Удар струмом-2. Далі буде?..

Наполегливість, з якою наші чиновники топлять базові галузі, могла би вражати. Та, на жаль, за два десятки років, схоже, виробилася звичка. Списки «убитих» вітчизняною промисловою політикою підприємств зростають. І, власне кажучи, дуже схоже, що нікого, крім працівників самих підприємств, це не хвилює.

Минулого вівторка працівники ПАТ «Запорізький завод феросплавів» пікетували Кабмін. Причина - початок масових скорочень персоналу. Підприємство втрачає ринок і змушене скорочувати людей. Існує реальна перспектива, що на заводі, де нещодавно працювали 3,5 тис. чоловік, залишиться трохи більше двох тисяч. Це при тому, що вже суттєво - приблизно на чверть - знизилися зарплати у тих, хто залишився.

Списувати все на хвилі світової кризи досить просто. Власне, це чиновники здебільшого і роблять. Це значно простіше, ніж займатися реальною підтримкою. Для того ж Запорізького феросплавного необхідно врегулювати питання з тарифами на електроенергію. Підприємство опинилося в зовсім абсурдній ситуації, коли його за класом дорівняли до кіоску…

Нагадаємо, в Україні вся електрика реалізується на Опто­вому ринку, при цьому споживачі поділяються на два класи. Перший клас - це ті, хто прямо підключений до високовольтних мереж. До нього ж належать і великі промислові підприємства із середньомісячним обсягом споживання на технологічні потреби від 150 млн. кВт•год електроенергії. Другий клас - населення й невеликі підприємства, кіоски тощо. Для них вартість електрики вища на 30-35%.

Запорізький завод феросплавів завжди належав до першої категорії. Це підприємство з величезним обсягом споживання електроенергії. Однак з початком кризи середньомісячні обсяги впали і торік аж на 1,3% не дотягли до встановленого рівня. Рентабельність виробництва місяцями була від’ємною. Розпочалися примусові скорочення, багатьох перевели на три-чотириденний робочий тиждень. Потім виробництво все ж таки піднялося, і завантаження в грудні минулого року вийшло на рівень 70% від номінального. Здавалося, найгірше позаду…

Але з 1 січня ЗЗФ перевели на другий клас споживання електроструму... тобто на рівень згаданого кіоску з пивом. Формалізм у діях НКРЕ узяв гору.

Електро­енергія відразу ж подорожчала на 30%. Це викликало зростання витрат на електро­енергію, частка якої в собівартості продукції сягнула 42-47%, що відразу ж позначилося на конкурентоспроможності продукції. Заван­таження потужностей ЗЗФ знову впало до 40%. На початку року на заводі простоювали 15 електропечей.

Більш того, одночасно відбувалося прискорене зростання цін на електроенергію для великих промислових споживачів.

А країну буквально заполонив імпорт зарубіжних феросплавів. За даними Української асоціації виробників феросплавів, у січні-липні наші заводи знизили виробництво на 16,6%. А от імпорт збільшувався прямо на очах. Згідно з інфор­мацією­ зазначеної асоціації, за перше півріччя імпорт виріс порівняно з аналогічним періодом 2010 року на 210%. І якщо торік частка імпорту становила 24,8% обсягу внутрішнього ринку, то в січні-червні 2011-го тоннаж завезеної продукції досяг 51,4%.

Тобто вітчизняний ринок злили швидко і «з вогником». Експерти одностайно зазначають, що експансія імпортерів уже становить небезпеку для галузі. При цьому імпортери феросплавів створили і додатковий попит на валюту. Думається, Нацбанк не раз згадував їх «незлим тихим словом».

При цьому однією з причин успіху зарубіжних трейдерів стала ціна тамтешньої електроенергії. Коли на ЗЗФ проаналізували ціни на електроенергію конкурентів, то з подивом виявили, що купують для виробництва феросплавів чи не найдорожчу електроенергію у світі. Навіть при переведенні на перший клас вони платитимуть 7,8 цента за 1 кВт•год, тобто у півтора разу більше, ніж у Євросоюзі. А вже працюючи за 2 класом споживання...

За такого ставлення чиновників і регулюючих органів до національного виробника Запорізький феросплавний не може скласти конкуренцію своїм зарубіжним колегам. Голова правління ПАТ «ЗЗФ» Павло Кравченко зазначив: «Збільшення витрат на електроенергію призвело до настільки істотного зниження конкурентоспроможності продукції, що ми змушені були закривати цехи вже за підсумками першого півріччя. А зараз, після падіння цін на метали на світовому ринку, конкурентоспроможність підприємства така, що вся продукція серпня та мінімум половини вересня йде на склад».

