КОНФЛІКТ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

«Нормально, Григорію!

Відмінно, Костянтине!»

М.Жванецький

Якщо в суперечці народжується істина, то скандал приречений на безплідність. Він практично нескінченний у часі, оскільки непоступливість учасників конфлікту диктує перевагу процесу, а не результату. А предмет суперечностей, як правило, залишається поза увагою, уподібнившись залежаному товарові, який нікому не цікавий навіть за геть смішну ціну.

Приблизно за такою схемою вже понад рік розгортається конфлікт навколо запорізького заводу «Дніпроспецсталь» (ДСС). Причина його виникнення начебто загальновідома — суперечності, які намітилися між двома основними власниками підприємства, чиї стосунки донедавна характеризувалися як дуже тісне партнерство. Але, так би мовити, напис на стіні далеко не завжди відповідає вмістові сараю...

Загальноприйняте пояснення причин конфлікту навколо ДСС настільки сумнівне, що не витримує елементарної критики. Досить пригадати: цей завод аж ніяк не єдине підприємство, втягнуте в процес поділу майна, яке раніше контролювалося компаньйонами по фінансово-промисловій групі. Щось схоже пережили запорізькі трансформаторний, кабельний, феросплавний та інші заводи. Але, на відміну від «Дніпроспецсталі», перепродажі пакетів акцій там відбулися відносно швидко й без гучних скандалів, оскільки навіть незначний конфлікт однаковою мірою не вигідний нікому з акціонерів. З’ясовувати в такий спосіб стосунки — це все одно що рубати гілляку, на якій сидиш. Але оскільки конфліктуючі сторони, м’яко кажучи, не налаштовані на публічність, спробуємо уявити причини того, що відбувається, як версію, яка базується на загальновідомих фактах і висновках експертів, що, на мою думку, не суперечать здоровому глузду. Отже...

Кожен конфлікт має свою передісторію, яка інколи не містить і натяку на непорозуміння в майбутньому. Так було й наприкінці 1998 року, коли 46% акцій «Дніпроспецсталі» заволоділа група компаній, близьких до European Trading Group. Ця фірма була відома як покупець порівняно невеликих партій металопродукції ДСС для наступного перепродажу в Росії, Білорусі та інших країнах СНД. Як нові власники заводу виступили також «Ліберті Маркет» і Англо-українська інвестиційна компанія. У послужному списку першої на той час значилося скасування результатів некомерційного конкурсу з продажу 15% акцій Запорізького феросплавного заводу й отриманий в управління 36-відсотковий пакет акцій енергокомпанії Contrast Holdings — одного з найбільших акціонерів Марганецького ГЗК. Англо-українську інвесткомпанію знали як власницю п’ятої частини акцій заводу «Запоріжвогнетрив» і претендентку на придбання акцій Запорізького феросплавного. Безумовно, відмітні риси були властиві й іншим співвласникам, таким, як Gold Holding Limited, Саре Trading Holding і Court Holdings. Проте це навряд чи має принципове значення, бо невдовзі жодна зі згаданих фірм у списку власників ДСС уже не значилася. На зміну їм прийшли вісім офшорних компаній, котрі заволоділи 83,52% акцій заводу. Але й ці були умовними господарями, оскільки, на думку обізнаних людей, офшорки контролювали два відомих бізнесмени — Григорій Суркіс і Костянтин Григоришин.

До слова, такий розклад держава сприйняла чи то прихильно, чи то байдуже, оскільки представник Фонду держмайна, в управлінні якого було 15% акцій ДСС, на грудневих 1998 року зборах акціонерів проголосував за зміни у складі керівництва заводу. Ця позиція, схоже, залишилася колишньою, хіба що набула ще більших ознак індиферентності. Як відзначив у приватній розмові один із чиновників, конфлікт навколо ДСС, у принципі, можна розв’язати швидко. Тим паче що зі схожими ситуаціями вже зіштовхувалися. Але раніше приводом для втручання було розпорядження згори. Наразі ж розумніше у скандал не втручатися, мовляв, самі затіяли — самі нехай і розбираються.

