Стратегія повернення українців

В інавгураційній промові президент України Володимир Зеленський, звертаючись до українців у світі, заявив, що Україна чекає їх, а також визнав: "Ви нам дуже потрібні…". Це відбулося вперше за 20 років. Останній раз до українців у світі звертався Леонід Кучма в інавгураційній промові 1999 р. Можливо, другий президент уже тоді розумів, яку важливу роль вони можуть відіграти для розвитку України…

Потенціал українських мігрантів і діаспори

Мільйони українців за кордоном (до них ми зараховуємо і мігрантів, і діаспору) працюють у більш як 50 країнах світу. У них закладений величезний інтелектуальний і фінансовий потенціал. Вони - потужне джерело знань, досвіду, контактів і фінансових можливостей. За експертними оцінками, українці за кордоном заробляють понад 100 млрд дол. на рік. За даними Світового банку, вони щорічно накопичують за кордоном понад 10–15 млрд дол. Досвід інших країн показує, що значну частину цих людських і фінансових ресурсів можна залучити в економіку України.

За даними Світового банку, за рівнем розвитку Україна перебуває в групі "Країни з доходом нижче середнього". Це 47 країн. Майже всі вони мають такі самі макроекономічні проблеми, як і Україна: дефіцит торговельного балансу, низький рівень припливу іноземних інвестицій; велику кількість емігрантів і діаспору. Однак більшість цих країн змогли усвідомити перші дві проблеми та зрозуміли неможливість їх вирішення в середньостроковій перспективі. Тому вони зробили ставку на третій пункт - запустили стратегію повернення своїх мігрантів і діаспори. В її основі лежить мотиваційна політика щодо залучення їхніх грошових переказів та інвестицій. Її базові цілі: сприяти залученню доходів і заощаджень на батьківщину, а не накопиченню за кордоном; сприяти їхньому потраплянню в банківську систему, а не накопиченню "під матрацами"; стимулювати їх потрапляння в економіку для створення попиту на товари й послуги.

Реалізація такої політики дала можливість цій групі країн стати лідером за темпами зростання золото-валютних резервів (ЗВР) і ВВП у світі. За 2007–2018 рр. у цій групі ЗВР зросли на 56%. У п'яти країнах з найуспішнішою стратегією повернення мігрантів (Індія, Філіппіни, В'єтнам, Єгипет, Бангладеш) ЗВР сукупно збільшилися на 164%. Середньорічне зростання ВВП становило 5,6 і 5,9% відповідно. У згаданих п'яти країнах створено понад сто програм із залучення переказів та інвестицій мігрантів. Інакше кажучи, країни цієї групи загалом успішно використовують людські й фінансові можливості своїх мігрантів і діаспори за кордоном, що позначається і на зростанні їхньої економіки.

У той самий час Україна, маючи приблизно таке саме співвідношення грошових переказів до ВВП, не змогла за 2007–2018 рр. (і навіть за довоєнні 2007–2013 рр.) скористатися людськими й фінансовими можливостями українців за кордоном (див. рис. 1).

Як результат, практично не відбулося економічного зростання, а ЗВР суттєво знизилися за цей період. Це означає, що більша частина їхніх заощаджень продовжує осідати в країнах перебування, а частина переказів перебуває поза фінансовою системою України.

Етапи реалізації стратегії повернення українців

Історія свідчить, що міграцію населення неможливо зупинити, це протиприродно. В Україні вона була й 100 років тому, а в СРСР - усередині Союзу. Але її можна зробити легальною і циркульованою. Тому завдання влади України полягає в тому, щоб кожен, хто виїхав, після свого міграційного циклу захотів повернутися на Батьківщину. Тому що українець, який повернувся, вдвічі цінніший: він уже не хоче займати робоче місце, він уже сам готовий створювати робочі місця, завдяки новим знанням, контактам і нагромадженому капіталу.

Реалізація стратегії передбачає чотири етапи. Ці етапи сформульовані мною на підставі багаторічних досліджень, фінансово-банківського досвіду роботи з мігрантами та одержувачами переказів, відвідування десяти країн з найкращим досвідом залучення заощаджень мігрантів і діаспори, проведення консультацій і тренінгів для донорів, МФО й центробанків. Реалізація цих етапів має відбуватися паралельно, тому що мільйони українців уже перебувають за кордоном, а багато з них - уже в середині або наприкінці міграційного циклу.

Етап 1. Встановити зв'язок з вихідцями з України в кожній країні.

Щоб повернути українців, Україна повинна знати, де вони перебувають. Загалом українці працюють приблизно в 50 країнах. З більш як 10 млн вихідців з України (включаючи близько 5 млн громадян України) влада має інформацію тільки про 0,4 млн чоловік, причому ця цифра зменшується. Необхідне істотне спрощення умов консульського обліку, - це потрібно не мігрантам, а владі України.

