«Ефективний» контроль?

Вересень на нафтовому ринку ряснів несподіванками — як приємними, так і не дуже. З одного боку, держава, нехай і в останній момент, не допустила остаточної втрати контролю над основною нафтовидобувною компанією України.

Однак відразу загострилася ситуація на найбільшому в країні Кременчуцькому НПЗ. Представник татарської сторони у спостережній раді підприємства Равіль Муратов заявив про звільнення Павла Овчаренка, котрий очолював завод із початку минулого року.

Власне кажучи, у самому факті звільнення менеджера, навіть високого рівня, не було б нічого надзвичайного, якби не низка обставин. Спроба зняти Овчаренка порушила сформований на підприємстві баланс сил. Кременчуцький НПЗ — найбільше підприємство країни, воно закриває майже третину потреб українського ринку. Для цього необхідно забезпечувати постачання приблизно 500—550 тис. тонн нафти на місяць.

Приблизно 250 тис. тонн поставляють структури з Татарстану, а решту закуповували на ринку. Інакше кажучи, саме на команду Овчаренка і покладалася організація закупівлі нафти. Причому не лише української на аукціонах, а й російської з казахстанською. І рубати з плеча налагоджені контакти, як мінімум, було не варто. Не кажучи вже про правомочність оголошення про ухвалення рішення по факсу.

Печерський райсуд Києва розглядав питання про відповідність новому законодавству того пункту статуту ЗАТ «Укртатнафта», яким регламентується процедура зміни глави правління. Хоча сам Овчаренко заявив, що прийме будь-яке рішення спостережної ради й акціонерів: «Я не маю ніяких особистих заперечень, але процедура має бути дотримана... Мною повністю задоволені як менеджером, ніяких до мене претензій немає. Усе, що я робив для компанії, було правильним і ефективним. Але є вищі обставини».

«У разі заміни мене як голови правління я все зроблю, щоб на перехідний період робота заводу не була дестабілізована, — запевнив пан Овчаренко. — Це мій обов’язок як керівника і як громадянина».

І справді, завод продовжив постачання дизельного палива за пільговими цінами: «Я ж не від себе підписував меморандум, а від імені компанії, тому навіть із моєю заміною мій підпис дійсний і всі контракти, договори, умови, які компанія підписала, будуть виконані — інакше не може бути».

Особливо цікаво прозвучав пасаж татарської сторони про те, що спостережна рада ЗАТ піддавалася «сильному тиску, включаючи погрози, із боку Овчаренка», і в результаті було вирішено перенести засідання СР у Москву. Щоправда, версію про «морального терориста Овчаренка» дуже змазала заява представника «Татнефти» про те, що він узагалі... не знав про проведення засідання спостережної ради...

У результаті стався досить рідкісний в Україні випадок: Овчаренка підтримали навіть конкуренти. Так, топ-менеджери ТОВ «ТНК-ВР Україна», компаній «Альянс-Україна» і «Лукойл-Україна» висловилися за чітке виконання всіх належних за законом процедур. Пан Городецький із «ТНК-ВР Україна» висловив свою позицію так: «Безумовно, ми підтримуємо Павла Овчаренка в тому, щоб дотримувалася законність, конструктивна, спокійна розмова, неемоційне ухвалення рішення»...

Керівник «Альянсу» П.Мірошников заявив, що «ми — менеджери інших компаній і, звісно ж, хотіли б, щоб у питаннях менеджменту взаємини завжди були толерантними. Всі взаємини мають будуватися в рамках законодавства».

Однак не слід зводити все до процедури звільнення й амбіцій сторін. Питання значно серйозніше.

Перша спроба зміни керівництва ЗАТ відбулася в той момент, коли планувалася передача пакета акцій «Укртатнафти» до складу «Укрнафти» (читай, групи «Приват»). Проте списувати цей крок на підвищену знервованість сторін не варто. Скоріше, очікувані зміни прискорили розвиток ситуації. Річ у тім, що практично одночасно в Казані було зроблено спробу розмивання акцій приналежної «Укртатнафті» нафтовидобувної компанії «Татнефтепром». За словами Овчаренка, затверджувалася програма створення спільного підприємства, і акції «Татнефтепрома» мали намір внести до статутного фонду нового СП. У результаті частка «Укртатнафти» у статутному фонді «Татнефтепрома» фактично знизилася б із 73,9% у кілька разів. «На першому рівні наш пакет знижувався до 30%, на другому — до 10%». Нагадаємо, йдеться про компанію із запасами в 37 млн. тонн нафти, оцінену в 103 млн. дол.

