідні будинки в заможному барселонському районі Бонанова, відомі як El Kubo і La Ruïna. Активісти зайняли їх багато років тому й тримали як самокерований соціальний центр, причому більшість приміщень формально належала Sareb — державному «банку поганих активів» — його створили, аби увібрати токсичну нерухомість після кризи 2008-го.
Коли 30 листопада 2023-го каталонська поліція Mossos d'Esquadra після кількох відкладених спроб таки виселила обидва будинки, «окупаси» кидали в правоохоронців петарди й димові шашки; сімох людей затримали, а рух у відповідь скликав «маніфестацію помсти». Таких символічних кейсів насправді небагато — їх можна перелічити на пальцях. Проте з роками медіа перетворили «окупас» на зручне кліше для позначення будь-кого, хто проникає в чужу оселю, хоча іспанське законодавство чітко розмежовує поняття.
Allanamiento de morada — безпосереднє вторгнення в житло, де людина реально мешкає. Це тяжкий злочин, який передбачає негайне втручання поліції. Судова практика прирівнює до цього й другу домівку, якщо власник нею користується. Usurpación — зайняття порожньої нерухомості. Найпоширеніший сценарій, який карається мʼякше, а суди розглядають такі справи місяцями. Inquiokupa — орендар, який припинив платити й відмовляється виїжджати. Юридично такого терміна взагалі не існує, адже це суто цивільний спір про борги.
Анатомія паніки: що каже статистика
Якщо відкинути емоції телевізійних ток-шоу та подивитися на дані іспанського МВС, картина вимальовується зовсім інша. 2025 року правоохоронці отримали 14 875 заяв про самовільне зайняття житла — це майже на 10% менше порівняно з попереднім роком. Епіцентром залишається Каталонія, на яку припадає 40% усіх випадків (5913 заяв), проте саме там зафіксовано найстрімкіший спад — мінус 15%. Тобто явище має чітку локалізацію та поступово згасає, а не набуває масштабів стихійного лиха.
Міністерство внутрішніх справ постійно закликає не роздмухувати істерії. Генпрокуратура додає: 2022 року лише 0,16% злочинів цієї категорії кваліфікувались як вторгнення в обжите приміщення, решта — це класична usurpación порожніх площ.
У масштабах усієї Іспанії проблема «окупас» зачіпає заледве 0,06% від майже 27-мільйонного житлового фонду. Із цієї частки лише 7% стосуються реальних осель чи других домівок громадян. Переважна більшість захоплених об’єктів — це порожні квартири, що належать банкам і великим інвестиційним фондам.
Найбільший дисонанс — у суспільному сприйнятті. 2023 року Іспанія посідала лише 21-ше місце в Європі за реальною кількістю самовільно зайнятих помешкань, але стабільно трималася на другій позиції за рівнем суспільної стурбованості цією темою. За даними соціологічного центру CIS, проблема житла загалом є пріоритетною для 28,4% іспанців, однак сама собою загроза «окупас» турбує лише 1,6% опитаних.
Звісно, статистична рідкісність не означає, що проблема вигадана. Влітку 2025-го іспанські медіа облетіла історія Пілар, чию другу домівку в районі Ла-Голета (Тавернес-де-ла-Вальдіґна) захопила група невідомих. Поліція виїжджала на виклик двічі, але «окупаси» заявили, що живуть там уже три місяці. Патруль розвернувся й поїхав, проігнорувавши той факт, що донька власниці ночувала в цьому будинку буквально кілька тижнів тому.
Золота жила на чужій тривозі: як працює індустрія «антиокупас»
На цьому ґрунті розквітнув багатомільйонний бізнес. Понад 70% нових полісів страхування житла в Іспанії вже включають спеціальний пакет «антиокупас». Охоронні фірми, виробники смарт-замків і сигналізацій, платформи так званої десокупації монетизують гучні заголовки.
Лідером на цьому ринку стала компанія Desokupa (юридично — Conciencia y Respeto 1970 SL), заснована Даніелем Естеве. Фірма спеціалізується на силовому позасудовому виселенні й агресивно просуває свої послуги через вірусні відео. Ще 2019 року її обіг сягнув 1,75 млн євро, а винагорода Естеве, за оцінками журналістів, удвічі перевищувала зарплату голови іспанського уряду.