Досвід показує, що контакт з мігрантами треба встановлювати ще на Батьківщині, до їхнього від'їзду. Це допоможе зрозуміти причину, терміни, напрямки, сферу зайнятості, оцінити їхні потреби та побажання. Якщо людина прагне тимчасово попрацювати за кордоном, то важливо повноцінно її проконсультувати про країну, сферу зайнятості, правила працевлаштування, місцеву культуру, можливі ризики, місцеві особливості використання фінансових послуг. Важливо забезпечити кожного від'їжджаючого медичною страховкою, юридичною консультацією, базовим набором банківських послуг.

Багато українців працюють за кордоном сезонно, тому важливо перевіряти легальність цих сезонних програм, а також розміщати інформацію про них на спеціальних вебресурсах. При цьому оплачувати послуги рекрутингових компаній з пошуку роботи за кордоном (або працівників з України) має тільки роботодавець (а не українці). Це суттєво знизить ризики шахрайства й дострокового звільнення українців.

Необхідно сприяти спрощенню сезонної трудової міграції (шляхом підписання міжкраїнових угод), що дасть змогу перебувати легально за кордоном. Важливо продовжити підписання договорів про взаємне звільнення від подвійного оподаткування отриманих доходів. Для нелегально працюючих українців треба розробити програми спрощення їхньої легалізації, тимчасового повернення в Україну з метою повторного працевлаштування з легальним статусом. Тут важливу роль відіграє створення позиції аташе з трудових питань у кожному посольстві за кордоном з метою консультацій/тренінгів мігрантів у країнах їхнього перебування про особливості роботи в цій країні, про програми їх повернення й підтримки на Батьківщині.

Необхідно регулярно проводити національні й регіональні заходи щодо визнання та подяки тим українцям у світі, які у звітний (річний) період зробили найбільший внесок у розвиток України. На рівні офісу президента, Кабінету міністрів, Міністерства закордонних справ, місцевої влади необхідно визначити список номінацій для їх урочистого привітання. Разом з бізнесом (у т.ч. з асоціаціями) необхідно запустити інформаційні тури для української діаспори з метою визначення їхніх побажань в інвестуванні/розвитку програм доброчинності в Україні. Окрему увагу варто приділити грантовим навчальним програмам для дітей української діаспори в українських вузах.

Етап 2. Сприяти припливу доходів і заощаджень мігрантів і діаспори в Україну. Для цього необхідна активна співпраця влади, фінансово-банківського сектору з метою запуску спеціальних програм-стимулів. Такими можуть бути: програми фінансової інклюзивності (включаючи фінансову грамотність); інформаційні системи (сайти, платформи, контакт-центр) про зручні й недорогі системи переказу коштів; програми із здешевлення вартості переказів; співробітництво з регуляторами в країнах працевлаштування українців для спрощення їх доступності до місцевого фінансового сектору; запуск фінансово-банківських послуг зі спеціальним режимом і спеціальними умовами, що дозволить фінансовому сектору таргетувати цей сегмент клієнтів, а самі мігранти й діаспора побачать особливий підхід до себе як до найбільшого інвестора України; запуск цільових банківських, страхових, іпотечних, пенсійно-накопичувальних програм і послуг, що допоможе створити додаткову мотивацію до переказу їх коштів на Батьківщину; запуск грантових програм навчання дітей мігрантів та їхніх домогосподарств в Україні за умови їх часткової оплати з грошових переказів.

Етап 3. Залучити українців у світі до розвитку України та їхніх рідних територій. Мігранти й діаспора готові спрямовувати частину своїх коштів на розвиток рідної країни, регіону. Залежно від типу програм вони можуть витрачати на ці цілі 5–10% своїх доходів. Україна може щороку одержувати на ці цілі близько 1–2 млрд дол. і більше на рік. Такі країни, як Ізраїль, Мексика, Індія, Філіппіни, Кенія, мають чудовий досвід у цьому напрямі, і Україні варто його переймати.

Одним із механізмів залучення заощаджень мігрантів і діаспори на цілі розвитку є розміщення інфраструктурних облігацій Diaspora Bonds. При цьому важливо визначити, на які цілі йде збір коштів і які гарантії їх повернення. Переважно вони готові вкладати кошти в будівництво масштабних інфраструктурних проєктів. Ми раніше описували цей досвід.

Також кошти можна залучити через спільні програми, відомі у світі як "1х1", "2х1", "3х1". Це коли до одного долара мігранта по одному долару додають центральна і/або місцева влада з метою розвитку об'єктів соціальної інфраструктури (школи, лікарні, дороги тощо). Як правило, такі проєкти реалізовуються на малій батьківщині мігрантів і родичів діаспори. Тому для ОТГ це прекрасний шанс залучити додаткові ресурси для свого розвитку.

Важливо проводити донорські конференції на регіональному рівні з метою періодичного залучення коштів на соціально важливі інфраструктурні проєкти. Щонайкраще такі заходи проводяться в регіонах із високим рівнем еміграції населення. Також практикуються програми підтримки соціальних проєктів з містами-побратимами з розвинених країн, які зацікавлені в прийнятті легальних сезонних мігрантів з наступним їх поверненням на Батьківщину.

