Лісозавал

Донедавна при в’їзді в Сторожинецький район області, багатий на ліси, бовванів встановлений ще за часів хрущовської відлиги стенд із трохи дивним, як на сьогодні, закликом: «Любіть ліс, як любив його Володимир Ілліч Ленін».

Щоправда, навіть історія КПРС замовчує, як саме любив ліс вождь світового пролетаріату. Однак, аналізуючи нинішню ситуацію в українському, зокрема й буковинському, лісі, можна з упевненістю сказати, що наші державні й за сумісництвом партійні вожді всіх рівнів і рангів люблять його не менш палко і затято, успішно продовжуючи у лісовій галузі улюблену ленінську справу — експропріацію багатств експропрійованих органами державної влади лісів у їх конституційного власника — українського народу.

Рік тому нова команда Чернівецької облдержадміністрації під проводом губернатора Михайла Романіва, визначаючи стратегію і тактику своєї діяльності, проголосила основним і визначальним для економіки Буковини розвиток туризму і лісопереробки. Оскільки саме ці види підприємництва, що природно вписуються в буковинський ландшафт, можуть забезпечити й істотні надходження до бюджетів, і такі необхідні робочі місця. Туризм насправді почав примітивно, але швидко розвиватися. Виключно за рахунок приватного капіталу. Від влади лише й вимагалося не заважати процесові, урочисто перерізати стрічки новітніх аквапарків, кінних шкіл й устигати заносити їх появу до свого активу.

А от з офіційною лісопереробкою якось не склалося. Хоча Чернівецька область належить до небагатьох регіонів країни, де лісова галузь має промисловий характер і дуже великий, природний запас ліквідної деревини цінних порід, розвинуту мережу підприємств. До всього поруч кордон із прямим виходом на європейські автобани, що робить особливо привабливим завжди надприбутковий для державної скарбниці експорт лісоматеріалів і виробів із них.

Одне слово, Буковина мала б багатіти зі своїх лісів. Однак складається враження, що лісова галузь замість розвитку взагалі зникла зі структури обласної економіки.

Про неї ніде нічого не чутно. Ні у звітах облдержадміністрації про соціально-економічний стан області і виконання бюджету, з яких зазвичай можна дізнатися, скільки кубометрів води витікає щодоби крізь діряві труби облкомунгоспу і чому на базарах подорожчали яйця. Ні на сесіях облради, яка з незрозумілих причин залишила без усілякого контролю низку своїх рішень щодо впорядкування використання лісів області і навіть виконання прийнятої ще у 2001 році обласної програми розвитку лісового господарства. Програма ця, між іншим, наказала довго жити разом із низкою деревообробних підприємств краю, одні з яких, замість запланованого облрадівськими депутатами розвою, зазнали банкрутства, інші — дихають на ладан.

Жодного разу на колегіях обладміністрації не розглядалася ефективність системи управління лісовою галуззю по всій її вертикалі. Або, приміром, діяльність так званих постійних лісокористувачів — держлісгоспів, які від імені держави самостійно порядкують у буковинських лісах і в чиїх руках цього року з подачі нового начальника обласного управління лісового господарства Андрія Вовчка опинився мало не увесь лісосічний фонд з практично безплатною деревиною.

Не менш дивною видається й відверта підтримка інформаційної блокади навколо буковинського лісу з боку місцевих правоохоронців і численних фіскальних органів. Всюдисуще і всевидюче чернівецьке КРУ спокійнісінько обійшло ліси своєю увагою. Міліція і прокуратура, із природоохоронною включно, яких ніхто ніби ще не позбавив повноважень перевіряти дотримання законодавства лісівниками і лісопереробниками, взагалі поводяться доволі симптоматично: нічого не бачили, нічого не чули, нічого нікому не скажемо.

Але найбільше вражає позиція податківців. Навіть голова державної податкової адміністрації в Чернівецькій області Іван Приймак визнає, що представлена його відомством сторінка друкованого тексту під назвою «Аналіз роботи підприємств лісодеревообробної галузі за 1 півріччя 2003—2004 років» на аналіз не тягне. Оптимістичний висновок податківців, що «всі держлісгоспи області отримали прибутки», вселяє тривогу за професійний рівень тих, хто на нього спромігся. По-перше, було б смішно, якби в теперішніх штучно створених тепличних умовах держлісгоспи ще й спрацювали б збитково. По-друге, завдання податківців — розгорнута оцінка в контексті надходження податків, їх збільшення і зменшення втрат бюджету, як того вимагає Закон «Про державну податкову службу України». Тому хотілося б, приміром, почути, чи є прибутки держлісгоспів максимально можливими і які ще існують незадіяні резерви поліпшення їх роботи і загалом лісової галузі. Для дотаційної Буковини, яка щороку буквально на колінах вимолює у Києва фінансову допомогу, ці питання є життєво важливими.