Проте не порушуватимемо хронологію подій і звернемося до результатів 1999 року, коли обсяг реалізації продукції «Дніпроспецсталі» збільшився майже на третину, а балансовий прибуток — у 2,6 разу. Ще більше вражали результати 2000 року. Чистий прибуток підприємства сягнув майже 112 млн. грн., перевищивши аналогічний торішній показник у 17,3 разу. Начебто все засвідчувало: прихід нових власників позитивно позначився на діяльності заводу. Це, зокрема, відзначав і К.Григоришин, заявивши в одному з інтерв’ю, що контрольована ним група «Енергетичний стандарт» розглядає свою участь у керуванні «Дніпроспецсталлю» як успішний інвестиційний проект.

Якби це говорилося на початку чи бодай у середині 2001 року, навряд чи хтось здивувався б. Але заявляти про успіхи наприкінці минулого року, коли прогнозувалися річні збитки ДСС у сумі 107 млн. грн., щонайменше, недоречно. До того ж незалежні експерти рекомендують звернути увагу на низку обставин, які, на їхню думку, багато в чому пояснюють причини такого стрімкого злету економічних показників заводу.

Аналізуючи діяльність фінансово-промислової групи, що стала власником підприємства, доходиш висновку: металургія аж ніяк не є для неї визначальною. Швидше за все, підприємство, здатне виробляти приблизно 70 тис. тонн спецсталей на рік і на 75% зорієнтоване на експорт, передусім приваблювало як значний споживач електроенергії. Оскільки це дозволяло використовувати завод як проміжну ланку в товарно-фінансовій схемі «електроенергія — метал — гроші», що обіцяє пристойний прибуток.

Не беруся підтверджувати абсолютну достовірність наведеної версії, але все ж таки один цікавий збіг варто врахувати. Вражаючі виробничі успіхи «Дніпроспецсталі» припали саме на той час, коли партнери контролювали роботу «Запоріжжяобленерго». Про те, наскільки «успішними» були результати керівництва, свідчить такий факт: протягом 2000—2001 років борги низки найенергоємніших підприємств регіону (зокрема феросплавного заводу й «Дніпроспецсталі»), наростаючи, мало не привели обленерго до банкрутства. Досить згадати, що 2000 року розрахунки споживачів «живими» грошима становили лише 40%, а решта оплат проводилися заліками, векселями та іншими, по суті, порожніми папірцями. Тоді як метал реалізовувався за реальні гроші й переважно за кордоном.

Цілком можливо, такий бізнес процвітав би й донині, проте на обрії замаячіли чергові парламентські вибори, що, як відомо, потребують фінансового підживлення. Пригадується, в інтерв’ю «ДТ» К.Григоришин у зв’язку з цим сказав: «Усі ці політичні прикриття настільки дорого коштують, що краще якось без них». Така позиція, поза сумнівом, варта поваги, але все-таки чомусь не віриться в повну щирість Костянтина Івановича. Задекларована аполітичність викликала сумніви бодай через участь у партійному списку партії «Яблуко» тодішнього президента концерну «Металургія» Анатолія Головка. Та й одним зі значних акціонерів банку «БІГ Енергія» виступав Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат, який, кажуть, «яблучникам» зовсім не чужий.

Нескладно здогадатися — в партнерів, котрі не мислять свого життя у відриві від торжества ідей об’єднаної соціал-демократії, це не викликало захоплення. Як визнав пізніше К.Григоришин, на нього почали тиснути, а коли умовляння не подіяли, суперечності перейшли у сферу економіки. Відтак бізнес Григоришина істотно похитнувся. Він втратив контроль над низкою обленерго, а потім довелося продавати й акції запорізьких підприємств. Настала черга й «Дніпроспецсталі», чиє фінансове становище погіршувалося день у день. Не допомогло навіть сприяння банку «НРБ-Україна», який самостійно й у консорціумі з московським «Національним резервним банком» відкрив торік три кредитні лінії на загальну суму 3 млн. дол. і 5 млн. грн. Наприкінці 2002-го в інтерв’ю «Інтерфаксу» К.Григоришин заявив: політика контрольованої ним групи «Енергетичний стандарт» надалі фокусуватиметься на енергетичному й машинобудівному секторах економіки. Оскільки «Дніпроспецсталь» не належала до жодного з них, було вирішено продати 52% акцій заводу компанії Baring Vostok Capital Partners Ltd і ще 8 — пітерському ЗАТ «Веда». Зміну власників мали підтвердити оголошені на кінець 2002 року збори акціонерів. Але виникли непорозуміння.

