Президент, лічильник і чиновник… Хто там головніший?

Під час нещодавнього візиту до Запоріжжя Віктор Янукович знову говорив про необхідність розібратися з тарифами на електроенергію для українських феросплавників. Він доручив Міненерговугільпрому і НКРЕ подати пропозиції, що потрібно зробити, аби вирішити питання: «Чекаю ваших пропозицій, разом із керівництвом області». Коли такі питання виносяться на президентський рівень, це взагалі-то означає, що відповідальні за проблему її завалили. У цьому випадку справи ще сумніші. Річ у тім, що президент України наприкінці минулого року вже звертав увагу на цю проблему, але відтоді абсолютно нічого не зробили. І це при тому, що ситуація, яка склалася на Запорізькому заводі феросплавів, давно стала публічною.

Підприємство працює приблизно на третину своєї потужності, змушене скорочувати працівників і переводити тих, хто залишився, на скорочений графік. Причина: різке зростання тарифів на електроенергію, що зробило нерентабельним виробництво основних видів феросплавів. За підсумками минулого року їх виробництво впало майже на 30%. Причому щодо найбільш енергоємного феросиліцію ситуація взагалі катастрофічна - його виробили в 11 разів менше. Найбільший і найсучасніший на заводі цех №4 стоїть уже більше року.

Це викликало бурю емоцій у місті, скорочення 1400 людей… і цілковиту байдужість у Києві. Більш того, коли працівники стали обурюватися, представників заводу звинуватили в «організації розсилання безлічі листів у всі інстанції». Напевно, комусь хотілося, щоб завод тонув тихо і спокійно. У Запоріжжі торік саме так і добили алюмінієвий комбінат. Та й відхід із ринку Запорізького феросплавного далеко не всіх засмутив би. У країні існує потужне лобі імпортерів, і його представники точно не горювали б. І без цього імпорт того самого феросиліцію вже виріс уп’ятеро.

У 2011 році на українському ринку склалася зовсім дика ситуація, коли більше половини спожитих нашими металургами феросплавів виявилися завезеними ззовні. За повного мовчання держорганів, які мають обстоювати інтереси національних товаровиробників.

Зате торік із похвальною оперативністю завод перевели на споживання дорожчої електроенергії. Нацкомісія, яка здійснює держрегулювання в сфері електроенергетики, - НКРЕ виявила в цьому питанні просто дива наполегливості. Тим паче що хтось у Києві підрахував, що підприємство заплатить додатково більш як чверть мільярда гривень. У реальності все відбулося з точністю до навпаки - сумарні втрати бюджетів усіх рівнів перевищили 980 млн. грн.!

Найпростіший спосіб розв’язати проблему - це щоб НКРЕ прийняла відповідне рішення, переглянувши сітку необхідного навантаження в плані віднесення до класів споживачів електроенергії. Двох класів на всі випадки життя явно мало. У США їх, наприклад, півтори дюжини. Та комісія категорично проти, стверджуючи, що це буде прецедент, який зруйнує Енергоринок.

Щоправда, через півроку та сама НКРЕ без шуму перевела на перший клас напруги одне із запорізьких підприємств зі споживанням у кілька разів менше від феросплавного (всього 20 млн. кВт∙год на місяць, хоча за нормами потрібно в 7,5 разу більше). Ринок це чомусь не вбило. Напевно, тому, що підприємство завзято пов’язують із поважним чиновником, який цей ринок і курирує.

Загалом урегулювати питання згідно зі здоровим глуздом, тобто максимально безболісно для заводу і трудового колективу, не вдалося. Стали шукати інші варіанти. Благо, ще коли завод будувався, для нього встановили дві потужні підстанції. При організації Енергоринку обидві безоплатно передали на баланс ВАТ «Запоріжжяобленерго». Одна з них (Ф-1) і нині поставляє електроенергію заводу по першому класу. Проблема в тому, що це тільки приблизно 40% від потужності заводських печей. Більша частина надходила від другої підстанції (Ф-2), яка розташована, до речі, у глибині заводської території. Її повна назва взагалі-то звучить як «Феросплавна-2», і, крім ЗФЗ, вона нікому електроенергію технічно поставляти не може.