Методи таких «чистильників» регулярно потрапляють під приціл розслідувачів. Колишній співробітник Desokupa публічно назвав її злочинною організацією, що «порушує закон заради збагачення».
2025 року прокуратура відкрила проти Естеве провадження за підозрою в розпалюванні ненависті. А на початку 2026-го суд Барселони відхилив позов компанії проти опозиційного політика, який відкрито назвав їхній бізнес кримінальним: суддя постановила, що це питання становить суспільний інтерес, а сама фірма є активним гравцем політичної конфронтації. Правозахисники та профспілки орендарів наголошують на підозріло тісній співпраці таких фірм із поліцією.
Улітку 2023 року, в розпал кампанії перед достроковими парламентськими виборами, Desokupa вивісила на мадридській вулиці Аточа величезний банер: обличчя Естеве навпроти Педро Санчеса й гасло «Ти — в Марокко, Desokupa — в Монклоа». Монклоа — це резиденція голови уряду.
Праві партії — «Народна партія» та Vox — побудували левову частку своєї риторики на демонізації «професійного окупаса». Водночас, за даними обсерваторії Provivienda, близько 71% усіх виселень в Іспанії є наслідком неспроможності сплачувати оренду, і лише близько 6% повʼязані з нелегальним захопленням. Вигаданий юридичний конструкт inquiokupación перетворює звичайний цивільний спір про борги на гучне передвиборче гасло.
Міністр житлової політики Ісабель Родрігес на початку 2025 року заявила в телеефірі, що проблеми «окупас» в Іспанії як такої не існує, а справжня проблема — доступ до житла; за її словами, в країні трапляються випадки вторгнення, узурпації, несплати оренди й порушення договорів, але вони не мають нічого спільного з тим, що публіка вкладає в поняття «окупас».
На початку 2026-го міністр повторила це різкіше, звинувативши «Народну партію» в тому, що та зумисне змішує бідність і життєві падіння зі злочинністю: «окупація через k» — це кримінал, і частка таких злочинів у правовій статистиці, за підрахунками міністра, близько 0,4%.
Міністр внутрішніх справ Фернандо Гранде-Марласка доводив те саме з парламентської трибуни приземленіше: мовляв, типовий випадок — це не той, коли людина вийшла по хліб і повернулася до зайнятої квартири. Сам уряд Педро Санчеса від 2020 року сім разів подовжував «соціальний щит», що призупиняв виселення вразливих мешканців; ця норма втратила чинність у січні 2026-го, і саме її опозиція трактує як пряме «потурання» «окупасам».
Відповідь не забарилась: у лютому 2026 року «Народна партія» внесла в Сенат подання про осуд міністра Родрігес, звинувативши її в захисті «окупасів», і нагадала, що за роки правління Санчеса житло піднялося в опитуваннях соціологічного центру CIS із 18-го місця серед тривог іспанців на перше. Тобто партійна суперечка точиться вже навіть не про засоби, а про сам масштаб явища: для уряду це переважно роздутий страх, для опозиції — злочинність, яку влада прикриває.
Мільйони порожніх квартир і недосяжна оренда
За останнє десятиліття вартість оренди в Іспанії злетіла на 57–58%, тоді як рівень зарплат залишився фактично незмінним. За даними Генеральної ради судової влади, 2024 року в країні відбулося 27 564 виселення, і три з кожних чотирьох — саме через борги за оренду.
За десять років понад пів мільйона іспанських родин втратили дах над головою за рішенням суду. Вікова межа, коли молодь може дозволити собі переїхати від батьків, перетнула позначку в 30 років: сьогодні окремо проживають лише близько 15% молодих іспанців — це історичний антирекорд.
Згідно з переписом 2021 року, в Іспанії стоять порожніми 3,83 мільйона помешкань — це 14,4% всього житлового фонду країни. Альтернативні підрахунки наближають цю цифру до чотирьох мільйонів. Безперечно, неможливо просто взяти й роздати ці квартири, адже багато з них розташовані в депресивних містечках без роботи та інфраструктури.
2024 року в притулках для бездомних в Іспанії щодня в середньому розміщувалося 34 145 дорослих. Благодійні організації оцінюють реальну кількість у 35–40 тисяч. У Європі загалом бездомними вважаються понад 1,2 мільйона людей, тоді як порожніми в ЄС стоять понад 47 мільйонів помешкань.