Фірма-реєстратор «ОФР-Запоріжжя» відмовилася надати реєстр акціонерів ВАТ «Дніпроспецсталь», пославшись на судову тяжбу між міноритарними акціонерами. Для нових власників контрольного пакета це означало зрив завершення процедури придбання пакетів. Фактично угода зависнула в повітрі через неможливість внести зміни до реєстру. Аналогічна доля спіткала й призначені на 3 квітня нинішнього року збори акціонерів ДСС. Заводчани відразу ж звинуватили в тому, що сталося, структури, близькі до Г.Суркіса. Чи такої самої думки К.Григоришин, невідомо.

Зате в бізнес-колах до загальноприйнятого пояснення причини того, що відбувається, поставилися, м’яко кажучи, скептично. Адже, як-не-як, у колишніх григоришинських партнерів зберігався контроль над пристойним пакетом акцій. Та й сама боротьба була досить дивною й пасивною. Протистояння обмежувалося перешкоджанням проведенню зборів акціонерів. Тому в кулуарах справжні обставини того, що відбувається, трактувалися трохи інакше. Нібито річ не в «Дніпроспецсталі», а в іншому металургійному підприємстві — Запорізькому феросплавному заводі. У липні торік 48-відсотковий пакет акцій цього підприємства продали структурі, близькій або підконтрольній Приватбанку. І паралельно з цим відбулася зміна власника фірми-реєстратора «ОФР-Запоріжжя», що вважалася григоришинською власністю. Ця обставина набула принципового значення після того, як нові власники феросплавного, кажуть, знайшли в заводу борги, про які доти й гадки не мали. Якщо вірити експертам, ця сума дорівнювала 4 млн. дол. Але коли запитали про сатисфакцію, переговори нібито звелися до однозначної відповіді у стилі: «Бачили очі, що купували, тепер їжте, хоч повилазьте».

Якщо все так і було насправді, то тяжба з проведенням зборів акціонерів ДСС має не тільки логічне пояснення, а й перспективу тривати нескінченно. Отже, стороні, яка виявилася втягнутою в боротьбу на два фронти, не залишалося нічого іншого, як заходитися шукати союзників. Вибір був не багатий і обмежувався лише двома напрямами — донецьким і дніпропетровським.

Перший варіант, мабуть, відкинули з самого початку, оскільки донеччанам не було ніякого резону погіршувати стосунки відразу з двома аж ніяк не найслабшими угрупованнями. А щодо Дніпропетровська, то теоретично як потенційний партнер могла розглядатися лише одна структура — науково-виробнича інвестиційна група «Інтерпайп», чиї бізнес-інтереси цілком збігалися з профілем діяльності «Дніпроспецсталі». Кажуть, на самому початку конфлікту «Енергетичний стандарт» офіційно пропонував «Інтерпайпу» купити контрольний пакет ДСС. Проте позитивної відповіді не надійшло, мабуть, із міркувань, що немає резону витрачатися на те, що згодом може дістатися якщо не задурно, то принаймні за набагато менші гроші. Але все-таки переговори дали певний результат, оскільки у травні нинішнього року ДСС уклала договір на поставку сталі з виробничо-комерційним підприємством «ЮВІС» та «Інтерпайпом». Обсяги закупівель не розголошуються, однак те, що вони значні, — поза сумнівом. Про це наочно свідчить стабільне щомісячне (починаючи з червня) зростання темпів виробництва «Дніпроспецсталі». А через місяць у заводу з’явився ще один привід для торжества — хай і з третього заходу, але 3 липня все ж таки відбулися позачергові збори акціонерів.

Судячи з результатів зборів, Григоришин переглянув своє торішнє рішення зорієнтувати бізнес лише на енергетику й машинобудування. Керівництво заводом збори доручили його соратникам, та й самого Костянтина Івановича обрали членом спостережної ради. Отож заявлена торік зміна власника ДСС — не більше ніж формальність. Аби надалі не виникало непорозумінь, рішенням зборів визначено нового реєстратора. На зміну «ОФР-Запоріжжя» прийшло київське ТОВ «Реєстраційна компанія «Сфера».

Можливо, ініціатори зборів надіялися, що виснажливий конфлікт урешті-решт вичерпано. Проте їхні опоненти, зважаючи на все, дотримувалися протилежної точки зору. І невдовзі це стало очевидно.