При цьому на відстані буквально трьох метрів від неї розміщується заводське закрите розподільче обладнання, на яке, власне, електроенергія й подається. Для віднесення заводу до споживачів за першим класом необхідно лише перенести лічильник комерційного обліку на ці кілька кроків. Однак проти цієї операції виступають згуртованим фронтом і обленерго, і енергочиновники. Обленерго боїться втратити можливі доходи. Адже за другим класом «транспортування» електроенергії на ці три метри потягне на 124,3 грн. за МВт∙год. Якщо завод запрацює нормально, це суми з багатьма нулями. І хоча нині практично нічого не продається, можливі доходи просто сліплять очі. Тож перенести лічильник за цих умов неможливо.

Феросплавники запропонували обленерго знову орендувати підстанцію, але одержали відмову. Зате ЗФЗ запропонували побудувати нову. Взагалі-то, з погляду елементарної логіки, більш «своєрідної» пропозиції й уявити важко. За наявності справної (і незавантаженої) підстанції в кількох метрах від неї будувати нову. Мінімум за 180-200 млн. грн. Врахуймо і необхідний для цього час. А це майже три роки.

Парадокс, але це чи не найреальніший спосіб розв’язання проблем ЗФЗ. От лише узгоджувати нове будівництво доведеться, знову ж таки, із «Запоріжжяобленерго». Там люб’язно повідомили, що «схема підключення нової підстанції… розглядатиметься з урахуванням затвердженої схеми з електропостачання… на період до 2015 року із перспективою до 2020 року». Феросплавники погодилися й на це. Але даних для проектування їм не видали, тому що цієї самої схеми в природі поки що не існує. А без неї й проектувати не можна. Коло замкнулося.

Спроба розібратися з питанням у Києві дала ще цікавіший результат. Наприкінці листопада, після пікетування робітниками Міненерговугільпрому, там пообіцяли, що обленерго продасть заводу підстанцію «Феросплавна-2» у найближчі два з половиною місяці. Незабаром виявилося, що це був банальний струс повітря - не зробили нічого.

З’ясувалося, що займатися цим буде… знову обленерго (якому це зовсім не треба), і «визначити точні терміни продажу підстанції неможливо». І взагалі, «почекайте результатів приватизації «Запоріжжяобленерго».

У НАК «Енергетична компанія України» оригінально відповіли, що не заперечують проти продажу підстанції, але питання може вирішити тільки «Запоріжжяобленерго», яке є акціонерною компанією. Взагалі-то за кілька місяців питання можна було б вирішити кілька разів або наглядовою радою, або зборами акціонерів. Але от бажання щось робити немає, видно тільки спроби спустити питання на гальмах.

Майже як знущання нині виглядає повідомлення, яке вже кілька місяців висить на сайті Запорізької облдержадміністрації, що «надано імпульсу розв’язанню проблеми передачі підстанції «Феросплавна-2» від НАК «Енергетична компанія України» до ПАТ «Запорізький завод феросплавів».

Цікаво, чи вистачить у чиновників нахабності (або ліні) проігнорувати вже публічну вказівку президента України.

До речі, поки тривало перетягування каната, комбінат був змушений перевести перший і третій цехи на живлення від підстанції Ф-1, для чого довелося терміново встановлювати нові трансформатори вартістю десятки мільйонів гривень. Без цих робіт завод узагалі вже давно стояв би.

Заводчани щосили займаються енергозбереженням. Але виходить парадокс. Є проект із обсягом інвестицій 1 млрд. грн., після завершення якого заощаджуватиметься до 15% електроенергії. От тільки чи не призведе це… до нового стрибка тарифів. Нині Енергоринок компенсує втрати продажів електроенергії новим підвищенням цін на неї. За рік їх піднімали вже дев’ять разів. Тобто в підсумку може вийти, що платитимуть за електроенергію ще більше, ніж до впровадження заходів з енергозбереження. Голова правління ЗФЗ Павло Кравченко сказав: «Виникає питання, як погасити кредит для реалізації інвестпроекту. Мені не змогли пояснити, як підприємство може підвищувати енергоефективність за таких умов».

До речі, на нараді Віктор Янукович заявив, що підпише доручення, яке стосуватиметься й інших електрометалургійних підприємств Запорізької області, що споживають значні обсяги електроенергії.

Може, з подачі президента проблема з тарифами все ж таки зрушить з мертвої точки. Адже ситуацію, коли підприємство задихається від непосильних тарифів, а поруч атомна електростанція не може продати дешеву електроенергію та знижує потужність, нормальною не назвеш. Чиновникам же слід нагадати про те, що заводчани зам’яти питання вже не дадуть. Це їхні робочі місця та їхнє життя.