— На жаль, у нас немає для такої оцінки потрібних спеціалістів, — бідкається головний податківець області. Хоча не треба бути великим спеціалістом, щоб зрозуміти, що місцеві бюджети щороку втрачають чималі гроші через несплату держлісгопами податку на землі лісогосподарського призначення, а також через занижені розцінки за використання лісосировинних ресурсів.

Передусім це стосується плати за деревину. Мало того, що лісові такси є найнижчими у світі, вони ще й не прив’язані до курсу долара і не змінювалися протягом останніх семи років. До всього, Кабінет міністрів, перевищивши свої повноваження, взагалі звільнив держлісгоспи від попенної плати при так званих рубках, пов’язаних із веденням лісового господарства. А з тих рубок, між іншим, держлісгоспи мають непогані надходження ділової деревини. Навіть дрова є добрим товаром. Зараз, приміром, у Сторожинецькому держлісгоспі їх охоче купують за євро далеко не бідні на ліс румуни. Але найпоказовіший приклад колосальних бюджетних втрат, за які ніхто не несе ніякої відповідальності, — кілька сотень гектарів всохлого ялинника.

Чому так сталося — сказати важко. Вчені-лісівники досі не мають єдиної думки щодо всохлих ялин. Більшість сходиться на тому, що це півстолітньої давнини помилка лісівників, які штучно засадили схили буковинських Карпат не властивими для цих широт деревостанами. В будь-якому випадку цю помилку уже давно можна було виправити і про неї забути. Однак через безгосподарність — і не в останню чергу сьогоднішніх так званих постійних лісокористувачів — вона перетворилася на екологічну катастрофу (всохлий ялинник став розсадником деревних хвороб) з чималими економічними наслідками. Але ні до збитків, ні до самих ялин нікому немає діла…

— Що ми візьмемо зі всохлого ялинника — товарну деревину чи дрова, буде на совісті лісівників, — заявив на нещодавній обласній нараді директорів держлісгоспів заступник начальника управління лісового господарства Валерій Кашпор. Дуже зручна позиція. А головне — державницька. Саме у дусі нинішньої державної політики стосовно лісу: довести до ручки, у цьому випадку — до гнилого сучка, стратегічно важливий природний ресурс і не нести за це ніякої відповідальності.

Її, відповідальності, між іншим, і бути не може за нинішнього законодавства. Про що, схоже, чудово знає галузеве керівництво — від держлісгоспів і обласних управлінь до Державного комітету лісового господарства. Інакше не господарювали б у лісі так зухвало і бездарно. По суті, держлісгоспи, які називають себе постійними лісокористувачами, користуються лісом незаконно. Принаймні на Буковині жоден із них не має юридично оформлених повноважень від районів здійснювати постійне користування лісовими угіддями. А тому вся відповідальність за те, що коїться в лісах області, лягає на місцеві органи виконавчої влади, які, згідно з перехідними положеннями Земельного кодексу, є розпорядниками земель лісового фонду, а отже і лісу.

Для голів райдержадміністрацій такий юридичний розклад став великим одкровенням. Усі були вельми подивовані. «Це якась висока філософія», — сказав голова Вижницької райдержадміністрації Василь Ткачук, у віданні якого — безмежні лісові масиви. Якби на Буковині використання лісових земель і лісових ресурсів було не філософією, а, як і належить, щоденною практикою (зауважимо, на користь місцевого населення), то навряд ми мали б на сьогодні, приміром, цілковито занедбані держлісгоспами завжди прибуткові промисли побічного лісокористування. Такі промисли (легальні, звісно) — невичерпне джерело поповнення районних бюджетів.

Інша важлива проблема, яку давно мали б вирішити законні власники лісових угідь, — без перебільшення варварське ставлення до основи основ лісу — його землі. Адже розробка лісосік на гірських схилах, трелювання деревини досі ведеться застарілими гусеничними тракторами, які безжально і, що найстрашніше, безповоротно знищують безцінний материнський грунт. Легких колісних у держлісгоспів практично немає. Як порадив директорам держлісгоспів на згадуваній вже нараді куратор буковинських лісів від облдержадміністрації, заступник губернатора Євген Луцишин, «не можете придбати трактори — заводьте коней». Оце все, чим може допомогти влада своїм постійним лісокористувачам — дружньою порадою.

