«Дніпроенерго»: замальовки на пам’ять?

Наприкінці квітня німецькомовне електронне видання дало аналіз ситуації в Україні. Власне кажучи, нічого несподіваного аналітики не написали. Те, що український уряд фактично відмовився від курсу на проведення ліберальних реформ в економіці, відомо всім, крім його самого...

Та тільки за все доводиться платити. Цю нехитру істину людство перевіряло тисячі разів, а зараз у ній укотре переконується й Україна. Вона платить за згаяні для реформ роки, які за звичкою замінили балаканиною і політичними маневрами.

Вітчизняний політикум настільки звик до власної милої звички, що йому вже дивно, що через таку дрібницю йому не довіряють. Ну як можна плутати власні гарантії і мінливу політичну доцільність? Проте іноземці досі плутають. Назвати їх дурними, мабуть, можна, от тільки гроші чомусь у них...

У результаті уряд, який рік тому запевняв, що все цілком чудово, нині риссю бігає за представниками міжнародних фінансових організацій. А вимоги останніх досить прості і логічні: неухильне здійснення економічних реформ, які полягають в лібералізації економіки, наданні прозорості економічним процесам, обов’язковому дотриманні законів і виконанні рішень судів.

Правда ж, нічого нового? Але ж як важко це доходить!

Смішно, але в тому ж огляді як найяскравіший приклад проблем України наведено багатостраждальне «Дніпроенерго». Адже уряд щиро вважає, що він питання поки що «закрив» і такої теми нині немає.

Та Юлія Тимошенко, котра грізно обіцяла все повернути назад, нині висловлює цілковите і глибоке задоволення...

Втім, на Заході чомусь вважають, що «з ініціативи прем’єр-міністра Юлії Тимошенко найбільша українська енергетична компанія «Дніпроенерго» тепер фактично перебуває в руках українського олігарха Ріната Ахметова, попри те, що Верховний суд України заборонив випуск її додаткових акцій».

Таким чином, на українському електроенергетичному ринку з благословення Кабміну створюється монополіст.

Як зазначили в огляді іноземні аналітики, «через конфлікт із «Дніпроенерго» інвесторам подається сигнал про те, що вони не захищені від протиправних дій в Україні»...

Чітко розставлено й акценти: домовленість у конфлікті «вартістю в мільярд доларів» цілком справедливо названо політичною. «Рінат Ахметов, котрий володіє майном із капіталізацією до 12 млрд. дол. США, належить не тільки до когорти найбагатших українців, а й є одним із двох лідерів біло-синіх — Партії регіонів... Пан Ахметов може створити коаліцію з партії синіх із помаранчевим Блоком Юлії Тимошенко».

При цьому також наводиться думка українських експертів, що «Тимошенко ніколи не була прибічницею ліберальної економічної політики».

Звіт досить політкоректний, слова «капітуляція» не вживають. Ситуація в політиці та енергетиці України зовсім не належить до німецьких пріоритетів. У німців — свої проблеми, і вони справедливо вважають, що українці розбиратимуться самі.

Це Україну повинні лякати розрахунки тієї ж НАК «Енергетична компанія України», що запас міцності енергосистеми в 2016 році буде вичерпано. І що в тепловій генерації — 85% зношеності енергоблоків.

І якщо зараз не почати активно інвестувати в модернізацію генерації великі гроші, то через кілька років енергокриза невідворотна. Хоча в тому ж місті Києві чекати сім років зовсім необов’язково — криза вже майже настала.

Загальновідомо, що треба робити, — треба прозоро заводити інвесторів, що й дасть змогу залучити фінансові ресурси. При цьому інвестору потрібно продавати контрольні пакети акцій. І, як справедливо вважала рік тому НАК «ЕКУ», треба «виставляти 60%+1 акція на відкритому конкурсі, на аукціоні з фіксованими зобов’язаннями інвесторам, прописаними на десять років. Досвід показує, що в нашій країні 50%+1 акція не дає можливості ефективно управляти: забезпечити кворум для проведення зборів, поміняти менеджмент. «Дніпроенерго» тому приклад».

Тоді державна позиція виглядала так. На аукціон виставляються 60%+1 акція, і тоді вже інвестицій знадобиться не мільярд гривень (у стільки обійшлося «Дніпроенерго» кілька років тому структурі пана Ахметова — Донбаській паливно-енергетичній компанії), а 4 млрд. дол.

