«Турбоатом» і знаки запитання

17 лютого 2009 року Верховний суд України поставив жирний знак запитання над перебуванням на посаді генерального директора харківського ВАТ «Турбоатом» Віктора Суботіна. Суд визнав обгрунтованість сумнівів Генеральної прокуратури України в тому, що В.Суботін став директором законним шляхом, і зобов’язав суд першої інстанції наново розглянути законність проведення зборів акціонерів ВАТ «Турбоатом» від 27 серпня 2007 року, на якому, серед іншого, В.Суботін був обраний головою правління акціонерного товариства.

Прокуратура України вважає рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Турбоатом» незаконним, тому що засідання відбулося без установленого законом кворуму.

У квітні 2007 року, після для всіх несподіваного призначення Суботіна в.о. генерального директора «Турбоатома», експерти ринку та колишній директор заводу Євген Белінський ствер­джували, що це було зроблено із суто політичних мотивів. На той час Віктор Георгійович не тільки очолював наглядову раду ВАТ «Мегабанк», а й був першим секретарем Харківського обкому Соцпартії.

Як таке могло статися, адже відмінність між банківською діяльністю та будівництвом турбін досить серйозна? Свого часу, коментуючи призначення, сам Суботін посилався на те, що він «давно знайомий із діяльністю «Турбоатома», тому що його банк обслуговував усі зарубіжні контракти заводу».

Проте скринька відкривалася просто. Валентина Семенюк, яка була на той час головою Фонду держмайна, теж відома соціа­лістка, вирішила, що для партійної справи краще підійде банкір Суботін, ніж його попередник Єв­ген Белінський. І нічого, що Бе­лін­ський розуміється на виробництві турбін, а Суботін ніколи на виробництві не працював.

Суботін був призначений на посаду в.о. гендиректора ВАТ «Турбоатом» наказом ФДМ, підписаним особисто Валентиною Петрівною. Певне, юристам Фонду держмайна невідомо, що такий спосіб не передбачений Законом України «Про господарські товариства»: законодавст­во вимагає, щоб директор ВАТ призначався за рішенням зборів акціонерів.

Та тоді обійшлося...

Тут іще слід згадати, що тривалий час державним пакетом акцій ВАТ «Турбоатом» управляв концерн «Укратомпром», що лобіювався тодішнім соціалістом Андрієм Деркачом. Відповідну угоду Фонд держмайна в особі Валентини Семенюк підписав із концерном у 2006 році за дорученням уряду Віктора Януковича.

З приводу включення харківського підприємства в терміново створювану «біляатомну» структуру ходило багато різних чуток. В основному пов’язаних із розмивом держчастки.

Втім, статуту концерну «Укратомпром» уряд так і не затвердив. Потім А.Деркач пішов до «регіоналів», а соціалісти вкотре продемонстрували гнучкість якщо не політичної лінії, то хребта.

Так, восени 2008 року Валентина Семенюк уже значилася людиною президента.

Та й пан-товариш В.Суботін поміняв політичне забарвлення. І — о, диво! — незабаром його активно захищають президент Віктор Ющенко та голова Харківської ОДА Арсен Аваков. Той самий, який нещодавно публічно стверджував, що Суботін має залишити завод.

Чим пояснюється різка зміна настроїв у таборі президента? Не схоже, що виробничими успіхами.

Нинішній генеральний директор «Турбоатома», крім прихильності до спільних із Валентиною Семенюк ідеалів, відомий передусім як один із співвласників Мегабанку. В інтерв’ю «Українській правді» він визнав, що в цьому банку розміщено гроші заводу. Напевно, це зручно: директор заводу та акціонер банку — одна й та сама людина. Та от щодо користі для заводу — не факт.

Перевірка ВАТ «Турбоатом» із боку КРУ і Державної податкової адміністрації по Харківській області, що закінчилася в грудні 2007 року, розкрила багато цікавих фактів, особливо щодо його фінансової діяльності.

З посиланням на перевірки КРУ і ДПАУ в 2005—2007 роках, інформаційні агентства повідомили, «що «Турбоатом» неодноразово здійснював перекази на депозитні рахунки в ВАТ «Мега­банк». Відсотки за депозитами у національній валюті становили більш ніж скромні 3% річних, а відсотки за депозитами в іноземній валюті — так узагалі від 1 до 4%.

Загальна сума вкладень ВАТ «Турбоатом» на депозити в ВАТ «Мегабанк» станом на 1 січня 2005 року дорівнювала 239,8 млн. грн., а на 1 липня 2007-го — 229,6 млн. грн. А потенційні втрати від занижених депозитних відсотків становили 24 млн. грн.

Бюджет недоодержав у вигляді дивідендів близько 8 млн. грн.

До речі, про останні. З приходом до управління В.Суботіна ВАТ «Турбоатом» не виплачує дивідендів. Зокрема, й нараховані за 2006 рік, які підлягають обов’язковій виплаті акціонерам. Між іншим, найбільшим акціонером підприємства є держава. Отака суха статистика.

Ну а далі... висновки перевірок спокійнісінько спустили на гальмах. Політика-с...

Що цікаво, висновки перевірки свідчать про те, що в той час, як вільні кошти завод вносив на депозити, виробництво гостро потребувало кредитування. І навіть його одержувало...

Пан Суботін залучив кредитних ресурсів на користь «Турбоатома» на загальну суму майже 69 млн. грн. Їхнім джерелом стало ТОВ «Фінансова компанія «Інвеста». За даними Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, прямий стосунок до керівництва «ФК «Інвеста» має сам... Віктор Георгійович.

Робота з фінансами йшла хутко. А от із виробництвом виходило не так гладко. За фінансовими показниками «Турбоатом» — далеко не лідер українського машинобудування.

