Понеділок. 13-те. Страйк

Хмельницькі приватні перевізники пікетували міськвиконком ще у четвер, 9 червня — з вимогою підвищити тарифи на перевезення пасажирів у маршрутках. Ці тарифи, за їхніми словами, сьогодні найнижчі в Україні — 70 коп. А, отже, збиткові. На думку водіїв, плата за проїзд повинна становити 1 грн. 25 коп. Або й 1,50.

Проте ні до чого конкретного не домовившись із місцевою владою, маршрутники повідомили про понеділковий страйк.

«Картина» була вражаючою: кілька сотень авто спершу вишикувалися на не далекій від центру, але й «на відшибі» вулиці Прибузькій, а потім перемістилися просто під вікна мерії — на Майдан Незалежності. Стільки автомобілів — правда, таксі — тут було лише під час подій помаранчевої революції, 2 грудня, коли революційний люд вимагав відставки голови облдержадміністрації В.Коцемира, й таксисти-приватники надвечір змінили втомлених мітингувальників і замість ораторських виступів увімкнули клаксони своїх автомобілів. Правда, на депутатів облради, заблокованих у приміщенні, це не вплинуло: для недовіри обласному керівникові тоді забракло п’яти голосів.

Не дав миттєвого результату для маршрутників і понеділковий страйк. Хоч вимоги його були не політичні, а суто економічні. На Майдан для розмови вийшли і начальник міського управління транспорту та зв’язку Анатолій Білецький, і заступник міського голови Вадим Ружицький, і міський голова Микола Приступа. Запевняли, що питання про підвищення тарифів, що не змінювались ось уже три роки, безперечно, назріло (за цей час удвічі, а то й більше, зросли ціни на пальне, запчастини і просто — ціни), і керівництво міста ставиться до вимог страйкарів із розумінням. Але ж треба все порахувати! Для обговорення проблеми ініціативну групу водіїв-маршрутників запросили спершу до міського голови, а через день — до розмови із депутатами.

Обговорення розчулювало. Люди, що прийшли з конкретними фінансово-економічними вимогами, не принесли жодних фінансово-економічних розрахунків, аби свої вимоги аргументувати. Звідки взялася 1 грн. 25 коп., ніхто не зумів пояснити. З боку міськвиконкому були такі-сякі розрахунки: з урахуванням рентабельності перевезень в 10%, свідчили вони, собівартість перевезення одного пасажира в маршрутних таксі становить від 83 до 88,1 коп. Отже, максимальна вартість проїзду не повинна перевищити 90 коп. Але перевізникам більше подобалася сума в 1 грн. Бо здачі давати не треба?

Остаточне рішення було відкладене до найближчої сесії міської ради, запланованої на 5 липня. Звісно, це не сподобалося перевізникам: вони переконані, що вже працюють собі на збиток.

Насправді ж ніхто не може цього ні підтвердити, ні спростувати. Хіба що примітивна логіка підказує: ніколи ще приватні власники не працювали собі на збиток. Та підвести доказову базу під це припущення непросто. Адже в хмельницьких маршрутних таксі не видають талончиків на проїзд і беруть стоячих пасажирів — а отже, кругообіг грошей у абсолютно не контрольований і обліку майже не піддається. Тільки водій знає, скільки він приносить додому після трудової зміни, бо й власнику він віддає лише узгоджену суму. Тож фактично приватне перевізництво, незважаючи на реєстрацію й оподаткування, залишається «тінню» хмельницької економіки. Зважаючи на велику кількість приїжджих (базар!) — дуж-ж-же густою тінню.

А от розрахунки хмельницьких чиновників допоміг увиразнити …саме страйк. Бо за 13 червня, поки маршрутки страйкували, підприємство «Хмельницькелектротранс» — 90 тролейбусів, що вийшли на лінію — зібрали 58 тис. гривень виручки замість середньостатистичних 26 тис. Шляхом нескладних арифметичних розрахунків, поділивши різницю на 40 коп. (вартість тролейбусного проїзду в Хмельницькому), легко зробити висновок, що цього дня тролейбуси перевезли щонайменше 80 тис. пасажирів маршруток. А понеділок — далеко не найбазарніший день у місті.

І все ж, ураховуючи, що питання про тарифи уже давно просилося на порядок денний міської влади, дивує приблизність її розрахунків і покладання в цьому на випадок. Адже, готуючи тему, вона організовувала зустрічі з міським головою представників політичних партій, громадські слухання про вартість проїзду в громадському транспорті, однак… «сфотографувати» день у маршрутці досі не спромоглась. Обіцяє зробити це лише тепер, коли проблема вже породила страйк...

Сфера приватних перевезень — взагалі цілина для ретельного аналізу. Обстановка у ній цілком відповідає тому хаосу, який панує у вітчизняній економіці так званого періоду становлення ринкових відносин. У місті 460 маршрутних таксі. Це автомобілі різної якості, місткості, віку. Їхні маршрути часто майже дублюються. Хмельницький — не Київ: є маршрути ну зовсім куценькі, але це ніяк не впливає на вартість проїзду. Пасажиропотік аж ніяк не узгоджується місткістю автомобілів на тому чи іншому маршруті. Через це в години «пік» водії і напихають пасажирів, як оселедців у бочку; і тому екологія в місті нікудишня, незважаючи на «стоячі» промислові підприємства (протягом року авто викидають у хмельницьку атмосферу 14 тонн вихлопних газів). Не контролюється комфортність машин. Даїшники постійно мають претензії до їхнього технічного стану. Неминуче поєднання в одній особі водія і касира (не кондуктора, бо квитків не видають) створює передумови для дорожньо-транспортних аварій. За п’ять місяців цього року зафіксовано 917(!) порушень водіями маршруток правил дорожнього руху, причому 15 із них керували «авто» в нетверезому стані (!), а 98 не мали ліцензій та інших дозволів на перевезення пасажирів.

Міська влада, практично погодившись на зростання цін за проїзд у маршрутках (залишається тільки їх визначити), обіцяє, в свою чергу, вимагати від маршрутників виконання своїх умов: щоб автомобілі були не старішими 10 років, комфортними тощо. Але якими важелями вона впливатиме на порушників цих вимог? За нинішнього законодавства це проблематично.

Звичайно, є інші, радикальніші, шляхи розв’язання проблеми пасажирських перевезень у місті: закупівля місцевою владою мікроавтобусів «Богдан» і використання їх на найпопулярніших маршрутах. Але місто не має на це зайвих коштів, та й ніхто не зачепить сьогодні «священну корову» — робочі місця. Крім того, на обрії вже зоріють вибори міського голови. Тож сьогодні суто економічна проблема зростання тарифів у «маршрутках» неминуче переростає в проблему політичну. Ціни за проїзд підвищувати доведеться — це розуміють усі. І так само усвідомлюють, що це вкрай непопулярне рішення.