ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГЗК: ЧИМ ДАЛІ, ТИМ ТЕМНІШЕ

Більшість корпоративних конфліктів проходить кілька стадій. На першій відбувається різке наростання, потім претензії сторін стабілізуються, потім сторони або шукають компромісу, або ситуація заходить у глухий кут, приводячи до краху і саме підприємство.

Ситуація навколо подвійного продажу акцій Центрального ГЗК, безперечно, перебуває у стадії ескалації. Хоча, мабуть, чітко окреслилася й загроза глухого кута.

Сторони досить жорстко позиваються. При цьому одну з них — ТОВ «Міжнародний діловий центр» — уже стали обвинувачувати в розкраданні пакета акцій. До речі, сам факт, що це робиться до рішення суду, гарантує: практично будь-яке судове рішення може бути оскаржене...

Тим більше що аргументи того ж таки МДЦ видаються небезпідставними. Так, із моменту купівлі акцій у вересні 2002 року угоду послідовно перевіряли Антимонопольний комітет, Фонд держмайна, і документи, подані торік, жодних сумнівів не викликали. Тому обвинувачення, що посипалися після нового року, у МДЦ пов’язують не з виявленими вадами в угоді, а з тим, що той самий пакет перепродали вдруге, і продавець, Лев Чорний, пробував анулювати попередню угоду.

Втім, мету розірвання договору і не приховують... Ось тільки, з огляду на неоднозначний досвід Льва Семеновича у сфері переділу власності, далеко не всьому, про що він заявляє, слід беззастережно вірити.

У попередньому номері ми вже розглядали ситуацію на ГЗК з погляду дружньої панові Чорному компанії Detroit Cold, яка 2001 року купила спірний пакет у ФДМ.

Звернувшись до іншої сторони, ми отримали коментар одного із засновників і колишніх менеджерів компанії МДЦ.

— Наскільки серйозно ви сприймаєте обвинувачення на адресу компанії?

— А як ви гадаєте, якщо вас обвинувачують у підробці документів — це жарти? Або коли, попри припинення кримінальної справи, усі слідчі заходи тривають.

Останніми місяцями у мене стало значно гірше з гумором. Нас пресингують дуже серйозно. Мета теж цілком ясна: забрати у першого покупця пакет акцій. Причому мало не будь-якими способами...

— Однак представник компанії Detroit Cold (яка купила 2001 року спірний пакет у ФДМ) Максим Рябінін заявляв у суді, що кошти від компанії МДЦ отримані не були. Таким чином, покупець тривалий час не виконував узятих на себе зобов’язань, що й призвело до розірвання договору.

— Я вже казав, що єдине, чого вони хочуть, — розірвати договір. Інша річ, наскільки законно вони можуть це зробити. Стосовно обвинувачень у тому, що компанія Detroit Cold не отримала грошей прямо на свій рахунок, — це правда. Тільки це аболютно не означає, що вона не отримала їх узагалі. Я не готовий зараз надати назви компаній — очевидно, ми назвемо їх у суді, але хотів би поставити зустрічне запитання панові Рябініну.

Другий покупець, компанія СКМ Ріната Ахметова, вона що, теж платила безпосередньо Detroit Cold? Наскільки мені відомо з тих матеріалів, які в нас є, проплату також було зроблено не безпосередньо, а через рахунок американської компанії Deneb Investments LLC. Тож за бажання і Ріната Леонідовича згодом можуть обвинуватити в тому, що він не платив.

До речі, тепер чиняться спроби все втиснути в рамки конфлікту між нами й Ахметовим. Тим часом у нас конфлікт якраз не з ним, а з Чорним, що продав наш пакет повторно.

Нам найменше була потрібна сварка з одним із основних потенційних покупців. Тим більше що ми не хворіємо на манію величності й знаємо своє місце в економіці, а також значення структур Ахметова.

І позиватимемося ми не з представниками СКМ, а саме з людьми Чорного, котрі намагаються зіштовхнути нас лобами...

Факт залишається фактом: ми уклали договір купівлі-продажу пакета на чотири місяці раніше, ніж його запропонували комусь іще, і вважаємо себе сумлінним покупцем. Віддавати його, бо хтось передумав, я не бачу підстав. Не кажучи вже про те, що для нас ті 13 млн. доларів за контрактом — це дуже велика сума, розробити механізм її виплати було дуже складно. І тепер раптом від усього відмовлятися?

Тож ми діятимемо в правовому полі. І, напевно, не обмежимося лише українським правосуддям. Фірма Чорного офіційно американська — чому б, власне, не залучити до справи американську-таки Феміду? Тим більше що після кількох місяців конфлікту її вердикти сприйматимуться з більшою довірою.

Те, що відбувається, аж ніяк не на користь комбінатові — ситуація в галузі і так нелегка, а тут ще безперервні перевірки і пошук компромату. Природно, це ускладнює стосунки керівництва комбінату з партнерами, особливо з зарубіжними. Тож нам конфлікт не потрібен, і ми за неупереджену експертизу — як українську, так і міжнародну.

Зі сказаного очевидно, що скандал невдовзі може набути й міжнародного розвитку. Наскільки це потрібно Україні — запитання, звісно, цікаве, але процес уже пішов. Де він зупиниться, наразі незрозуміло.

Поки що чим далі (і довше) розвивається боротьба навколо пакета акцій, тим темнішими стають перспективи розвитку самого ГЗК.