Спробі створення нового СП вдалося запобігти. Та й то лише завдяки тому, що до початку засідання спостережної ради «Татнефтепрома» Овчаренко вручив усім членам ради директорів цієї компанії, котрі є начальниками управлінь «Укртатнафти», повідомлення-наказ про позбавлення їх повноважень голосувати щодо питання створення СП.

У принципі, дії татарської сторони по-своєму логічні. Це була вже не перша спроба отримати контроль над «Татнефтепромом». Попередня робилася три роки тому — тоді ці акції мали намір закласти під кредитну лінію в 17 млн. дол. Зараз до цієї теми просто повернулися. Цікавішим є інше: членом спостережної ради «Татнефтепрома», котрий виступав за створення СП, виявився майбутній наступник Овчаренка — нинішній виконувач обов’язків глави правління «Укртатнафти» Сергій Глушко.

Саме його як певну компромісну постать і запропонували обрати акціонери, у такій ролі його було представлено колективу. Проблема Сергія Миколайовича в тому, що компромісність його має дещо обмежений характер. За останні роки пан Глушко, будучи заступником голови Фонду держмайна України і куруючи взаєминами з іноземними засновниками спільних підприємств, чимало потрудився на ниві приватизації, відстоював інтереси держави від різних зазіхань. Але якось так склалася доля, що спочатку була гучна справа з «Полтавською газонафтовою компанією», у результаті якої держава розпрощалася з контрольним пакетом. Потім була історія з тією ж «Укртатнафтою», де саме в період кураторства пана Глушка частка, контрольована Татарстаном, зросла з 38 до без малого 56%. Після того як Сергій Миколайович взяв участь у розмиванні контрольного пакета держави в Інгулецькому ГЗК, із трудовою діяльністю в ФДМ довелося розпрощатися.

Щоправда, колишній заступник голови ФДМ продовжував залишатися заступником голови правління «Укртатнафти». І Татарстан, гідно оцінивши діяльність на ниві корпоративного управління, цього літа ввів його в спостережну раду того ж «Татнефтепрома» — уже не як представника ФДМ, а як генерального директора сімейної фірми Глушка — харківської парфюмерно-косметичної фабрики (нині АТ «Ефект»)...

Весь останній рік татарські партнери (а нам у будь-якому разі з ними працювати) енергійно намагалися розмити пакет акцій «Укртатнафти», що належить Українській державі, — 43,05%. Було зроблено дві спроби провести додаткову емісію, котра зменшила б держпакет до рівня менш як 20%, який вже ні на що не впливає. Наприкінці минулого року і весною нинішнього ці спроби вдалося відбити. Цього року на 12 листопада (як раз між першим і другим туром президентських виборів) призначено збори акціонерів. Не факт, що не буде нової спроби розмивання держпакета. У всякому разі, пан Муратов аж ніяк не виключав подібного розвитку подій.

Тим більше що нинішні ціни на нафту дозволяють провести досить нехитру операцію. Щомісяця НПЗ одержує близько 250 тис. тонн татарської нафти. Оцінивши її в 300 дол. за тонну, протягом трьох місяців можна отримати 200 млн. дол., що, власне, і становить суму додемісії. Сіль жарту полягає в тому, що ціною тримісячних поставок нафти може стати повна втрата контролю над заводом.

Між іншим, проведення додемісії переслідує і ще одну мету — остаточно вирішити питання про 18-відсотковий пакет акцій заводу. Років шість тому тодішнє керівництво підприємства домоглося включення до складу акціонерів двох дружніх йому офшорних компаній — SeaGroup і AmRUZ Trading. Свою частку вони обіцяли внести нафтою, на 65 млн. дол. У результаті нафту не було поставлено. Проте акції не анулювали. Як уже зазначалося, ФДМ за часів пана Глушка програв судові процеси. Однак це геть не означає, що виграти справу, в основі якої лежить відверто «бронзова» угода, неможливо. У разі перемоги держава отримає назад контрольний пакет, який для новостворюваної вертикально інтегрованої компанії (ВІНК) буде зовсім не зайвим. Та й татарських партнерів такими діями ми аж ніяк не скривдимо: формально вони до цих офшорів стосунку не мають.

Взагалі, і нам, і татарській стороні давно час переходити від слів до справи. Досі всі розмови про інвестиції в завод розмовами так і залишалися. Про готовність укласти 200—300 млн. дол. повідомляли і 2002-го, і 2003-го, але фактичні вкладення наших партнерів виявилися більш ніж скромними. Остання установка на Кременчуцькому НПЗ стала до ладу ще за часів Юрія Бойка.

Не виключено, що за нового керівництва інвестувати буде ще складніше. Але зрештою — хто сказав, що воно останнє?