Конкурентна боротьба

У пошуках шляхів виходу з регулярних криз у нас зазвичай пропонують традиційний перелік вольових заходів, які роками влада намагається реалізовувати, однак насправді це не приводить до відчутних позитивних зрушень.

Тут не потрібно винаходити велосипед. Світовий досвід показує, що найбільш ефективним механізмом управління економікою є захист конкуренції. Якби у нас діяли цивілізовані методи конкурентної боротьби, то більшості проблем у суспільстві просто не виникало б.

За роки розбудови ринкової економіки наша країна так і не змогла створити цивілізованого конкурентного середовища, яке в розвинених країнах виконує роль основного регулятора суспільно-економічних процесів. Якщо на початку реформ для цього здійснювалися реальні кроки, то з часом ці наміри змінилися на протилежні.

Планова система управління залишила нам у спадок високий рівень монополізації економіки. Для переходу від монополізму до конкуренції у 1993 р. було затверджено Державну програму демонополізації економіки. Внаслідок її реалізації було створено десятки тисяч суб'єктів господарювання, які і сформували конкурентне середовище. Однак пізніше концепція розвитку економіки почала змінюватися. Вирішили, що ставку слід робити не на малий і середній бізнес, а на потужні підприємства, які можуть забезпечити передові позиції на світових ринках. При цьому влада надавала перевагу наближеним особам, які з часом ставали олігархами - підприємцями, що зростали не стільки за рахунок підприємницької успішності, скільки завдяки використанню політичних зв'язків, дерибану держбюджету та зухвалому безкарному рейдерству.

У результаті найважливіші галузі економіки та інші сфери життєдіяльності суспільства були монополізовані. Відсутність конкуренції призвела до зменшення стимулів впровадження науково-технічного прогресу та руйнування виробничого потенціалу країни. Стійкого характеру набули тенденції безпідставного зростання цін на продукцію монополістів, стримування оплати праці та соціальних виплат більшості населення. Тобто порушення правил конкуренції спричинило не лише матеріальні, а й негативні соціальні наслідки.

Нині країну добиває олігархічний монополізм. І не останню роль у цьому відіграє Антимонопольний комітет України (АМКУ), який мав би попереджати ці негативні процеси. Коли на початку ринкових реформ світові інвестори мали щодо нас серйозні плани, вони допомогли нам розробити конкурентне законодавство світового рівня. На засадах, які рекомендували фахівці зі США та Німеччини, створили також АМКУ, що мав унікальний статус і колосальні повноваження. Однак замість того, щоб, використовуючи ці переваги, чесно захищати всіх підприємців, комітет тепер часто працює не на користь конкуренції, а на олігархів. У нас немає ефективного захисту конкуренції на рівних для всіх умовах. Україна пасе задніх серед 137 країн світу за ефективністю антимонопольної політики.

Слід, однак, зазначити, що не можна покладати провину лише на комітет. Спочатку це дійсно був унікальний орган. У першій редакції закону про АМКУ було зазначено, що він утворюється Верховною Радою і підзвітний їй. Голова комітету призначався і звільнявся ВРУ за поданням її голови. А державні уповноважені мали призначатися і звільнятися Радою за поданням голови АМКУ. Всіх їх призначали на сім років, але не більш як на два строки поспіль, вони були незалежними у прийнятті рішень і мали рівне право голосу. Але у результаті численних змін законодавства члени комітету поступово втрачали свій незалежний статус, що призвело до суттєвих негативних наслідків. Вони стали залежними від позиції голови комітету, прем'єр-міністра та президента України.

Змінювався і статус самого комітету. Якщо спочатку він був визначений як державний орган, покликаний забезпечувати контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, то з 2000 р. певний час його визначали як орган виконавчої влади зі спеціальним статусом (тобто структура Кабміну). Це було неприпустимим, оскільки у такому разі АМКУ не може приймати незручні для урядових структур рішення, водночас перебуваючи в підпорядкуванні КМУ. Однак з 2004 р. статус АМКУ відновили законом, і він знову став не органом виконавчої влади, а просто державним органом зі спеціальним статусом для захисту конкуренції в підприємницькій діяльності. Однак і досі в окремих документах його називають органом виконавчої влади.

