МАЛЕНЬКИЙ ВЕЛЕТЕНЬ ВЕЛИКИХ ЗВ’ЯЗКІВ

Такі люди не тяжіють до публічності, а тому рідко потрапляють у поле зору ЗМІ. Вони не займаються великим нафтовим бізнесом, не рвуться в парламент (хоча районного депутатства інколи не цураються). Як правило, вони очолюють невеличкі дочірні, але цілком самостійні структури під крильцем сильних світу цього. Не лізуть у їхні справи, за що отримують тією самою монетою: і в їхні справи ніхто не лізе. Ось чому ці невеличкі структури перетворюються на такі собі оазиси, анклави, де панує один закон — воля шефа. Незадоволених, звичайно, у ланцюги не заковують. Однак, навіть звільнившись із такої контори, вони нечасто можуть відновити справедливість. Адже зв’язуватися з таким царком ніхто не хоче: масштаб невеликий, а галасу забагато. А найчастіше справжнім можновладцям, у тому числі і безпосереднім галузевим керівникам, просто не до таких дрібниць... Сьогодні ми розповімо про один із таких анклавів — ВАТ «Український інститут з проектування засобів і споруд зв’язку «Діпрозв’язок» та його керівника Віктора Горицького.

Раніше це був звичайний галузевий проектний інститут. Корпоратизувати й акціонувати його почали 2000 року. Здавалося б, відповідно до затвердженого ще 1993 року Кабміном «Положення про спостережну раду», голову правління інституту мала затверджувати спостережна рада. А в cтатуті ВАТ «Діпрозв’язок» написано, що «першим головою правління є директор Державного інституту з проектування…», а «кандидатура наступного голови правління затверджується засновником (Держкомзв’язку. — Ред.) за поданням спостережної ради». Проте Віктор Горицький спостережною радою не затверджувався і не подавався! Хоча і є другим головою правління «Діпрозв’язку». На посаду його призначив третього серпня 2001 року саме засновник. На той час посаду голови Держкомзв’язку обіймав Станіслав Довгий, а його першим заступником був Микола Гончар — колишній товариш по службі Горицького у Київському двічі Червонопрапорному вищому військовому інженерному училищі зв’язку імені М.Калініна.

Нагадаємо, Гончар як начальник училища, а згодом — військового інституту управління і зв’язку очолював у ньому факультет спецзв’язку. А до того Горицький і Гончар працювали на спецкафедрі вищезгаданого факультету, де навчали майбутніх офіцерів тонкощів роботи радянської спецапаратури (комплексів шифрування)... Призначення Миколи Гончара на посаду одного з керівників галузі зв’язку привело в неї безліч «військспеців» (див. статтю «Пошту, телеграф, «Телеком»...», «ДТ», № 397, 15 червня 2002 року), і Горицький зобов’язаний призначенням на цю посаду виключно йому. До речі, така тенденція розвинулася і в самому «Діпрозв’язку». Сьогодні начальницькі посади в інституті обіймають майже півтора десятка колишніх «військспеців» — це 20% усіх керівних посад. До речі, зараз у «Діпрозв’язку» — 14 директорів на 400 працівників. Тоді як за радянських часів на 1000 працівників був лише один директор, його заступник та головний інженер...

Зате коли у квітні 2003 року Микола Гончар був змушений залишити Держкомзв’язок, у Віктора Горицького виникли певні проблеми: новий керівник галузі не відразу погодився продовжити його контракт. Довелося вдатися до військових хитрощів: річний контракт на посаду під Горицьким, що завершувався в липні 2003 року, був продовжений... на п’ять років! Підпис під відповідним доповненням до контракту поставив Гончар. Ще у квітні. Чи сталося це в останній момент його роботи в Держкомзв’язку, чи робилося «заднім числом» — визначити важко. Ніхто з працівників «Діпрозв’язку» цього документа ніколи не бачив: він лежить у кадровому управлінні Держкомзв’язку.

А щоб спостережна рада не заважала своєю спостережливістю, звідти «пішли» (природно, за власним бажанням) двох представників трудового колективу: Я.Міхновського та А.Повшедного. У результаті функціонування спостережної ради було паралізоване...

