Важко сумніватися в щирості доброзичливців (у хорошому сенсі слова, без лапок), котрі, вітаючи Євгена Червоненка з призначенням на посаду голови Запорізької обладміністрації, радили оминати балку Середню. Багатьом, хто виявився причетним до розробки майже 240 гектарів полігону шлакових відвалів, де, починаючи з довоєнних часів, накопичилося понад 300 млн. тонн відходів металургійного виробництва, ця причетність коштувала високих посад, а іноді й життів. Однак у тому й проблема, що далеко не кожною рекомендацією можна скористатися. Особливо, якщо справа стосується тіньового прибутку, суми якого навіть за скромними підрахунками вражають уяву.
Цій темі була присвячена січнева публікація «ДТ» «Шлакові абсурди, або Роль звалища в суспільно-політичному житті регіону». Йшлося в ній про конфлікт, що триває от уже сім років, в епіцентрі якого перебуває ВАТ «Дніпроспецсталь» (ДСС) — власник найприбутковішої ділянки полігону площею близько 46 гектарів.
Черговий етап протистояння дав про себе знати у середині минулого року, коли завод виступив ініціатором розірвання орендного договору з ТОВ «Регіонпромсервіс» на розробку відвалів. Що ж, буває. Якщо співробітництво не склалося, як кажуть на милування нема силування. Щоправда, дещо дивними видавалися причини суперечки. Договір сторони підписали 28 квітня, а вже в травні, за словами орендарів, завод вимагав припинити роботи «у зв’язку зі зміною власника контрольного пакета акцій «Дніпроспецсталі».
Але фірма не вважала це приводом для розірвання договору. Тоді орендодавець почав діяти за принципом «не хочете по-поганому — по-хорошому буде гірше». Керівництво ДСС обвинуватило «Регіонпромсервіс» у невиконанні природоохоронних заходів, пославшись на висновки головного держінспектора охорони навколишнього середовища у Запорізькій області.
Можливо, що протягом неповних двох місяців роботи орендар не поставився до проблем екології з належною увагою. Проте усе-таки слід врахувати, що тяжке становище на полігоні склалося за кілька років до приходу «Регіонпромсервісу», і ліквідувати його авральними методами просто неможливо.
З огляду на все, Господарський суд Києва цю обставину взяв до уваги і рішенням від 7 липня 2005 року заборонив будь-яким фізичним і юридичним особам перешкоджати фірмі в її господарській діяльності на відвалах. Через два місяці Апеляційний господарський суд столиці скасовує рішення суду першої інстанції, але 17 жовтня Вищий господарський суд призупиняє рішення апеляційного. До остаточного вердикту залишається майже півтора місяця.
А тим часом ДСС розгортає бурхливу публічну діяльність, намагаючись довести свою правоту. Заводчани пікетують будівлю Вищого госпсуду. Від імені трудового колективу направляється відкритий лист президенту, в якому, крім зневіри «у чесності і законності судової влади», висловлено надію, що втручання гаранта Конституції «покладе край нескінченному судовому позову».
Ще цікавішими видаються дії попереднього глави облдержадмінітсрації Юрія Артеменка, котрий за сумісництвом очолював обласну організацію партії «Народний союз «Наша Україна». Він неодноразово заявляв про те, що з відстороненням від роботи «Регіонпромсервісу» на полігоні наведено лад. Більш того, облрада НСНУ публікує на правах реклами «Лист на підтримку законних вимог дніпроспецсталівців», зміст котрого практично ідентичний зверненню колективу ДСС до президента. Втім, як знати, може, причина усього лише в тому, що недосвідченому державному діячу ніхто по-доброму не підказав, що негоже лобіювати інтереси комерційної структури...
Чи варто дивуватися, що ні порядку, ні законності на балці Середній як не було, так і немає. Хоча є рішення Вищого господарського суду від 29 листопада, який залишив у силі постанову суду першої інстанції. Її вважають виконаною, оскільки виконавча служба Заводського району повідомила про неї керівництву ДСС ще 14 грудня.
Це — де-юре. А де-факто — вердикт вищої судової інстанції примітивно ігнорується.
Залишається лише припустити, що ні прокурорські, ні міліцейські чини Запоріжжя просто не знають про існування статті 382 КК, відповідно до якої невиконання посадовою особою вироку, рішення, постанови, ухвали суду є кримінальним злочином. Адже коли засумніватися в цьому, не залишається нічого іншого, як повірити народному поголосу про те, що правоохоронці досягають успіху не в дотриманні закону, а у відстоюванні корисливих інтересів.
Місцева судова практика теж поповнюється і збагачується. Наприклад, Дніпропетровський районний суд 16 березня ц.р. задовольняє позов міноритарного акціонера ДСС про розірвання договору оренди між ТОВ «Регіонпромсервіс» і ВАТ «Дніпроспецсталь». Рішення, відверто скажемо, новаторське. Вже хоча б тому, що суперечить правилам підсудності, установленим Цивільним кодексом, оскільки позивач, відповідач і предмет суперечки перебувають поза юрисдикцією суду сусідньої області.
Та й Запорізький господарський суд у цій справі не дав маху. 20 березня за позовом ДСС він забороняє обласному управлінню Держслужби охорони пускати будь-кого на територію ділянки полігону без дозволу заводського керівництва. На якій підставі місцеві служителі Феміди ігнорують рішення не лише Вищого господарського, а й Верховного суду, котрий відмовив ДСС 2 березня ц.р. у прийомі касаційної скарги, залишається тільки здогадуватися.
А паралельно — спостерігати, як 7 квітня на території полігону сталася бійка, яка, на щастя, закінчилася без жертв. Хоча і загін залучених фірмою бійців, які штурмували відвали, і заводська охорона, котра відстоювала звалище, були налаштовані дуже рішуче.
Міліціонери, котрі прибули на місце, не втручалися. Вирішили, напевно, що це їх не стосується. Такий нейтралітет вочевидь не сподобався Є.Червоненку. Коментуючи те, що сталося, він звернув увагу прокуратури на необхідність дати правову оцінку діям посадових осіб ДСС і УВС, запевнивши, що конфлікт буде вирішено «за законом і на благо запорожців». Резонне зауваження. Бо ж стільки намагалися «по поняттях», та все марно...