Рух до світла

Космонавти кажуть, що Україна вночі чорна, як ніч, — на відміну від Європи, яка в темну пору вся у вогнях.

Не знаю, що бачать космонавти, але кожен нормальний водій не любить їздити українськими дорогами з настанням сутінків. Особливо — населеними пунктами, надто коли сліплять фарами зустрічні автомобілі. Бо наші міста й села о такій порі неначе вкриті непроникною повстю, на тлі якої губляться постаті людей. Вулиці практично не освітлені: ліхтарі побиті, мережі зношені, дроти розкрадені — словом, темнота. Від того й аварії, а отже, підвищена небезпека як для пішоходів, так і для водіїв.

Здавалося б, ну скільки того клопоту — освітити вулиці? Але ж клопоту якраз чимало. Не випадково питання «Про відновлення електричних мереж зовнішнього освітлення населених пунктів Хмельницької області» так і не голосувалося на останній сесії Хмельницької обласної ради — як таке, що не підкріплене фінансово. Бо гроші потрібні чималі, і ці гроші мають виділятися з місцевих бюджетів. А де їх там знайти?

Може, й не треба шукати? Чи до освітлення вулиць, коли ще стільки дірок необхідно заткнути? Тож хай ліхтарі і не блимають, а згаснуть і терпляче чекають свята на своїй вулиці. Пардон, світла на своєму стовпі.

В обласній раді й обладміністрації все ж розсудили по-іншому. Область — транзитна: майже всі дороги з Києва у країни Європи пролягають через Хмельниччину. Тож хіба не соромно, що область, де працює Хмельницька АЕС, зустрічає транзитних мандрівників (про своїх не будемо, вони звикли) суцільною пітьмою? Не годиться так, не по-європейськи. Та навіть і не по-нашому — бо і в нас бували кращі часи, коли освітлювали не лише міста, а й села. Хоч би ті, що при трасах.

«Рух до світла» розпочався ще торік. В області було освоєно понад 4 млн. грн., виділених на реконструкцію існуючих та будівництво нових електромереж, встановлення лічильників, оснащення вулиць і доріг штучним освітленням. У Красилівському та Кам’янець-Подільському районах для цього навіть залучали кошти приватних підприємців і малих підприємств. В обласному центрі, до речі, приватники зобов’язані освітлювати територію біля свого закладу.

Але то був лише початок. Відновлення та модернізація вуличного освітлення цього року потребували бодай 15 млн. грн. І вже в першому кварталі роботи активно велися. Стримував їх лише брак фінансування.

Добряче пошурувавши по бюджетних засіках і нічого зайвого там не знайшовши, вирішили — поки що — взяти мільйон із сміття. Точніше, з коштів, на які планувалося закупити сміттєвози — бодай по два для кожного району. Залишили там лише 663 тис. грн., сподіваючись, що згодом, при уточненні бюджету, щось додасться ще. Власне, питання ще треба обговорити на наступній сесії. Проте перевагу все ж таки віддадуть освітленню. Бо справа варта свічок, тобто світильників.

Протяжність мереж зовнішнього освітлення в області становить 1273 кілометри, або 9% від загальної довжини комунальних доріг міст, селищ і сіл. Їх освітлюють 28 тис. ліхтарів. Та 80% з них сяють у містах обласного підпорядкування. Скільки залишається для сіл, селищ і містечок? Усього нічого — п’ять із половиною тисяч. Якщо поділити цю кількість на майже 1450 населених пунктів Хмельниччини, то отримаємо неповні чотири лампи на точку. Хоч, ясна річ, більшості сіл їх днем з вогнем не знайдеш. Хіба що зрідка в придорожніх, а також у райцентрах, селищах. Тож роботи — непочатий край.

— Виконання програми з освітлення триватиме до 2009 року, — пояснює начальник управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Хмельницької облдержадміністрації Віталій Великий. — Плануємо освітити не лише міста, а й села. Бо хочеться, щоби сяяли вогнями основні транспортні магістралі, що перетинають Хмельниччину. Кошти на це виділятимуться з місцевих бюджетів та надходитимуть за рахунок інвестицій «Хмельницькобленерго». Треба замінити застарілі й неекономні лампи розжарювання та ртутні лампи на сучасні й значно ефективніші натрієві джерела. Це дасть змогу скоротити обсяги енергоспоживання майже вдвічі, у півтора разу збільшити потужність освітлення та зменшити витрати на утилізацію ртутних ламп.

Знову ж таки, для економії коштів і оплати за диференційованим тарифом, слід установити лічильники зонного обліку. Завдяки цьому оплата за використану енергію зменшиться в 3,5—4 рази. Адже найбільше електрики на зовнішнє освітлення йде саме вночі, коли тариф дорівнює 6 коп. за 1 кВт-год. Тож навіть небагате село може знайти 60 грн. на місяць для освітлення бодай головної вулиці.

Шкода, що електроопори разом зі світильниками не можна приватизувати: тоді б точно був би лад у цій сфері. Наразі вся відповідальність за освітлення лягає на місцеву владу. Власне, її зона уваги. Он летичівський селищний голова, кажуть, взялася за освітлення всерйоз: адже Летичів першим із райцентрів Хмельниччини зустрічає столичних мандрівників.

Освітлені шляхи та вулиці, щоправда, покажуть усі ями та ковбані на наших дорогах і сміття на узбіччях. Та, може, це й на краще — доведеться ремонтувати, прибирати. Власне, обласна влада обіцяє всерйоз узятись і за шляхові роботи. І про сміттєвози теж обіцяє не забути.

...Колись шляхове будівництво Сполучені Штати Америки витягло з найглибшої економічної кризи. На Хмельниччині, звісно, не ті кошти, не ті темпи і не той розмах. Але ж колись і з чогось треба починати?! Не космонавтам же насправді це потрібно, а нам.