Такі посади тим і хороші: коїти на них можна все що завгодно, а масштаб коєнь не той, щоб ці «вільності» зашкодили комусь із «сильних світу цього». Приміром, можна самого себе преміювати (премія, як відомо, помітна надбавка до платні держчиновника). З одного боку, відповідно до «Положення про преміювання голови правління ВАТ «Діпрозв’язок», затвердженого головою Держкомзв’язку 2001 року, премії йому виплачуються лише з дозволу спостережної ради. Проте спостережна рада ОАО «Діпрозв’язок», як ми вже зазначали, не функціонує! До речі, виплати членам ради, які мають проводитися відповідно до п.14 «Положення про спостережну раду», затвердженого Кабміном, теж не здійснюються. Зате самому Горицькому премії виплачуються регулярно! І щоквартальні, і щорічні тощо. Лише за 2003 рік йому було нараховано близько 40 тисяч гривень преміальних.

Звичайно, такі заклади перетворюються на пристановища для друзів їхніх керівників, а також керівників більш високого рангу. Не кажучи вже про їхніх дорослих нащадків. Є схожі приклади й у «Діпрозв’язку». Приміром, однокурсника дочки Горицького по історичному факультеті Ю.Гончарова прийняли в інститут на посаду інженера-програміста. І це попри відсутність не лише спеціальної, а й просто вищої освіти. Інший аналогічний сумісник — студент Є.Ячменєв — син одного з високопоставлених чиновників Держкомзв’язку.

Цікаві й деякі нюанси оплати праці у ВАТ «Діпрозв’язок». Приміром, військовий пенсіонер Л.Уривський, заступник Горицького по навчальній частині в КВВІУЗ, разом зі своєю помічницею С.Шевчук за період із січня по жовтень минулого року отримали 22,6 тис. гривень (при середній зарплаті по інституту — 900 гривень на місяць). Про характер роботи останніх свідчить їхня програма на 2004 рік: відповідно до цього документа, вони мають, приміром, «розробити текст розпорядження» або «розробити наказ»... Погодьтеся: доручити це працівникові юридичного відділу інституту було б набагато дешевше. Невже правду кажуть злі язики, що через такі «замовлення» військовим пенсіонерам гроші переводяться в готівку? А чого варті, приміром, 9 тисяч гривень, виплачені О.Матову фактично за лекцію про й так добре відомий фахівцям стандарт якості ISO 9000? Чи тема «Шлюз» — розробка технічної документації на невеличку приставку, що дозволяє з’єднувати мобільний телефон із дротовою телефонною мережею. Протягом 2003 року конструкторському відділу «Діпрозв’язку» у складі семи осіб було перераховано 146,3 тис. грн., п’яти працівникам, задіяним за трудовими угодами, — ще 14,7 тис. грн. 49,9 тис. грн. пішло ТОВ «Сайфер», із яким у «Діпрозв’язку» були укладені відповідні договори. Дивно, що стільки працівників і коштів кинуто на «винахід велосипеда»...

Тема «Шлюз» заслуговує на увагу контролюючих органів не лише через явну невідповідність витрат реальному обсягові робіт. Річ у тім, що вищезгадане ТОВ «Сайфер» очолюють близькі родичі Горицького. Проте в «Сайфері» ці кошти не затримуються і перераховуються в ТОВ «Гриф-Бін», директором і єдиним працівником якого є... та ж сама людина, що й керівник «Сайферу». Договір №1 між цими фірмами підписаний ним уже з боку «Гриф-Біна»! Ось куди треба було вести інспекторів FATF, які недавно працювали в Україні! Врятувало Горицького лише те, що сума поки що не дотягує до моніторингового порога цієї шановної організації. Воістину рятівний принцип усіх таких керівників — не переборщити...

Віктор Михайлович старанно дотримується цього принципу. У Держкомзв’язку він не на поганому рахунку — у викладі Горицького райдужні перспективи Нью-Васюків на місці старого «Діпрозв’язку» зачарували чергове керівництво галузі. Багато в чому завдяки заступництву колег по військовому училищі, які продовжують обіймати інші керівні посади в галузі. Приміром, керівника Центру «Укрчастотнагляд» Володимира Олійника (у минулому — керівника НДЦ КВВІУЗ). Охороняє «самодіяльність» Горицького і щонайсуворіша інструкція про нерозголошення конфіденційної інформації, яка, приміром, забороняє передавати внутрішні документи інституту «представникам судових, ревізійних та слідчих органів, народним депутатам і представникам ЗМІ». Проте якщо ревізійні, слідчі та інші органи все-таки зацікавляться тим, що відбувається у Діпрозв’язку, — вони відкриють для себе багато нового. Правда, у такому разі тінь неминуче впаде й на керівників Держкомзв’язку. Тому останнім є сенс навести у своєму підвідомчому інституті порядок.