І тут одразу постає інше питання: чому держава, яка вустами своїх найвищих речників запевняє, що лише вона і ніхто інший може по-справжньому потурбуватися про ліси, допустила до промислової розробки лісосік технічно неспроможні підприємства, хай навіть і державні? Адже форма власності не може бути визначальним чинником у вирішенні такого важливого питання.

Але справжньою колодою спотикання, об яку розбиваються всі благі наміри навести нарешті лад в карпатських і загалом українських лісах, є ставлення до основного об’єкта економічних відносин галузі, головного природного ресурсу лісівництва і водночас головного його продукту, який якраз і належить народові і повинен працювати на його збагачення, — деревини. Вирішити цю наріжну проблему могли б саме місцеві органи влади, з четвертою вкупі, якби, облишивши усілякі корпоративні й особисті інтереси, наважились поламати нинішню систему управління лісами, виплекану представником держави в лісокористуванні — Держлісгоспом. Систему, яка нищить ліси гірше за сокиру в загребущих руках.

В розумінні українського законодавства, ліс — це сукупність усілякої флори і фауни: дерев, чагарників, звірів і навіть мікробів. Провідні країни світу висловилися з цього приводу інакше: ліс — це найперше землі лісогосподарського призначення, придатні для вирощування деревини. Фіни у своєму законі про ліс взагалі прямо заявили: ліси повинні давати прибуток. Те саме зробили й шведи, законодавчо визнавши, що управління лісами повинно здійснюватися таким чином, щоб забезпечити цінний врожай деревини. Уся державна політика спрямована на ефективну промислову експлуатацію лісу. Від чого той анітрохи не страждає, навіть навпаки. Державні бюджети — тим паче.

У нас же на першому непохитному місці в лісових питаннях стоїть екологія. Громадська думка сприймає промисловців як губителів лісу і природи, мріючи про часи, коли у незайманому лісі стрибатимуть білочки й зайчики, а дерева падатимуть не від пили, а від старості. Як бальзам на душу — слова голови Комітету лісового господарства України Миколи Колісниченка, що хоча наші ліси і перестигають (а отже, деревина втрачає товарну цінність), ми все одно офіційно використовуємо лише 45% їх річного приросту. Поки українська громадськість цим тішиться, у тій же Швеції з її законодавством рубають 81% (в Італії, у Швейцарії — по 84,7, в Австрії — 77). Вартість продукції і послуг лісового господарства в Україні доведено до якихось 0,2—0,4% від сумарного валового продукту, а частку деревини в загальному експорті — до 1,5%.

Шведам не збагнути головного — подвійної статистики, яка не відбиває тіньового обігу деревини. Втім, українські правоохоронці його також, схоже, не бачать, хоча в галузі розкрадань ми, напевно, далеко попереду шведів...

На жаль, вивідати статистику щодо лісового господарства Чернівецької області не вдалося. Або її немає взагалі, або то велика державна таємниця, яку місцевим чиновникам розголошувати заборонено. Напрошується ще й третій варіант: чиновників цікавить зовсім не збагачення обласного бюджету від лісової галузі, а контроль і управління її грошовими потоками.

Ще на пам’яті гучне рішення Чернівецької облради дев’ятимісячної давнини про створення спеціальної комісії з питань впорядкування та контролю за ефективністю використання лісів у Чернівецькій області. Митниці повинні були здійснювати митне оформлення лісоматеріалів, що вивозяться фізичними особами, тільки за наявності довідки комісії щодо їх походження та рівня цін. Адміністрування запроваджувалося ніби з єдиною метою — принести користь економіці держави. Однак на природне запитання — який же отримано від того економічний ефект, начальник головного управління економіки облдержадміністрації, він же — керівник комісії, Михайло Гайнічеру відповів дивною фразою: мовляв, прямого економічного ефекту немає, є лише екологічний, бо, наприклад, завдяки буковинській комісії десь залишилася рости чернігівська сосна…

Таке враження, що економічний аспект, на відміну від екологічного, місцеву владу мало цікавить. Голова комісії облради з питань економіки, фінансів і бюджету Володимир Криган переконаний, що в буковинських лісах, на лісопереробних та деревообробних підприємствах області справи ідуть чудово і немає ніякої потреби щось аналізувати, підвищувати ефективність їх роботи, аби збільшити бюджетні надходження. З цього приводу комісія жодного разу не збиралася. Хоча водночас п.Криган із жалем визнає, що ми тут, на Буковині, таки насправді жебраки з дотаційним на 80% бюджетом. І це при великих запасах товарної продукції світового рівня — деревини.

