Боргова карусель

Якщо колегію обласної держадміністрації вдається провести лише з третьої спроби й в останній день місяця, це свідчить, щонайменше, про дві специфічні ознаки запланованого заходу. Або йому надавалося занадто великого значення, що вимагало ретельної підготовки, або ж сенс зводився до чергового тривіального засідання. Проте, судячи з того, що на колегії оперували даними «за станом на 1 травня», перша версія викликає закономірні сумніви.

Основним питанням укотре виявилися борги по заробітній платі, які є характерною рисою низки запорізьких підприємств уже понад десять років. Навіть попри те, що двома президентськими указами борги наказувалося ліквідувати до кінця 2001-го, а потім — до кінця наступного півріччя. Не вийшло. Як, до речі, і в попереднього уряду, який запевняв, що до 1 жовтня 2004 року проблему буде вирішено.

Зрозуміло, місцева влада намагається боротися з цим негативним явищем. І, судячи з даних офіційної звітності, домагаються певних змін на краще. Приміром, за станом на середину 2002 року сума боргів у регіоні перевищувала 64 млн. грн., а до весни минулого року зменшилася до 43,5 млн. На початок нинішнього — обсяг заборгованості скоротився ще на 7,8 млн. грн. Щоправда, навіть з урахуванням такої прогресивної, на перший погляд, тенденції перспективи кардинального розв’язання наболілої проблеми, як і раніше, туманні.

«Ситуація продовжує залишатися напруженою», — так оцінює результати власних спроб ліквідувати борги по зарплаті обласна влада. Мовою цифр це означає: за чотири місяці від початку року сума заборгованості в регіоні не лише не скоротилася, а навпаки, зросла на 3,2 млн. грн.

Тією чи іншою мірою проблема притаманна переважній більшості територій. Відмінності — лише в сумах (від 300 грн. у Бердянському районі до понад 1 млн. у Василівському) й темпах зростання боргів. Приміром, у Токмацькому й Гуляйпільському районах за чотири місяці вони збільшилися майже втричі.

Як правило, в усіх випадках посилаються на складне економічне становище тієї чи іншої галузі. Скажімо, збільшення суми боргу по зарплаті за чотири місяці від початку року майже на третину, а кількості боржників — удвічі серед підприємств агропромислового комплексу області мотивується загальним подорожчанням товарів і послуг. Доказ, безумовно, не позбавлений резону. Незрозуміло лише, чому за відносно однакових економічних і фінансових умов господарювання на селі для всіх регіонів країни саме в запорізьких аграріїв одні з найнижчих темпів погашення заборгованості по заробітній платі? Мимоволі напрошується висновок — причина не стільки в складних умовах, скільки в неефективній організації господарювання.

Аналогічна ситуація спостерігається й стосовно підприємств-банкрутів. Якби джерелом формування заборгованості виступали виключно підприємства, котрі припинили виробничу діяльність, ситуація була б більш-менш зрозумілою. Усе-таки процес санації дуже тривалий і непростий, особливо якщо місцева влада бере в ньому участь, м’яко кажучи, без ентузіазму. Від самого початку неефективні заходи, заплановані стосовно банкрутів, призводять до того, що рівень ліквідності таких підприємств знижується не щодня, а щогодини, надаючи можливість терплячим потенційним покупцям придбати їх за безцінь.

Наочним прикладом є токмацьке АТ «Південдизельмаш». Це єдине в країні дизелебудівне підприємство перебуває в процедурі банкрутства вже майже п’ять років. Зараз, за попередніми підрахунками, вартість заводу, котрий на 70% належить державі, не перевищує 22 млн. грн. Оцінки кредиторів ще скромніші — на рівні 15—17 млн. грн. Але бажаючих викласти за цілком працездатне підприємство порівняно невелику суму, на жаль, немає. На черговому аукціоні державний 70-відсотковий пакет акцій заводу, оцінений в 11 млн. грн., залишився незатребуваним. А тим часом борги по заробітній платі продовжують зростати: від 5 млн. грн. 2001 року до 8 млн. на сьогодні.