Тому що мільярд гривень інвестицій не дає того ефекту, який мав би бути з погляду енергетичної безпеки країни. Якщо згодні з цим, тоді купуйте весь пакет акцій, підписуйте зобов’язання на 3,8 млрд. дол. Тоді буде знайдено і механізм компенсації усіх витрат.

Минув рік — і, зважаючи на все, «механізм компенсації усіх витрат» таки знайшли. І тепер та сама НАК погодилася, що 60% (а взагалі-то 76,04%) їй і не потрібно...

Очевидно, стан устаткування в енергосистемі за рік радикально змінився. Чи просто вибори підійшли, і потреби країни відкинули через непотрібність.

Цікаво, як зараз у НАК «ЕКУ» прокоментують власну позицію річної давнини, що в «Дніпроенерго» «відбулося рейдерське захоплення... і акціонери, які вважають себе власниками 44%, таки не допускають управлінців НАК «ЕКУ» до управління». Чи не хочуть, бува, вибачитися перед партнерами уряду по «компенсаційному механізму»?

Схоже, на Печерську вирішили, що головне — це крісла (для прем’єра — персональна розкладачка), а домовленості — потім переграємо. Але, як показує сумний досвід, «потім» щось не виходить. Уряд не зміг скористатися навіть рішеннями Верховного суду України.

Тож коли інтереси Партії регіонів і БЮТ знову розійдуться (а це неминуче, адже в них дуже різне бачення, кого і як вибирати), то на той час у Ріната Леонідовича є непогані шанси зберегти й остаточно легалізувати свій контроль над «Дніпроенерго».

Про наслідки монополізації майже всієї теплової енергетики Сходу під одним дахом уже не хочеться повторюватися. І якщо хтось вважає, що на «Дніпроенерго» усе скінчилося, — то даремно.

Торік практично непоміченою пройшла спроба змінити контроль над «Донецькобленерго». Компанію і так уже дуже сильно «обскубали»: практично всі лінії електропередачі, які ведуть до металургійних комбінатів Сходу України, уже давно виведені за борги і опинилися в ТОВ «Сервіс-інвест» пана Ахметова.

А торік енергетичне питання в області спробували вирішити остаточно. Влітку виконавча служба заарештувала рахунки «Донецькобленерго», а Господарський суд Донецької області порушив справу про її банкрутство. І сталося це за претензією місцевого ТОВ «Укрелектромережбуд».

Пошук в Інтернеті реквізитів цієї скромної компанії видає, що ТОВ «Укрелектромережбуд» є асоційованим підприємством Донбаської паливно-енергетичної компанії, куди також входять ТОВ «Сервіс-інвест», ВАТ «ПЕС-Енерговугілля»...

Найцікавіше, що підставою для позову про банкрутство стала заборгованість аж у... 0,2 млн. грн.!

Тоді компанію вдалося відбити. ДПЕК тоді боролася за «Дніпроенерго» і енергорозподільчу компанію «Дніпрообленерго», закріплювалася в «Київенерго» і, зважаючи на все, воювати ще на одному фронті не стала.

Тим більше що регіон «свій», і куди вони, загалом, подінуться?

Тепер руки в неї вільні, інтерес залишився, та й боргів у компанії «Донецькобленерго», як і раніше, багато.

І не тільки в неї однієї. Ще кілька років тому розгорталися цікаві процеси навколо Вуглегірської ТЕС загалом і енергокомпанії «Центренерго» зокрема... Тож сумно в енергетиці, з погляду переділів, не буде.

І чиновникам знайдеться заняття. Проблема в тому, що за мишачою політметушнею цілком забули про інтереси країни. А за великим рахунком, і її жителів.

Дефіцит енергопотужностей олігархів зачепить опосередковано — через проблеми їхніх підприємств. А в рідному особнячку цілком можна поставити електрогенератор... А от простому населенню країни (в окремі роки його ще обзивають електоратом), схоже, час починати готуватися до віялових відключень.

Це буде не завтра, але з такими політиками — обов’язково буде. Занадто вже вони звикли розбазарювати стратегічні інтереси країни на поточні подачки.

На Заході є хороша приказка: якщо не знаєш, як діяти, дій за законом. Там її дотримуються. У результаті гроші наші можновладці, твердо переконані, що закон — це дишель, канючать у них. Може, все-таки варто над цим замислитися?