Розрахунки на папері, зате борги в натурі

Повернення знецінених вкладів, що їх отримав український Ощадбанк у спадок від союзного, традиційно вважають одним із найдійовіших способів привернути симпатії виборців. Зокрема, запорізьких, які є власниками 2,2 млн. рахунків на загальну суму 4,8 млрд. карбованців. І ці обіцянки зовсім не обмежуються голими деклараціями, а часом утілюються в цілком конкретні фінансові проекти. Наприклад, такі, як компенсація заощаджень за допомогою електронних платежів чи векселів, за якої вкладникам надається можливість безготівкового розрахунку за товари вітчизняного виробництва, житлово-комунальні, медичні, освітні та інші послуги. Таким чином, на думку авторів проекту, вдалося б і наболілу соціальну проблему вирішити, і стабільність ринку зберегти, відгородивши його від надмірної маси готівки. Однак опоненти такі методи розрахунку з вкладниками розцінюють не інакше, як фінансовий ілюзіонізм.

Вочевидь, з урахуванням їхньої думки наприкінці 1996 року і був прийнятий Закон «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», відповідно до якого вклади українських громадян в Ощадбанк СРСР за станом на 1 січня 1992 року були визнані внутрішнім боргом держави. Після проведеної індексації в співвідношенні 1,05 грн. за 1 крб. заощадження стали повертати поетапно, у мізерних дозах і з застереженнями в межах суми, передбаченої щорічним держбюджетом. Який, як відомо, страждає на хронічний дефіцит. От і виходить, що за вісім із половиною років запорізьким вкладникам вдалося одержати готівкою близько 94 млн. грн. Це при тому, що залишок на їхніх рахунках становить майже 5,1 млрд. грн. За таких темпів виплат остаточний розрахунок із вкладниками можливий лише через кілька століть.

З урахуванням зазначеної перспективи 664-та урядова постанова, яка передбачає проведення нинішнього року розрахунків з погашення зобов’язань держави за знеціненими грошовими заощадженнями громадян в установах Ощадного банку колишнього СРСР шляхом погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги, вважають явно прогресивним. А може, навіть і простим, як усе геніальне. Держава нібито повертає гроші вкладникам, і вони нібито погашають свої борги перед жеками. Ті, у свою чергу, гасять податкову заборгованість, включаючи штрафи, а на «нібито», що залишилося, — борги за енергоносії. І начебто всі задоволені. Комунальники в захваті від можливості скоротити кредиторку. Уряд задоволений тим, що немає потреби шукати готівку. Та й населення, мабуть, не скривдили. Адже знецінені вклади — компенсаційні, а не депозитні. Отже, відсотки по них не нараховуються, а в країні — інфляція, і гривня з п’ятьма копійками, в яку за державним рішенням перетворився колишній радянський карбованець, із кожним днем тане, ніби віск на сонці. Виходить, що хоч і за примусом, але витрачати її вигідніше якнайшвидше.

Щоправда, уся ця взаємозалікова схема чомусь занадто вже нагадує дитячу гру в магазин. Там теж і гроші, і товар — умовні, а процес торгівлі несправжній.

Хоча у відведений урядом двотижневий термін на створення постійно діючих комісій з організації та проведення розрахунків запорізька влада не вклалася (наказ про створення обласної комісії був підписаний лише через місяць), у справі проведення взаємозаліків регіон зі старту опинився серед лідерів. За дві декади вересня комунальники видали 39,6 тис. платіжок на суму 24,4 млн. грн., а установи Ощадбанку — 14,8 тис. чеків на 12 млн. грн. Попри те, що, за оцінками й тих, і інших, цей процес дуже трудомісткий і зовсім недосконалий. Навіть якщо у вкладника оформлений компенсаційний рахунок, процедура видачі одного чека займає близько 20 хвилин. А якщо спочатку необхідно переоформити вклад, то знадобиться не менше години. Причому — у загальній черзі, разом із бажаючими отримати пенсії, соціальні виплати, зарплати, оплатити компослуги. Тому скупчення людей у відділеннях Ощадбанку неминучі, від чого, природно, клієнти й персонал далеко не в захваті.

Втім, черги і зіпсовані нерви — все-таки явище тимчасове та, за великим рахунком, не таке вже істотне порівняно з іншими проблемами, які властиві взаємозаліковому процесу. За всієї його, здавалося б, явної привабливості все ж таки варто звернути увагу на одну принципову особливість. Вдавшись до віртуальних платежів, частину накопичених боргів списати можна. Проте спожиті послуги та енергоносії були цілком реальними і, хоч як крути, коштують цілком конкретних і, між іншим, далеко не малих грошей. То хто ж їх заплатить?

Запитання, судячи з усього, риторичне, оскільки в запропонованому механізмі взаємозаліків соціальна складова явно превалює над економічною. Та й цю його особливість навряд чи можна оцінити однозначно позитивно. Вся річ у тому, що, за даними влади і комунальників, серед пенсіонерів практично немає неплатників. Тоді як саме вони й становлять основну масу власників знецінених вкладів. І, на жаль, саме їм випало на долю стати об’єктом чергового фінансового «покарання». З урахуванням цього цілком зрозумілі результати соцопитування, відповідно до яких три чверті його учасників не задоволені запропонованим урядом механізмом погашення комунальних боргів.

Сподіватися на те, що взаємозаліки відчутно поліпшать фінансове становище підприємств ЖКГ, теж немає підстав. Оскільки з їхньою допомогою в області можна ліквідувати лише третину боргів, які є в населення. Та це в теорії. А на практиці з 1 вересня минулого року борги запоріжців з квартирної плати та за житлово-комунальні послуги зросли з 111,3 до 332,5 млн. грн. І можна не сумніватися, що в очікуванні чергових урядових ініціатив ряди неплатників поповнюватимуться. Принаймні керівництво «Запоріжгазу» уже виступило з заявою про те, що з настанням осені розрахунки за використане блакитне паливо помітно погіршилися. І це, на жаль, уже насправді...