Зате у нас дуже пишаються успіхами в експорті електро­енергії. Маленька деталь: її продають за ціною… на 40% нижчою, ніж для промислових підприємств України. Це до питання, що реально робиться для голосно декларованої «підтримки вітчизняного виробника».

На додачу завод роками не може розв’язати ще одну проблему. Колись спеціально для забезпечення ЗЗФ електроенергією побудували дві потужні електричні підстанції. Вони були включені у технологічний ланцюжок. Але, попри це, при реформуванні енергосистеми їх не передали підприємству, а включили до складу обленерго. У результаті заводу довелося одну з них орендувати. Через цю підстанцію ЗЗФ одержував приблизно 40% необхідної електроенергії, причому за першим класом. Це допомагало хоча б частково згладити проблему доступу до поставок електроенергії. Однак з початку року «За­поріжжя­обленерго» (контрольний пакет акцій належить державі) не подовжило договору на оренду підстанції, ще більше ускладнивши ситуацію.

На кількаразові звернення підприємства і в «Запоріжжя­обленерго», і в НАК «Енер­гетична компанія Укра­їни», і в НКРЕ, і в Мін­енер­го­вугільпромі було отримано відмову. Цікаво, чим же керується регулятор ринку, відповідальний за тарифи на електроенергію? У НКРЕ припустили, що через переведення ЗЗФ на другий клас споживання зростуть платежі у енергоринок.

Нас­правді ситуація вийшла прямо протилежною: підприємство скоротило споживання електроструму, за розрахунками експертів - «у результаті переведення підприємства на другий клас споживання електроенергії й падіння виробництв держава вже недоодержить близько 675 млн. грн.» Місто і бюджет теж щомісяця втрачають гроші. Це й зниження відрахувань до міського бюджету (податок з доходу фізосіб), і стрибкоподібне зростання (більш як на порядок) виплат з фонду зайнятості, тобто, додаткові витрати з держбюджету.

Сумарно тільки за цими статтями збитки за рік перевищать сотню мільйонів. Хто відповість за такі прорахунки держорганів?

Фактично всі, хто намагається знайти вихід із ситуації, - це працівники самого підприємства. Вони вже зверталися з листами до президента України Віктора Яну­ковича, обладміністрації, народних депутатів України з проханням втрутитися в ситуацію з тарифами для феросплавних підприємств. Разом з працівниками інших підприємств вони провели мітинг у Запоріжжі. Пред­ставники трудових колективів улітку їздили в Київ на зустріч з держструктурами - їм пообіцяли розглянути проблеми, пов’я­зані з переведенням заводу на другий клас споживання і з постійним зростанням тарифів на електроенергію. Прем’єр-міністр України обіцяв розібратися. Проводилися засідання комітетів Верховної Ради (з промполітики, соцполітики) про необхідність реального розв’язання проблеми заводу. Було підготовлено звернення Верховної Ради до президента з проханням про сприяння.

Проте на виході - жодних реальних дій із запобігання погіршенню ситуації. Це при тому, що існує кілька способів виходу з тупіку. За наявності волі можна швидко вирішити питання передачі заводу в оренду підстанції або переглянути убік зниження нормативу НКРЕ за визначенням класу споживання. У більш віддаленій перспективі - запровадження «нульового» класу споживачів електроенергії для енергоємних підприємств і придбання електроенергії за прямими двосторонніми угодами з енергогенеруючими компаніями (тим більше що поруч розташована Запорізька АЕС, яка часто обмежує виробництво електроенергії через брак попиту).

Якщо ж влада вирішить продовжувати бездіяльність, то наслідком буде або банкрутство державної національної промислової політики, або «розмін карт» у великій політичній грі. Працівникам ЗЗФ, які втрачають кошти для існування, це вже набридло. І в одному з відкритих листів високопосадовцю вони прямо написали: «Прийміть, нарешті, рішення! Не обмежуйтеся порожніми відмовками для того, щоб «зам’яти» і «затерти» роз­в’язання цієї проблеми!» Може, хоч так дійде. Чи будемо чекати зупинки заводів? Стабільності у регіоні, та й у країні це точно не поліпшить.