Де справжня криза, а де лише відвернення уваги від неї, іспанці нагадали самі. 24 травня цього року десятки тисяч людей вийшли на вулиці Мадрида — а одночасно Сарагоси, Теруеля, Бадахоса й Гвадалахари — під гаслом «Житло коштує нам життя. Знизьмо ціни». Багатотисячну ходу скликали профспілки орендарів разом із великими об’єднаннями CCOO та UGT і десятками громадських ініціатив; її учасники вимагали регулювання орендних цін, заходів проти спекуляцій та інвестиційних фондів і визнання права на житло основоположним.
Чимало демонстрантів тримали над головою звичайний ключ — символ цього руху й права на власний дім. А організатори окремо засудили спроби правих та ультраправих «перевести стрілки» на мігрантів, пенсіонерів і «окупасів» — замість розмови про справжні, структурні причини дорожнечі.
На початку 2025 року прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес на житловому форумі в Мадриді оголосив про урядовий намір обкласти купівлю житла покупцями-нерезидентами з-поза меж ЄС податком до 100% від вартості об’єкта, тобто фактично подвоїти для них ціну входу на ринок.
Прем’єр обґрунтував це тим, що іноземці, за його словами, купують іспанські оселі не для того, щоб у них жити, а щоб заробляти, і застеріг від суспільства, поділеного на «багатих рантьє і бідних орендарів».
У травні 2025-го соціалісти внесли відповідний законопроєкт до парламенту. Але станом на початок 2026 року ініціатива забуксувала в парламенті, де урядові рідко стає голосів, і наразилася на критику — від сумнівів у конституційності до можливого конфлікту з правом ЄС про вільний рух капіталу.
За даними Колегії реєстраторів, 2024 року близько 15% усіх угод купівлі-продажу житла в Іспанії уклали іноземці (Генеральна рада нотаріату дає вищу оцінку — 19,5% за друге півріччя 2024-го).
Між законом та ґратами: чому Європа реагує по-різному
Держава спробувала втрутитись у питання «окупас», ухваливши закон 1/2025, який набрав чинності 3 квітня 2025 року. Всупереч популярним міфам, він не запровадив механізму миттєвого виселення поліцією. Його головна інновація — переведення справ про usurpación та allanamiento у формат пришвидшеного судочинства.
Орієнтир: від подання заяви до першого засідання має минати близько 15 днів. Закон ліквідував популярну лазівку — відтепер процес не можна нескінченно затягувати, просто прикриваючись наявністю в помешканні неповнолітніх. Правозахисники б’ють на сполох через звуження прав вразливих верств населення, тоді як прихильники норми називають це довгоочікуваною перемогою.
Європейський досвід у цьому питанні вкрай строкатий. У Великій Британії й Італії сквотинг традиційно розглядають у площині цивільного права. Натомість у Франції, Німеччині й Іспанії за нього можна опинитися за ґратами.
Нідерланди, які десятиліттями плекали культуру легального сквотингу, криміналізували його 2010 року. І саме там розквітла дзеркальна індустрія «антисквотингу»: з’явилися «наглядачі за нерухомістю», які отримують право за безцінь жити в порожніх будівлях лише заради того, аби своєю присутністю «відлякувати» непроханих гостей.
В Україні сквотингу в європейському сенсі майже немає. У нас порожні квартири — це здебільшого успадковані, інвестиційні або «законсервовані» помешкання, а не предмет організованого зайняття.
Натомість рейдерство десятиліттями було системною проблемою — від сільгосппідприємств і заводів до квартир самотніх власників; держава відповіла на це окремою «антирейдерською» інфраструктурою, зокрема Офісом протидії рейдерству при Мін’юсті та реформою реєстрів. Тобто там, де іспанці бачать загрозу в людині, яка фізично заходить у дім, українець радше бачить загрозу в людині, яка ніколи в той дім не зайде, але вийде з нього власником на папері.
Зрештою ця історія про те, хто має право на простір і хто це вирішує. Іспанці навчилися закривати балкони сталевими ґратами. Однак питання, чому в країні з мільйонами порожніх осель молодь не має де жити, закрити наразі не вдалося.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google