Удар струмом

У Запоріжжі практично поховали алюмінієвий комбінат. Нині його перспективи - максимум невеличке прокатне виробництво, на якому трудяться чоловік п’ятсот. Про долю шести тисяч чоловік, які працювали колись на підприємстві, влада намагається не згадувати. Абсурд ситуації в тому, що комбінат, задля якого будували Дніпровську ГЕС, помер через неможливість одержати вироблену нею енергію.

Ця сумна історія, схоже, нічого та нікого в Києві не навчила - нині за аналогічним сценарієм можуть «утопити» і сусідній феросплавний завод.

Ринок феросплавів переживає не найкращі часи - ціни на продукцію обвалилися, попит на ринку впав. І торік завантаження Запорізького заводу феросплавів (ЗЗФ), м’яко кажучи, кульгало. Влітку 2010-го взагалі був період, коли через провальну кон’юнктуру на світових ринках вона знижувалася до 28%
від номінальних потужностей. Рента­бельність виробництва місяцями була від’ємною. Розпо­чалися вимушені скорочення, багато хто став працювати три-чотири дні на тиждень.

На початку зими на заводі простоювало 15 електропечей. Один із цехів ЗЗФ, у якому працювали 580 чоловік, уже фактично повністю стоїть. І якщо в другому півріччі ситуація не зміниться, під загрозою зупинки опиниться ще один цех, де працює 500 чоловік. Усього під загрозою скорочень - до половини робочих місць на підприємстві. Середня зарплата на ньому з початку року вже впала майже на 22%.

Найприкріше, що поки феросплавники борються з кризою, держава їх... енергійно добиває. Причому в буквальному сенсі - цінами на електроенергію.

На сьогодні в Україні не існує прямих контрактів між електростанціями і споживачами електроенергії. Вся електрика реалізується на Оптовому ринку, де її ціна усереднюється. Потім оптові покупці (як правило, це обл­енерго) продають його кінцевим споживачам. А от останні, залежно від обсягу споживання і напруги в мережі, до якої вони підключені, діляться на два класи.

Перший клас - це споживачі, напряму підключені до ви­соко­вольтних мереж. До них же належать і великі промислові підприє­мства із середньомісячним обсягом споживання на технологічні потреби від 150 млн. кВт•год електроенергії (незалежно від напруги в точці її продажу).

Другий клас - населення та невеличкі підприємства, кіоски тощо. Для них вартість електрики вища на 30-35%.

Запорізький завод феросплавів - підприємство з величезним обсягом споживання електро­енергії. І до кризи стабільно споживало понад 150 млн. кВт•год на місяць. Проте з початком кризи середньомісячні обсяги споживання електроенергії впали і торік становили до 136 млн. кВт•год.

І ЗЗФ відразу стали переводити на другий клас. Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) негайно виявила в цьому питанні як оперативність, так і наполегливість, гідні кращого застосування. І якщо до кінця минулого року феросплавний ще одержував електроенергію як промисловий гігант, то починаючи з 2011 року його з суто формального приводу прирівняли до кіоску.

Електроенергія відразу ж подорожчала на 30%, і за п’ять місяців поточного року при зменшенні обсягу її закупівлі феросплавники переплатили майже 140 млн. грн. Причому більше половини цього підвищення (75,3 млн. грн.) зумовлено саме різницею в ціні для першого та другого класів.

До речі, слід зазначити, що ще 64,2 млн. грн. - це вже наслідок зростання цін на електроенергію для великих промислових споживачів. Так у нас на ділі підтримують промисловість.

У результаті частка витрат на електроенергію в собівартості продукції сягнула 42-47% (залежно від виду феросплавів), що призвело до істотного зниження її конкурентоспроможності. Підприємство неодноразово зверталося в НКРЕ, Кабінет міністрів України, НАК «Енер­гетична компанія України», Мін­енерговугільпром із проханням змінити тариф, але вирішення питання застрягло десь між кабінетами.

Зате ми безперечно порадували зарубіжних виробників феросплавів, які стали завозити їх в Україну в обсягах 10-20 тис. тонн в місяць.

Коли на підприємстві провели аналіз цін на електроенергію конкурентів, то з подивом виявили, що нині купують для виробництва феросплавів ледь не найдорожчу електроенергію у світі.

