МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ПОРТ: ПЕРЕМОЖЦІВ НЕ СУДЯТЬ. ТЕПЕР ЇХ ЗВІЛЬНЯЮТЬ?

2 вересня Маріупольському державному морському порту виповнилося 114 років. Та зі святом явно не склалося, хоча навіть гості з Києва були — у порту перебували генеральний директор «Укрморпорту» Андрій Манучаров та начальник відділу праці, кадрової і соціальної політики Міністерства транспорту України Сергій Климов.

Проте, схоже, приїхали вони не зовсім для того, щоб привітати колектив і керівництво. Портом прокотилася новина, що начальника Маріупольського порту Михайла Дергаусова знято з роботи, але ще тиждень він виконуватиме обов’язки. Досі ця інформація не підтвердилася, але вона вельми симптоматична.

У принципі, це була вже не перша спроба. Ще в серпні ц.р. Дергаусову присвятили фактично всю перевірку, що проводилася в Маріупольському порту згідно з наказом Міністерства транспорту України. Два дні перевіряльники збирали матеріали, зокрема наголошуючи... на стані здоров’я начальника порту, що захворів.

Було вилучено шляхові листки його службового автомобіля, вивчено лікарняні, накази по порту й опитано особистого водія. Мета гранично проста — довести, що Дергаусов у період хвороби був на роботі, і визнати його лікарняний лист недійсним.

При цьому під час перевірки чинився тиск на лікарів, котрі лікували М.Дергаусова (їх запрошували на розмову до начальника медичної служби в м.Донецьк та в м.Київ), від них вимагали закрити лікарняний лист, попри стан здоров’я пацієнта. Порушувалося питання правомірності лікування М.Дергаусова у Вузловій лікарні на ст.Маріуполь, хоча порт має згоду Головного управління медичних закладів «Укрзалізниці» на обслуговування працівників порту в цій лікарні й укладено відповідний договір.

Загалом, тиск чинився по всьому полю. Очевидно, в такий спосіб міністерство вирішило відзначити результати роботи підприємства, яке поставило торік абсолютний рекорд із переробки вантажів за всю історію свого існування.

У 2002 році маріупольці вийшли на друге місце серед портів України за обсягом вантажопереробки, їхній результат — 13,7 млн. тонн. Рівень рентабельності підприємства за цей період становив 40%. Проте в липні ц.р. у Міністерстві транспорту такі результати охарактеризували просто й невигадливо: «За період 2002 рік — перший квартал 2003 року начальник порту Дергаусов М.М. не забезпечив високоприбуткової діяльності підприємства, ефективного використання закріпленого за підприємством державного майна».

Ось і все, чим запам’ятався Києву минулий рік, нечувана за складністю минула зима. Тоді Азовське море замерзло практично повністю, і єдиний на морі криголам (якому близько 50 років) не міг забезпечити проведення всього і вся.

Складні умови зимової навігації 2003 року не могли не позначитися на результатах роботи порту, і Міністерство транспорту України це відразу використало, щоб відзначити факт зниження обсягів першого кварталу, порівняно з аналогічним періодом минулого року. Проте по закінченні льодової обстановки Маріупольський порт нарощує обсяги і вже в липні 2003 року домагається рекордного за історію порту обсягу перевалки вантажів на місяць.

Результати серпня, за попередніми даними, залишаються на тому самому рекордному рівні. Та все це, очевидно, для Києва не аргумент. Як і те, що з 207 млн. гривень, які надійшли до бюджету від 20 портів України в 2003 році, 26,4%, або 54,9 млн. грн., припадають саме на Маріупольський порт. І це при тому, що його частка в перевалці вантажів становить 18,2%.

Проте керівництво Мінтрансу вишукує дедалі нові претензії до маріупольців. Портовому начальству вже пред’явлено обвинувачення в передачі квартир, придбаних портом, у комунальну власність без дозволу Мінтрансу. Хоча потрібний дозвіл на цю передачу порт одержав у Держдепартаменті морського і річкового транспорту України і ДО «Укрморпорт», а в самому Мінтрансі вирішення питання зволікається.

Далі йдуть надання знижок судновласникам, які здійснюють лінійне судноплавство відповідно до свідоцтв про реєстрацію ліній (дозволів), виданих ДДМРТУ.

А один із пунктів узагалі дивний. Мінтранс занепокоївся наявністю в підприємства 3,6 млн. грн. дебіторської заборгованості. При цьому той факт, що порт звертався з цього питання до господарського суду і вже одержав судове рішення на свою користь, що зроблено передачу документів до державної виконавчої служби, є звернення на банкрутство, проведено роботу з головою ліквідаційної комісії, керівників галузі начебто не цікавить. Роботу з повернення боргів вони називають «бездіяльністю, невжиттям жодних заходів для стягнення заборгованості, неефективним використанням майна і, більш того, розбазарюванням майна».

Те, що впродовж восьми перевірок порту так мало накопали, свідчить, що у фінансах підприємства наведено повний порядок. Очевидно, тому і множаться серед приватних комерційних приватних структур охочі покерувати його фінансовими потоками.

Одну зі спроб реалізувати такі плани зробило в грудні 2002 року товариство «Стивідорна компанія «Маріупольський портовий сервіс», звернувшись із заявою до регіонального відділення Фонду державного майна України в Донецькій області про укладення договору оренди цілісного майнового комплексу «Маріупольський державний морський торговий порт». Товариство, що стало ініціатором оренди порту, мало статутний фонд 16,5 тис. грн. і було створене за місяць до звернення у ФДМ.

Кому вигідний нинішній переділ? Загалом Маріупольський торговий порт не лише розвиває власну матеріально-технічну базу, а й робить значний внесок у розвиток міста, області, надає фінансову допомогу лікарням, школам, дитячим будинкам, військовим частинам, спорту України, правоохоронним органам. (Що послужило приводом для критики з боку Міністерства транспорту України.) Допомагає і Міністерству транспорту України.

А в самого міністерства є безліч інших питань, які потребують невідкладного втручання.

Лише один приватний епізод. Із січня 2002 року Маріупольський державний морський торговий порт намагається продати теплохід «Енакиево», подальша експлуатація якого для порту нерентабельна. З цього приводу було вже багато звернень до Департаменту морського і річкового транспорту України та безпосередньо до Міністерства транспорту з проханням дозволити продаж або передачу. Відповіді досі не отримано. А оскільки доля судна півтора року не вирішується, порт зазнав збитків на суму близько 700 тис. грн. Приклади можна продовжувати...

Сьогодні Маріупольський порт є обличчям України і Донбасу. Не хотілося б, щоб це залишилося в минулому.