Наприкінці липня з вимогою скликання позачергових зборів акціонерів у правління «Дніпроспецсталі» звернулася компанія Technolux Ltd, що володіє майже 25% акцій заводу. Як і слід було очікувати, заявка не отримала позитивного відгуку. Тоді ініціатори вирішили діяти власними силами, призначивши збори на 20 жовтня в Нікополі. Увазі акціонерів запропоновано зміни в статуті АТ, переобрання спостережної ради, правління та ревізійної комісії, а також передача реєстру іншому (новому) реєстраторові. Кому спробують запропонувати ведення реєстру ДСС, невідомо. Проте можна здогадатися: ні «ОФР-Запоріжжя», ні «Сфери» серед претендентів не буде. Утім, це питання зовсім незначне, порівняно з куди принциповішим: хто ж насправді ініціатор чергового етапу конфлікту навколо «Дніпроспецсталі»?

Наївну версію, буцімто створена рік тому офшорка Technolux виступає самостійним гравцем, розглядати, мабуть, немає сенсу. І хоча її приналежність достеменно невідома, ім’я власника можна визначити без особливих труднощів. Варто лише поміркувати: у чиїх інтересах скликання позачергових зборів? «Дніпроспецсталі» та Григоришина? Виключено! Приватбанку? Малоймовірно, оскільки ні неофіційні, ні тим паче офіційні джерела не мають інформації про те, що згадана фінансова установа безпосередньо або через підконтрольні структури заволоділа таким значним пакетом акцій заводу. З цієї самої причини виключається ініціатива і з боку «Інтерпайпу». Отже, все сходиться на одному — менеджери колишнього партнера вирішили «вийти з окопів», всерйоз перейнявшись перспективою втрати власності.

Це припущення занадто схоже на правду, особливо коли врахувати, що на початку вересня в місцевій газеті з’явилося таке оголошення: «ВАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М.Кузьміна» (м. Запоріжжя, Південне шосе, 81, код ЄДРПОУ 00186536) доводить до відома, що втрачено реєстр простих іменних акцій ВАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М.Кузьміна» без можливості його відновлення власними силами реєстроутримувача. Реєстроутримувач, який відновлює систему реєстру, — ТОВ «Реєстраційна компанія «Сфера». Далі ще цікавіше: «Остання дійсна копія реєстру станом на 10 червня 2002 року», а «внесення до реєстру інформації про осіб, які є власниками акцій вказаного емітента, але інформація про яких відсутня в останній дійсній копії реєстру або змінилася, порівняно з даними, що містяться в цій копії, буде відбуватися тільки в разі надання реєстроутримувачу повного комплекту документів, що підтверджує перебіг усіх переходів прав власності до них на належні їм акції від осіб, інформація про яких міститься в останній дійсній копії реєстру».

Чому остання дійсна копія реєстру визначена станом на 10 червня минулого року, напевно, здогадатися нескладно, якщо взяти до уваги, що Technolux Ltd зареєстровано на Віргінських островах лише в жовтні.

Цікава деталь. Функції визнання реєстру безповоротно втраченим і доручення з його поновлення належать до виключної компетенції Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку. Проте будь-яких заяв або розпоряджень із цього приводу від комісії не надійшло. Ходять чутки, нібито рішення про загублений реєстр ухвалив... цивільний суд м. Нікополя.

Як і слід було очікувати, на це цілком прогнозовано й закономірно офіційно зреагувало «ОФР-Запоріжжя»: «Дії з боку ТОВ «Реєстраційна компанія «Сфера» є неправомочними. Станом на 9 вересня 2003 р., а також і в подальшому, ТОВ «ОФР-Запоріжжя» продовжує в повному обсязі виконувати всі дії щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М.Кузьміна» згідно з договором № 1/1504Д(00) від 04.09.2000 р. Згідно з Положенням про ведення системи реєстру власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням ДКЦПФР та інших законодавчих актів, що регулюють обіг цінних паперів в Україні, дії ТОВ «Реєстраційна компанія «Сфера» по формуванню паралельної системи реєстру є незаконними, вводять акціонерів в оману і завдають вагому шкоду правам акціонерів».

Поки що бажаючих укотре виявити стурбованість «заподіянням вагомої користі правам акціонерів» не спостерігається. Але, швидше за все, це лише справа часу.