Зміни статусу комітету негативно впливають на його діяльність. Дієздатність АМКУ перш за все обмежується недосконалою процедурою призначення та звільнення його керівників. Через недостатній фаховий рівень і постійну загрозу безпідставного, незаконного звільнення найбільш професійних посадовців, АМКУ при прийнятті рішень є залежним від свавілля наближених до олігархічної влади осіб. Ці рішення, в порушення закону, часто приймаються в інтересах цих осіб. Тому у нас часто іде підігрування монополіям, а не справжній захист конкуренції. А через це до країни майже не надходять іноземні інвестиції, вітчизняний бізнес не може ефективно розвиватися, а економіка дедалі більше монополізується.

Замість того, щоб забезпечувати оптимальну дію об'єктивних регулюючих можливостей конкуренції, влада намагається зберегти свій суб'єктивний вплив на економічні процеси, регулювати все до найменших дрібниць. А для створення умов зростання, навпаки, потрібно знижувати роль держави в економіці. Саме у такий спосіб забезпечувалися високі темпи зростання в Кореї, Сінгапурі, Гонконзі, Тайвані. Уряд не повинен визначати структуру, обсяги, темпи виробництва, ціни, якісні характеристики та інші деталі підприємницької діяльності. В умовах цивілізованої конкурентної боротьби бізнес сам усе це визначає. Тому влада має ставити лише стратегічні завдання, захищати конкуренцію та створювати такі умови, коли підприємництво розвивається безперешкодно з мінімальним втручанням у роботу бізнесу. Отже, для високомонополізованої економіки України захист конкуренції має стати нарешті головним завданням влади.

Першим запитанням до В.Зеленського на щорічній Ялтинській європейській стратегії (YES) було таке: якою ви бачите антитрастову реформу в Україні? Тобто, на відміну від нашого уряду, для іноземних інвесторів це першочергове питання, бо вони звикли до чітких правил захисту конкуренції у своїх країнах і не здійснюватимуть інвестицій у країну, де світові правила конкуренції не працюють. Отже, на порядку денному гостро стоїть питання реформи конкурентної політики. Це не лише вимога економіки, а й рекомендація наших міжнародних партнерів. Зокрема, МВФ включив цю вимогу як умову продовження співробітництва.

Фундаментом такої реформи мають стати кардинальні зміни конкурентного законодавства. Вони як реакція на вищезазначені вимоги вже терміново оголошені економічним комітетом ВРУ. Очевидно, що головним тут має стати відновлення колишнього статусу високопосадовців АМКУ, що забезпечить їх незалежність у прийнятті рішень. Крім того, важливим є встановлення в законі фахових вимог до претендентів на зайняття високих посад і визначення конкурсних засад для такого призначення. Все це забезпечить дієздатність комітету. Крім вирішення цих та низки інших проблем конкурентного законодавства, реформа має передбачати ще цілу низку державних заходів. Зокрема, такі:

- налагодження конкуренто-орієнтованої роботи всіх органів влади, які повинні нарешті переходити від намагання керувати всіма процесами до створення конкурентних умов підприємництва у відповідних сферах;

- підвищення ролі Міністерства економіки, яке має стати мозковим центром у процесах формування конкурентної політики;

- передача невластивих АМК функцій іншим структурам. Зокрема, органом оскарження закупівель має стати спеціальний орган;

- з метою забезпечення захисту прав підприємців при порушенні конкурентних умов ведення бізнесу слід суттєво покращити роботу антикорупційних, правоохоронних органів і судової системи. Як давно планувалося, врешті-решт має бути створений Конкурентно-патентний суд;

- забезпечити підтримку малого та середнього бізнесу та інші напрями демонополізації, спрямованої на послаблення влади монополій;

- підтримувати участь громадян у державному управлінні шляхом створення при президентові України незалежних громадських рад. Зокрема, має працювати Громадська рада з питань конкуренції;

- забезпечити захист конкуренції на регіональному рівні та не допустити подальшого руйнування обласних територіальних відділень АМКУ, що суперечить реформі децентралізації влади, яка передбачає передачу частини повноважень центральних органів у регіони.