Проблема господарського використання лісів мала б хвилювати найперше саме обласну раду на чолі з її головою Олександром Смотром. Оскільки рада, на відміну від держадміністрації, не зав’язана жорстким підпорядкуванням Києву й може, ні на кого не озираючись, піклуватися про достойне життя територіальної громади. Бо якого б патріота Буковини не вдавав із себе губернатор Михайло Романів, він зобов’язаний виконувати вказівки Кабміну, навіть якщо вони не на користь області і суперечать чинному законодавству й здоровому глузду водночас.

Розпорядження Кабінету міністрів про розподіл лісосічного фонду і фактично безплатно-безконтрольну передачу його держлісгоспам для подальшої заготівлі лісоматеріалів і продажу їх усе тими ж держлісгоспами — саме з тієї когорти. Свого часу, між іншим, після повторної катастрофічної повені у Закарпатті, Міністерство юстиції визнало таку практику неправомірною і суперечливою ринковим засадам економіки. Однак монопольне управління державними органами (найперше Держлісгоспом) лісосічним фондом і ринком лісових матеріалів успішно триває.

Хоча питається, з якої нагоди Кабінет міністрів із року в рік із впертою щедрістю, по суті, дарує ліс ще й на додачу весь промисловий цикл деревообробки підприємствам, які з цим почесним завданням впоратись не спроможні і які довели потенційно рентабельну галузь до величезних збитків? Приміром, буковинські держлісгоспи під проводом обласного управління лісового господарства догаздувалися до того, що мають 2 млн. грн. бюджетного боргу, який постійно зростає, стільки ж непогашених кредитів і 3 млн. дебіторської заборгованості. Усе це держава, як не дивно, великодушно прощає. Навіть інвестує в цю збиткову (за офіційною статистикою) справу чималі бюджетні гроші.

Тим часом самі директори держлісгоспів визнають, що нав’язані промислові функції є непосильним тягарем для їхніх підприємств, основне завдання яких — лісівництво. Тобто догляд за лісом. Зокрема лісосічним фондом — його підготовкою до продажу, а не промисловою розробкою лісосік. Нею, а тим паче обробкою деревини і випуском товарної продукції повинні займатися інші суб’єкти підприємницької діяльності. Як в усьому цивілізованому світі. Спеціалісти твердять, що запроваджений при соціалізмі розподіл лісосік давно слід замінити їх продажем на аукціоні. Надходження до державного бюджету збільшились би щонайменше утричі.

— Мені вигідніше закрити свої деревообробні цехи, — відверто каже директор Сторожинецького держлісгоспу Григорій Ротар. — Їхня рентабельність дуже мала, і підвищити її за нинішніх умов вельми енергозатратного й матеріаломісткого виробництва майже неможливо.

Окрім усього промислова складова діяльності держлісгоспів стягує на себе мало не весь їх матеріальний і кадровий потенціал. Займатися безпосередньо лісом немає вже ані часу, ані сил, ані грошей. Хоч як це парадоксально, виробничу базу держлісгоспів із заготівлею і переробкою лісосировини розвивали виключно через те, що держава, мовляв, неспроможна фінансувати в повному обсязі усі пов’язані з лісівництвом витрати…

Цинізм цієї провідної у нинішній лісовій політиці тези стає особливо виразним, коли її озвучують державні чиновники. Бо елементарні розрахунки засвідчують: фінансів, які держава щорічно виділяє зі свого бюджету (ні багато ні мало — 100—130 млн. гривень) цілком достатньо для ведення лісівництва. Інша річ, що ніхто досі не перевірив, як і на що ті мільйони використовуються. А от прибутки держлісгоспів з усією їх виробничо-промисловою базою є настільки низькими, що деякі буковинські директори цих підприємств просто соромляться їх назвати.

Певна річ, що 170 тис., котрі спромігся заробити Путильський держлісгосп на багатющій сировинній базі (решта держлісгоспів спрацювали не краще) і за 50-відсоткового експорту заготовлених ним лісоматеріалів, — не ті гроші, заради яких треба було об’єднувати під одним дахом абсолютно різні види підприємницької діяльності — лісоведення і лісопереробку. Зате цей «дах» — ідеальна можливість завести в «тінь» ринок деревини з його мільйонними прибутками.