Етап 4. Реалізувати потенціал українців за кордоном для розвитку бізнесу та залучення інвестицій в Україну. Кожен українець, виїжджаючи за кордон, має свій міграційний цикл, зумовлений ключовими потребами: здобути нові знання, знайти нові зв'язки та сформувати валютні накопичення. Домігшись цього, він стоїть перед вибором: асиміляція або повернення додому. В Україні необхідно створити для нього програми розвитку підприємництва, запуску нових бізнес-проєктів, розвитку бізнес-контактів. Адже у мігрантів і діаспори за весь період перебування за кордоном накопичилися значні знання, контакти й заощадження. Якщо у мігранта на Батьківщині створено умови для появи цінних активів або діючого бізнесу, він уже не замислюється: варто йому повертатися на Батьківщину чи ні.

При цьому важливо розробити програми консультаційної допомоги (тренінги) зі створення й розвитку малого підприємництва серед мігрантів, що повернулися, й одержувачів переказів. Необхідно запустити промотури для вихідців з України для вивчення інвестиційних можливостей на Батьківщині, у тому числі описуваних вище програм. Ключовим є запуск менторських програм, проведення публічних або приватних заходів, консультацій про проєкти, які цікавлять українців, що повернулися на Батьківщину. Менторами можуть бути як місцеві успішні бізнесмени, так і мігранти, що раніше повернулися і вже запустили свій бізнес на Батьківщині.

Величезну роль у мотиваційній політиці повернення українців має відіграти економічний блок влади. Необхідно запропонувати податкові канікули/пільги, митні пільги на ввезення обладнання для малого бізнесу, який запускається на доходи й заощадження мігрантів. Найбільше в цьому має бути зацікавлена місцева влада: вона може запропонувати податкові знижки й канікули при оплаті місцевих податків для тих мігрантів-інвесторів, які запускають нові проєкти в їхніх регіонах.

Для спрощення й прискорення розвитку підприємництва в Україні за фінансові ресурси мігрантів і діаспори, створення нових робочих місць у країні важливо запустити онлайн-довідник про рівень податків у країні, пільги і канікули у розрізі секторів і регіонів країни для цього сегмента інвесторів. Окрім того, важливо запустити онлайн-гіда з усіх державних, муніципальних, фінансово-банківських, менторських і донорських програм розвитку підприємництва за інвестиції та заощадження мігрантів і діаспори.

Досвід інших країн показує, що, реалізуючи стратегії повернення своїх мігрантів і діаспори через мотивацію залучення їхніх переказів та інвестицій, можна суттєво збільшити приплив цих фінансових ресурсів. Це, у свою чергу, веде до зростання іноземних інвестицій в Україну. Саме цей шлях за 1960–1990 рр. пройшли Туреччина, Ізраїль, Португалія, Південна Корея,а також Ірландія. Спочатку перекази мають споживчий характер, потім інвестиційний. Спочатку діаспора сама вкладає кошти в країну, а потім "підтягує" іноземних інвесторів для розширення припливу інвестицій. Саме діаспора є провідником іноземного капіталу в країну. Тому ми спрогнозували, що у разі реалізації цієї стратегії обсяги переказів можуть зрости до 20 млрд дол. на рік, що дуже важливо для подальшого поповнення ЗВР України. Це також пришвидшить і зростання іноземних інвестицій до 7 млрд дол. на рік (див. рис. 2).

Важливо розуміти, що в основі досягнення результату завжди лежить мотивація. Коли в основі стратегії повернення українців буде присутня мотивація переказу їхніх заощаджень, інвестування в Україну, участі в соціальних проєктах, тоді кількість українців, які бажають повернутися на Батьківщину, дуже швидко збільшиться. Для них це й можливість реалізувати всі мрії та плани, які вони роками або десятиліттями плекали в глибині душі, і шанс спонтанної реалізації нових проєктів на історичній батьківщині. Для економіки України - це можливість суттєво збільшити приплив валюти в країну, поповнити ЗВР, підвищити ліквідність банківської системи, знизити ставки за кредитами для бізнесу та значно підвищити темпи зростання ВВП. Саме так і сталося в більшості країн нашої групи зі схожою економікою. Запустивши зазначені програми, країни одержали стабільний приплив валюти, а завдяки різноманітності програм, кошти потрапляли одночасно як в усі галузі, так і в усі регіони, що дозволяло рівномірно й органічно зростати їхній економіці.

Дуже важливо, щоб Україні вдалося реалізувати таку стратегію. Досвід інших країн, насамперед Індії та Філіппін, показує, що її реалізація може дати значно більший ефект для зростання економіки, ніж запуск ринку землі, лібералізація казино й багатьох інших фантомних проєктів. Важливо, щоб через двадцять років слова президента не згадувалися як невиконана обіцянка.