Навіть якщо Київ прислухається до прохань запорожців, ЗЗФ на першому класі платитиме 7,8 цента США за 1 кВт•год (нині він взагалі одержує її по 10,2 цента). Водночас, наприклад, південноафриканська компанія BHPB Meyerton сплачує тільки 5,8 цента, іспанська Ferroatlantica - 6,3, компанія Eramet Marietta (США) - узагалі 4,2 цента, а найдешевша енергія в Sabayek із Саудівської Аравії - близько трьох центів.

Про аравійські ціни запорожці й не мріють, але чому вони мають платити в півтора разу більше, ніж у Євросоюзі?

За такого ставлення регулюючих органів до національного виробника ЗЗФ фактично не може скласти конкуренцію своїм зарубіжним колегам. Для повного щастя заводу підклали ще одну свиню. Колись для забезпечення виробництва електроенергією побудували дві потужні електричні підстанції «Ф2». У 90-х роках минулого століття їх не передали підприємству, а включили до складу обленерго. У результаті пізніше заводу довелося одну з них орендувати, що давало можливість одержувати електроенергію по першому класу.

Через цю підстанцію ЗЗФ отримував приблизно 40% необхідної електроенергії. Це могло хоча б частково згладити проблему доступу до поставок по першому класу. Проте з початку року «Запоріжжяобленерго» (контрольний пакет акцій належить державі) не подовжило договору на оренду підстанції «Ф2», що теж значно ускладнило ситуацію.

Завод знову звернувся й у «Запоріжжяобленерго», і в НАК «ЕКУ», і в НКРЕ, Міненерго, але скрізь одержав відмову. Судячи з усього, можливість «зрубати грошей по легкому» перевішує навіть доводи розуму.

Не допомагає і логіка. Так, у НКРЕ припустили, що через переведення ЗЗФ на другий клас споживання зростуть платежі на енергоринок. Насправді ситуація вийшла прямо протилежною: через зростання собівартості споживання впало і сума платежів не зросла, а зменшилася на 238 млн. грн. Споживання ЗФЗ знизилося більш як у 2,5 разу. І якщо ситуація розвиватиметься в тому самому ключі, то за підсумками року ЗЗФ купить електроенергії приблизно на 800 млн. грн. менше, ніж міг би.

При цьому поруч - на Запо­різькій АЕС - атомники скаржаться, що нікуди продавати електроенергію. Та й обласний бюджет щомісяця недоодержує кілька мільйонів гривень податків і зборів. Така ціна помилкових дій структур, які регулюють ринок електроенергії.

До того ж ринок фактично розчистили для імпортних феросплавів, що створює і додатковий попит на іноземну валюту (для закупівлі феросплавів за кордоном), здійснюючи девальваційний тиск на гривню.

Ну а працівників найбільше цікавить інше. Під загрозою - тисячі робочих місць, що загрожує погіршенням соціальної обстановки. Саме тому на нещодавній мітинг у Запоріжжі прийшли тисячі людей. Як заявили у своїх виступах представники профспілок, в області в гірничо-металургійному комплексі трудяться близько 70 тис. чоловік. З урахуванням їхніх сімей це доля сотень тисяч людей, яких безпосередньо зачеплять масштабні скорочення. Причому на більшості підприємств вони спровоковані передусім «дивною» держполітикою стосовно найбільших бюджетоутворюючих підприємств регіону.

Це і вже згадувана зупинка виробництва на Запорізькому алюмінієвому, це й накопичення півмільярдного боргу за спожиту електроенергію ДП «Запорізький титаномагнієвий комбінат», і часткова зупинка виробничих потужностей Запорізького заводу феросплавів.

Причому в області вважають, що все це - ланки одного ланцюга, це політика, спрямована на передачу в потрібні руки за безцінь ключових активів. На мітингу було прямо заявлено, що наявне або банкрутство державної національної промислової політики, або «розмін карт» у великій політичній грі. Можливо, когось із київських чиновників це й влаштовує. А от область, де ці події ставлять під загрозу промислово-економічний потенціал і досягнутий рівень стабільності, явно ні. Робітники теж уже гранично чітко висловилися. Чер­га, мабуть, за Кабміном і президентом. Чи почекаємо зупинки заводів?