Віддаючи в руки комерційним структурам — держлісгоспам — за копійки 470 тис. кубометрів буковинського лісу «на пні», той же Кабмін чомусь забув сказати головне: скільки з тих кубометрів повинно вийти ділової деревини. Хоча річний «врожай» лісової галузі, на відміну від, скажімо, сільського господарства, піддається майже точному обрахунку. Дивним чином, оцінкою лісосік займається усе той же держлісгосп. А тому те, що росте насправді у лісі, і те, що показується на папері лісовими комерсантами від держави, — як мовиться, дві великі різниці. І якщо хтось наївно думає, що буковинські ліси — це нормальні, здорові дерева, то, переглянувши офіційні папери обласного управління лісового господарства щодо сортименту деревини, він з жахом побачить, що то мало не суцільні занедбані хащі.

За нормативно-довідковими матеріалами щодо товарної структури деревостанів, вихід дров з ліквідної деревини буковинського лісу не мав би перевищувати 5%. А лісу-кругляка, тобто цінної деревини для подальшого промислового використання, — усі 70—90%. Однак за офіційними звітами Чернівецького обласного управління лісового господарства маємо картину з точністю до навпаки. З рубок головного користування, тобто з найкращого лісу, буковинські держлісгоспи примудряються взяти всього 35% круглих лісоматеріалів і 30% дров!

Переробка деревини на виробничих потужностях держлісгоспів — наступний гендлярський виверт задля подальшої тінізації вітчизняного ринку лісоматеріалів. Здавалося б, за такої неймовірної кількості дров і техсировини держлісгоспи мали б найперше розвивати у себе вторинну переробку деревини. Але вони вперто намагаються займатися поглибленою переробкою, забираючи в свої цехи з їх примітивним оснащенням 60-х років найкращий сировинний матеріал. Однак і цього їм не вистачає, щоб бути прибутковими.

— Лише нарощування частки експорту у держлісгоспів до 60 і більше відсотків може допомогти їм існувати на госпрозрахункових засадах, — переконаний заступник начальника обласного управління лісового господарства з промислових питань Василь Воробчук.

Що ж, на сьогодні обсяг експорту лісоматеріалів в області порівняно з минулим роком збільшився на третину. При цьому, за довідкою податківців, швидкими темпами за кордон відправляють саме ліс-кругляк. А із загальної кількості необроблених експортованих лісоматеріалів 90% вивозяться, як і слід було очікувати, якраз держлісгоспами. Скільки в тих відсотках «дров», а також як зростання експорту позначається на обласному бюджеті — статистика мовчить.

Зате достеменно відомо інше. З буковинського лісу виробляють меблі Італія, Румунія, Ізраїль, а скоро до них приєднається ще й Китай, а от наш товаровиробник опинився без потрібної сировини.

— Та продукція, яку сьогодні пропонують держлісгоспи, рідко коли задовольняє нас за всіма параметрами, — каже директор Чернівецького меблевого комбінату Петро Луців. — То ціна не влаштовує, то якість, то асортимент.

Деревообробна галузь в області переживає чи не найгірші часи, як і меблеве виробництво. Порівнянно з 1990 роком виробництво пиломатеріалів скоротилося удвічі, фанери — у 20 разів, ДСП — у 10. Хоч як це парадоксально, але сьогодні чернівецькі меблеві фірми і фірмочки працюють на румунських комплектуючих.

То хто ж багатіє з буковинського лісу? У 1992 році під час Всесвітнього форуму у Ріо-де-Жанейро були затверджені міжнародні принципи щодо експлуатації лісових ресурсів, де зазначено: «Політика кожної країни стосовно лісів повинна грунтуватися на захисті економічних прав мешканців лісових територій. Цим людям мають бути запропоновані такі види економічної діяльності і володіння землею, які б забезпечували раціональне використання лісів, а для них самих — відповідний рівень життя і добробуту».

У нас же досі діють зовсім інакші принципи управління лісами. В країні навіть не впроваджено статистичної звітності про обсяги виробництва лісових матеріалів, їхнього руху за схемою: виробництво—експорт—імпорт—споживання.

Держава, а точніше, певна її добре організована структура через підпорядковані їй суб’єкти підприємництва — держлісгоспи — сама доглядає ліс, потім сама у себе його купує за мізерними, власноруч встановленими розцінками, сама веде заготівлю лісоматеріалів і визначає на них ціни, знову у себе ж їх перекуповує для так званої поглибленої переробки і потім на свій розсуд продає — кому хочу і за скільки хочу. До всього ще й сама себе скрізь контролює і вимагає мільйонних бюджетних асигнувань…