Храм... в облозі

За свідченням літописців, ще в ХI столітті в Києві налічувалося понад чотирьохсот церков. Тепер у тримільйонному мегаполісі храмів набагато менше. Це — несправедливо. Адже, відповідно до Конституції, громадяни мають право на вільний вибір віросповідання і, відповідно, — відправлення всіх релігійних обрядів. А церков, у тому числі в столиці, після довгих років комуністичного правління не вистачає. Особливо в районах, віддалених від центру.

А в чому річ? На відміну від багатьох скандальних будов, цей проект нікому не заважає. Навпаки, більшість місцевих жителів його підтримують. До того ж до складу комплексу мають увійти не тільки храм і дерев’яна каплиця, а й двоповерхова недільна школа і такий же корпус соціальної допомоги.

У ході будівництва цілком зберігається зелена зона. Архітектори зуміли так вписати храмовий комплекс у лісосмугу, яка відокремлює житловий масив від залізниці, що пожертвувати довелося лише вісьмома деревами (дозвіл передбачав ліквідацію десяти).

Але майбутній храм на Уманській із центром соціальної реабілітації подобається далеко не всім — дехто хотів би отримати цю ділянку під комерційну забудову. У зв’язку з цим громада Превелебного Сергія Радонезького вже рік не має спокою. Безпосереднім приводом до початку цілеспрямованої атаки на храм стало проведення 10 вересня минулого року громадських слухань, про які організатори будівництва сумлінно (з допомогою газети і розклеювання оголошень-запрошень у будинках) поінформували практично все населення Солом’янського району. Але того дня, крім жителів сусідніх будинків, на слухання (в організованому порядку) прибуло ще 100—150 чоловік під орудою такого собі Леоніда Жегинаса, який самовільно проголосив себе головою зборів. Із допомогою двох депутатів районної ради — Ігоря Максимчука та Гліба Баклинського — цей десант спробував зірвати слухання й організувати альтернативне голосування. Проте місцеві жителі не піддалися на провокацію. Рішення було прийнято на користь будівництва храму, і райдержадміністрація підтвердила законність відповідного протоколу. До того ж на підтримку храму було зібрано 2300 підписів.

Втім, це не охолодило намірів Максимчука. Назвавшись головою якоїсь «тристоронньої комісії райдержадміністрації», він тривалий час заважав громаді. Може, чогось від неї домагався? Адже зазвичай такі питання легко вирішуються з допомогою хабарів. Парафіяни також не виключають, що кілька, правда — безуспішних, нападів на будівництво — також справа рук людей Максимчука. Пізніше противники храму змінили тактику й почали строчити масу скарг у різні інстанції від імені невідомої громадянки Олени Котової. Співавтором однієї з них виступив депутат Верховної Ради комуніст Цибенко. На його прізвище відреагувала прокуратура, направивши протест Київській міській раді і вимагаючи в ньому визнати незаконним рішення про виділення землі під будівництво храму. І хоча зрештою суд у задоволенні позову проти громади відмовив, спокою будівельники храму не знають — громадянка Котова та інші з нею не заспокоюються.

Триває й фізичний тиск. Парафіяни досі здригаються, згадуючи, як 6 червня на будову напали представники ліворадикальних організацій «Че Гевара», «Збережемо старий Київ», до яких приєдналися «марксисти» і «комуністи». Вони розмалювали зовнішню сторону паркана серпами та молотами, а потім частину його поламали. Причому за це ніхто не відповів — підтримку ліворадикалам, схоже, забезпечує такий собі Василь Терещук — колишній депутат Верховної Ради від КПУ, який значиться нині радником Ніни Карпачової.

Сама ж омбудсмен, отримавши свого часу від Блаженнійшого Володимира не менше трьох церковних орденів, уночі визволяла хуліганів (серед них кілька громадян Російської Федерації) з відділення міліції. Вдень же вона відгукнулася на запрошення духівництва й відвідала будівництво, де особисто переконалася, що споруджується саме храм, а не сауна або казино. Втім, це жодним чином не позначилося на її стосунках із радником.

Тим часом на Трійцю хтось уночі пробрався всередину дерев’яної церкви, облив внутрішню стіну бензином і підпалив. Але церква не згоріла. Віруючі вважають це чудом і впевнені, що Бог на їхньому боці. 18 липня 2008 року парафіяни і духівництво Собору Превелебного Сергія Радонезького на цьому ж дерев’яному храмі підняли й освятили хрест.

Коментар

Сергій Бех, заступник голови Солом’янської райдержадміністрації м. Києва:

— Ми в цьому питанні не можемо бути ні «за», ні «проти». Ми повинні підтримувати певні законодавчі норми. Будівництво храму на вулиці Уманській було розпочате трохи методологічно неправильно. Перш ніж щось планувати, потрібно було, особливо беручи до уваги обстановку в Києві з будівництвом, насамперед поговорити з населенням. А коли в парк завозяться крани й бетонні плити, то, хоч би що там будувалося, жителі вдаються до адекватних, а то й неадекватних дій. Інша сторона пред’являє протоколи слухань? Ну й що? На підставі цих моїх слів теж можна написати якийсь протокол, і вийде, що ми все узгодили. Але чи так це? Якщо є якесь протистояння між забудовниками і населенням (у досить великій кількості), то тут, напевно, щось не так було під час слухань. Ми, звісно, бульдозери не заганятимемо на цей будмайданчик, жителів не закриватимемо там і т.д. Наше завдання — налагодити діалог і не допустити загострення конфлікту. Ми постійно зустрічаємося і з тими, і з іншими і хочемо прийти до якогось мирного консенсусу. Річ ще й у тому, що не ми видавали дозвіл на землевідведення і початок будівництва. Це в компетенції Київської міськадміністрації. Ми можемо виходити тільки із ситуації, що сформувалася на даний момент, і бути миротворцями. А якщо міська влада дала дозвіл на будівництво, то її ставлення зрозуміле. Сьогодні храм уже відсотків на 25—30 побудований. Але навколо нього дивна ситуація: з одного боку — духовність, з іншого боку — колосальний скандал серед населення. Наразі все якось стихло, але періодично виникає знов і знов. Корінь конфлікту тут у тому, що з протилежного боку парку ще за Олександра Омельченка закладено висотку (десь близько 30 поверхів). І тепер (її вже майже добудували) люди кажуть: там «свічку» поставили, тут — церкву, ще декілька будинків побудуєте — і парку не буде. Отож їх теж можна зрозуміти...