Якщо місцева влада й надалі робитиме вигляд, що проблеми підприємств-банкрутів їх стосуються остільки, оскільки на зміни на краще навряд чи варто сподіватися. Як зазначалося на колегії обладміністрації, санатори взяли за правило ігнорувати співпрацю з керівництвом територій, не вважаючи для себе за обов’язок навіть приходити на засідання комісій із ліквідації боргів по зарплаті. Проте в більшості випадків про себе, улюблених, санатори не забувають, справно отримуючи винагороду за послуги, анітрохи не бентежачись із приводу невиконаних графіків реструктуризації боргів по зарплатах працівникам переданих у їхнє управління підприємств.

Утім, своєрідність ситуації в тому й полягає, що на частку збанкрутілих підприємств припадає менш як 40% зарплатного боргу в області. Інші ж 208 підприємств — економічно активні суб’єкти господарської діяльності, котрі заборгували своїм робітникам понад 23 млн. грн. Причому майже в половини борги виникли нинішнього року. Це явна ознака того, що деякі керівники та власники підприємств використовують затримки виплат заробітної плати як своєрідний безвідсотковий кредит для фінансування поточних господарських потреб. Тобто в середовищі боржників чітко спостерігається своєрідна міграція, їхній склад періодично змінюється. А в цілому ситуація нагадує карусель із нескінченним круговим рухом на місці.

На словах, звісно, такі методи роботи владою не заохочуються, але на ділі все зводиться лише до погроз притягти недбайливих господарників до карної відповідальності. Користі від таких промов, які лунають уже не перший рік, практично жодної. А в результаті виходить, м’яко кажучи, дивна ситуація. Якщо невчасна сплата податкових або пенсійних відрахувань для підприємства чревата фінансовими санкціями у вигляді штрафу, пені, то в невчасних розрахунках за виконану роботу фактично не бачать нічого ганебного. Хоча навряд чи хтось сперечатиметься, що купівельна спроможність гривні в травні, м’яко кажучи, не зросла порівняно з січнем. Навіть попри бадьорі запевняння Нацбанку про те, що процес ревальвації національної валюти об’єктивно необхідний.

Зате в цілому обласна влада в принципі правильно оцінює те, що відбувається: «Усе це свідчить про те, що система нашої роботи неефективна, ми не працюємо на результат». Справді, не можна ж не визнавати очевидні факти. Борги по зарплатах на держпідприємствах області цього року зросли на 17%. Кількість боржників серед комунальних підприємств збільшилася з 22 до 24. І хоча до початку травня сума заборгованості в останніх скоротилася на 28%, це зовсім не говорить про швидке розв’язання проблеми. Тимчасовий прогрес пояснюється лише тим, що в квітні Запорізький міськвиконком допоміг «Запоріжелектротрансу» скоротити борги по зарплаті на 1,2 млн. грн. Проте через місяць ситуація не тільки повернулася на круги своя, але ще й погіршилася: у червні сума заборгованості становила на підприємстві 1,5 млн.

Карусель продовжує обертатися, і, зважаючи на все, зупиняти її нікому особливо й не хочеться. Принаймні такий висновок напрошується з виступів деяких керівників територій, котрі основну причину вбачають у спадщині, яка дісталася їм від старої влади. У зв’язку з цим мимоволі пригадується іронічне зауваження одного знайомого керівника, що назвав обладміністрацію обкомом будь-якої партії. Щоправда, навряд чи на бюро керівникові району, де борги по заробітній платі зросли в 2,7 разу, спало б на думку кивати на недоробки попередника. Адже, боронь Боже, запропонували б не лише партквиток на стіл викласти, а й із посадою розпрощатися...

Зараз часи інші — керівникам укотре зроблено «останнє попередження» з тим, аби за підсумками півріччя ситуація поліпшилася. Можливо, на той час визначаться й із терміном остаточної ліквідації заборгованості. Дивися, стимул бодай з’явиться.