Середня зарплата працівників ще до кризи становила близько 2300 грн. на місяць. Обсяг виробництва в 2008 році — усього 401 млн. гривень. Це приблизно вп’ятеро менше за аналогічний показник російського підприємства «Ленинградские силовые машины», подібного до «Турбоатома» за виробничою потужністю. Про гранично скромний рівень завантаження заводу свідчить і показник зайнятості на підприємстві: нині на «Турбоатомі» трудяться 4,7 тис. робітників, колись їх було 17 тис.

Коли в 2006—2008 роках доходи українських енергомашинобудівних підприємств зростали в рази, «Турбоатом» додавав лише відсотки. До того ж експерти зазначили, що й приріст реалізації продукції багато в чому зумовлений підвищенням відпускних цін підприємства майже на 25%. Неконкуренто­спромож­на цінова пропозиція стала однією з причин невдачі «Турбоатома» у тендері на поставку турбіни для Бурштинської ГРЕС у третьому кварталі 2007 року.

Про інвестиції у виробництво В.Суботін узагалі волів промовчати. І навряд чи через уроджену скромність — швидше, просто хвалитися нічим.

Принаймні, коли на підприємстві запустили малесенький котел на дровах, керівництво негайно вибухнуло гучним прес-релізом, що воно «впроваджує енергозберігаючі технології». Країна і світ довідалися, що цей котел окупиться за півроку, а сума інвестицій просто вражала — аж 20 тис. гривень! І це вже вважається успіхом...

Зате недавно гендиректор заявив, що його досягненням є пакет контрактів для «Турбоатома» на три роки на суму 1,5 млрд. гривень. Трохи пізніше з’ясувалося, що ця цифра дещо перебільшена. Принаймні восени минулого року губернатора повідомили, що «обсяг підписаних заводом контрактів становить
1,2 млрд. гривень. Ведеться робота з підписання контрактів ще на мільярд гривень».

Нещодавно ситуацію виклали вже з дещо іншими акцентами — «обсяг реалізації продукції становитиме не менш як 600 млн. гривень», що взагалі-то, з урахуванням частки експорту в обсязі виробництва 70% і падіння курсу національної валюти, означає, що з експортними контрактами не дуже гладко...

Плюс гендиректор пообіцяв, що «до середини поточного року ми підпишемо контракти, які забезпечать повне завантаження підприємства на найближчі два роки». Тобто контракти поки що навіть не вийшли з переговорної стадії.

Та й названі суми не вражають. На даний момент вартість одного атомного енергоблоку становить близько 2—3 млрд. дол. США. На частку турбіни в його собівартості припадає 7—10%. Тобто вартість однієї турбіни для атомного енергоблоку становить десь 200 млн. дол.

Анонсована сума контрактів «Турбоатома» на найближчі три роки — приблизно 1,5 млрд. гривень, тобто близько 200 млн. дол. США. Чи означає це, що обсяг виробництва «Турбоатома» на три найближчі роки прирівнюється до однієї турбіни для атомного енергоблоку?

Світовий ринок енергетичного машинобудування становить 80 млрд. дол. США на рік. Заявлена Суботіним сума контрактів «Турбоатома» на найближ­чі три роки означає, що частка харків’ян на світовому ринку замовлень становитиме аж... 0,1%.

Власне, це і є його реальне місце на ринку.

Цікаво, наскільки це влаштовує президента В.Ющенка, який неодноразово заявляв, що «Турбоатом» — стратегічно важливе для України підприємст­во?

Ніхто не сумнівається, що план Суботіна цілком хороший для Мегабанку, тому що його виконання не потребує вилучення депозитів. Непоганий він і для конкурентів «Турбоатома»: одна тисячна частка ринку або нульова присутність — чи не однаково? Та от для країни...

Мізерна частка на зовнішньому ринку пояснюється просто — на ньому треба вміти працювати.

Найяскравіший приклад — конфлікт з індійською державною енергокомпанією NPCIL, який розгорівся в 2007 році.

26 серпня 2007 року на третьому блоці індійської АЕС «Кайга» сталася аварійна зупинка через поломку турбогенератора, поставленого ВАТ «Турбоатом».

В.Суботін ігнорував письмові звернення індійської сторони, попри те, що ВАТ «Турбоатом» — генеральний підрядник індійської компанії на поставку турбогенератора. При цьому штрафні санкції нараховувалися на кожну годину простою блоку.

Індійська сторона повідомила, що штрафні санкції за контрактом становлять 400 тис. дол. на добу за кожен день простою енергоблоку. Однак представник харківського підприємства вирушив на об’єкт лише... через три місяці після аварії.

Вражаюча оперативність.

Індійські партнери списали на свою користь заставу ВАТ «Турбоатом» у сумі 7,9 млн. дол. (цю заставу було надано заводом як гарантію належного виконання робіт).

Навіть за найсприятливішого розв’язання цього конфлікту шанси «Турбоатома» на перемогу в нових тендерах в Індії різко знижуються. Тим часом, за даними аналітиків, обсяг індійського ринку енергетичного устаткування перевищує 4 млрд. дол. на рік.

До того ж Віктор Суботін запропонував багатостраждальній індійській енергокомпанії NPCIL узгодити підвищення на 40% вартості продукції «Турбоатома» для обладнання гідроелектростанції «Котешвар», чим було спровоковано другий серйозний конфлікт із державними організаціями Індії.

З таким ставленням до клієнтів на зовнішніх ринках не живуть — максимум виживають. Причому недовго. Там мало кого цікавить вітчизняна політична гризня. Там у ходу інший принцип: підприємством має керувати фахівець. Теоретично, із цим згодні й у нас. Це тільки практика кульгає...