«Континіум» наштовхнувся на борги?

Нещодавно Ігор Єремєєв, співвласник групи компаній «Континіум», заявив: «У світі немає проблем із грошима - є дефіцит людей, яким ці гроші можна довірити». Зауваження влучне та гостре. І особливо добре воно звучало з вуст людини, яка заборгувала своїм кредиторам величезні суми. Її завислі борги оцінювалися в півтора мільярда гривень. Група легко накопичувала борги, але дуже непросто їх віддавала. Партнери, які довірили їй гроші, потім безуспішно видирали їх роками.

При цьому сама група зовсім не бідує. Її мережа заправок WOG (West Oil Group) - третя в країні за масштабами, включаючи близько 400 станцій. У 2010 році, за даними Антимонопольного комітету, оборот групи компаній становив 9,3 млрд. грн. За його оцінкою, середньомісячний оборот продажів - 120-130 тис. тонн нафтопродуктів. Нині ведуться (хоча й не вперше) розмови про інвестиції в Херсонський нафтопереробний завод. Крім того, група є одним із найбільших імпортерів нафтопродуктів у країну і завозить їх інколи до мільйона тонн на рік. До речі, її мережу АЗС спробували торік оштрафувати за зловживання монопольним становищем, коли заправки почали піднімати ціни. Сильні позиції в компаній групи й у виробництві молока, і в будівництві. У цілому, життя вдалося.

Однак багато в чому це благополуччя будувалося й будується на чужих грошах. Часто борги розтікалися за складною системою дочірніх фірм, звідки їх дуже складно було повернути. Тим паче що в групі «Континіум» спокійно ставилися до кредиторів. Торік у справі про поставки палива залізничникам (стосувалася переплати в 200 млн. грн. не на користь останніх) у групи виникли проблеми з СБУ.

Щоправда, мабуть, чисто випадково, ключові документи в той момент опинилися в якогось народного депутата. І пізніше в інтерв’ю журналу «Корреспондент» Ігор Миронович повчально зазначив, що перевіряти офіс потреби не було. «Ми і так надали б усі документи. Це неправильне розуміння завдань боротьби за законність, з якого випливає неефективне використання державної машини», - сказав він. Зате це дало йому змогу перевірити співробітників: «Тільки в цих екстремальних ситуаціях ти бачиш, з ким працюєш. Для мене було цікаво подивитися, як мої співробітники поводитимуться в такій ситуації».

Судячи з усього, поводилися правильно, тому що й після цього розплачуватися за боргами краще не стали. Його зауваження «я - за дисципліну і законність, але для всіх» виглядає на цьому тлі відверто знущально…

Узимку стало відомо про нову справу. 30 січня 2012 року публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» («VAB Банк») подало два позови в Господарський суд Івано-Франківської області. В обох випадках банк просить стягнути борги за кредитними договорами 2008 року. Йдеться про суми в 3,5 млн. євро та 4,56 млн. дол., термін погашення яких давно минув. Не виконано й зобов’язання за договорами поручительства.

Банк намагався не доводити справу до суду, вирішити питання цивілізовано. Та марно. Після того, як у самому «VAB Банку» змінилися акціонери (нині його мажоритарним акціонером став Олег Бахматюк), ситуація зависання боргів у підприємства, що активно працює (регулярно укладає великі контракти), стала нестерпною. У результаті й виникли позови. Знаючи популярну схему, коли з фірми-боржника швидко викачують активи та залишається порожня оболонка, вжили додаткових заходів. Суду було надано докази, що відповідачі (компанії, пов’язані з Ігорем Єремєєвим і його бізнес-партнером Степаном Івахівим) несумлінно ставляться до виконання обов’язків. Вони не реагували на вимоги банку, й існувала «реальна можливість здійснення дій, спрямованих на запобігання виконанню рішення суду та стягненню з них боргу». Зокрема, «відповідачі зможуть безперешкодно відчужувати належне їм майно та кошти».

Суд визнав побоювання загалом слушними та прийняв рішення накласти арешт на рахунки боржників у межах ціни позову. Усього позов подали до восьми фірм (сім із них зареєстровані в Луцьку). Серед тих, що потрапили під заборону, такі ключові компанії групи, як ТОВ СП «Західна нафтова група», ТОВ «Континент Нафто Трейд» (вона керує автозаправками), ТОВ «Торговельний дім «Континіум-Галичина», ТОВ «Вест Ойл Груп», ТОВ «Золотий екватор» та інші.

Кілька рахунків опинилися під арештом навіть двічі. За ідеєю, виплатити суму близько 73 млн. грн. для компанії з мільярдними оборотами не важко. Однак, схоже, в «Континіумі» просто не хочуть платити. Відповідач не став розплачуватися, оскарживши справу у Львівському апеляційному господарському суді. Однак у березні арешт рахунків було знову підтверджено.

Суди тривають. Керівництво «VAB Банку» уже чітко заявило, що ведеться системна робота з повернення проблемних кредитів. Якщо хтось сподівається, що все обмежиться імітацією, то даремно.

До речі, нещодавно глава «Континіуму» заявив: «Ми, з погляду законодавства, ще дика країна». Він помиляється: законодавство в нас цілком нормальне. А от із практикою - проблеми. В усьому світі права кредитора є пріоритетом. На цьому вся фінансова система й стоїть із незапам’ятних часів. І Україна тут винятком не буде. Та й наведення порядку в судовій системі все-таки триває.

Тим паче що банк, в остаточному підсумку, оперує не своїми грошима - це гроші вкладників. «Дзеркало тижня» у матеріалі про тих, хто не повертає борги (Ігор Миронович посів тоді в рейтингу «почесне» третє місце), писало про наслідки для країни таких історій: «У фінансовій
системі утворився величезний тромб, який закупорив один із ключових каналів ресурсного підживлення реального сектору економіки. Ця закупорка, на жаль, не розсмоктується сама по собі… Це проблема не тільки банкірів - це проблема всього суспільства. Побоюючись нових неповернень, сьогодні абсолютно всі банки не тільки підвищують кредитні ставки, а й дмухають на холодне, висуваючи до потенційних позичальників мислимі та немислимі вимоги.

Виходить, чекатимуть кращих часів проекти з відкриття нових виробництв і створення робочих місць, не зросте підприємницька активність, а разом із нею - зарплати та податкові надходження.

За умов мізерного бюджету марно розраховувати на додаткові ресурси не тільки для розвитку охорони здоров’я, освіти чи комунальної сфери, а й для індексації соціальної допомоги, пенсій, зарплат, стипендій».

На жаль, майже все, що тоді було написано, правильно й досі. Як і така думка, що «люди, які банально не платять за рахунками, вважають себе елітою, входять до партійних списків і передвиборних штабів, очолюють громадські рухи й діляться наполеонівськими планами з обкладинок журналів і телевізійних екранів». Тож створюється враження, що для багатьох репутація - справа не стільки наживна, скільки покупна.

Нині Ігор Миронович активно готується до виборів і часто з’являється на сторінках преси. Він розумна людина й каже багато правильних речей.

І одночасно одна за одною виникають нові справи від різних кредиторів групи - з одним лейтмотивом: «гроші були взяті й не повернуті».

Нещодавно він згадав класиків марксизму, сказавши, що «немає такого злочину, на який не піде капіталіст заради 300% прибутку». Цікаво, як він сам оцінює рентабельність схеми «взяв чужі гроші, ввів у свій бізнес - і не повернув»? І що з цього приводу думає закон?